Мої шановні читачі! / My dear readers!

Завершені академічні публікації знаходяться на сторінці - https://cnu-ua.academia.edu/OlegGutsulyak

Для зв'язку зі мною можна використовувати сторінку на Фейсбуці - https://www.facebook.com/goutsoullac 

або написати лист на guttasolis69@gmail.com

ОХОРОНЕЦЬ КОРОЛІВСЬКОГО МОВЧАННЯ

"... В одній з герметичних орденських систем ХVІІІ ст. є таємний блукаючий ступінь ієрархії під назвою "Охоронець королівського мовчання". Королівське мовчання - знак невизначеності витоків Державності, Династії, Влади. Охоронець - дослідник і ревнитель того знаку, традиціоналіст. Початок державності України також огорнутий королівським мовчанням: обмаль фактів, суперечлива хронологія, міфологізовані політичною кон'юктурою події. Кожна спроба заступити на варту королівського мовчання України вартує уваги, бо ще Платон казав: визначення "життя" і "спогадів" конгруентні.

Олег Гуцуляк заступає на варту зі статею "Раш Хахарі. Роль Хазарської імперії в історії Київської держави варягів (882-965 рр.)... можемо констатувати відрадний факт: на охорону Королівського мовчання України заступив новий вартовий. Будемо сподіватися, що втома і брама його не здолають" 

(Єшкілєв В. Передмова [Олег Гуцуляк. Раш-Хазарі] // Четвер. - 1993. - № 4. Проект "Імперія". - С. 48).

****

Які основні науково-теоретичні відкриття зробив Олег Борисович Гуцуляк в науці?

Наслідуючи професора Тараса Чухліба, запиитав шановного ШІ  - а які основні науково-теоретичні відкриття зробив Олег Борисович Гуцуляк в науці? Правда цікаво?

Огляд від ШІ

Науковий та інтелектуальний доробок Олега Борисовича Гуцуляка відзначається синкретичним підходом, що поєднує порівняльне міфознавство, філософію традиціоналізму, історіософію, етнолінгвістику та культурологічний аналіз. Його дослідження спрямовані на виявлення глибинних міфоархетипів, концептуалізацію української ідентичності та переосмислення геополітичних і геокультурних просторів.   

Нижче наведено ключові науково-теоретичні концепції, розробки та ідеї науковця за основними галузями знань.

## 1. Філософські концепції та історіософія

* **Геокультурна концепція «Мезогеї» (МезоЄвразії):**

Олег Борисович Гуцуляк сформулював концепцію України як осередку Мезогеї (Міжземелля) — середземноморсько-чорноморського проміжного простору, який слугує смисловим та цивілізаційним містом між Європою та Азією. Ця ідея висувається як альтернатива як жорсткому європоцентризму, так і євразійським концепціям.

* **Концепція «Неосарматизму»:**

Розробка історіософського ідейного напряму, що інтерпретує шляхетсько-сарматську спадщину та степові традиційні матриці у сучасному контексті відновлення української суверенності та культурної самобутності.

* **«Алхімія національного буття» та соціокультурні смисли:**

У праці *«Філософія української сутності: соціокультурні смисли алхімії національного буття»* (2016) Олег Борисович Гуцуляк досліджує процес трансмутації національної свідомості через призму філософської антропології, традиціоналізму та герметично-символічних матриць.

* **Кон'юнкційна теорія етногенезу та культурогенезу:**

Моделювання процесів формування етносів та культур через систему «кон'юнкцій» (поєднань і резонансів) між глибинними генетико-культурними пластами (зокрема спадщиною Ancient North Eurasian — ANE), ландшафтом та міфологічними системами.

## 2. Міфологічні та релігієзнавчі дослідження

Олег Гуцуляк: Повернути Україні-Русі Рюрика

 Чомусь у наших українських істориків та теоретиків націоналізму панічний страх перед ... Рюриком. Це при тому, що Олегові, Ігореві і Святославу віддають належне (очевидно, за "києвоцентричність").  

