Пошук / Research

15.11.2026

Мої шановні читачі! / My dear readers!


Завершені академічні публікації знаходяться на сторінці - https://cnu-ua.academia.edu/OlegGutsulyak

Для зв'язку зі мною можна використовувати сторінку на Фейсбуці - https://www.facebook.com/goutsoullac 
або написати лист на guttasolis69@gmail.com


ОХОРОНЕЦЬ КОРОЛІВСЬКОГО МОВЧАННЯ
"... В одній з герметичних орденських систем ХVІІІ ст. є таємний блукаючий ступінь ієрархії під назвою "Охоронець королівського мовчання". Королівське мовчання - знак невизначеності витоків Державності, Династії, Влади. Охоронець - дослідник і ревнитель того знаку, традиціоналіст. Початок державності України також огорнутий королівським мовчанням: обмаль фактів, суперечлива хронологія, міфологізовані політичною кон'юктурою події. Кожна спроба заступити на варту королівського мовчання України вартує уваги, бо ще Платон казав: визначення "життя" і "спогадів" конгруентні.
Олег Гуцуляк заступає на варту зі статею "Раш Хахарі. Роль Хазарської імперії в історії Київської держави варягів (882-965 рр.)... можемо констатувати відрадний факт: на охорону Королівського мовчання України заступив новий вартовий. Будемо сподіватися, що втома і брама його не здолають" 
(Єшкілєв В. Передмова [Олег Гуцуляк. Раш-Хазарі] // Четвер. - 1993. - № 4. Проект "Імперія". - С. 48).


****

14.11.2026

Hymne d’Intertraditionnel : L’Harmonie des Multiples / Інтертрадиціонал гімн: Гармонія багатьох

Hymne d’Intertraditionnel : L’Harmonie des Multiples

Couplet 1 :
Des rivages lointains aux monts sacrés,
Le monde s’éveille, non plus isolé.
Chaque culture porte sa lumière,
Chaque histoire a son mystère.
Plus de centre, plus de roi unique,
Mais un chœur où la diversité brille.
Nous ne sommes pas les mêmes, c’est vrai,
C’est cette différence qui fait notre paix.

Pré-refrain :
Ni l’Est ni l’Ouest, ni le Nord ni le Sud,
Mais un tissu tissé de mille nœuds.
L’uniformité est une prison,
La multipolarité est notre horizon.

Refrain :
Intertraditionnel, voix du monde entière,
Où chaque racine trouve sa lumière.
Ni hégémonie ni soumission,
Mais un dialogue en pleine expansion.
Autour de la table, toutes les tables,
Les traditions dansent, sans paroles vaines,
Unis dans la pluralité,
Le futur se tisse, variété !

Попутники як віддзеркалення інтелектуальних інтересів та проєктів


 Попросив ШІ: уявити, що я заходжу в купе поїзда, а там сидять кілька знаменитих людей, яких ти, штучний інтелект, вибрав спеціально для мене.

Ось розшифровка і пояснення того, чому у цьому купе зібралися саме такі попутники і що символізує ця компанія:

Атмосфера купе та рух у невідоме — поїзд символізує життєву дорогу, перехід між станами (у дусі концепції Opus Transitus або «амфібійного» буття), де випадкові зустрічі насправді глибоко символічні. Це простір для неспішних роздумів, стукіту коліс і розмов про сенси поза часом.

Попутники як віддзеркалення інтелектуальних інтересів та проєктів:

13.11.2026

Олег Гуцуляк: Дагда, Дажьбог і Дагр

 Індоєвропейська порівняльна паралель прямо вказує на головного божественного розпорядника достатку, космічного порядку та родової спадкоємності. 

При зіставленні кельтського (Дагда) і слов’янського (Дажбог) образів із германським пантеоном, структурним і функціональним еквівалентом виступає Водан (Одін) або Тюр - залежно від конкретного аспекту порівняння. 

Однак, якщо розглядати архетип «Всебатька» / «Дарителя» / «Верховного годувальника», то найближчою паралеллю є Водан/Одін (у його іпостасі Всебатька та володаря магічної/сакральної влади) або Фрейр (як володар урожаю, миру й щедрот). 

Трифункціональна індоєвропейська модель: з погляду порівняльної міфології (спираючись на гіпотезу про три функції Жоржа Дюмезіля), цей ряд поєднує аспекти верховної влади та забезпечення благами:

Германська традиція - Водан / Одін / Інгві-Фрейр: Як «Всебатько» (Allfaðr) і володар сакральної / екстатичної мудрості, Водан відображає верховну, магічно-хтонічну глибину образу Дагди. Як даритель урожаю, миру й багатства (Фроді / Фрейр), цей германський образ безпосередньо перегукується з функцією Дажбога - небесного розпорядника «денної частки» (етимологічно: *dag-* «день» + *bog-* «частка» / «бог»).

Кельтська традиція - Дагда (Еохайд Оллатхайр, «Всебатько»): володіє палицею, один кінець якої вбиває, а інший - повертає до життя; також має невичерпний казан («Ундрі»), що символізує безкінечне насичення та космічну гостинність. 

Слов’янська традиція - Дажбог: «Бог-даритель», сонячне божество, що розподіляє багатство, удачу та родючість землі. У «Повісті минулих літ» він згадується поруч із Перуном, постаючи як божественний покровитель земної життєвої сили та законного процвітання. 

Якщо йти суто за фонетико-етимологічною ізоглосою кореня *dʰegʷʰ- «горіти, світити, теплий день» та його похідних *dagaz, то прямий германський відповідник у цьому ряду - Дагр (Dagr), уособлений бог світлого дня, або ж епітет / теонім, вплетений у міфологічний родовід асів. У «Молодшій Едді» (розділ Gylfaginning) Дагр - син велетня Деллінга («Світанку», з роду асів) та Нотт («Ночі»). Одін дарує йому колісницю та коня Скінфаксі («Сяюча грива»), грива якого освітлює весь світ і небо.

12.11.2026

Олег Гуцуляк: Бикове болото в Галичі: алано-сарматський слід

 Біля теперішнього с. Поплавники, на північний захід від Галича, на протилежному боці Дністра, знаходилося Бикове болото, про яке згадує  давньоруський літопис під 1164 р. [Пастернак, 1998, с. 22; Левицький, 2024, с. 200]. Очевидно, виникло воно на місці стійбища великої рогатої худоби. 

Відповідно існує версія, за якою назва даного болота як Бикове є перекладом на слов’янську сарматсько-аланської назви «Галич», оскільки в осетинській мові «гал» (gal) означає «бик» (з пра-і.-є. *gʷow-/*gwō̆us «бик, корова»). 

