Мої шановні читачі! / My dear readers!

На цьому сайті я виставляю тільки завершені публікації !

Актуальні тексти, які знаходяться в процесі написання та для обговорення, можна знайти на моїй сторінці - goutsoullac >>> (просто НЕМА АНАЛОГА ДАНОГО САЙТУ В УКР-НЕТІ, а я веду її з 2004 р.!)

Після завершення їхнього редагування вони переносяться на цей сайт.

Завершені академічні публікації знаходяться на сторінці - https://cnu-ua.academia.edu/OlegGutsulyak

Мій блог в ЖЖ (з 2022 р. фактично не веду) - https://goutsoullac.livejournal.com

Також припинив вести сторінку ВКонтакте (її там рашисти навіть помітили написом як небажану).

Для зв'язку зі мною можна використовувати сторінку на Фейсбуці - https://www.facebook.com/goutsoullac або написати лист на guttasolis69@gmail.com

Написання частини статей, нотаток та постів у соцмережах російською мовою, а не рідною та робочою для автора українською мовою, має на меті як робити їх висновки доступними для ширшої наукової та суспільної аудиторії (насамперед, для володіючих російською мовою вчених та тих, хто цікавиться з країн як Заходу, так і Сходу).

Моя сфера інтересів - культура та фольклор народів, що живуть на території нинішньої Росії і, відповідно, діалог із ними та донесення їм проукраїнської позиції, яка нині мінімізована у русофонному сегменті інтернету. Ігнорування цієї ситуації вважаю неприпустимим, як культуролог та представник руху звільнення поневолених народів "нового прометеїзму".

Моя монографія "Анти-Дугін" та низка основних наукових статей (а також монографія - "Філософія української сутності") жодним чином не дозволяють визначати двозначною мою позицію. В даному випадку російська мова - це ще й зброя, трофей, який потрібно і має використовувати проти рашизму, "бити ворога на його території".

ОХОРОНЕЦЬ КОРОЛІВСЬКОГО МОВЧАННЯ

"... В одній з герметичних орденських систем ХVІІІ ст. є таємний блукаючий ступінь ієрархії під назвою "Охоронець королівського мовчання". Королівське мовчання - знак невизначеності витоків Державності, Династії, Влади. Охоронець - дослідник і ревнитель того знаку, традиціоналіст. Початок державності України також огорнутий королівським мовчанням: обмаль фактів, суперечлива хронологія, міфологізовані політичною кон'юктурою події. Кожна спроба заступити на варту королівського мовчання України вартує уваги, бо ще Платон казав: визначення "життя" і "спогадів" конгруентні.

Олег Гуцуляк заступає на варту зі статею "Раш Хахарі. Роль Хазарської імперії в історії Київської держави варягів (882-965 рр.)... можемо констатувати відрадний факт: на охорону Королівського мовчання України заступив новий вартовий. Будемо сподіватися, що втома і брама його не здолають" 

(Єшкілєв В. Передмова [Олег Гуцуляк. Раш-Хазарі] // Четвер. - 1993. - № 4. Проект "Імперія". - С. 48).

Олег Гуцуляк: На захист Ідеології

Як неоплатонік, дещо не погоджуюся з  тезами проти Ідеології, бо всі ці ж інвективи можна так само приписати самій Культурі. 

Культура - це лише засіб (плекання, розвивання, підтримування) морально-естетичних основ душі людини, гармонізація її елементів. 

Ідеологія ж - це вінець Культури, вінчаючі Культуру принципи. 

Те, що вони часто різні, суперечливі чи навіть стають неприйнятними - закономірність нашого світу сущого («плинного матеріального») , що перебуває у вічній динаміці змін і взаємопереходів. 

Але Ідеологія, як трансцендентна форма, що залишається незмінною, - це як вінець Короля (Монархія як ідея Суверенності (держави, людини), наприклад), а ось під нею голови постійно міняються. І вони різні, і у них різна доля. Але це не ставить під сумнів саму Корону. 

Хоча так, були й ті,хто її скидали - "республіканці", але були ті, хто її "реставрували". 

Ідеологія в її істиннішому, вищому розумінні - це не просто «політична інструкція», а Ейдос, інтелектуальний орієнтир, який збирає хаос нижчого світу і надає йому форми, мети та ієрархії.

1. Культура як ґрунт, Ідеологія — як Вершина

Культура - це простір Плекання (colere), обробка душі, гармонізація її трьох начал (розумного, яростного та прагнучого), аналог неоплатонічного очищення (катарсису). Вона готує людину, робить її здатною сприймати вище.