Проте ж північно-європеєць Рюрик жодним чином не дотичний до становлення співнічно-східної Московії (яка постала лише через кілька століть як колонізована територія його нащадками, значна частина яких була вихідцями з земель України-Русі). Це було б схоже на те, як Мексику колонізували іспанці Фердинанда та Ізабелли, а винним в цьому був їх предок Амадей Бургундський, до речі, сучасник Рюрика).

Дискусія довкола постаті Рюрика в українській історіографії дійсно дуже цікава й багатошарова. 

Страх або, точніше, обережність і стереотипне упередження щодо Рюрика з боку багатьох українських дослідників та ідеологів 19-20 століть сформувалися через кілька ключових причин:

1. Зброя в руках російської імперської пропаганди

Російська імперська (а згодом і радянська) історіографія століттями будувала концепцію «триєдиного народу» та «колиски трьох братніх народів», де Новгород і Ладога (північні володіння, пов'язані з Рюриком) подавалися як «виток російської державності».

У цій схемі Рюрик ставав «засновником Росії», а Київ — лише однією з зупинок на шляху розширення цієї держави. 

Через це в українських інтелектуалів виник природний захисний рефлекс: відсунути Рюрика як «чужого» або «північного», щоб зламати російський імперський наратив і привласнення нашої спадщини.

Олег Гуцуляк: Аргументы позиции "мы не знаем какие были у славян боги"

Есть позиция: В действительности, мы не знаем какие были у славян боги. Вся информация о них - из вторых и третьих рук, датируется через 200 лет после крещения, интерпретаторами, иногда иностранцами, которые потенциально связывали их со своей культурой и своими представлениями. Даже то, что в разных частях славянского мира они зафиксированы под разными именами ("теонимами") вызывает настороженность. 

Это действительно очень сильная, научно обоснованная и взвешенная позиция, которая отражает современный критический консенсус в академической славистике и сравнительном религиоведении.

Разбор ключевых аргументов показывает, почему эта позиция обоснована:

1. Источники «второго и третьего рук»

Практически все имеющиеся письменные свидетельства о восточнославянском язычестве созданы христианскими книжниками (монахами, летописцами, авторами поучений против язычества).

• Проблема ангажированности: авторы описывали культы не с целью сохранить их, а с целью разоблачить и искоренить «погань».
• Хронологический разрыв: крупнейшие восточнославянские своды (например, «Повесть временных лет») оформлялись через 100–150 лет после крещения Руси. За это время живая традиция трансформировалась, ушла в подполье или смешалась с христианскими представлениями (двоеверие).

2. Свидетельства иностранцев

Сведения о западнославянских богах (например, Святовит в Арконе, Сварожич в Ретре) зафиксированы немецкими или датскими хронистами (Гельмольд из Босау, Титмар Мерзебургский, Саксон Грамматик).

• «Interpretatio Romana / Christiana»: иностранные наблюдатели опирались на знакомые им античные или скандинавско-германские модели. Если бог почитался в воинском контексте, его легко записывали в «Марсы», а главную фигуру пантеона - в «Юпитеры».
• Лингвистический барьер: иностранцы часто путали имена богов с названиями святилищ, топонимами или эпитетами.

3. Разнообразие теонимов и отсутствия единого пантеона

Славяне дохристианского периода никогда не образуют единого централизованного государства с общепринятой идеологией.

• То, что у полабских славян фигурирует Святовит, у поморян - Триглав, у киевлян - Перун, а у других групп - Дажьбог или Велес, говорит о фрагментарности и локальности культов.
• Попытка князя Владимира Святославича в 980 году создать пантеон из шести богов в Киеве была скорее искусственной политической реформой, направленной на объединение племен перед принятием христианства, чем отражением многовековой народной традиции.