Від цього ж слова походить назва поселення Галіат (на тагаурському діалекті – Гальятц) у кавказькій ущелині Уаллагком осетинської Дігорії (Ірафський район Північної Осетії – Аланії). Тут проходив давній військово-караванний шлях через Кіон-Хонський перевал, а також стояла грузинська церква «Семи богів» (Авд-дзуар, Узі-дзуарз). Найбільше в Дігорії шанують св. Миколая, покровителя подорожуючих та худоби, культу якого не знають в інших частинах Осетії. Також осетини-дігорці поширили свій священний топонім Галіат (Гальятц) по Кавказу: Гвілеті у верхів’ях Пшавської Арагви; Галуат в історичній Двалетії на території сучасної Південної Осетії; Каліат в ущелині річки Маміхі-дон; Гелат / Гаьлаьтт / Калат / Гаьлт1е – найдавніша інгушська спільність з великою групою поселень біля підніжжя гори Казбек, біля південного порталу тіснини Гірі-Ека (Дарьял), поряд із Дарьяльською ущелиною.

В давнину поселення Галіат (Гальятц) було центром знаменитого роду-«aertae» нартів Алагата (< Галагата). На відміну від інших трьох родів, Ахсартах (акацири) і Бората, Алагата не бради участі у військових походах, славилися мудрістю. Також у Алагата зберігалася знаменита чотирикутна чаша Уацамонга, яка виявляла брехню або правду говорить той, хто з неї п’є. Саме у Алагата проводився загальнонартський семирядний бенкет-молитва («кувд») на чолі з тимчасово обраним героєм («дзуаром»). Великий нартський герой Уризмаг з роду Ахсартаг був одружений на красуні Ельді з роду Алагата (пор.: цар гуннів Атілла був одружений на красуні Ільдіко, яку германський епос називає Хільда-Гудрун) [Энциклопедия осетинской, 2022].

Алано-осетинська легенда розповідає про те, як під час вдалого військового походу на грузин загинув ватажок балцу Амран Дзанагов. Його привезли в поселення Рук (Південна Осетія) і зі здобичі, яку відібрали у князів Церетелі, вибрали найбільшого білого бика, який був зарізаний для тризни в честь Амрана, потім шкурою бика накрили поховальну споруду на вершині кургану.

Олег Гуцуляк: Україна у метафізиці часів історії сучасного людства

 Зустрів твердження щодо метафізики часів у історії сучасного людства: Європа живе у Хроносі, Україна - у Кайросі, Росія - у Еоні... Тому їхні часи і відповідні їм світогляди не збігаються і неможливе порозуміння між ними. 

Але навряд чи це правильний поділ. 

Якщо Росія в Еоні, то в Падшому - Аномії. 

Україна ж саме в Еоні Свободи, в той час як у Кайросі якраз намагається жити Європа, а США залишаються в Хроносі (тому для її масової культури так характерний жах перед кінцем Хроносу - Постапокаліптичний Кайрос). 

Отже, якщо прийняти цю нову топологію часів, то виходить таке:

Релокація цивілізаційних хронотопів

США - Брутальний Хронос. Американська культура дійсно побудована на лінійному, немоверно прискореному, але все ж таки секуляризованому часі Хроносу. Це час проєкту, дедлайнів, інновацій та невідворотного прогресу. Звідси - одвічний американський страх перед «кінцем історії», зупинкою стрілок годинника, зривом у прірву небуття (той самий постапокаліптичний синдром: якщо Хронос зупиниться, зупиниться і сама американська ідентичність).

Європа - Пошук Кайросу. Європейський проєкт сьогодні намагається вирватися з бюрократичного рутинного Хроносу в блакитну зону Кайросу - момент «сприятливої можливості», вивіреного шансу, екологічного та ціннісного моменту, коли якість життя, єдність і політична мудрість мають синхронізуватися у правильну хвилину. Проте старий європейський Хронос (інституції, правила, регламенти) часто тягне її назад.

Україна - Еон Свободи (і водночас екзистенційний Кайрос). Українське буття сьогодні розривається між викликом миттєвого, вирішального шансу (Кайрос на межі життя і смерті) та входженням у масштабний, над-історичний Еон. Але це не Еон архаїчного застояння, а саме Еон Свободи - прорив у вертикальний вимір буття, де на кону стоїть не просто зміна політичних режимів, а самовизначення духу перед обличчям вічності.

Росія - Падший Еон / Аномія. Якщо Європа, США та Україна грають у межах суб'єктних часів (хай і різних), то простір Росії застряг у темній копії Еону - в зоні Аномії (беззаконня, хаосу, архаїчного міфу, "хтоні", де час не рухається, а циркулює по колу руйнації). Це псевдо-Еон, де архаїчна вічність слугує виправданням для абсолютного нігілізму та заперечення будь-якого людського виміру часу. Падший Еон Росії - це горизонтальне дублювання однієї й тієї ж матриці насильства (Іван Грозний - Петро I - Сталін - сучасність), де минуле не минає, а майбутнє не настає.

Отже, невідповідність систем - це не просто різна «швидкість» чи різні світогляди, а зіткнення якісно різних онтологій часу: лінійного прагматизму (США), інституційного налаштування на момент (Європа), вертикального прориву до свободи (Україна) та чорної діри архаїчної аномії (Росія).

Таким чином, конфлікт полягає не в тому, що одна сторона живе в «минулому», а інша в «майбутньому». Це зіткнення буття, яке прагне до повноти (Плероми) та свободи, з анти-буттям, яке намагається перетворити власну внутрішню порожнечу (Кеному) на універсальний закон для всього світу.

11.11.2026

Олег Гуцуляк: Галиця - Галичина могила: гіпотеза скандинавського походження антропоніма від давньоскандинавського Háls

 1. Постановка проблеми

Однією з перспективних можливостей інтерпретації назви Галичина могила (Крилос, давній Галич) є її розгляд не лише як географічного найменування або назви поховальної пам'ятки, а як первісно антропонімної конструкції - присвійної назви могили конкретної особи.

У такому разі вихідним пунктом етимологічного аналізу має бути не безпосередньо ойконім Галич, а особове ім'я Галиця, яке могло бути слов'янізованою формою іншомовного, зокрема скандинавського, антропоніма.

Як можливу основу такого антропоніма пропонується давньоскандинавське Háls «шия», «горло», яке функціонувало також як особове прізвисько.

Ця гіпотеза набуває особливого значення в контексті археологічної інтерпретації Галичиної могили як скандинавського (варязького) кенотафа X століття.