Ідеологія - це Вінець, момент сходження до принципів. Це чистий Розум (Нус), який проектує на Культуру світ Першообразів. Наприклад, Ідея Суверенності (Монарх як земне відображення Божественного Єдиновладдя) є вічною, незалежно від того, наскільки гідним чи негідним є конкретний носій корони.

З цієї точки зору, критикувати Ідеологію за те, що якась її земна реалізація виявилася потворною — це все одно, що звинувачувати чисту геометрію у тому, що кривий ремісник не зміг намалювати ідеальне коло. 

2. Де ховається корінь протиріччя?

Філософські дискурсії = Philosophical Discoursions : науковий збірник. - 2026. – Вип. 1 (7).

 Вийшов новий випуск нашого журналу!

Філософські дискурсії = Philosophical Discoursions : науковий збірник Філософської комісії Івано-Франківського осередку Наукового товариства імені Шевченка. – Івано-Франківськ : Філософська комісія ІФО НТШ, 2026. – Вип. 1 (7). – 203 c.

Збірник містить наукові статті членів Наукового Товариства імені Шевченка (НТШ) та учасників наукових сесій Філософської комісії Івано-Франківського осередку Наукового Товариства імені Шевченка (НТШ), що тематично стосуються філософських, релігієзнавчих, культурологічних та соціологічних проблем.

Збірник також можна скачати тут - https://lib-repo.pnu.edu.ua/simple-search?query=дискурсії

ЗМІСТ

Статті

Баган О. Проблематика польсько-українських стосунків в нотатниках Євгена Маланюка (на основі публікацій в нью-йоркському журналі «Вісник», 1954-1958)

Волинський А. Самоопис у еволюційній парадигмі

Галярник Н. «Троєкратно Благословенній Найсвятішій Богородиці камінь, місто й душу разом під дівичі ступні» (граф Йосиф Потоцький): історія пошанування ікони Матері Божої Ласкавої Станіславівської

Гармаш Л. «Формула Ніцше» як епістема вітальності духу

Гнатюк Я. Функціювальна діалектика предикатів першого порядку

Голянич М. Прогностичні ідеї Михайла Грушевського

Гуцуляк О. Концепція Альбера Камю про цивілізацію Середземноморського духу і концепт України як її Чорноморської «затоки»

Мельник Я. Феномен заздрості у структурі картини світу: етико-психологічний та ментально-культурологічний аспекти

Пелипишак І. Генезис та наслідки неконтрольованої підліткової агресії в антиутопічній моделі «Острова пінгвінів» Анатоля Франса

Пилипчук Я. Гаснуча свічка. Копти: найбільша бездержавна християнська громада Близького Сходу

Поцелуйко А. Порядок через дію: психологія індоєвропейської релігійності у світлі трифункціональної моделі Жоржа Дюмезіля та напрцювань його послідовників Жана Одрі і Альгірдаса Греймаса

Рахно К. Воскресальний мурашник: осетино-індоарійська епічна паралель

Народна філософія

Павчак С. Золотий Ключ (філософські есеї)

Художнє слово

Тулай В. Пластилін імперії (уривок з роману)

Репортажі

Наші ювіляри

Галущак Я. Професор Фергад Туранли: вчений на межі двох цивілізацій (до 65-річчя від дня народження)

Шулятицька Л. Бібліографічне видання з нагоди 60-річчя доцента Ярослава Гнатюка

Меморіал

Галущак Я. Професор Степан Копчак – дослідник народонаселення Прикарпаття

Галущак Я. Валентин Мороз – яскрава постать в плеяді дисидентського руху України

Кирилл Серебренитский, Олег Гуцуляк: Нечто иное управляет движениями, намерениями и вожделениями и правительства России и всего населения

ТЕКСТ Кирилла Серебренитского:

Современная российская оппозиция и их непосредственные предшественники, советские диссиденты-правозащитники - это концептуальные наследники Наполеона, точнее, наполеоновского Русского похода. 

Если угодно, я даже и прямую, хотя и зыбкую, пунктирную, линию исторической преемственности могу прочертить: скажем, от карбонарской версии бонапартизма, которую воплотили декабристы, - до фабулы "молодой меритократ-харизматик против затхлых неприятных геронтократов", - которая мерцает в истории Навального, Немцова и кого там ещё. 

Но даже не в этом дело. 

