Мої шановні читачі! / My dear readers!

Завершені академічні публікації знаходяться на сторінці - https://cnu-ua.academia.edu/OlegGutsulyak

Для зв'язку зі мною можна використовувати сторінку на Фейсбуці - https://www.facebook.com/goutsoullac 

або написати лист на guttasolis69@gmail.com

ОХОРОНЕЦЬ КОРОЛІВСЬКОГО МОВЧАННЯ

"... В одній з герметичних орденських систем ХVІІІ ст. є таємний блукаючий ступінь ієрархії під назвою "Охоронець королівського мовчання". Королівське мовчання - знак невизначеності витоків Державності, Династії, Влади. Охоронець - дослідник і ревнитель того знаку, традиціоналіст. Початок державності України також огорнутий королівським мовчанням: обмаль фактів, суперечлива хронологія, міфологізовані політичною кон'юктурою події. Кожна спроба заступити на варту королівського мовчання України вартує уваги, бо ще Платон казав: визначення "життя" і "спогадів" конгруентні.

Олег Гуцуляк заступає на варту зі статею "Раш Хахарі. Роль Хазарської імперії в історії Київської держави варягів (882-965 рр.)... можемо констатувати відрадний факт: на охорону Королівського мовчання України заступив новий вартовий. Будемо сподіватися, що втома і брама його не здолають" 

(Єшкілєв В. Передмова [Олег Гуцуляк. Раш-Хазарі] // Четвер. - 1993. - № 4. Проект "Імперія". - С. 48).

****

Олег Гуцуляк: Кельтська матриця буття на землі

В ірландській мові є слово, якому так і не знайшлося повноцінного відповідника в англійській: *dúchas*.

Воно означає рідний край, спадщину - те, що людина отримує у спадок просто через свою приналежність до певного народу й землі, з якої вона походить. Це не те, що можна купити чи здобути власною працею. Воно є у вас, бо було у вашої бабусі, а до неї - у її бабусі. Казали, що людина має *dúchas* певного місця, - а це означало, що це місце живе в ній самій.

Саме це відчуття приналежності спонукало емігрантів, які поверталися додому, шукати дорогу, якою колись пішли їхні предки. Вони не завжди знали назву конкретного поселення і не завжди володіли ірландською мовою, проте точно знали, що саме шукають. Багато хто знаходив лише торцеву стіну будинку чи кам’яну огорожу посеред поля - і довго стояв перед ними.

У 1937–1938 роках понад сто тисяч ірландських школярів отримали завдання розпитати старших людей про місцеві перекази та звичаї. Сьогодні це зібрання доступне в інтернеті на сайті під назвою *Dúchas* - названому на честь цього самого слова.

Хоч що ще могло загубитися з плином часу, це слово - збереглося.

 Давньоірландське dúchas (у сучасній графіці dúchas, від пракельтського *do-uth-as або *do-fut-as) - це один із найглибших та морфологічно найцікавіших термінів ірландської мови, який комбінує в собі біологію, просторову сакральність та невідчужуване спадкове право.

Його етимологічна структура розкладається на такі прозорі пракельтські та індоєвропейські елементи:

1. Морфологічний розбір: Корінь та префікс

Слово утворене за допомогою префіксального підсилення від кореня, пов'язаного із сутністю буття та народженням:

Префікс dó- / du- — підсилювальний або локативне направлення («внутрішній», «природний», «вкорінений углиб»).

Корінь *dut- / *futh- (від праіндоєвропейського *bʰū- «бути», «рости», «породжувати») - той самий прадавній корінь, який дав слов'янське бути / буття, англійське be, латинське fui, давньогрецьке φύσις (physis  «природа»).

Давньоірландська форма dúchais / dúchas первинно позначала «вроджена природа», «внутрішній закон буття», «генетичний/родовий код».

Олег Гуцуляк: Ірландський Хелловін і Бармбрек як заміна Жертовного Оленя

На фото - Вогонь Самайну — давнє ірландське джерело Хелловіну. Джерело: Óg Childcare

 Головна особливість ірландського Хелловіну полягає в тому, що Ірландія є його безпосередньою батьківщиною. 

