Мої шановні читачі! / My dear readers!

На цьому сайті я виставляю тільки завершені публікації !

Актуальні тексти, які знаходяться в процесі написання та для обговорення, можна знайти на моїй сторінці - goutsoullac >>> (просто НЕМА АНАЛОГА ДАНОГО САЙТУ В УКР-НЕТІ, а я веду її з 2004 р.!)

Після завершення їхнього редагування вони переносяться на цей сайт.

Завершені академічні публікації знаходяться на сторінці - https://cnu-ua.academia.edu/OlegGutsulyak

Мій блог в ЖЖ (з 2022 р. фактично не веду) - https://goutsoullac.livejournal.com

Також припинив вести сторінку ВКонтакте (її там рашисти навіть помітили написом як небажану).

Для зв'язку зі мною можна використовувати сторінку на Фейсбуці - https://www.facebook.com/goutsoullac або написати лист на guttasolis69@gmail.com

Написання частини статей, нотаток та постів у соцмережах російською мовою, а не рідною та робочою для автора українською мовою, має на меті як робити їх висновки доступними для ширшої наукової та суспільної аудиторії (насамперед, для володіючих російською мовою вчених та тих, хто цікавиться з країн як Заходу, так і Сходу).

Моя сфера інтересів - культура та фольклор народів, що живуть на території нинішньої Росії і, відповідно, діалог із ними та донесення їм проукраїнської позиції, яка нині мінімізована у русофонному сегменті інтернету. Ігнорування цієї ситуації вважаю неприпустимим, як культуролог та представник руху звільнення поневолених народів "нового прометеїзму".

Моя монографія "Анти-Дугін" та низка основних наукових статей (а також монографія - "Філософія української сутності") жодним чином не дозволяють визначати двозначною мою позицію. В даному випадку російська мова - це ще й зброя, трофей, який потрібно і має використовувати проти рашизму, "бити ворога на його території".

ОХОРОНЕЦЬ КОРОЛІВСЬКОГО МОВЧАННЯ

"... В одній з герметичних орденських систем ХVІІІ ст. є таємний блукаючий ступінь ієрархії під назвою "Охоронець королівського мовчання". Королівське мовчання - знак невизначеності витоків Державності, Династії, Влади. Охоронець - дослідник і ревнитель того знаку, традиціоналіст. Початок державності України також огорнутий королівським мовчанням: обмаль фактів, суперечлива хронологія, міфологізовані політичною кон'юктурою події. Кожна спроба заступити на варту королівського мовчання України вартує уваги, бо ще Платон казав: визначення "життя" і "спогадів" конгруентні.

Олег Гуцуляк заступає на варту зі статею "Раш Хахарі. Роль Хазарської імперії в історії Київської держави варягів (882-965 рр.)... можемо констатувати відрадний факт: на охорону Королівського мовчання України заступив новий вартовий. Будемо сподіватися, що втома і брама його не здолають" 

(Єшкілєв В. Передмова [Олег Гуцуляк. Раш-Хазарі] // Четвер. - 1993. - № 4. Проект "Імперія". - С. 48).

****

Я викладач, я не сперечаюся, я пояснюю як правильно!

Чим історик відрізняється від конспіролога? Історик шукає нові джерела інформації, приховані пласти, інсайд, секретні архіви третього рейху, а конспіролог працює з тим, що лежить на поверхні, із відкритими джерелами інформації. Історик шукає факти, а конспіролог шукає смисли та логіку.

Я преподаватель, я не спорю, я объясняю, как правильно!

Чем историк отличается от конспиролога? Историк ищет новые источники информации, скрытые пласты, инсайд, секретные архивы третьего рейха, а конспиролог работает с тем, что лежит на поверхности, с открытыми источниками информации. Историк ищет факты, а конспиролог ищет смыслы и логику.

I'm a teacher, I don't argue, I explain the right way!

What's the difference between a historian and a conspiracy theorist? A historian seeks new sources of information, hidden layers, insider knowledge, and the secret archives of the Third Reich, while a conspiracy theorist works with what's on the surface, with open sources of information. A historian seeks facts, while a conspiracy theorist seeks meaning and logic.

(с) "Фонд Олега Гуцуляка - Дослідницький центр з вивчення міфологій, культур та цивілізацій"

Олег Гуцуляк : Ніке - Некхекх - Ніккаль - Нганга - Огун - Каїн

Щодо самої Ніке як божества перемоги в грецькому пантеоні, то тепер визнається її походження як африканське, що узгоджується з твердженням Геродота про те, що частина давньогрецьких богів – давньоєгипетського походження (Геродот, «Історія», ІІ, 50:2).