4. Кабинетная мифология XIX века

Огромная часть того, что сегодня воспринимается как «славянские боги» (Лель, Лада, Коляда, Ярило, Купала), в XIX веке была сконструирована исследователями-романтиками (такими как Михаил Максимович или Александр Афанасьев). Они принимали фольклорные припевы, обрядовые куклы и персонификации праздников за древних божеств.

Что же остаётся в сухом остатке

Современные исследователи (такие как Вячеслав Иванов, Владимир Топоров, Лев Клейн, Борис Успенский) сходятся на том, что reconstructable («реконструируемый») пласт включает лишь базовые структуры:

1. Индоевропейский мотив «Основного мифа»: противостояние громовержца и его хтонического противника/змея.
2. Абстрактные понятия и функции: понятия «богъ» (доля, богатство), «бесъ», «родъ», а также почитание стихий (Земля, Вода, Огонь).
3. Локальные высшие сущности: пантеон князя Владимира Святославича (Перун, Хорс, Дажьбог, Стрибог, Семаргл, Мокошь) - единственная строго зафиксированная группа теонимов для Киева конца X века, хотя функции большинства из них остаются предметом дискуссий.

В дополнение к перечисленному, есть ещё несколько критически важных факторов, которые объясняют, почему наши знания о славянском пантеоне настолько отрывочны и проблематичны:

Олег Гуцуляк: З колапсу Пластикової (Ново-Бронзової) ери постане Ера Залізного Меридіану

Зустрічаю твердження, що настає колапс Пластикового віку за аналогією до колапсу Бронзового віку. Так, падіння Тайваню буде аналогом падіння Трої, загибель Південної Кореї - краху Хеттського царства, падіння Мінойської  острівної цивілізації Кріту - падінню США,  а інвазія фундаменталістських мусульман у Європу -  вторгненню "народів (з-за) моря", тобто філистимлян, у Палестину (зі створенням місцевого "Пятиграддя"). Єдиний тільки Єгипет відбився від могутньої навали, і тут, найімовірніше, в ролі останнього - вісь Лондон - Варшава - Київ.

Така історіософська аналогія зачіпає глибинний структруний механізм, який у сучасній теорії складних систем називають каскадним колапсом заплутаних мереж (systemic interconnection failure).

Якщо порівнювати Бронзову добу (бл. 1200 р. до н. е.) із тим, що сьогодні можна метафорично назвати «Пластиковою добою» (добою нафтохімії, глобальної мікроелектроніки, кібернетики та безперебійних ланцюгів постачання), то паралель виявляється надивовижу глибокою на методологічному рівні.

1. Структурний аналіз метафори: Мережева залежність

Бронзова доба була першою у світі глобалізованою екзистенційною мережею:

Бронза вимагала поєднання міді (якої було порівняно багато, напр. Кіпр) та олова, родовища якого були рідкісними та віддаленими (Афганістан, Корнуолл). Переривання одного морського або караванного шляху руйнувало технологічну базу всієї цивілізації від Мікен до Месопотамії.

Пластик / Силікон (Нафтохімія та Напівпровідники) - це сучасне «олово». Сучасний світ тримається на надмаксимальній вузькій спеціалізації: дизайн мікросхем (США), літографічне обладнання (ASML, Нідерланди), чистий кремній і фаундрі (Тайвань), дисплеї та елементи живлення (Південна Корея), базові полімери та хімічна сировина (Перська затока, Китай).

У цій моделі руйнування одного вузла викликає не просто локальну кризу, а доміно-ефект (системну простоту після надскладності).