Сучасне свято походить від давньокельтського свята Самайн (Samhain), яке знаменувало завершення збору врожаю, початок нової темної частини року («кельтського нового року») та момент, коли межа між світом живих і духів ставала найтоншою.

Ключові автентичні риси ірландського Хелловіну

Ліхтарі з ріпи замість гарбузів: традиційний «Ліхтар Джека» (Jack-o'-Lantern) в Ірландії різали з твердої ріпи або брукви. Гарбузи з'явилися пізніше, коли ірландські емігранти перенесли традицію до Північної Америки, де гарбузи були більш доступними та м'якшими для різьблення.

Традиційний хліб Бармбрек (Barmbrack): обов'язкова страва - солодкий хліб із сухофруктами, у який запікають предмети-пророцтва на майбутній рік:

Перстень - до швидкого весілля;

Монета - до багатства;

Шматочок тканини - до бідності;

Горошина - весілля цього року не буде.

За сучасними правилами безпеки, кожен предмет перед запіканням ретельно миють, ошпарюють окропом і загортають у невеликі шматочки чистого пергаментного паперу або фольги, щоб ніхто випадково не проковтнув металевий предмет чи нитку.

Священний вогонь (Bonfires): вогнища в Ірландії мають практично-магічне значення. За давніми уявленнями, вогонь відганяв злих духів (Aos Sí / фейрі), а вугілля з нього відносили додому, щоб запалити вогнище на новий сезон.

Первісне перевдягання (Guising): люди вдягали шкіри й маски з тварин або бруднили обличчя сажею не задля розваги, а щоб «замаскуватися» під духів і бути непоміченими, коли ті виходять у світ живих.

Традиційні ігри з яблуками: яблука вважалися символом потойбіччя та родючості. Звідси походить гра Snap Apple (спроба вихопити ротом яблуко, підвішене на мотузці) та гадання на яблучній шкірці.

***

Ось автентичний традиційний рецепт ірландського хліба Бармбрек (Barmbrack або Bairín Breac). Назва походить від галльського breac, що означає «плямистий» - через велику кількість родзинок та цукатів усередині.

Які основні науково-теоретичні відкриття зробив Олег Борисович Гуцуляк в науці?

Наслідуючи професора Тараса Чухліба, запиитав шановного ШІ  - а які основні науково-теоретичні відкриття зробив Олег Борисович Гуцуляк в науці? Правда цікаво?

Огляд від ШІ

Науковий та інтелектуальний доробок Олега Борисовича Гуцуляка відзначається синкретичним підходом, що поєднує порівняльне міфознавство, філософію традиціоналізму, історіософію, етнолінгвістику та культурологічний аналіз. Його дослідження спрямовані на виявлення глибинних міфоархетипів, концептуалізацію української ідентичності та переосмислення геополітичних і геокультурних просторів.   

Нижче наведено ключові науково-теоретичні концепції, розробки та ідеї науковця за основними галузями знань.

## 1. Філософські концепції та історіософія

* **Геокультурна концепція «Мезогеї» (МезоЄвразії):**

Олег Борисович Гуцуляк сформулював концепцію України як осередку Мезогеї (Міжземелля) — середземноморсько-чорноморського проміжного простору, який слугує смисловим та цивілізаційним містом між Європою та Азією. Ця ідея висувається як альтернатива як жорсткому європоцентризму, так і євразійським концепціям.

* **Концепція «Неосарматизму»:**

Розробка історіософського ідейного напряму, що інтерпретує шляхетсько-сарматську спадщину та степові традиційні матриці у сучасному контексті відновлення української суверенності та культурної самобутності.

* **«Алхімія національного буття» та соціокультурні смисли:**

У праці *«Філософія української сутності: соціокультурні смисли алхімії національного буття»* (2016) Олег Борисович Гуцуляк досліджує процес трансмутації національної свідомості через призму філософської антропології, традиціоналізму та герметично-символічних матриць.

* **Кон'юнкційна теорія етногенезу та культурогенезу:**

Моделювання процесів формування етносів та культур через систему «кон'юнкцій» (поєднань і резонансів) між глибинними генетико-культурними пластами (зокрема спадщиною Ancient North Eurasian — ANE), ландшафтом та міфологічними системами.