Власне грецьке Ніке (Nike, Νίκη) виводиться з дв.-єгип. nht, nhtw «сильний; перемога; могутній; твердий, жорсткий» і воно ж паралельно потрапило у семітські мови (араб. naky «зазнати поразки», nikaya «зазнати поранення», іврит. nakah «вразити» [Bernal,  2006a, p. 450-451], הגנה, егана «захист, оборона, охорона», גונן, гонен «охороняв, покривав»). 

Як вважають Асар Імхотеп та Дж. Балдік [Baldick , 1997; Imhotep, 2013], найімовірніше, що пелазги або архаїчні греки («народи моря») познайомилися з епітетом nhh «переможне» давньоєгипетських божеств Хатхор (Hwt Hrw) і бога сонця Ра в аспекті осінньо-зимового сонця (Nekhekh, ієрогліф сонячного сокола (яструба) з розгорнутими крилами = крилата грецька богиня Ніка).  Соколині крила африканського божества стали крилами золотокосої діви Ніки. Еллінський Верхній світ «заховав» зооморфну хтоничну суть Ока Ра під естетичну обгортку Олімпу, але лінгвістичний корінь nht / nhh зберіг пам'ять про першоджерело.

Проте дв.-єгип. nhh «переможне» семантично розвинулося з nhh «старий, перестарілий, старійшина» (= банту nganga), бо в африканській традиції чим ти старший, тим сильніший, переможний, в тому числі й знаннями технологій, які передаються молодим, а також накопиченим багатством, яке й дає владу. Старість тут - це не неміч, а максимальна концентрація сакральної сили, технологічного знання, магії (luboko) та багатства. Перемога (Ніка) — це прерогатива мудрого Старця (Нганги), який акумулював енергію віків.

***

На мові кілуба-банту (провінції Катанга і Касаї) збереглася лексема nke «твердий, фіксований» і божество-цілитель Нганга (Nganga), який виконує гадання (luboko), але у випадку з корнем на значення  «перемога, сила» відбулася метатеза (kn- // nk-) – knt, qni // ng-.  

Цю ж метатезу зустрічаємо і в споріднених банту бенуе-конголезьких та в давньо-єгипетській мовах, зокрема у теонімі божества ковальства, заліза та війни у йоруба Огуна  (Ògún < дв.-єгип. qn.t «армія, війська, сила»; qnyt  «еліта військова»; qn, km «хоробрий, воїн»; qnj, jkm, gm «сила, могутність, влада»; gn, gnw «мідь, мідні предмети») та у догонів «огон» – «старійшина-жрець; сакральний правитель» (вважається втіленням однієї з першоістот-номмо – Лебе Серу, вмираючого і воскресаючого божества). Огун постає не просто як локальний Оріша, а як уособлення металургійного та мілітарного прориву.

Олег Гуцуляк: Почему африканская актрисса в роли Елены Прекрасной – это правильно / Why an African actress as Helen of Sparta is the right choice

Почему африканская актрисса в роли Елены Прекрасной – это правильно

Согласно мифам, Елена Прекрасная вылупилась из яйца, снесенного богиней Немесидой образе птицы (от соития с Зевсом в образе лебедя). Она снесла золотое яйцо и его нашел пастух и принес беременной царице Леде. Она поставила его себе на колени и из него вылупились Елена и Полидевк. Одновременно Леда родила Клитемнестру та Кастора. В Спарте хранили в храме Левкиппид  скорлупу этого большого яйца как самую почитаемую реликвию. 

Это было яйцо африканского (!) страуса. Когда финикийские или египетские купцы привозили из Африки страусиное яйцо – огромное (весом до 1,5–2 кг), с невероятно крепкой, глянцевой, почти фарфоровой скорлупой цвета слоновой кости – оно казалось настоящим чудом природы. Для древних греков, не видевших живых страусов, такое яйцо могло принадлежать только мифической, гигантской божественной птице (например, Зевсу в образе гигантского Лебедя). 