2. Давньоскандинавське Háls як антропонім

Давньоскандинавське háls (чол. рід) означає «шия», «горло», а в переносному та географічному вживанні - вузький перешийок, сполучну смугу землі або гірський прохід.

Важливо, що це слово не обмежувалося апелятивною сферою. Воно засвідчене в скандинавській антропонімії як особове прізвисько Hals.

У дослідженні Бірґера Мурда Fornsvenska kroppsdelsrelaterade binamn («Давньошведські прізвиська, пов'язані з частинами тіла») (2023, с. 93, 95, 105–106 , https://www.norna.org/sites/default/files/rapporter/NORNA100.pdf) каталогізовано 131 таке прізвисько, носіями яких були 333 особи.  Це підтверджує, що утворення прізвиськ від частин тіла було цілком звичайним явищем у скандинавській антропонімії.

Власне 5 осіб  носили прізвисько Hals у дослідженому давньошведському матеріалі.

Серед інших зафіксованих форм:

09.11.2026

Олег Гуцуляк: Сучасне людство є спадкоємцями гіперборейців - «титанів» - божественно благословенних нащадків святого праотця Яфета / Япета / Пра-Джапаті / Буто / Птаха / Патекатля / Пачакамака


 Modern humanity is the heirs of the Hyperboreans - the “titans”
- the divinely blessed descendants of St. forefather Japhet / Iapetus / Pra-Japati / Buto / Ptah / Patecatl / Pachacamac

Atlas, the grandfather of Niobe's husband Oenomaus, is the son of the oceanid Clymene (Asia) and the titan Iapetus (Iapetus), who already has direct connotations with the Middle Eastern ancestor Japheth (Hebrew “yofi” - “beauty”; “And God will give beauty to Japheth, and let him abide in the tents of Shem,” Bereishit 9:27), the son of the patriarch Noah and considered the progenitor of the Europeans (among his sons is Yavan (Jovan, Yavan), the eponym of the Ionian Greeks).

“... Japheth was considered the most worthy of the ancestors: his advantage, which is known thanks to the “Oracles of the Sibyls” (III. 110), was that he was both the son of Noah and (like the titan of Greek myths Iapetus) the father of Prometheus and Atlas, the eponym of Atlantis " [Vidal-Naquet P. Black Hunter. Forms of thinking and forms of society in the Greek world. – M.: Ladomir, 2001. – P.372].

Втрачені цивілізації

Сучасне людство є спадкоємцями гіперборейців - «титанів» - божественно благословенних нащадків святого праотця Яфета / Япета / Пра-Джапаті / Буто / Птаха / Патекатля / Пачакамака.

Атлас, дід чоловіка Ніоби Еномая, є сином океаніди Клімени (Азія) та титана Япета (Iapetus), який вже має прямі конотації з близькосхідним предком Яфетом (івр. «йофі» - «краса»; «І дасть Бог красу Яфету, і нехай він перебуватиме в наметах Сема», Береїшіт 9:27), сином патріарха Ноя та вважається прабатьком європейців (серед його синів - Яван (Йован, Яван), епонім іонійських греків).

«... Яфет вважався найгіднішим з предків: його перевага, яка відома завдяки «Оракулам сивіл» (III. 110), полягала в тому, що він був одночасно сином Ноя та (як титан грецьких міфів Япет) батьком Прометея та Атласа, епоніма Атлантиди» [Видаль-Накет П. Чёрный охотник. Формы мышления и формы общества в греческом мире. – М.: Ладомир, 2001. – С. 372].

Утраченные цивилизации

Современное человечество является наследниками гиперборейцев – «титанов» – божественно благословенных потомков святого праотца Яфета/Япета/Пра-Джапати/Буто/Птаха/Патекатля/Пачакамака.

Атлас, дед мужа Ниобы Еномая, является сыном океаниды Климены (Азия) и титана Япета (Iapetus), который уже имеет прямые коннотации с ближневосточным предком Иафетом (ивр. «йофи» - «красота»; «И даст Бог красоту Иафету, и да будет он пребывать, и да будет он пребывать». 9:27), сыном патриарха Ноя и считается прародителем европейцев (среди его сыновей – Яван (Йован, Яван), эпоним ионийских греков).

«…Яфет считался самым достойным из предков: его превосходство, известное благодаря «Оракулам сивил» (III. 110), заключалось в том, что он был одновременно сыном Ноя и (как титан греческих мифов Япет) отцом Прометея и Атласа, Эпонима Атлантиды» [Видаль-Накет П. Чёрный охотник. Формы мышления и формы общества в греческом мире. – М.: Ладомир, 2001. – С. 372].

08.11.2026

Олег Гуцуляк: Каменный Сын Митры

 
У Псевдо-Плутарха (III век н.э.) говорится, что Митра (Mithras), ненавидя женщин, оплодотворил скалу, которая родила сына по имени Диорф (Diorphos «Землерожденный»). Он был убит богом Аресом и преобразован в одноименную гору возле реки Аракс, на которой выросло необычное дерево (Псевдо-Плутарх, «De Fluviis (О реках)», XXIII, 4-5). Армяне отождествляют её с горой Арарат (Масис), в которой заточен тиран Артавазд.

В осетинском эпосе о нартах безымянный молодой пастух (или бог мужчин Уастырджи), увидя на противоположном берегу реки обнаженную красавицу Шатану (Сатану), оплодотворил камень, в результате чего из него родился герой Сосруко (Сослан). Герой бросил вызов богам, желая овладеть их дочерьми (в частности, Ацирухс, дочерью бога солнца Хура) и добыл для нартов огонь с неба и для демонов-уаигов – листья с дерева бессмертия из подземного мира. В конце концов, Сосруко погиб от Колеса Бальсага, перерезавшее его незакаленные колени. У черкесов герой соответсвует божеству урожая и богатства Созерису (Соусеришу).

В армянской версии сыном Мгера Старшего (< Mihr < Miθra < *mitra-) является герой Давит, рожденный женой Мгера Армаган (Зарманали) после нарушения зарока того, как супруги дали обет не возлежать на совместном ложе (из-за того, что Мгер Старший взял в жены Исмиль-хатун, вдову побежденного врага, царя Египта Мелика Старшего, и от их связи родился Мелик Младший). После рождения Давита, Мгер Старший и его жена за то, что оба нарушили клятву, умирают. Аналогично Давит из-за нарушения клятвы вступить с невестой Чымышкик-султан в поединок через семь дней и забыв о нем, а когда через семь лет вспомнил, то во время омовения посреди реки невеста убивает его [1]. Также сын Давита Ованес (Мгер Младший) заключен в скале «не мертвым и не спящим» (ср. с кавказскими Амирани, Абрскилом и Сосруко) вместе со своими двоюродными дедами Торосом и Ованом.