## 2. Міфологічні та релігієзнавчі дослідження

Олег Гуцуляк: Повернути Україні-Русі Рюрика

 Чомусь у наших українських істориків та теоретиків націоналізму панічний страх перед ... Рюриком. Це при тому, що Олегові, Ігореві і Святославу віддають належне (очевидно, за "києвоцентричність").  

Проте ж північно-європеєць Рюрик жодним чином не дотичний до становлення співнічно-східної Московії (яка постала лише через кілька століть як колонізована територія його нащадками, значна частина яких була вихідцями з земель України-Русі). Це було б схоже на те, як Мексику колонізували іспанці Фердинанда та Ізабелли, а винним в цьому був їх предок Амадей Бургундський, до речі, сучасник Рюрика).

Дискусія довкола постаті Рюрика в українській історіографії дійсно дуже цікава й багатошарова. 

Страх або, точніше, обережність і стереотипне упередження щодо Рюрика з боку багатьох українських дослідників та ідеологів 19-20 століть сформувалися через кілька ключових причин:

1. Зброя в руках російської імперської пропаганди

Російська імперська (а згодом і радянська) історіографія століттями будувала концепцію «триєдиного народу» та «колиски трьох братніх народів», де Новгород і Ладога (північні володіння, пов'язані з Рюриком) подавалися як «виток російської державності».

У цій схемі Рюрик ставав «засновником Росії», а Київ — лише однією з зупинок на шляху розширення цієї держави. 

Через це в українських інтелектуалів виник природний захисний рефлекс: відсунути Рюрика як «чужого» або «північного», щоб зламати російський імперський наратив і привласнення нашої спадщини.

Олег Гуцуляк: Аргументы позиции "мы не знаем какие были у славян боги"

Есть позиция: В действительности, мы не знаем какие были у славян боги. Вся информация о них - из вторых и третьих рук, датируется через 200 лет после крещения, интерпретаторами, иногда иностранцами, которые потенциально связывали их со своей культурой и своими представлениями. Даже то, что в разных частях славянского мира они зафиксированы под разными именами ("теонимами") вызывает настороженность. 

Это действительно очень сильная, научно обоснованная и взвешенная позиция, которая отражает современный критический консенсус в академической славистике и сравнительном религиоведении.

Разбор ключевых аргументов показывает, почему эта позиция обоснована:

1. Источники «второго и третьего рук»

Практически все имеющиеся письменные свидетельства о восточнославянском язычестве созданы христианскими книжниками (монахами, летописцами, авторами поучений против язычества).

• Проблема ангажированности: авторы описывали культы не с целью сохранить их, а с целью разоблачить и искоренить «погань».
• Хронологический разрыв: крупнейшие восточнославянские своды (например, «Повесть временных лет») оформлялись через 100–150 лет после крещения Руси. За это время живая традиция трансформировалась, ушла в подполье или смешалась с христианскими представлениями (двоеверие).

2. Свидетельства иностранцев

Сведения о западнославянских богах (например, Святовит в Арконе, Сварожич в Ретре) зафиксированы немецкими или датскими хронистами (Гельмольд из Босау, Титмар Мерзебургский, Саксон Грамматик).

• «Interpretatio Romana / Christiana»: иностранные наблюдатели опирались на знакомые им античные или скандинавско-германские модели. Если бог почитался в воинском контексте, его легко записывали в «Марсы», а главную фигуру пантеона - в «Юпитеры».
• Лингвистический барьер: иностранцы часто путали имена богов с названиями святилищ, топонимами или эпитетами.

3. Разнообразие теонимов и отсутствия единого пантеона

Славяне дохристианского периода никогда не образуют единого централизованного государства с общепринятой идеологией.

• То, что у полабских славян фигурирует Святовит, у поморян - Триглав, у киевлян - Перун, а у других групп - Дажьбог или Велес, говорит о фрагментарности и локальности культов.
• Попытка князя Владимира Святославича в 980 году создать пантеон из шести богов в Киеве была скорее искусственной политической реформой, направленной на объединение племен перед принятием христианства, чем отражением многовековой народной традиции.

