Думається, що спогад про першожертву-бика зберегли балканські слов’яни у ритульному персонажі “Герман” (Джерман), аналога румунського (фракійсько–ілліро–венетського) Калояна. В українців йому відповідає Коструб, а у росіян – Кострома. У замовляннях розповідається, що він помер від засухи (жертва богові сонця), а обрядово глиняну ляльку Германа з чіткими фалічними атрибутами під час ритуалу жінки ховають на піщаному березі ріки, щоб викликати дощ. Власне індо-європейська назва “бика” (*gou-: слов. *govъ “бик, корова, говядина”, лтськ. guovs “худоба”, вірм. kov “корова”, латин. bos, грец. bovs) є запозиченням зі сх.-пн.-кавказ.: дагест. “гъведе” — “дощ” (~ абхаз.-адиг. bde “вода”, груз. abdera, фріг. bedy).
Власне у цьому субстратному іберо-кавказькому ареалі осідлих аграріїв Циркумпонтійської зони виявляємо аналог теоніму старого верховного бога слов’ян, Сварога : пра-нах.-дагест. *swĭrHo “старий” (у праіндоарійському svarga – це не ім’я божества, а назва неба, можливо первинно – зодіакального кола).
Поряд з до-індоєвропейським походженням гідроніму “Дунай” виявляємо аналогічне походження інших гідронімів: Тиса ( ≈ абазин. “тІса”— “свинець”), Псло (Псьол) ( ≈ абазин. “псыла» — «масний, жирний»), Сула ( ≈ хатт. “шул” – “достаток”), Сож ( ≈ хатт. “шаг(х)” – “поганий”), озеро ( ≈ абхаз. “аза” – “вологий”; баск. “езе” – “волога”), Буг ( ≈ адиг. “бгы” – “течія”), Іква ( ≈ картв. “ква” – “яруга”) тощо.
Можливо, що цього ж походження гідронім “Дніпро” (у балканській традиції – “Ніпру”, як “Дністер” – “Ністру”), де наявний субстратний компонент d- ( ≈ баск., абхаз., рутул. d- “показник третьої особи однини” ≈ англ. it), а сам гідронім може стосуватися до картв.-баск. napiri “межа, берег, край”, що підтверджує, на нашу думку, засвідчене греками тубільне (праслов’янське) найменування ріки як “Бористен” ( ≈ болгар. діал., сербо-хорв. “бразда” – “межа”, “русло”,“канал”, “зрошувальний канал” ~ нім. Frche, англ. farrow, кельт.-валл. rhych “борозна”, італ. porca “земля між двома борознами” ~ тохар. proksa “зерно”, слов. *proso “просо”), а “борисфеніти” – “порубіжні” племена (надалі = “гуни”, від адиг. “гьунэ” — “край, рубіж” = анти/ханти, від санскр. anti “край, межа”, “периферія, околиця” ).
Можливо, що у праарійських кочових племен територія довкола Дніпра, порубіжна з осідлими субстратними до-індоєвропейцями (Трипілля А і В1) у своїй назві містила санскр. kŗsi “борозна”, kŗsti – “кордон”, “народ, плем’я” (> Рось; пор. з санскр. sita “борозна”; з борозни народилася красуня Сіта, майбутня жона Рами та причина війни Рами з володарем Ланки та ракшасів Раваною). В уявленні тодішніх мешканців, як на наш погляд, власне Бористеном (Дніпром) був масив води, що включав річку Рось та Дніпро нижче від місця її впадіння, у той час як частина теперішнього Дніпра на північ, у лісостепу, сприймалася як “чужа”, інша ріка, що впадає у Бористен (Дніпро).
Найвірогідніше, як на нас, що вона теж називалася Дунай, адже досі у білоруській Могильовщині та українській Чернігівщині Дніпро у народі називають Дунаєм , а з експансією слов’ян з півночі на південь у часи сарматів та гуннів назва Дніпра (у джерелах того часу – Ебро, тобто констатується член гідроніму “-іпр-/-ібр-”; див.: “… Гідрооснову розглядуваної назви можна пов’язувати з фракійською глосою ΄έβρος “der Bock” … ΄έβρος τράγος βάτης “козел, коч”, “Bespritzer”, “fututor” від і.-є. *jebhro-s або *eibhro-s … Досліджувані назви мають єдину вихідну форму й сягають і.-є. *eibhro-s “пръскач” (Bespritzek)”…” ) переосмислилась у контексті з Дунаєм – “Самцем” на основі індоєвропейської лексемії: *ibris, -us // *ipris, -us (пор.: і.-є. *iebhros // *eibhros “цап, запліднювач”). Відповідно, на думку С. Наливайка та О. Стрижака, давньо-арійська назва Дніпра — «Данапутра» («Син Дани», тобто бикоподібний демон-асур Врітра), аналогічна до славнозвісної Брахмапутри . Проте, можливо, це просування праслов’ян на південь відбулося значно раніше, десь на часі 2500 — 2000 рр. до н.е., коли пониззя Дніпра звільнили залишки пратохар (відокремилися від праіндоєвропейців десь між серединою VII — кінцем V тис. до н.е., після носіїв анатолійських мов), з якими слов’яни та балти мають найбільш очевидні спільні лексичні форми як “просо”, “ректи”, “око”, “орати”, “текти”, “дочка”, “нести”, “йти”, “зуб”, “сто”, “п’ять”, “три”, “слухати”, “знати”, “коло”, “лосось”, “мати”, “брат”, “місяць”, “молоко”, “під”, “великий”, “ти”, “кал”, “правий”, “лівий”, “писати”, суфікси “-ище-“, “-ин/-ина”, закінчення інфінітиву “-ти”, префікс “по-“ тощо .
Аналогічно гідронім Дністер пояснюється на субстратній основі: картв. str – “поспішати”, “бути попереду” (пор.: тюрк. “баран” – “той, хто попереду”), тобто “швидка річка” (в нього впадають і ріки Бистриця – Солотвинська і Бистриця – Надвірнянська) тощо.