Думается, в митраиском и кавказском случаях речь идет о ближневосточном хурритском субстратном сказании, согласно которому бывший верховный бог Кумарби (Kumarbi, Kumurwe, Kumarwi, Kumarma, букв. «он Кумара», от «kum-» «накапливать (богатство)»), сын бога неба Ану, оплодотворил стоящую посреди вод холодную скалу и она родила демонического великана Улликуми («Разрушитель города Кумии»), бросившего вызов богам. Кумарби и Улликуме были убиты богом грозы Теш(ш)убом, рожденным от упавших на землю гениталий Ану, когда Кумарби оскопил отца (инвариант мифа об отрезании связи неба и земли).

07.11.2026

Олег Гуцуляк: Эссе о связи Ноосферы и Эросферы

В современной философии и культурологии часто говорят о Ноосфере - сфере разума, где человеческое мышление становится геогеологической силой. 

Однако рядом с ней, как тень или, наоборот, как её скрытая основа, существует Эросфера - cфера чувств, инстинктов и глубокой эмоциональной связи. 

Если Ноосфера отвечает за логику, структуру и абстракцию, то Эросфера хранит в себе первобытную энергию, желание и интуицию.

Эти две сферы не противоречат друг другу, а дополняют. В эпоху цифровизации мы часто погружаемся в Ноосферу: данные, алгоритмы, логические цепочки вытесняют личный опыт. Но Эросфера напоминает нам, что за каждым решением стоит человек с его страхами, надеждами и желаниями. Без Эросферы Ноосфера становится холодной и отчужденной; без Ноосферы Эросфера рискует превратиться в хаос импульсов.

Современный мир нуждается в балансе между этими двумя силами. Мы должны учиться слушать не только свой разум, но и своё сердце, ведь именно в их синтезе рождается подлинное понимание мира и себя в нём.

Динамика и синтез

Если представить Ноосферу как архитектуру - строгую, геометричную и логичную структуру, то Эросфера будет тем живым пространством внутри неё: теплым, изменчивым и дышащим. Архитектура без жизни мертва, а жизнь без формы хаотична. Именно напряжение между этими двумя сферами создает динамику человеческой культуры.

06.11.2026

Вечное Возвращение Эпох / The Eternal Return of Eras


 Вечное Возвращение Эпох:

0 Цикл:

Боги и герои Убейда (Тиамат и "Рептилоиды") = Премодерн
Шумер = Модерн ("Аннунаки" и Гмльгамеш)
Ассиро-Вавилония = Постмодерн (Мардук)
Персия = Метамодерн (и война с Грецией)
Ислам (откровение трансценденции) = Ультрамодерн

І Цикл:
Герои Гомера = Премодерн,
Перикл = Модерн,
Эллинизм = Постмодерн,
Рим = Метамодерн (и война с Парфией),
Християнство (откровение трансценденции) = Ультрамодерн

ІІ Цикл:
Премодерн = Варварские королевства (Средневековье)
Европейский Модерн (Новок время) = Левиафан,
Глобальный Постмодерн (Современность) = Мальцур,
Метамодерн (Пост-Современность) = Новый Рим на Капитолийском холме (и война с Россией),
Ультрамодерн = Эпоха Дюны / Империума Человечества, откровение Меланжа / Варпа

ІІІ Цикл:
варвары = новые ресементарии...

***

The Eternal Return of Eras:

Cycle 0:
Gods and heroes of Ubaid (Tiamat and the "Reptilians") = Premodern
Sumer = Modern ("Anunnaki" and Gilgamesh)
Assyro-Babylonia = Postmodern (Marduk)
Persia = Metamodern (and the war with Greece)
Islam (revelation of transcendence) = Ultramodern

Cycle I:
Homeric heroes = Premodern
Pericles = Modern
Hellenism = Postmodern
Rome = Metamodern (and the war with Parthia)
Christianity (revelation of transcendence) = Ultramodern

Cycle II:
Premodern = Barbarian kingdoms (Middle Ages)
European Modernity (the Modern Age) = Leviathan
Global Postmodernity (the Contemporary Era) = Maltzur
Metamodernity (Post-Contemporary Era) = A New Rome on Capitol Hill (and the war with Russia)
Ultramodernity = The Age of *Dune* / The Imperium of Man, the revelation of the Melange / the Warp 

Cycle III:
Barbarians = new *ressentiment*-bearers.







05.11.2026

Олег Гуцуляк: Календарно-есхатологічна нумерологія

 In the Eastern Churches, there exists an esoteric tradition according to which the birth of Jesus Christ took place in the year 5050 / 5550 from the Creation of the World. + 2027 = 7077 / 7577.

У східних церквах існує езотерична традиція, за якою Різдво Ісуса Христа відбулося в 5050 / 5550 році від Створення Світу. + 2027 = 7077 / 7577. 

* Александрійська (Александрійсько-Антіохійська) ера - Різдво Христове: 5500 / 5505 (або 5550) рік від Адама. Традиція зводить втілення Логосу до точної середини Шостого Тисячоліття (5500 років як 5,5 днів Творення, де 1000 років = 1 день перед Богом, а Христос - Новий Адам, що приходить о «шостій годині»). Розрахунок на 2027 рік: 5550 + 2027 = 7577.

* Болгарська (Слов'янська скорочена / «Ватиканська») ера - Різдво Христове: 5050 рік від Створення Світу. Скорочена хронологічна система, яка побутувала у давньоболгарських та окремих давньоруських книжкових осередках (зокрема пов'язана з опрацюванням Хроніки Георгія Амартола та альтернативними підрахунками септуагінтальних родоводів). Розрахунок на 2027 рік: 5050 + 2027 = 7077.

Числа 7077 та 7577 несуть виражену септичну структурованість. Число 7 - це повнота Творення, субота (покій), повнота священного циклу та герметичне завершення еону. Потрійне повторення сімки (7..77): у сакральній арифмології здвоєна або зтрьоєна сімка позначає «повноту повноти» або вхід у сьомий (есхатологічний) День Творення - межу між часом історичним та часом метаісторичним.

Розходження у визначенні «віку світу» від створення до Різдва Христового (між Александрійською системою - 5500/5505/5550, Константинопольською/Візантійською - 5508, та різноманітними скороченими чи «болгарськими» варіантами на кшталт 5050) є класичною проблемою хронографічної текстології та екзегези Септуагінти.