Археологи неоднократно находили скорлупу и целые яйца африканских страусов во время раскопок в Средиземноморье. Их обнаруживали в древнегреческих святилищах (например, на Родосе, Дельфах и Самосском Герайоне). Они считались вотивными дарами (кемелиями) высочайшей ценности, которые подвешивали к потолку храмов – точно так же, как павсаниевское описание яйца Леды в Спарте. Когда такая экзотическая вещь попадала в архаический храм (например, в святилище Левкипид в Спарте), она нуждалась в мифологическом объяснении (этиологии). Жреческая корпорация и народная фантазия быстро связали этот уникальный объект с местным культом плодородия и царицей Ледой: «Если в нашем храме висит яйцо невиданного размера, то из него не могла вылупиться обычная птица. Из него родилась та, чья красота изменила ход истории – Елена». Таким образом, импортный артефакт из Африки стал материальным ядром, вокруг которого кристаллизовался один из самых поэтических мифов Эллады. Материальное удивление перед африканской экзотикой переросло в высокий мифологический канон.

Если Елена Троянская действительно вылупилась из яйца африканского страуса, то ее генетические, сакральные корни уводят в самую колыбель человечества и древнейших культов – в Африку. Так что выбор кенийско-мексиканской актрисы Люпиты Нионго (Lupita Nyong'o) на роль Елены Прекрасной условного нового проекта «Троя» – это не просто смелое художественное решение, это восстановление глубокой мифологической справедливости. Вот почему этот кастинг является абсолютным визуальным и философским триумфом:

Цвет скорлупы и кожи: Текстура и благородный глянцевый оттенок страусиного яйца цвета темной слоновой кости или глубокого золота идеально рифмуются с аристократической, почти скульптурной внешностью Люпиты. Она выглядела бы в этой роли не просто как земная женщина, а именно как утонченный, драгоценный артефакт, выпавший из божественного гнезда.

Появление такой Елены в классическом, немного застывшем греческом полисе – это был бы настоящий прорыв горячей, свободной энергии африканской саваны, разрушающей старые структуры (как и подобало дионисийскому хаосу).

Царская тишина: Люпита Нионго имеет именно тот актерский тип оргаsub, который способен транслировать королевское молчание. Когда вокруг ее героини мир сходит с ума, кричит в смущении и превращается в пепел Трои, она остается Саламандрой, олицетворением чистой, неземной формы.

Такая «Африканская Елена» – это не о современных трендах кастинга, а о возвращении к первоисточникам, где миф о Леде и Лебеде снова пахнет горячим ветром Юга, экзотическими вотивными дарами и вылупившейся на свет тайной, чтобы изменить ход истории.

 Why an African actress as Helen of Sparta is the right choice

According to myth, Helen of Sparta hatched from an egg laid by the goddess Nemesis in the form of a bird (from intercourse with Zeus in the form of a swan). She laid a golden egg, which a shepherd found and brought to the pregnant queen Leda. She placed it on her lap, and from it hatched Helen and Polydeuces. At the same time, Leda gave birth to Clytemnestra and Castor. In Sparta, the shell of this large egg was kept in the temple of Leucippides as a most revered relic.

It was the egg of an African (!) ostrich. When Phoenician or Egyptian merchants brought ostrich eggs from Africa—enormous (weighing up to 1.5–2 kg), with an incredibly strong, glossy, almost porcelain-like shell the color of ivory—it was considered a true miracle of nature. For the ancient Greeks, who had never seen a living ostrich, such an egg could only belong to a mythical, gigantic divine bird (for example, Zeus in the form of a giant swan). 

Archaeologists have repeatedly found shells and whole eggs of African ostriches during excavations in the Mediterranean. They have been discovered in ancient Greek sanctuaries (for example, at Rhodes, Delphi, and the Heraion of Samos). They were considered votive offerings (kemelia) of the highest value, suspended from the ceilings of temples—just like Pausanias's description of Leda's egg in Sparta. When such an exotic object found its way into an archaic temple (for example, the Leucippides sanctuary in Sparta), it required a mythological explanation (etiology). The priestly community and popular imagination quickly linked this unique object to the local fertility cult and Queen Leda: "If an egg of unprecedented size hangs in our temple, then no ordinary bird could have hatched from it. From it was born the one whose beauty changed the course of history – Helen." Thus, an imported artifact from Africa became the material core around which one of the most poetic myths of Hellas crystallized. Material wonder at African exoticism grew into a lofty mythological canon.