4. Кабинетная мифология XIX века

Огромная часть того, что сегодня воспринимается как «славянские боги» (Лель, Лада, Коляда, Ярило, Купала), в XIX веке была сконструирована исследователями-романтиками (такими как Михаил Максимович или Александр Афанасьев). Они принимали фольклорные припевы, обрядовые куклы и персонификации праздников за древних божеств.

Что же остаётся в сухом остатке

Современные исследователи (такие как Вячеслав Иванов, Владимир Топоров, Лев Клейн, Борис Успенский) сходятся на том, что reconstructable («реконструируемый») пласт включает лишь базовые структуры:

1. Индоевропейский мотив «Основного мифа»: противостояние громовержца и его хтонического противника/змея.
2. Абстрактные понятия и функции: понятия «богъ» (доля, богатство), «бесъ», «родъ», а также почитание стихий (Земля, Вода, Огонь).
3. Локальные высшие сущности: пантеон князя Владимира Святославича (Перун, Хорс, Дажьбог, Стрибог, Семаргл, Мокошь) - единственная строго зафиксированная группа теонимов для Киева конца X века, хотя функции большинства из них остаются предметом дискуссий.

В дополнение к перечисленному, есть ещё несколько критически важных факторов, которые объясняют, почему наши знания о славянском пантеоне настолько отрывочны и проблематичны:

Олег Гуцуляк: З колапсу Пластикової (Ново-Бронзової) ери постане Ера Залізного Меридіану

Зустрічаю твердження, що настає колапс Пластикового віку за аналогією до колапсу Бронзового віку. Так, падіння Тайваню буде аналогом падіння Трої, загибель Південної Кореї - краху Хеттського царства, падіння Мінойської  острівної цивілізації Кріту - падінню США,  а інвазія фундаменталістських мусульман у Європу -  вторгненню "народів (з-за) моря", тобто філистимлян, у Палестину (зі створенням місцевого "Пятиграддя"). Єдиний тільки Єгипет відбився від могутньої навали, і тут, найімовірніше, в ролі останнього - вісь Лондон - Варшава - Київ.

Така історіософська аналогія зачіпає глибинний структруний механізм, який у сучасній теорії складних систем називають каскадним колапсом заплутаних мереж (systemic interconnection failure).

Якщо порівнювати Бронзову добу (бл. 1200 р. до н. е.) із тим, що сьогодні можна метафорично назвати «Пластиковою добою» (добою нафтохімії, глобальної мікроелектроніки, кібернетики та безперебійних ланцюгів постачання), то паралель виявляється надивовижу глибокою на методологічному рівні.

1. Структурний аналіз метафори: Мережева залежність

Бронзова доба була першою у світі глобалізованою екзистенційною мережею:

Бронза вимагала поєднання міді (якої було порівняно багато, напр. Кіпр) та олова, родовища якого були рідкісними та віддаленими (Афганістан, Корнуолл). Переривання одного морського або караванного шляху руйнувало технологічну базу всієї цивілізації від Мікен до Месопотамії.

Пластик / Силікон (Нафтохімія та Напівпровідники) - це сучасне «олово». Сучасний світ тримається на надмаксимальній вузькій спеціалізації: дизайн мікросхем (США), літографічне обладнання (ASML, Нідерланди), чистий кремній і фаундрі (Тайвань), дисплеї та елементи живлення (Південна Корея), базові полімери та хімічна сировина (Перська затока, Китай).

У цій моделі руйнування одного вузла викликає не просто локальну кризу, а доміно-ефект (системну простоту після надскладності).