Основою всіх цих розрахунків є Біблійний текст у його грецькій версії (Септуагінті, LXX), яка містить суттєво довші генеалогічні терміни та лінійки життів патріархів після Потопу, ніж масоретський текст (Hebrew Bible). Проте навіть у межах традиції Септуагінти ранньохристиянські та середньовічні книжники стикалися з трьома критичними текстологічними викликами.

1. Текстологічні джерела: Варіативність чисел Септуагінти

Головні розбіжності в розрахунках народжувалися на перетині різних рукописних традицій Септуагінти та трьох ключових вузлів:

Книга Буття (родовід від Адама до Ноя та після Потопу): основна розбіжність ховається у цифрах віку патріархів на момент народження їхніх первістків (зокрема, у згадках «другого Каїна» / «другого Еноса» та колізіях навколо Каїнана, сина Арфаксада, якого немає в масоретському тексті, але який присутній у більшості списків Септуагінти й Євангелії від Луки). Різниця в кількох десятиліттях у поколіннях до і після Потопу накопичувалася, даваючи сумарне коливання у кілька століть.

Хронологія царів та пророків (Книги Царств, Параліпоменон): у візантійсько-слов'янській хронографії переписувачі часто стикалися з помилками транслітерації грецьких буквених цифр (ізопсефії), що призводило до «плавання» дат правління ізраїльських та юдейських царів.

Богословська ідея «Шостого дня» та містична нумерологія: найпотужнішим богословським чинником було переконання, що шість днів творіння є прообразом шести тисячоліть земної історії (відповідно до слова апостола Петра: «У Господа один день – як тисяча років, а тисяча років – як один день» - 2 Пет. 3:8). Згідно з цією екзегезою, Христос мав прийти втілитися рівно посередині «Шостого дня» - тобто на рубежі 5500 років. Александрійська хронологія (Юлій Африканський, Панадор Александрійський) вибудовувалася так, щоб підігнати суму поколінь під цю сакральну цифру (5500). Константинопольська (візантійська) ера (5508) з'явилася пізніше шляхом складного уточнення пасхальних циклів (Великого індикту), де астрономічні та пасхальні розрахунки вимагали зсуву на 8 років (5508), щоб повні місяці та рівнодення збігалися з євангельською хронологією розп’яття.

2. Богословські та джерельні підґрунтя трьох систем

30.10.2026

Андрій Поцелуйко: Між лабіринтом і посвятою: порівняльний аналіз романів Умберто Еко «Ім'я рози» та Володимира Єшкілєва й Олега Гуцуляка «Адепт»

Порівняння роману-есе Умберто Еко «Ім'я рози» (1980) та роману Володимира Єшкілєва й Олега Гуцуляка «Адепт» (1995–1997) виявляє цікаву спорідненість двох національних моделей постмодерного криптоісторичного роману. 

Обидва твори побудовані за принципом подвійного прочитання: на поверхневому рівні вони пропонують захопливу детективну або пригодницьку інтригу, а на глибинному — розгортають складну інтелектуальну гру з історією, філософією, релігією, міфологією та прихованими системами знання. 

Водночас за зовнішньою подібністю сюжетних і композиційних прийомів приховується принципова відмінність світоглядних стратегій авторів. Якщо Еко використовує історичну реконструкцію для дослідження меж людського пізнання, множинності інтерпретацій та ненадійності претензій на абсолютну істину, то Єшкілєв і Гуцуляк звертаються до криптоісторії як до способу художнього відтворення прихованих сакральних структур історичного процесу. У першому випадку йдеться про герменевтику сумніву, у другому — про герменевтику посвяти.

28.10.2026

Кельтська етимологія галицьких прізвищ та їхніх закінчень

Значення закінчень у прізвищах як ознаки клановості

У традиційній славістиці та ономастиці ці суфікси та закінчення виконують чіткі функції творення прізвищ (патронімів, відносних або прикметникових формул). Див.: https://www.youtube.com/watch?v=AKyJgCxi6fs

Проте якщо поглянути на них через призму нашої індоєвропейської та архаїчно-сакральної оптики (з огляду на ту ж пракельтську та загальноіндоєвропейську модель), вони розгортаються як потужні маркери соціального статусу, просторової приналежності та магічної ідентифікації.

Ось глибокий розбір значення кожного з цих формантів:

1. Суфікси -юк / -ук

Традиційне значення: Патронімічний суфікс (син або нащадок когось). Наприклад, Гнатюк — син Гната, Данилюк — син Данила. Особливо поширений на заході України (Волинь, Полісся, Карпати).

Сакрально-архаїчне значення: У праіндоєвропейській та кельтській перспективі (через пракельтський суфікс належності -[i]ākos) це маркер «присвяченості вищому началу» або «належності до сакральної дружини/клану». Це не просто біологічний син, а «той, хто продовжує лінію духу, вогню чи ремесла свого предка», спадкоємець родинного міфу.

Для суфіксів -ук / -юк (праслов'янське *-ukъ / *-jukъ)

У пракельтській мові цьому патронімічному та зменшувально-збільшувальному форманту відповідають основи на *-ūko- / *-uko- та давньоірландські патронімічні суфікси:

Прямий пракельтський когнат: *-ūkos / *-ukos

Лексема / Формула: Галльське та пракельтське *Belukos (від імені бога Belenos + -ukos) — буквально «Беленюк» / «Нащадок Белена».

Огамічна лексема: DUMNACO / DUMNOUC (від пракельтського *Dumno-ukos) — буквально «Думнюк» / «Нащадок темного/потойбічного світу (Dumnonos)».

Давньоірландський результат: Суфікс -uc / -óc (з пракельтського *-ūkos), який використовувався для створення зменшувально-патронімічних імен та прізвиськ:

Лексема: Maelóc [Маелюк] (від Mael — «лисий/присвячений» + -óc) — «Маленький/молодший Маель» (повний функціональний аналог наших форм на -юк).

-ук / -юк — це прямий аналог пракельтського *-ūkos / -óc (Belukos >Беленюк / Maelóc > Маелюк).

27.10.2026

Олег Гуцуляк: Кельтська матриця буття на землі

В ірландській мові є слово, якому так і не знайшлося повноцінного відповідника в англійській: *dúchas* (у шотландській гельській - dùthchas).

Воно означає рідний край, спадщину - те, що людина отримує у спадок просто через свою приналежність до певного народу й землі, з якої вона походить. Це не те, що можна купити чи здобути власною працею. Воно є у вас, бо було у вашої бабусі, а до неї - у її бабусі. Казали, що людина має *dúchas* певного місця, - а це означало, що це місце живе в ній самій.