If Helen of Troy truly hatched from an African ostrich egg, then her genetic, sacred roots lead to the very cradle of humanity and the most ancient cults – Africa. So, the casting of Kenyan-Mexican actress Lupita Nyong'o as Helen of Troy isn't just a bold artistic decision; it's a restoration of profound mythological justice. This is why this casting is an absolute visual and philosophical triumph:

The color of the shell and skin: The texture and noble, glossy hue of an ostrich egg, dark ivory or deep gold, perfectly harmonize with Lupita's aristocratic, almost sculptural appearance. In this role, she would appear not simply as an earthly woman, but as a refined, precious artifact fallen from a divine nest.

The appearance of such a Helen in the classical, somewhat frozen Greek polis would be a true breakthrough of the hot, free energy of the African savanna, destroying old structures (as befits Dionysian chaos). Royal Silence: Lupita Nyong'o possesses precisely the kind of acting presence that can convey royal silence. When the world around her character goes mad, screams in confusion, and turns to the ashes of Troy, she remains the Salamander, the embodiment of pure, unearthly form.

This "African Helen" isn't about modern casting trends, but about a return to the original sources, where the myth of Leda and the Swan once again smells of the hot southern wind, exotic votive offerings, and a secret hatched to change the course of history.

(с) Oleg Gutsylyak, Ph.D.

P.S.

Олег Гуцуляк: На захист Ідеології

Як неоплатонік, дещо не погоджуюся з  тезами проти Ідеології, бо всі ці ж інвективи можна так само приписати самій Культурі. 

Культура - це лише засіб (плекання, розвивання, підтримування) морально-естетичних основ душі людини, гармонізація її елементів. 

Ідеологія ж - це вінець Культури, вінчаючі Культуру принципи. 

Те, що вони часто різні, суперечливі чи навіть стають неприйнятними - закономірність нашого світу сущого («плинного матеріального») , що перебуває у вічній динаміці змін і взаємопереходів. 

Але Ідеологія, як трансцендентна форма, що залишається незмінною, - це як вінець Короля (Монархія як ідея Суверенності (держави, людини), наприклад), а ось під нею голови постійно міняються. І вони різні, і у них різна доля. Але це не ставить під сумнів саму Корону. 

Хоча так, були й ті,хто її скидали - "республіканці", але були ті, хто її "реставрували". 

Ідеологія в її істиннішому, вищому розумінні - це не просто «політична інструкція», а Ейдос, інтелектуальний орієнтир, який збирає хаос нижчого світу і надає йому форми, мети та ієрархії.

1. Культура як ґрунт, Ідеологія — як Вершина

Культура - це простір Плекання (colere), обробка душі, гармонізація її трьох начал (розумного, яростного та прагнучого), аналог неоплатонічного очищення (катарсису). Вона готує людину, робить її здатною сприймати вище.

Ідеологія - це Вінець, момент сходження до принципів. Це чистий Розум (Нус), який проектує на Культуру світ Першообразів. Наприклад, Ідея Суверенності (Монарх як земне відображення Божественного Єдиновладдя) є вічною, незалежно від того, наскільки гідним чи негідним є конкретний носій корони.

З цієї точки зору, критикувати Ідеологію за те, що якась її земна реалізація виявилася потворною — це все одно, що звинувачувати чисту геометрію у тому, що кривий ремісник не зміг намалювати ідеальне коло. 

2. Де ховається корінь протиріччя?

Філософські дискурсії = Philosophical Discoursions : науковий збірник. - 2026. – Вип. 1 (7).

 Вийшов новий випуск нашого журналу!

Філософські дискурсії = Philosophical Discoursions : науковий збірник Філософської комісії Івано-Франківського осередку Наукового товариства імені Шевченка. – Івано-Франківськ : Філософська комісія ІФО НТШ, 2026. – Вип. 1 (7). – 203 c.

Збірник містить наукові статті членів Наукового Товариства імені Шевченка (НТШ) та учасників наукових сесій Філософської комісії Івано-Франківського осередку Наукового Товариства імені Шевченка (НТШ), що тематично стосуються філософських, релігієзнавчих, культурологічних та соціологічних проблем.