Наполеон рухнул - потому, что всей тяжестью опирался на алгоритмы витальной логики и юридической регламентации. То есть: он исходил из того, что: и человек, и сообщество нацелены на выживание, а выживание неизменно ищет наиболее комфортные условия. Во имя поисков оптимального комфорта заключаются сложные многоуровневые общественные договоры, на основании которых возникают законодательные системы. В хаосе военных действий Наполеон, прирождённый физик и математик, видел некие отчётливые закономерности, и свои планы с ними координировал. То есть, попросту: Россия, как и любая другая страна, оберегает свои территории, особенно же столичные центры. Для этого существует регулярная армия. Войска стараются удержать наступление противника как можно ближе к границе, прикрывая внутренние, особо уязвимые, центры и коммуникации. Если армия терпит поражение, - то, собственно, ничего не меняется: предполагается, что Россия капитулирует, на наиболее комфортных, по ситуации, условиях, - чтобы, жертвуя частью, сохранит ь целое.

Но в России это не работало даже тогда, - при всей архитектурной выверенности механизмов Восточной Империи, притом, что петербургский период Российской истории несомненно принадлежал к историческому контуру Европы, являлся восточным флангом оксидентального ранжира. Нечто иное управляло движениями, намерениями и вожделениями и правительства России, и, видимо, всего населения. Регулярная армия уходит, стремясь оторваться от противника, оставляя без защиты огромные территории, - куда? на Волгу? на Урал? в Сибирь? Всё население, вместо того, чтобы оберегать по возможности, свои дома и сады, - просто бежит, с мешками и котомками. По городу бегают полицейские и поджигают дома. Какой смысл в этом разгроме и разорении огромного города? который вполне можно было бы сохранить? Ведь не сгорели же Берлин, Вена, Рим, Мадрид? 

Олег Гуцуляк: Доля тих, хто скористався чужим тотемом

Прусси та балтійські народи мали тотемічний зв'язок із конкретними деревами (центральний храм – Ромове), де мешкали боги та духи предків та знаходиися священні породисті коні, Кінь у балто-слов'янській міфології є провідником між світами, символом божественної волі (згадаймо про ворожіння за кроком коня в Арконі чи Ромове).  

Тевтонські лицарі діяли методично – вони не просто вбивали людей, вони рубали священні дуби і осідлали коней. Коли завойовники рубали вікові дуби Ромове, вони нищили не просто релігійні об'єкти, а axis mundi – осьову лінію, що зшивала докупи небо, землю та підземний світ духів. Зі знищенням фізичного «тіла» тотема народ втрачав орієнтацію у просторі та часі. Вони переставали бути тими, які живуть між світом богів і природи, і перетворилися на кріпаків – субстрат для чужої імперії.

Так, на певний час на священних конях тевтонським рицарям вдалося запанувати на певній території, стати цементуючим ядром відродженої Германської імперії. Але, зрештою, за вироком Священної Історії сама Пруссія зникла з історичної карти світу, а залишки її народу розчинилися в середовищі модерної німецької нації. 

Так, за «Степенною книгою», один із жреців-доглядачів священних коней у храмі Ромове втік у ХІІІ ст. з деякими зі священних коней у Московію (Гланда Камбіла, у хрещенні Іван Кобила) і, зрештою, його нащадок осідлав царство, переміг «зміїв» (орду і бояр), а його династія Романових понад 300 років правила на величезних просторах Россійської імперії, а на гербі Московії красувався священний кінь. Очевидно, це був дар за спасіння священної спадщини храму. 

Проте, він був відірваний від рідного коріння, від самого священного Дуба. Будь-яка імперія, побудована на запозиченому або відчуженому тотемі, з часом вироджується в монстра, якого й топчуть в Останній Битві священні коні. Вирок Священної Історії неминучий, –  імперія впала і в чергових потугах знову звестися «на глиняних ногах» неминуче зазнає загибелі, бо не можна нескінченно паразитувати на енергії тотема, якщо ти сам знищив його першооснову і перетворив живий міф на сухий державний мілітаризм.

THE FATE OF THOSE WHO USED ANOTHER TOTEM

The Prussians and Baltic peoples had a totemic connection with specific trees (the central temple was Romowe), where the gods and spirits of their ancestors lived and where sacred thoroughbred horses were kept. The horse in Balto-Slavic mythology is a guide between the worlds, a symbol of divine will (let's remember fortune-telling by the horse's step in Arkon or Romowe).