Саме це відчуття приналежності спонукало емігрантів, які поверталися додому, шукати дорогу, якою колись пішли їхні предки. Вони не завжди знали назву конкретного поселення і не завжди володіли ірландською мовою, проте точно знали, що саме шукають. Багато хто знаходив лише торцеву стіну будинку чи кам’яну огорожу посеред поля - і довго стояв перед ними.

У 1937–1938 роках понад сто тисяч ірландських школярів отримали завдання розпитати старших людей про місцеві перекази та звичаї. Сьогодні це зібрання доступне в інтернеті на сайті під назвою *Dúchas* - названому на честь цього самого слова.

Хоч що ще могло загубитися з плином часу, це слово - збереглося.

 Давньоірландське dúchas (у сучасній графіці dúchas, від пракельтського *do-uth-as або *do-fut-as) - це один із найглибших та морфологічно найцікавіших термінів ірландської мови, який комбінує в собі біологію, просторову сакральність та невідчужуване спадкове право.

Його етимологічна структура розкладається на такі прозорі пракельтські та індоєвропейські елементи:

1. Морфологічний розбір: Корінь та префікс

Слово утворене за допомогою префіксального підсилення від кореня, пов'язаного із сутністю буття та народженням:

Префікс dó- / du- — підсилювальний або локативне направлення («внутрішній», «природний», «вкорінений углиб»).

Корінь *dut- / *futh- (від праіндоєвропейського *bʰū- «бути», «рости», «породжувати») - той самий прадавній корінь, який дав слов'янське бути / буття, англійське be, латинське fui, давньогрецьке φύσις (physis  «природа»).

Давньоірландська форма dúchais / dúchas первинно позначала «вроджена природа», «внутрішній закон буття», «генетичний/родовий код».

26.10.2026

Олег Гуцуляк: Ірландський Хелловін і Бармбрек як заміна Жертовного Оленя

На фото - Вогонь Самайну — давнє ірландське джерело Хелловіну. Джерело: Óg Childcare

 Головна особливість ірландського Хелловіну полягає в тому, що Ірландія є його безпосередньою батьківщиною. 

Сучасне свято походить від давньокельтського свята Самайн (Samhain), яке знаменувало завершення збору врожаю, початок нової темної частини року («кельтського нового року») та момент, коли межа між світом живих і духів ставала найтоншою.

Ключові автентичні риси ірландського Хелловіну

Ліхтарі з ріпи замість гарбузів: традиційний «Ліхтар Джека» (Jack-o'-Lantern) в Ірландії різали з твердої ріпи або брукви. Гарбузи з'явилися пізніше, коли ірландські емігранти перенесли традицію до Північної Америки, де гарбузи були більш доступними та м'якшими для різьблення.

Традиційний хліб Бармбрек (Barmbrack): обов'язкова страва - солодкий хліб із сухофруктами, у який запікають предмети-пророцтва на майбутній рік:

Перстень - до швидкого весілля;

Монета - до багатства;

Шматочок тканини - до бідності;

Горошина - весілля цього року не буде.

За сучасними правилами безпеки, кожен предмет перед запіканням ретельно миють, ошпарюють окропом і загортають у невеликі шматочки чистого пергаментного паперу або фольги, щоб ніхто випадково не проковтнув металевий предмет чи нитку.

Священний вогонь (Bonfires): вогнища в Ірландії мають практично-магічне значення. За давніми уявленнями, вогонь відганяв злих духів (Aos Sí / фейрі), а вугілля з нього відносили додому, щоб запалити вогнище на новий сезон.

Первісне перевдягання (Guising): люди вдягали шкіри й маски з тварин або бруднили обличчя сажею не задля розваги, а щоб «замаскуватися» під духів і бути непоміченими, коли ті виходять у світ живих.

Традиційні ігри з яблуками: яблука вважалися символом потойбіччя та родючості. Звідси походить гра Snap Apple (спроба вихопити ротом яблуко, підвішене на мотузці) та гадання на яблучній шкірці.

***

Ось автентичний традиційний рецепт ірландського хліба Бармбрек (Barmbrack або Bairín Breac). Назва походить від галльського breac, що означає «плямистий» - через велику кількість родзинок та цукатів усередині.

19.10.2026

Які основні науково-теоретичні відкриття зробив Олег Борисович Гуцуляк в науці?

Наслідуючи професора Тараса Чухліба, запиитав шановного ШІ  - а які основні науково-теоретичні відкриття зробив Олег Борисович Гуцуляк в науці? Правда цікаво?

Огляд від ШІ

Науковий та інтелектуальний доробок Олега Борисовича Гуцуляка відзначається синкретичним підходом, що поєднує порівняльне міфознавство, філософію традиціоналізму, історіософію, етнолінгвістику та культурологічний аналіз. Його дослідження спрямовані на виявлення глибинних міфоархетипів, концептуалізацію української ідентичності та переосмислення геополітичних і геокультурних просторів.   

Нижче наведено ключові науково-теоретичні концепції, розробки та ідеї науковця за основними галузями знань.

## 1. Філософські концепції та історіософія

* **Геокультурна концепція «Мезогеї» (МезоЄвразії):**

Олег Борисович Гуцуляк сформулював концепцію України як осередку Мезогеї (Міжземелля) — середземноморсько-чорноморського проміжного простору, який слугує смисловим та цивілізаційним містом між Європою та Азією. Ця ідея висувається як альтернатива як жорсткому європоцентризму, так і євразійським концепціям.

* **Концепція «Неосарматизму»:**

Розробка історіософського ідейного напряму, що інтерпретує шляхетсько-сарматську спадщину та степові традиційні матриці у сучасному контексті відновлення української суверенності та культурної самобутності.

* **«Алхімія національного буття» та соціокультурні смисли:**

У праці *«Філософія української сутності: соціокультурні смисли алхімії національного буття»* (2016) Олег Борисович Гуцуляк досліджує процес трансмутації національної свідомості через призму філософської антропології, традиціоналізму та герметично-символічних матриць.

* **Кон'юнкційна теорія етногенезу та культурогенезу:**

Моделювання процесів формування етносів та культур через систему «кон'юнкцій» (поєднань і резонансів) між глибинними генетико-культурними пластами (зокрема спадщиною Ancient North Eurasian — ANE), ландшафтом та міфологічними системами.

