1*
Батько Славен (Юнак) — брати Чех, Лех і Рус і сестра Лібуше (Старша).
2* Батько Йонакр (Сігурд) і мати Гудрун (Крімхільда) — брати Хамдір, Сьорлі і Ерп і сестра Сванхільда ("Лебідь битв").
3* рід Ахсартахката і мати Дзерасса - Хаміц, Уризмаг і Уарп-Тау і Царівна-Жабка Дарг-Ців (рід Бцента, дочка бога вод Донбеттира), дружина Хаміца (їх син - Уас Батрадз).
4* Батько Будха (юнак, планета Меркурій) і мати Іла (Іда "жертва", дочка Ману Вайвасвата), - син Пуруравас, цар Пратіштхани, побратими Індра Пурурандара ("Руйнівник фортець") і Аіраваті (слон Індри) і апсара Урваші, дружина Пурураваса (їх син Аюс і внук Нахуша, засновники Місячної династії).
5* Батько Кісань і мати Болонь — брати Кий, Щек і Хорив і сестра Либідь.
6* Батько Гісане і мати Деметр — брати Куар, Мелтей і Хореан і сестра Астхік (символ лебідь/голуб).
7* У персидского царя Аршавіра було три сини - Арташес, Карей, Сурен, і одна дочка - Кошм, дружина Аспахапета, полководця усіх арійців, назначеного батьком.
--------------
1* У "Сказанні про Славена": «В лѣто 3099 от сотворенія мира, Словенъ і Русъ отлучишася от Ексинопонта…» . Існує наведений у «Великоморавській хроніці» (XIV ст. ) та у польській латиномовній «Великої хроніці про Польщу, Русь та їхніх сусідів» (XIII ст.) варіант генеалогічної легенди слов'ян про трьох братів, які стали родоначальниками трьох братніх народів – Чех, Лех і Рус (Мех). Думається, тут засвідчено факт, за яким ірано-сарматська кінна аристократія (вихідців із салтово-маяцької культури Полтавщини, сер. VIII- поч. Х ст.) після падіння Аварського каганату і під тиском хазар змушена була мігрувати на Правобережжя і стала родоначальником державності у чехів, поляків та києворусів. «Лех/Лях» – від осетин. laeg «мужчина, чоловік» (старо-чеськ. leh "аристократ"). «Чех» - від осетин. chyzg «дівчина» (за легендою, саме в Чехії знаходилися Дівочі-міста, де мешкали виключно слов'янські «амазонки»; порівн. осет. «baexdzhyn chyzg-aefsad» – «дівоче кінне військо»; "гуцули" - "гіццил чизг" як "малі язиги"). "Рус" - осет. rus «щока» (Щек, один із генеалогічних засновників Києва; два інші персонажі – Кий і Хорив – мають також явно іранську етимологію). Очевидно, тут вказівка на вершника, тому що нащочники є важливим елементом кінної упряжі, так і шолома воїна.
2*«Промови Хамдіра» зі «Старшої Едди», «Сага про Вольсунгів»: брати-росомони («Rosomonorum gens infida»варіанти: Rosomanorum, Rosimanorum, Rosomorum як «придворні»: rohsomanna від готських слів rohsns «двор» і manna «муж», зафіксованих у Біблії Ульфіли, IV ст.). Варіант: Аммій (Ammius ~ hammer «молот, довбня, кий»), Сар (Sarus; пор. з авест. sarah-, осет. saer «голова») і Сунільда (Йордан, «Діяння готів», 129). Сванхільда підступно звинувачена у подружній зраді, Германаріх наказав розірвати її кіньми, за неї мстять брати, але гинуть, смертельно поранивши Германаріха. За версією: Хамдір і Сьорлі - сини Сігурда і Гудрун, а Ерп - син Йонакра, другого чоловіка їх матері Гудрун (тобто побратим). Проте брати заздрять Ерпу і вбивають його, через що втрачають можжливість нанести Германаріху третій смертельний удар. Данський історик Саксон Граматик у своєму творі «Gesta Danorum» («Дії датчан»), написаному між 1190 та 1200 роками. латиною, викладає, використовуючи записи ісландця Арнальда, той самий сюжет. Дія переноситься в землі «геллеспонтійців» (Геллеспонт - протока до Понту Евксинського, пор. зі згадаим топонімом у сказанні про Славена - отлучишася от Ексинопонта»). Ярмерікус / Ерманаріх (Iarmericus), ще дитиною, разом із молочним братом Гунном, потрапляє в полон до короля слов'ян Ісмара та поступово стає близьким наближеним короля. Через багато років він біжить із полону, прихопивши золото і вбивши королеву, яка не довіряє йому, і слуг-сторожів. Запанувавши в Данії, він мстить слов'янам жорстокими набігами. Ярмерікус бере за дружину Сванхільду з роду гелеспонтців, але її та його сина, Бродеруса (у "Молодшій Едді" - Рандвера), обмовляє радник – лівський царевич Бікко, який мстить йому за вбивство свого брата. Бродеруса вішають так, щоб він міг ще дихати, а на Сванхільду, прив'язану на землі, пускають диких коней. Вона розплющує очі, і коні її не тупцюють. Тоді Бікко радить перевернути її обличчям до землі, щоб не діяло чаклунство, хоча Ярмерик бачить у цьому порятунку знак її невинності. Знову пускають коней, і вона вмирає під їхніми копитами, але сина звільняють із петлі. Геллеспонтці йдуть за навчанням Бікко мститися за Сванхільд. Ярмерик закривається у місті. Проти нього діє чарівниця Гудрун. Йому відрубують руки та ноги, і він помирає у страшних муках.