2. Проекція геополітичних вузлів

Якщо розкласти запропоновану вами типологію, вона демонструє дивовижну відповідність структурним ролям древніх і сучасних суб'єктів:

Гуцуляк О.Б. Homo intelligens. Оправдание интеллигенции и её телеологии (историко-философский анализ)

Гуцуляк О.Б. Homo intelligens. Оправдание интеллигенции и её телеологии (историко-философский анализ) : наукове видання. – Івано-Франківськ – Київ :  Асамблея української та азербайджанської інтелігенції, 2026. – 456 с. - ISBN 978-66-30-56605-5 - https://www.academia.edu/178973808/

ОТ АВТОРА: STUDIO ET INTELLEGENTIA

Глава І. ИНТЕЛЛИГЕНЦИЯ: ОТ ПОНИМАНИЯ К ДЕЙСТВИЮ
1.1. Интеллигенция как понятие и концепт
1.2. Интеллигенция как социальная сила
1.3. Интеллигенция и интеллигентность
1.4. Интеллигенция и цивилизация
1.5. Интеллигенция и интеллектуалы
1.6. Интеллигенция и национальный вопрос
1.7. Интеллигенция как будущая власть
1.8. Интеллигенция как секуляризированное жречество

Глава ІІ. ИНТЕЛЛИГЕНЦИЯ ПЕРЕД ВЫЗОВАМИ СОВРЕМЕННОСТИ
2.1. Ситуация интеллигенции в контексте глобальной Мир-Системы
2.2. Люмпенизация интеллигенции как практика уничижения Системой
2.3. Феномен ухода интеллигенции в постмодернистские «эксперты»
2.4. «Интеллектуальный пролетариат» как «господин нового мифа»

ЛИТЕРАТУРА

Люмпенизация интеллигенции приведет к весьма иному эффекту, чем похожий процесс относительно других социальных прослоек. В отличие от остальных, которые или просто «хотят» («секса / кайфа / впечатлений», «денег / дачи / машины / яхты / самолета», «возвращения СССР / империи / силы»), или даже особенно «хотят быть довольными собой» в любом аспекте бытия (т.е. быть банальными «троллями»), интеллигенция сущностно, при всей её маргинализации, – это единственная социальная сила, которая, не просто ХОЧЕТ, а ПОНИМАЕТ! Т.е. осуществляет постижение того, чем поистине является тот или иной предмет. И, соответственно, знает и понимает, какие необходимо произвести с этим предметом манимуляции, и они принадлежат не к роду «праксиса» (praxis, что-то, что человек совершает только ради себя самого), а к роду «поэзиса» (poiesis, что-то, что человек делает ради внешнего результата, благодаря которому оно обретает свой смысл и свою ценность), т.е. оформляя мысль в слово, делает его высказыванием (statement) особого рода о смысле и ценностях – Мифом, перед которым логико-рассудочное сознание обыденности являет всю свою беспомощность и опустошенность.

Написание монографии на русском языке, а не на родном и рабочем для автора украинском языке, имело своей целью как сделать её основополагающие выводы доступными для более широкой научной и общественной аудитории (в первую очередь, для владеющих русским языком ученых и интересующихся из стран как Запада, так и Востока), так и прямую полемику с теми российскими авторами концептов об интеллигенции, которые идентифицируют себя как представители т. н. «русского мира» и даже отказывают в праве иным культурам и нациям в существовании у них такого явления как «интеллигенция».

Кажущее обилие цитат и перенасыщение библиографией имеют в данном исследовании двоякую цель: во-первых, дать читателю максимальную возможность окунуться в дискурс (разговор) об интеллигенции в различых аспектах и контекстах, предоставить его по максимуму точно и конкретно,  и, во-вторых, чётко (с иллюстративной составляющей) очертить те определения и понимания феномена интеллигенции, её места и роли в обществе, которых придерживаются исследователи с различных логико-методологических и мировоззренческих позиций. 

Книга была задумана и написана во время участия автора в Совместной Рабочей группе по изучению социокультурных проблем глобализации Швейцарского института культурной дипломатии, Ассамблеи украинской и азербайджанской интеллигенции Конгресса азербайджанцев Украины и Ивано-Франковских отделений Социологической Ассоциации Украины и Научного Товарищества имени Шевченко. Автор хотел бы поблагодарить её участников за то, что они выслушивали и критиковали некоторые тезисы, что позволило их изложить более аргументированно. 