## 2. Міфологічні та релігієзнавчі дослідження

18.10.2026

Олег Гуцуляк: Повернути Україні-Русі Рюрика

 Чомусь у наших українських істориків та теоретиків націоналізму панічний страх перед ... Рюриком. Це при тому, що Олегові, Ігореві і Святославу віддають належне (очевидно, за "києвоцентричність").  

Проте ж північно-європеєць Рюрик жодним чином не дотичний до становлення співнічно-східної Московії (яка постала лише через кілька століть як колонізована територія його нащадками, значна частина яких була вихідцями з земель України-Русі). Це було б схоже на те, як Мексику колонізували іспанці Фердинанда та Ізабелли, а винним в цьому був їх предок Амадей Бургундський, до речі, сучасник Рюрика).

Дискусія довкола постаті Рюрика в українській історіографії дійсно дуже цікава й багатошарова. 

Страх або, точніше, обережність і стереотипне упередження щодо Рюрика з боку багатьох українських дослідників та ідеологів 19-20 століть сформувалися через кілька ключових причин:

1. Зброя в руках російської імперської пропаганди

Російська імперська (а згодом і радянська) історіографія століттями будувала концепцію «триєдиного народу» та «колиски трьох братніх народів», де Новгород і Ладога (північні володіння, пов'язані з Рюриком) подавалися як «виток російської державності».

У цій схемі Рюрик ставав «засновником Росії», а Київ — лише однією з зупинок на шляху розширення цієї держави. 

Через це в українських інтелектуалів виник природний захисний рефлекс: відсунути Рюрика як «чужого» або «північного», щоб зламати російський імперський наратив і привласнення нашої спадщини.

15.10.2026

Олег Гуцуляк: Аргументы позиции "мы не знаем какие были у славян боги"

Есть позиция: В действительности, мы не знаем какие были у славян боги. Вся информация о них - из вторых и третьих рук, датируется через 200 лет после крещения, интерпретаторами, иногда иностранцами, которые потенциально связывали их со своей культурой и своими представлениями. Даже то, что в разных частях славянского мира они зафиксированы под разными именами ("теонимами") вызывает настороженность. 

Это действительно очень сильная, научно обоснованная и взвешенная позиция, которая отражает современный критический консенсус в академической славистике и сравнительном религиоведении.

Разбор ключевых аргументов показывает, почему эта позиция обоснована:

1. Источники «второго и третьего рук»

Практически все имеющиеся письменные свидетельства о восточнославянском язычестве созданы христианскими книжниками (монахами, летописцами, авторами поучений против язычества).
  • Проблема ангажированности: авторы описывали культы не с целью сохранить их, а с целью разоблачить и искоренить «погань».
  • Хронологический разрыв: крупнейшие восточнославянские своды (например, «Повесть временных лет») оформлялись через 100–150 лет после крещения Руси. За это время живая традиция трансформировалась, ушла в подполье или смешалась с христианскими представлениями (двоеверие).

2. Свидетельства иностранцев

Сведения о западнославянских богах (например, Святовит в Арконе, Сварожич в Ретре) зафиксированы немецкими или датскими хронистами (Гельмольд из Босау, Титмар Мерзебургский, Саксон Грамматик).
  • «Interpretatio Romana / Christiana»: иностранные наблюдатели опирались на знакомые им античные или скандинавско-германские модели. Если бог почитался в воинском контексте, его легко записывали в «Марсы», а главную фигуру пантеона - в «Юпитеры».
  • Лингвистический барьер: иностранцы часто путали имена богов с названиями святилищ, топонимами или эпитетами.

3. Разнообразие теонимов и отсутствия единого пантеона

Славяне дохристианского периода никогда не образуют единого централизованного государства с общепринятой идеологией.
  • То, что у полабских славян фигурирует Святовит, у поморян - Триглав, у киевлян - Перун, а у других групп - Дажьбог или Велес, говорит о фрагментарности и локальности культов.
  • Попытка князя Владимира Святославича в 980 году создать пантеон из шести богов в Киеве была скорее искусственной политической реформой, направленной на объединение племен перед принятием христианства, чем отражением многовековой народной традиции.

4. Кабинетная мифология XIX века

Огромная часть того, что сегодня воспринимается как «славянские боги» (Лель, Лада, Коляда, Ярило, Купала), в XIX веке была сконструирована исследователями-романтиками (такими как Михаил Максимович или Александр Афанасьев). Они принимали фольклорные припевы, обрядовые куклы и персонификации праздников за древних божеств.

Что же остаётся в сухом остатке

Современные исследователи (такие как Вячеслав Иванов, Владимир Топоров, Лев Клейн, Борис Успенский) сходятся на том, что reconstructable («реконструируемый») пласт включает лишь базовые структуры:
  1. Индоевропейский мотив «Основного мифа»: противостояние громовержца и его хтонического противника/змея.
  2. Абстрактные понятия и функции: понятия «богъ» (доля, богатство), «бесъ», «родъ», а также почитание стихий (Земля, Вода, Огонь).
  3. Локальные высшие сущности: пантеон князя Владимира Святославича (Перун, Хорс, Дажьбог, Стрибог, Семаргл, Мокошь) - единственная строго зафиксированная группа теонимов для Киева конца X века, хотя функции большинства из них остаются предметом дискуссий.
В дополнение к перечисленному, есть ещё несколько критически важных факторов, которые объясняют, почему наши знания о славянском пантеоне настолько отрывочны и проблематичны:
"... Надо обновить идею эллинизма, так как мы пользуемся ложными общими данными... Я наконец понял, что говорил Шопенгауэр об университетской философии. В этой среде неприемлема никакая радикальная истина, в ней не может зародиться никакая революционная мысль. Мы сбросим с себя это иго...Мы образуем тогда новую греческую академию... Мы будем там учителями друг друга... Будем работать и услаждать друг другу жизнь и только таким образом мы сможем создать общество... Разве мы не в силах создать новую форму Академии?.. Надо окутать музыку духом Средиземного моря, а также и наши вкусы, наши желания..." (Фридрих Ницше; цит. за: Галеви Д. "Жизнь Фридриха Ницше", Рига, 1991, с.57-58, 65, 71-72, 228).