3* епос про Нартів.
4* індоарійська легенда (Рігведа, Паурурава-сутра, Шатапатха-брахмана і Калідаса).
5* у «Слові о полку…»: «у Плѣсньска на болони, бѣша дебрь Кисаню» як священний гай, де на деревах вішалися трофеї. Очевидно, потрапив до тюрків як "західний тенгрі": Хісаан-тенгрі (у хоринських бурят Хиhаан-«Помста)», бог перемоги, кривавої помсти та трофеїв. Очевидно, Кісань / Хісаан - це позначення гуннів (тобто батько тут не персона, а попередній домінуючий етнос - гунни, а на зміну їм прийшли готи: *qius «живий > Кий) у союзі зі слов'янами. Три брати - вожді племені полян. «... пріидоша от диких поль с славяни великими и зело храбрими народи тріе братія родниі: первому имя Кий, второму Щек, третіему Корев, или Хорев, и сестра их с ними пріиде Либідь к брегом Дніпровим, рода все Афетова и племени Мосохова, идже владюже народами и Полянскою землею, начаша гради і міста ради тишайшого житія і прибежища созидати» ("Киевский Синопсис", 1836, стр. 20).
6* в «Істории Тарона» Зеноба Глака: Гісане ("Косатий") - індієць, запровадив ідол бога-драконоборця Вахагна в областях Тарон і Палуні на горі Карке (пор. з міфом про героя Карка, який під горою Вавель вбив дракона, у землі західних полян). Всі страчені Валаршаком Аршакідом. У Мовсеса Хоренаці віріант Гісане: Гісак Дімаксян (від грец. Демонакс).
7* у Мовсеса Хоренаца, «Історія Вірменії» (кн. 2, гл. 26-28): Арташесу царювати потомственно, , а братам носити ім'я Пахлавів ("Богатирів") за назвою їх міста та країни (Пахлав/Парфія). Святий Григор походить з роду Сурен Пахлава.
-----------
Перетин іранських, германських, слов'янських та вірменських міфів виявляє єдиний структурний код.
Жіночий персонаж у цих міфах завжди є медіатором, вона — вода або птах, що з’єднує тверду землю (братів-засновників) із сакральним верхом ("горою") та нижнім світом ("полем").
Отже, міф про трьох братів та сестру не був локальним, а мігрував разом із сарматською аристократією (салтово-маяцькою).
| Вектор / Етнос | Батько (Субстрат) | Брати (Дія) | Сестра (Дух/Межа) | Суть переходу |
| Слов'янський | Славен (Юнак) | Чех, Лех, Рус | Лібуше | Від родового поділу до пророцтва |
| Германський | Йонакр (Росомони) | Хамдір, Сьорлі, Ерп | Сванхільда | Від кровної помсти до загибелі |
| Київський | Кісань (Хісаан) | Кий, Щек, Хорив | Либідь | Від гунських трофеїв до «живого» міста |
| Вірменський | Гісане (Косатий) | Куар, Мелтей, Хореан | Астхік | Від індійського імпорту до драконоборства |
| Перський | Аршавір (Цар) | Арташес, Карей, Сурен | Кошм | Від родинної ієрархії до арійської слави |
Арутюнова-Фиданян В. А., Щавелев А. С. Очерк истории изучения легенд об основании городов в древнерусской «Повести временных лет» и армянской «Истории Тарона» : Кий и Куар // Древнейшие государства восточной Европы. 2011. Устная традиция в письменном тексте / отв.ред. Г.В. Глазырина. – М. : Университет Дмитрия Пожарского, 2015. – С.7-33.
Зиньковская И.В. Готский король Эрманарих // Вопросы истории. – 2010. – №3. – С.128.
Карсанов А.Н. Об этнической принадлежности росомонов // Имя – этнос – история. - М. : Институт этнографии им. Н.Н. Миклухо-Маклая АН СССР, 1989. - С. 25-31.
Стрижак О.С. Етнонімія Птолемеєвої Сарматії : У пошуках Русі. – К. : Наук.думка, 1991. – С. 79.
Стрижак О. С. Київ (етиологічні проблеми) // Мовознавство. – 1982. – № 3. – С. 28-37.
Тершаковець М. Переказ про Кия, Щека і Хорива та їх сестру Либідь // Зб. Іст.-філол.відділу ВУАН. – 1928. – Т. 4, № 76. – С. 399-425.