Збірник також можна скачати тут - https://lib-repo.pnu.edu.ua/simple-search?query=дискурсії

ЗМІСТ

Статті

Баган О. Проблематика польсько-українських стосунків в нотатниках Євгена Маланюка (на основі публікацій в нью-йоркському журналі «Вісник», 1954-1958)

Волинський А. Самоопис у еволюційній парадигмі

Галярник Н. «Троєкратно Благословенній Найсвятішій Богородиці камінь, місто й душу разом під дівичі ступні» (граф Йосиф Потоцький): історія пошанування ікони Матері Божої Ласкавої Станіславівської

Гармаш Л. «Формула Ніцше» як епістема вітальності духу

Гнатюк Я. Функціювальна діалектика предикатів першого порядку

Голянич М. Прогностичні ідеї Михайла Грушевського

Гуцуляк О. Концепція Альбера Камю про цивілізацію Середземноморського духу і концепт України як її Чорноморської «затоки»

Мельник Я. Феномен заздрості у структурі картини світу: етико-психологічний та ментально-культурологічний аспекти

Пелипишак І. Генезис та наслідки неконтрольованої підліткової агресії в антиутопічній моделі «Острова пінгвінів» Анатоля Франса

Пилипчук Я. Гаснуча свічка. Копти: найбільша бездержавна християнська громада Близького Сходу

Поцелуйко А. Порядок через дію: психологія індоєвропейської релігійності у світлі трифункціональної моделі Жоржа Дюмезіля та напрцювань його послідовників Жана Одрі і Альгірдаса Греймаса

Рахно К. Воскресальний мурашник: осетино-індоарійська епічна паралель

Народна філософія

Павчак С. Золотий Ключ (філософські есеї)

Художнє слово

Тулай В. Пластилін імперії (уривок з роману)

Репортажі

Наші ювіляри

Галущак Я. Професор Фергад Туранли: вчений на межі двох цивілізацій (до 65-річчя від дня народження)

Шулятицька Л. Бібліографічне видання з нагоди 60-річчя доцента Ярослава Гнатюка

Меморіал

Галущак Я. Професор Степан Копчак – дослідник народонаселення Прикарпаття

Галущак Я. Валентин Мороз – яскрава постать в плеяді дисидентського руху України

Кирилл Серебренитский, Олег Гуцуляк: Нечто иное управляет движениями, намерениями и вожделениями и правительства России и всего населения

ТЕКСТ Кирилла Серебренитского:

Современная российская оппозиция и их непосредственные предшественники, советские диссиденты-правозащитники - это концептуальные наследники Наполеона, точнее, наполеоновского Русского похода. 

Если угодно, я даже и прямую, хотя и зыбкую, пунктирную, линию исторической преемственности могу прочертить: скажем, от карбонарской версии бонапартизма, которую воплотили декабристы, - до фабулы "молодой меритократ-харизматик против затхлых неприятных геронтократов", - которая мерцает в истории Навального, Немцова и кого там ещё. 

Но даже не в этом дело. 

Наполеон рухнул - потому, что всей тяжестью опирался на алгоритмы витальной логики и юридической регламентации. То есть: он исходил из того, что: и человек, и сообщество нацелены на выживание, а выживание неизменно ищет наиболее комфортные условия. Во имя поисков оптимального комфорта заключаются сложные многоуровневые общественные договоры, на основании которых возникают законодательные системы. В хаосе военных действий Наполеон, прирождённый физик и математик, видел некие отчётливые закономерности, и свои планы с ними координировал. То есть, попросту: Россия, как и любая другая страна, оберегает свои территории, особенно же столичные центры. Для этого существует регулярная армия. Войска стараются удержать наступление противника как можно ближе к границе, прикрывая внутренние, особо уязвимые, центры и коммуникации. Если армия терпит поражение, - то, собственно, ничего не меняется: предполагается, что Россия капитулирует, на наиболее комфортных, по ситуации, условиях, - чтобы, жертвуя частью, сохранит ь целое.

Но в России это не работало даже тогда, - при всей архитектурной выверенности механизмов Восточной Империи, притом, что петербургский период Российской истории несомненно принадлежал к историческому контуру Европы, являлся восточным флангом оксидентального ранжира. Нечто иное управляло движениями, намерениями и вожделениями и правительства России, и, видимо, всего населения. Регулярная армия уходит, стремясь оторваться от противника, оставляя без защиты огромные территории, - куда? на Волгу? на Урал? в Сибирь? Всё население, вместо того, чтобы оберегать по возможности, свои дома и сады, - просто бежит, с мешками и котомками. По городу бегают полицейские и поджигают дома. Какой смысл в этом разгроме и разорении огромного города? который вполне можно было бы сохранить? Ведь не сгорели же Берлин, Вена, Рим, Мадрид? 