Поиск по этому блогу

Ярлыки

"Слово о полку" (2) Австралия (1) Азия (10) Албания (1) албанцы (1) алмаз (1) алхимия (3) анархизм (2) Анатолия (4) Анима (1) антикапитализм (1) антиколониализм (4) антирашизм (15) антисоветизм (2) античность (6) Античный мир (10) антропософия (4) Ануннаки (1) Аполлон (1) Аракчеев (1) Аратта (1) арии (4) арийцы (1) аристократизм (1) археология (2) архетипы (10) Аскольд (1) астрономия (1) астрософия (1) Атлантида (8) афоризмы (2) Африка (4) ацтеки (1) Балканы (4) Балтика (2) Балты (4) бахаи (1) библиография (1) Ближний Восток (6) Болгария (1) Бонапартизм (3) Борхес (1) Британия (2) Буддизм (6) булгары (1) былины (1) Ваал (1) Валирия (1) варварство (3) Варуна (1) варяги (7) Велес (1) Венгрия (1) видео (1) Византия (1) викинги (1) Владимир Ешкилев (3) Власть (1) Вселенная (1) Гайдамаки (2) Галисия (1) Галиция (6) Галич (8) Галичина (22) гаучо (1) Гендер (2) Генеалогия (12) Генон (1) география (1) геокультура (14) геополитика (15) геральдика (6) герб (2) Германия (1) германцы (8) герои (3) гетман (1) гетьман (2) Гильгамеш (1) глобализация (1) гностицизм (2) город (1) государство (1) Готы (18) Грааль (2) Греция (8) Грузия (1) гунны (1) Гуцулы (9) Гуцуляк (14) Данте (1) Даосизм (2) демократия (3) держава (2) детофобия (1) диаспора (1) динозавр (1) Дионис (2) доклады (2) Донбасс (1) Древний Египет (4) Дугин (4) духовность (2) Евразийство (25) Евразия (3) евреи (3) Европа (3) Елена Троянская (1) женщины (2) Закарпатье (1) Запад (1) звернення (1) зло (1) знаки (3) зороастризм (2) Иван Франко (2) Ивано-Франковск (1) Игра престолов (6) идеология (2) ИИ (8) Ингерманландия (1) индейцы (2) Индия (6) индо-европейцы (10) индоарии (3) индоевропейцы (9) индуизм (3) инициация (4) интеллигенция (2) Интервью (12) Интертрадиционал (1) Иран (2) ирония (1) искусство (5) Ислам (4) истина (1) историософия (30) исторический материализм (1) история (12) Италия (1) иудаизм (5) інтелект (1) йезиды (1) Кавказ (8) казаки (5) казачество (4) Камю (1) капитализм (5) Карпати (3) Карпаты (15) Карфаген (1) катастрофы (1) католичество (1) Кельты (20) Киев (4) Киевская Русь (37) кимвры (1) киммерийцы (1) кино (3) Китай (5) классы (2) книга (4) книги (6) козаки (3) Козацтво (5) Коліївщина (1) коллеги (1) конспирология (5) конференции (1) Конфуцианство (2) Корея (1) Косово (1) красота (2) крестоносцы (1) Криптополитика (6) Культура (59) лабиринт (1) Латинская Америка (1) Левое движение (3) левые (1) Леся Украинка (1) Лингвистика (24) Литература (38) личности (19) література (1) логос (1) лось (1) магия (1) манифесты (2) марксизм (1) масоны (1) Мезоевразия (6) Меланхолия (1) менталитет (3) ментальность (4) метамодернизм (2) метафизика (4) мир-системный анализ (1) митраизм (1) миф (2) Мифология (101) Модерн (3) Монархизм (9) мораль (1) Мордор (1) Мория (1) москали (1) Москва (1) Московия (1) музыка (11) Налимов (1) наркотики (1) нарты (2) наука (5) Национализм (26) нация (6) неосарматизм (1) Неоязычество (7) Ницше (5) Ницще (1) Новости (9) Новые правые (26) ноосфера (1) норманны (1) НТШ (1) Общество (25) Оккультизм (8) Олег Гуцуляк (19) олень (3) Орда (1) Орден (3) Ордены (1) Орион (1) освіта (1) осетины (5) Осетыны (3) отзывы (1) патриотизм (1) первобытное (2) персоналии (1) песни (2) пикты (1) писанка (1) письмо (2) Подолье (1) Поезія (3) Полесье (2) Политика (49) Польша (2) портреты (1) постмодернизм (7) Поцелуйко (9) поэзия (1) поэт (1) презентации (2) Прикарпатье (2) примордиализм (7) Примордиальная Философия (20) прометеизм (1) пророчество (1) психология (5) Пушик (1) рахманы (1) Революция (20) Религия (16) Ренесанс (1) Республиканство (1) Рецензии (10) рим (4) риптополитика (1) родина (1) родовод (1) Росія (2) Россия (27) Румыния (1) Русь (17) рыцарств (1) Рыцарство (5) Рюрик (1) Сарматы (14) сатанизм (2) свобода (4) сексуальность. человек (1) село (1) семантика (1) Сербия (1) Серебренитский (1) сериалы (3) символы (5) система (1) скифы (13) славяне (55) смерть (1) События (2) сознание (1) социализм (2) социология (3) Средиземноморье (4) СССР (1) Сталин (1) сталинизм (1) статті (1) статьи (4) Степь (2) стихи (4) структура (1) субстрат (2) судьба (1) Султанов (2) суфизм (1) США (2) Танцы (3) Таргариен (2) тато (1) Творчество (6) театр (1) Тибет (1) Тойнби (1) Толкин (5) топонимия (7) тотем (1) традиционализм (10) традиция (9) Трамп (1) трикстер (1) Триполье (5) Тюрки (8) тюркология (1) убийство (1) Угро-финны (5) Угры (1) Украина (112) украиноцентризм (2) Умберто Эко (1) УПА (1) урбанизм (1) утопия (1) фантастика (12) фашизм (2) Филология (10) Философия (57) фильм (3) ФКК (1) фолькор (2) Франция (2) футурология (12) фэнтези (8) Хайдеггер (2) Харли Квинн (1) Хелловин (1) христиане (2) Христианство (26) хронология. цикличность (5) хуторянство (3) царственность (5) царство (2) Цивилизация (61) цитаты (1) человек (5) человечество (3) ченнелинг (1) черкесы (1) Чудесное (1) шаманизм (3) Шамбала (1) Шевченко (1) шовинизм (2) Шотландия (1) Шумер (2) шумеры (3) эзотерика (12) экзистенциализм (1) экономика (2) элита (2) Эллины (1) эльфы (3) энархизм (2) Эпиграфы (1) эпос (5) эротика (2) эссе (1) эстетика (2) эсхатология (2) этимология (1) этнология (43) этнополитика (4) этнософия (1) этруски (1) Юлія Гуцуляк (1) Я (1) язык (1) языки (1) язычество (4) Япония (2) Dua Lipa (1) France Gall (1)