Части исследования феномена интеллигенции в различных аспектах (интеллигенция как целостность, персоналии интеллигентов, сферы реализации интеллигенцией своей сущности и т. п.) прошли апробацию в качестве статей и выступлений на научных конференциях, семинарах и круглых столах, получившие в целом положительные оценки научного сообщества:

Олег Гуцуляк: Если в языке нет грамматического артикля, его роль с триумфом берет на себя мат

 А что. если матерщина - это прорыв в языке до-индоевропейского субстрата, в котором были артикли. Затем под давлением культуры матерное вытеснилось "э-э-э" (a) и "цей-то" (the)?

Вот "мат" по-чеченски "язык", а Кадыров везде вставляет как артикль слово "дон"...

***

Если рассматривать  как литературно-философский эссеизм, то она звучит крайне остроумно и красиво: мат действительно выполняет роль «ритмического клея» и заполнителя пауз, заполняя те же конструктивные ниши, что и артикли или паразитические указательные слова в разговорной речи.

Однако с точки зрения научной лингвистики и компаративистики (сравнительно-исторического языкознания) эту гипотезу нужно разделить на несколько частей и разобрать подробно.

1. Мат как «артикль» и слова-паразиты («э-э-э», «цей-то»)

В лингвистике слова вроде «э-э-э», «цей-то», «типа», «короче», а также обсценные (матерные) вставки называют хезитативами (от англ. hesitation "колебание, пауза") или дискурсными маркерами.

Сходство с артиклем: они действительно помогают структурировать поток речи, удерживать внимание слушателя, пока говорящий подбирает слово, или выделять эмоциональный центр фразы.

Различие: артикль (a/the) - это грамматическая категория, определяющая категорию определенности/неопределенности существительного. Матерные вставки или слова-паразиты не несут грамматической нагрузки, а выполняют прагматическую и экспрессивную функцию (выражение эмоций, заполнение пауз).

2. Доиндоевропейский субстрат и происхождение мата

Идея о том, что мат - это древнейший субстрат (остаток языка, существовавшего до прихода индоевропейцев), привлекательна, но исторические факты говорят об обратном:

Славянское происхождение: практически все базовые корни русского и славянского мата имеют чисто индоевропейское происхождение. Они праславянские и находят точные соответствия в других индоевропейских языках (санскрит, латынь, древнегреческий, германские языки).

Смена табу: в древности эти слова не были «грязными». Они обозначали вполне легитимные понятия (плодородие, размножение, органы, рождение). С приходом христианства и развитием новой культуры эти древние языческие понятия попали под жесткое языковое табу и превратились в «мат». Это не вытесненный язык, а вытесненный пласт собственной славянской лексики.

Олег Гуцуляк: Антропологічний тип Homo Capiens (Хомо Цапієнс): його поява, його архетипний лідер і його майбутнє

Існує певний тип людей, який я визначаю як Homo Capiens (Хомо Цапієнс), від латиського capio "брати, присвоювати".

 Всього одна літера змінює суть із sapiens («той, що розуміє/мислить») на capiens («той, що хапає/присвоює»).

Латинське дієслово capere (корінь capio «брати», «хапати», «захоплювати», «присвоювати») дійсно створює потужну смислову паралель. Якщо Homo Sapiens - це Людина Розумна, яка пізнає світ через спостереження та усвідомлення, то Homo Capiens - це Людина Загребуща або Людина-Присвоювач, чий первинний інстинкт полягає не в розумінні явища, а у володінні ним.

Ця дихотомія дуже красиво перегукується з декількома глибокими концептами:

Еріх Фромм («Бути чи мати»):

Homo Capiens — це абсолютне втілення екзистенційного модусу «мати» (to have). Така людина вимірює цінність речей, знань, людських стосунків або навіть цифрового простору виключно через можливість їх споживати, накопичувати та контролювати.

Екологія свідомості та Цифровий океан:

У той час як «Люди-Амфібії» вчаться вільно плавати у стихіях, відчувати їхній ритм і зберігати людську сутність у хаосі, Homo Capiens намагається побудувати греблю, вичерпати воду чи оформити право власності на хвилю.