2. Проекція геополітичних вузлів

Якщо розкласти запропоновану вами типологію, вона демонструє дивовижну відповідність структурним ролям древніх і сучасних суб'єктів:

Гуцуляк О.Б. Homo intelligens. Оправдание интеллигенции и её телеологии (историко-философский анализ)

Гуцуляк О.Б. Homo intelligens. Оправдание интеллигенции и её телеологии (историко-философский анализ) : наукове видання. – Івано-Франківськ – Київ :  Асамблея української та азербайджанської інтелігенції, 2026. – 456 с. - ISBN 978-66-30-56605-5 - https://www.academia.edu/178973808/

ОТ АВТОРА: STUDIO ET INTELLEGENTIA

Глава І. ИНТЕЛЛИГЕНЦИЯ: ОТ ПОНИМАНИЯ К ДЕЙСТВИЮ
1.1. Интеллигенция как понятие и концепт
1.2. Интеллигенция как социальная сила
1.3. Интеллигенция и интеллигентность
1.4. Интеллигенция и цивилизация
1.5. Интеллигенция и интеллектуалы
1.6. Интеллигенция и национальный вопрос
1.7. Интеллигенция как будущая власть
1.8. Интеллигенция как секуляризированное жречество

Глава ІІ. ИНТЕЛЛИГЕНЦИЯ ПЕРЕД ВЫЗОВАМИ СОВРЕМЕННОСТИ
2.1. Ситуация интеллигенции в контексте глобальной Мир-Системы
2.2. Люмпенизация интеллигенции как практика уничижения Системой
2.3. Феномен ухода интеллигенции в постмодернистские «эксперты»
2.4. «Интеллектуальный пролетариат» как «господин нового мифа»

ЛИТЕРАТУРА

Люмпенизация интеллигенции приведет к весьма иному эффекту, чем похожий процесс относительно других социальных прослоек. В отличие от остальных, которые или просто «хотят» («секса / кайфа / впечатлений», «денег / дачи / машины / яхты / самолета», «возвращения СССР / империи / силы»), или даже особенно «хотят быть довольными собой» в любом аспекте бытия (т.е. быть банальными «троллями»), интеллигенция сущностно, при всей её маргинализации, – это единственная социальная сила, которая, не просто ХОЧЕТ, а ПОНИМАЕТ! Т.е. осуществляет постижение того, чем поистине является тот или иной предмет. И, соответственно, знает и понимает, какие необходимо произвести с этим предметом манимуляции, и они принадлежат не к роду «праксиса» (praxis, что-то, что человек совершает только ради себя самого), а к роду «поэзиса» (poiesis, что-то, что человек делает ради внешнего результата, благодаря которому оно обретает свой смысл и свою ценность), т.е. оформляя мысль в слово, делает его высказыванием (statement) особого рода о смысле и ценностях – Мифом, перед которым логико-рассудочное сознание обыденности являет всю свою беспомощность и опустошенность.

Написание монографии на русском языке, а не на родном и рабочем для автора украинском языке, имело своей целью как сделать её основополагающие выводы доступными для более широкой научной и общественной аудитории (в первую очередь, для владеющих русским языком ученых и интересующихся из стран как Запада, так и Востока), так и прямую полемику с теми российскими авторами концептов об интеллигенции, которые идентифицируют себя как представители т. н. «русского мира» и даже отказывают в праве иным культурам и нациям в существовании у них такого явления как «интеллигенция».

Кажущее обилие цитат и перенасыщение библиографией имеют в данном исследовании двоякую цель: во-первых, дать читателю максимальную возможность окунуться в дискурс (разговор) об интеллигенции в различых аспектах и контекстах, предоставить его по максимуму точно и конкретно,  и, во-вторых, чётко (с иллюстративной составляющей) очертить те определения и понимания феномена интеллигенции, её места и роли в обществе, которых придерживаются исследователи с различных логико-методологических и мировоззренческих позиций. 

Книга была задумана и написана во время участия автора в Совместной Рабочей группе по изучению социокультурных проблем глобализации Швейцарского института культурной дипломатии, Ассамблеи украинской и азербайджанской интеллигенции Конгресса азербайджанцев Украины и Ивано-Франковских отделений Социологической Ассоциации Украины и Научного Товарищества имени Шевченко. Автор хотел бы поблагодарить её участников за то, что они выслушивали и критиковали некоторые тезисы, что позволило их изложить более аргументированно. 

Части исследования феномена интеллигенции в различных аспектах (интеллигенция как целостность, персоналии интеллигентов, сферы реализации интеллигенцией своей сущности и т. п.) прошли апробацию в качестве статей и выступлений на научных конференциях, семинарах и круглых столах, получившие в целом положительные оценки научного сообщества.