Олег Гуцуляк: Про системно-структурний підхід у науці про міфи

 1. В чому різниця між структурою і системою. 2. Чи утворюють разом структура і система щось єдине, цілісне, вище? 

Це фундаментальні питання філософії науки та системного аналізу. Межа між цими поняттями часто здається розмитою, але вона принципова.

Давайте розберемося з їхньою відмінністю та взаємодією на концептуальному рівні.

1. В чому різниця між структурою і системою?

Головна відмінність полягає в тому, що система - це об'єкт у всьому багатстві його внутрішніх елементів, зовнішніх зв'язків та функцій, тоді як структура - це лише абстрактна «сітка», архітектура або спосіб організації цієї системи.

Ось порівняльна таблиця для швидкого розуміння:

Критерій	Система	Структура
Що це таке?	Цілісність. Сукупність елементів, що взаємодіють і утворюють нову якість.	Будова. Спосіб зв'язку або розташування елементів усередині цілого.
Статичність / Динамічність	Динамічна. Вона живе, діє, змінюється, обмінюється енергією чи інформацією із середовищем.	Відносно статична. Це інваріант системи — те, що залишається незмінним при певних трансформаціях.
Головна характеристика	Емерджентність. Поява нових властивостей, яких немає у жодного елемента окремо.	Архітектоніка. Схема, топологія, каркас, алгоритм розподілу ролей.
Запитання, на яке відповідає	Що це, з чого складається і як воно функціонує в світі?	Як саме елементи скріплені між собою?

Простий приклад:

Автомобіль - це система. Він складається з двигуна, коліс, палива, водія та виконує функцію руху.

Креслення автомобіля або схема з'єднання його деталей - це структура. Якщо злити з автомобіля бензин і вийняти акумулятор, система перестане функціонувати (помре), але її структура (взаєморозташування деталей) збережеться.

2. Чи утворюють разом структура і система щось єдине, цілісне, вище?

Так, утворюють. Але вони утворюють це вище ціле не як два окремі предмети, що лежать поруч, а як внутрішня форма (структура) та зовнішній зміст і життя (система) одного й того самого феномену.

Коли структура і система зливаються в динамічній єдності, ми отримуємо поняття вищого порядку:

Олег Гуцуляк: Християнство як збережена й доведена до логічного фіналу Вища Традиція Індоєвропейського світу

 Те, що часто малюється як «радикальний розрив» або «перемога над язичництвом», насправді для  еллінського світу виглядало як Опус Транзитус (Opus Transitus) - органічний перехід, де стара форма знайшла своє максимальне, як їм здавалося, абсолютне наповнення.

Філософсько-релігійний аспект

Елліни не тільки не відмовилися від своєї мови та категоріального апарату, але й інкультурували нову віру в уже готові, століттями відточені матриці. По суті, християнська теологія (особливо східна, патристика) була сформульована грецькою мовою і в термінах грецької філософії. Сама мова - від тонких відтінків філософських понять (суть, іпостась, енергія) до побутових речей - залишилася незмінною. Грецька думка не загинула; вона стала тілом, у яке одягнувся новий релігійний дух. 

Давайте подивимося, як саме ці «пазли» ідеально збіглися без жодного когнітивного дисонансу:

1. Від Логосу філософів до Логосу Євангелія

Коли грек чув перші рядки Євангелія від Іоанна: «На початку було Слово (Logos)...», для нього це не було новиною. Концепт Логосу як космічного розуму, закону, що впорядковує хаос, розроблявся від Геракліта до стоїків і Філона Олександрійського. Християнство лише зробило цей метафізичний Логос персональним — Він втілився.

2. Страждаюче божество та Апофеоз

Страждання та воскресіння: містеріальні культи (Діоніс, Орфей, Адоніс) уже привчили еллінську свідомість до ідеї божества, яке помирає і воскресає, приносячи спасіння або оновлення світу.

Теозис (Обожнення): знаменита формула Афанасія Великого: «Бог став людиною, щоб людина стала богом» — це пряма легітимізація античного апофеозу. Але якщо раніше це був привілей героїв (Геракла) чи імператорів, то тепер шлях до «обожнення» через синергію (співдію) відкривався кожній людині.

Олег Гуцуляк: Sensus як Коло Історії Людства: Від єресі задоволення через тугу за справжнім до нового прориву природнього

Неминучість вибуху чистої соматики

 Якщо дивитися на історію людства, то саме те, що раніше було табу, під забороною, вважалося неприпустимим або єресью, що криваво винищувалося, випалювалося і "виполюваося", але все одно не тільки завойовує собі "місце під сонцем", але й стає домінуючим і навіть абсолютно беззаперечним, за порушення чого вже нові «інквізитори» готові виганяти з суспільства. 