Брак внутрішнього центру:

Присвоєння часто є спробою заповнити внутрішню порожнечу. Людина capiens хапає зовнішнє, бо не має власної опори чи внутрішнього світоглядного дерева - вона намагається сформувати свою ідентичність із того, що вдалося «затягнути у свою печеру».

Це дуже місткий метафоричний образ, який ідеально підходить для опису споживацької моделі мислення - як у матеріальному світі, так і у сфері знань, уваги чи ресурсів.

***

Посилаючись на «здоровий глузд», «прагматизм» і «практичну розсудливість», цей тип свідомості будує свій головний захисний та маніпулятивний щит.

Ця позиція «дорослого скептика серед наївних дітей» спирається на кілька глибинних механізмів:

Олег Гуцуляк: Лось як господар лісового простору

В околицях Києва фіксується декілька мікротопонімів із лексемою «Олень» (дв.-рус. єлєнъ, слов’ян. jelen «олень» < пра-слов. *elenъ < пра-і.-є. *h₁elh₁- «рудий, світлий» > ст.-грец. élaphos, валл. elain / пра-індо-європейська лексема потрапила у китайську як lù 鹿 «олень» і одночасно набуло значення «багатство» та «успіх»; у багатьох північних індоєвропейських мовах назва лося, як ось германське elk і слов'янське лось < пра-і.є. *hₐól-s походить від того самого кореня, що й «олень»).

На найглибшому, дотекстовому рівні образ Оленя / Лося пов'язаний із праіндоєвропейськими космогонічними уявленнями. Олень / Лось – це медіатор між світами, тварина, що своїми рогами тримає крону Світового Дерева, а ратищами вростає в підземний хмаровиння-хаос. В етнолінгвістичному плані назви цієї тварини часто перетинаються з поняттями «променю», «світла» (золоті роги) та «напрямку»/«водійства».

У скіфському «звіриному стилі» Олень із закинутими на спину рогами – це не просто декоративний елемент, а застиглий у металі образ жертвенного тривання, космічного бігу часу та солярного відродження. Це зооморфний код самого степового простору, де піджаті лапи тварини символізують шалену внутрішню енергію, готову до стрибка крізь віки.

У праслов'янському ареалі тотем оленя / лося (*elenь) є фундаментальним. На Поліссі олень і лось – це королі лісу, головне джерело біомаси й водночас господарі лісового простору.

За офіційною статистикою, зустрічі з агресивним лосем призводять до тяжких травм значно частіше, ніж напади бурих ведмедів та вовків разом узятих. Ведмідь майже завжди демонструє загрозу заздалегідь: звір встає дибки, шумно пирхає, робить помилкові випади і охоче поступається стежкою, якщо залишити йому вільний коридор. Сахатий атакує без демонстраційних реверансів. 

У вересні та жовтні починається осінній гон, що перетворює статевозрілого самця на ходячу хімічну бомбу. Концентрація вільного тестостерону у плазмі крові бика підскакує у 25-30 разів щодо літньої норми. Маса матерого звіра досягає 600 кг при висоті в загривку до 2,3 метра. Мозок тварини функціонує у перманентній бойоійготовності. Будь-який підозрілий шарудіння, різкий запах чужинця або силует на стежці сприймається нервовою системою як вторгнення небезпечного конкурента.

Широкі лопатоподібні роги з розмахом до 1,8 метра є турнірним інструментом для ритуальних поєдинків за самок. Головною смертоносною зброєю звіра виступають передні кінцівки. Загострені масивні копита розтинають плоть із ефективністю важких сокир. Вставаючи дибки, 600-кілограмовий гігант обрушує удар, що рубає, зверху вниз. За такої колосальної маси точковий удар гострого копита дробить кістки крізь щільний зимовий одяг за частки секунди.

Головна помилка більшості туристів – спроба включити звичний ведмежий протокол оборони.