***

Рецензія: Андрій Поцелуйко: Інтелігенція та інтелектуали: історична місія, духовна відповідальність і телеологія суспільного розвитку

Проблема інтелігенції та її місця в історії людства належить до тих фундаментальних питань, які виходять далеко за межі соціології чи історії культури. Вона стосується самої сутності людини як істоти, здатної мислити, пізнавати істину, осмислювати власне існування та свідомо впливати на майбутнє суспільства. Інтелігенція в цьому контексті постає не просто соціальною групою освічених людей, а особливим духовним і культурним феноменом, покликаним формувати цінності, критично оцінювати суспільні процеси та визначати інтелектуальні орієнтири історичного розвитку.

Саме таку багатовимірну проблему осмислює Олег Гуцуляк у фундаментальній праці Homo intelligens. Оправдание интеллигенции и её телеологии (историко-философский анализ) (Івано-Франківськ – Київ: Асамблея української та азербайджанської інтелігенції, 2026. 456 с. ISBN 978-66-30-56605-5). Уже сама назва книги спонукає замислитися над принциповим питанням: у чому полягає виправдання існування інтелігенції та чи має вона власну історичну мету, яка виходить за межі професійної діяльності, соціального статусу або політичної кон'юнктури?

Поняття Homo intelligens можна інтерпретувати як концептуальне позначення людини, для якої інтелектуальна діяльність є не лише засобом пізнання світу, а й способом відповідального самовизначення в ньому. Людина мисляча не задовольняється пасивним сприйняттям дійсності: вона прагне зрозуміти її закономірності, виявити суперечності, поставити під сумнів усталені переконання та знайти відповіді на питання про сенс історії, справедливість і суспільне благо. У цьому розумінні інтелектуальність передбачає не тільки наявність знань, а й здатність до самостійного судження, рефлексії та морального вибору.

Олег Гуцуляк: Если в языке нет грамматического артикля, его роль с триумфом берет на себя мат

 А что. если матерщина - это прорыв в языке до-индоевропейского субстрата, в котором были артикли. Затем под давлением культуры матерное вытеснилось "э-э-э" (a) и "цей-то" (the)?

Вот "мат" по-чеченски "язык", а Кадыров везде вставляет как артикль слово "дон"...

***

Если рассматривать  как литературно-философский эссеизм, то она звучит крайне остроумно и красиво: мат действительно выполняет роль «ритмического клея» и заполнителя пауз, заполняя те же конструктивные ниши, что и артикли или паразитические указательные слова в разговорной речи.

Однако с точки зрения научной лингвистики и компаративистики (сравнительно-исторического языкознания) эту гипотезу нужно разделить на несколько частей и разобрать подробно.

1. Мат как «артикль» и слова-паразиты («э-э-э», «цей-то»)

В лингвистике слова вроде «э-э-э», «цей-то», «типа», «короче», а также обсценные (матерные) вставки называют хезитативами (от англ. hesitation "колебание, пауза") или дискурсными маркерами.

Сходство с артиклем: они действительно помогают структурировать поток речи, удерживать внимание слушателя, пока говорящий подбирает слово, или выделять эмоциональный центр фразы.

Различие: артикль (a/the) - это грамматическая категория, определяющая категорию определенности/неопределенности существительного. Матерные вставки или слова-паразиты не несут грамматической нагрузки, а выполняют прагматическую и экспрессивную функцию (выражение эмоций, заполнение пауз).

2. Доиндоевропейский субстрат и происхождение мата

Идея о том, что мат - это древнейший субстрат (остаток языка, существовавшего до прихода индоевропейцев), привлекательна, но исторические факты говорят об обратном:

Славянское происхождение: практически все базовые корни русского и славянского мата имеют чисто индоевропейское происхождение. Они праславянские и находят точные соответствия в других индоевропейских языках (санскрит, латынь, древнегреческий, германские языки).

Смена табу: в древности эти слова не были «грязными». Они обозначали вполне легитимные понятия (плодородие, размножение, органы, рождение). С приходом христианства и развитием новой культуры эти древние языческие понятия попали под жесткое языковое табу и превратились в «мат». Это не вытесненный язык, а вытесненный пласт собственной славянской лексики.