То чого нам чекати далі? 

Ми не можемо дозволити собі дешевого хетпі-енду про тріумфальне "Відродження Духу". Тут потрібна чесна, твереза гіркота, яка визнає, що колосальних втрат і катастроф не уникнути, але сама природа все одно візьме своє - грубо, сліпо і всупереч будь-яким планам.

Еволюція - це не просто зміна декорацій. Це закон розвитку складних систем: те, що народжується на маргінесах і в хаосі нижнього світу («зоні табу»), володіє колосальною життєвою енергією, оскільки воно змушене виживати в найагресивнішому середовищі. Потім воно прориває греблю, структурується і стає новим «верхнім світом» - чистим, правильним, але з часом дещо закостенілим.

Якщо екстраполювати цю логіку на наше майбутнє, то наступні «легалізовані єресі», які зараз здаються нам дивними, небезпечними або неприпустимими, скоріш за все, розгортатимуться у кількох вимірах.

1. Трансформація людської ідентичності та «цифрова амфібійність»

Сьогодні панівною догмою є абсолютна самоцінність людини у її традиційному, біологічному та психологічному вигляді. Проте головне табу, яке зараз починає тріщати - це недоторканність людської природи.

Що під забороною зараз: генетичне редагування людини (дизайнерські діти), радикальне технологічне продовження життя, повне злиття свідомості з цифровим океаном, визнання прав за небіологічними суб'єктами (ШІ). Суспільство бачить у цьому загрозу самій суті Homo Sapiens.

Майбутня догма: бути просто «чистою біологічною людиною» стане вважатися відсталістю, інтелектуальним або фізичним «ескапізмом». Нормою стане існування на межі двох стихій (цифрової та фізичної). Свідомість, яка не підключена до загальної мережі або не оптимізована генетично, сприйматиметься так само, як сьогодні сприймається відмова від базової медицини чи писемності.

Олег Гуцуляк: Как произойдет распад России

Логика Истории

 То, что кажется наиболее невероятным, то и свершится - такая логика Истории. 

Ну да, чертили в Африке границы как попало (вернее, по древнему индоевропейскому методу - до того места, пока загнання лошадь / корова  не здохла, а в случае колонизаторов - до того места, куда дохотил колонизационный отряд) -  линии по линейке, абсолютно игнорируя ландшафт и живую этнополитическую ткань.

 Но все же с1960-х гг. Африка разделена по нацквартирам, в большей части  оказались коммунальными. Постколониальные элиты, едва получив независимость, совершили акт коллективного транса — зафиксировали эти безумные границы как священные и неприкосновенные (принцип uti possidetis ОАЕ), понимая, что попытка пересмотреть хотя бы одну линию обрушит весь континент в бесконечную войну. Результат: фасад - европейский (модерновые государства), суть - племенная и клановая, запертая в чужих стенах. Отсюда постоянные драки в «общей кухне».

Реальность регионалистского успеха в России

В России же ситуация перевернута с ног на голову. То, что внешнему наблюдателю (особенно западному) кажется «этносепаратизмом», на поверку оказывается лишь удобным политическим камуфляжем. Реальный мотор тамошней истории - это территориально-номенклатурный феодализм, который вызревал десятилетиями.

В России давно все "устаканилось" в границах областей и краев и свои элиты еще с 60-х гг. полной мере хозяйствуют. Хрущев даже хотел этот процесс возглавить,  сломав жесткую вертикаль всесильных московских министерств («ведомственность») и передать управление на места. Но это было не столько дарованием свободы, сколько попыткой центра подчинить экономику через новые укрупненные экономические районы под присмотром лояльной Центру партии. Региональные элиты (союз местных первых секретарей обкомов и директоров промышленных гигантов) быстро поняли, что в этих новых границах они теряют прямые выходы на ресурсы или, наоборот, вынуждены делиться с соседями. Возник так называемый «местнический патриотизм». В итоге «директорат» и партноменклатура на местах тихой сапой саботировали реформу. Они хотели быть полновластными хозяевами в своих очерченных, привычных границах областей и краев. Брежнев, придя к власти, просто зафиксировал их победу, вернув министерства, но де-факто оставив региональным баронам их «кормления».

«Устаканившиеся» с 1960-х годов границы областей и краев — это и есть настоящие, созревшие политические реальности, и будущий транзит или распад этой системы пойдет не по искусственным этно-национальным лекалам, а именно по линиям административно-хозяйственных вотчин. Там, где политологи ищут «пробуждение угнетенных народов», реальный тектонический сдвиг совершат условные «союзы губернаторов и крупного промышленного капитала». Уральский, Сибирский или Дальневосточный «цеха» имеют куда более мощный экономический и ментальный фундамент (заложенный еще советским Госпланом и обкомами), чем абстрактные проекты конструирования новых наций. Когда «верхний мир» этой системы окончательно закостенеет и оторвется от реальности, хаотичный «нижний мир» региональных интересов просто проступит сквозь него, как настоящие контуры материка сквозь тающий лед. И это «невероятное» региональное обособление станет очевидным фактом.

Олег Гуцуляк: Авраамічний завіт та ацтекський тупик: метаморфози ритуального замінника в мезоєвразійському та мезоамериканському просторах (генеза та трансформація індоєвропейського і близькосхідного міфів про ритуальну заміну людини твариною)

Анотація (Abstract)

У статті досліджується трансформація прадавнього міфу про космогонічне жертвопринесення та його еволюція у ритуальні практики «царя-замінника» і заміну людської жертви тваринним еквівалентом. На матеріалі індоєвропейських, близькосхідних, далекосхідних та мезоамериканських міфологічних систем автор аналізує дві протилежні стратегії подолання первісного катастрофізму. Перша стратегія (авраамічний завіт, буддійська реформація) веде до етичного прориву, символічної заміни (овен, заєць) та закриття катастрофічного циклу (сюжет Содому і Гоморри). Друга стратегія (ацтекська модель) демонструє блокування осьового перелому та зациклення у перманентному «онтологічному боргу» перед Сонцем. Особлива увага приділяється ролі жіночих персонажів як агентів ритуальної трансформації.

Центральним для авраамічної свідомості є близькосхідний міф про принесення батьком сина в жертву богу і заміну його в останню мить бараном для цілопалення (мотив вогню) – біблійна розповідь про Авраама («Батька багатьох») і Ісаака (Іцхака «Смішного»*)  та Акеду (зв’язування останнього) (Буття. 22:1-14). Також у ісламі Курбан-Байрам (Ід аль-Адха) — це одне з двох найважливіших свят, яке символізує відданість, жертовність і віру у Всевишнього. Згідно з ісламськими переказами, пророк Ібрагім отримав від Аллаха веління принести в жертву свого сина (не названо у Корані ім'я, але араби вважають, що мова йде про брата Ісаака - Ісмаїла). Коли Ібрагім довів свою абсолютну покірність і вже заніс ніж, Аллах змилостивився, зупинив його і замінив жертву на барана. Це випробування стало символом найвищої віри.  У дні свята мусульмани здійснюють ритуальний забій жертовної тварини (вівці, кози, корови чи верблюда). М'ясо за традицією ділять на три частини: одну залишають для сім'ї, другу роздають нужденним, а третю використовують для пригощання родичів та сусідів.  Віряни відвідують рідних, роблять подарунки, намагаються пробачити старі образи та допомогти тим, хто цього потребує.

Перед подією жертвопринесення описується частування Авраамом, який сидів перед наметом під дубом Мамре, трьох прочан (Буття 18:1-16), а потім – ситуація з катастрофою (загибель Содома і Гоморри) (Буття 18:20-33, 19:1-29). 

Розділ 1. Космогонічний розпад та первісний борг

Проте, як виявляться, даний мотив був притаманний й індоєвропейцям. 

Так, Б. Лінкольн та Я. Пухвел  припустили, що міф, який належить протоіндоєвропейському періоду (бл. 3500 р. до н. е. або навіть раніше), розповідав про те, як перший жрець (на ім'я *Manu «Людина») приніс першого царя (на ім'я  *Yemo, «Близнюк») у першу жертву таким чином, що з розчленованих частин тіла жертви було створено матеріальний космос і елементи соціуму. У деяких варіантах міфу (Індія, Іран, Ірландія) в жертву приносився також самець великої рогатої худоби, в інших – людську жертву вигодовувала самка чотириногої тварини (корова Аудумла в Скандинавії, вовчиця в Римі) [Lincoln, 2024, p. 66-67]. 

Але, як на нас, даний індоєвропейский наратив  те ж є розповіддю саме про те, як: або