Олег Гуцуляк: Доля тих, хто скористався чужим тотемом

Прусси та балтійські народи мали тотемічний зв'язок із конкретними деревами (центральний храм – Ромове), де мешкали боги та духи предків та знаходиися священні породисті коні, Кінь у балто-слов'янській міфології є провідником між світами, символом божественної волі (згадаймо про ворожіння за кроком коня в Арконі чи Ромове).  

Тевтонські лицарі діяли методично – вони не просто вбивали людей, вони рубали священні дуби і осідлали коней. Коли завойовники рубали вікові дуби Ромове, вони нищили не просто релігійні об'єкти, а axis mundi – осьову лінію, що зшивала докупи небо, землю та підземний світ духів. Зі знищенням фізичного «тіла» тотема народ втрачав орієнтацію у просторі та часі. Вони переставали бути тими, які живуть між світом богів і природи, і перетворилися на кріпаків – субстрат для чужої імперії.

Так, на певний час на священних конях тевтонським рицарям вдалося запанувати на певній території, стати цементуючим ядром відродженої Германської імперії. Але, зрештою, за вироком Священної Історії сама Пруссія зникла з історичної карти світу, а залишки її народу розчинилися в середовищі модерної німецької нації. 

Так, за «Степенною книгою», один із жреців-доглядачів священних коней у храмі Ромове втік у ХІІІ ст. з деякими зі священних коней у Московію (Гланда Камбіла, у хрещенні Іван Кобила) і, зрештою, його нащадок осідлав царство, переміг «зміїв» (орду і бояр), а його династія Романових понад 300 років правила на величезних просторах Россійської імперії, а на гербі Московії красувався священний кінь. Очевидно, це був дар за спасіння священної спадщини храму. 

Проте, він був відірваний від рідного коріння, від самого священного Дуба. Будь-яка імперія, побудована на запозиченому або відчуженому тотемі, з часом вироджується в монстра, якого й топчуть в Останній Битві священні коні. Вирок Священної Історії неминучий, –  імперія впала і в чергових потугах знову звестися «на глиняних ногах» неминуче зазнає загибелі, бо не можна нескінченно паразитувати на енергії тотема, якщо ти сам знищив його першооснову і перетворив живий міф на сухий державний мілітаризм.

THE FATE OF THOSE WHO USED ANOTHER TOTEM

The Prussians and Baltic peoples had a totemic connection with specific trees (the central temple was Romowe), where the gods and spirits of their ancestors lived and where sacred thoroughbred horses were kept. The horse in Balto-Slavic mythology is a guide between the worlds, a symbol of divine will (let's remember fortune-telling by the horse's step in Arkon or Romowe).

Олег Гуцуляк: Про системно-структурний підхід у науці про міфи

 1. В чому різниця між структурою і системою. 2. Чи утворюють разом структура і система щось єдине, цілісне, вище? 

Це фундаментальні питання філософії науки та системного аналізу. Межа між цими поняттями часто здається розмитою, але вона принципова.

Давайте розберемося з їхньою відмінністю та взаємодією на концептуальному рівні.

1. В чому різниця між структурою і системою?

Головна відмінність полягає в тому, що система - це об'єкт у всьому багатстві його внутрішніх елементів, зовнішніх зв'язків та функцій, тоді як структура - це лише абстрактна «сітка», архітектура або спосіб організації цієї системи.

Ось порівняльна таблиця для швидкого розуміння:

Критерій	Система	Структура
Що це таке?	Цілісність. Сукупність елементів, що взаємодіють і утворюють нову якість.	Будова. Спосіб зв'язку або розташування елементів усередині цілого.
Статичність / Динамічність	Динамічна. Вона живе, діє, змінюється, обмінюється енергією чи інформацією із середовищем.	Відносно статична. Це інваріант системи — те, що залишається незмінним при певних трансформаціях.
Головна характеристика	Емерджентність. Поява нових властивостей, яких немає у жодного елемента окремо.	Архітектоніка. Схема, топологія, каркас, алгоритм розподілу ролей.
Запитання, на яке відповідає	Що це, з чого складається і як воно функціонує в світі?	Як саме елементи скріплені між собою?

Простий приклад:

Автомобіль - це система. Він складається з двигуна, коліс, палива, водія та виконує функцію руху.

Креслення автомобіля або схема з'єднання його деталей - це структура. Якщо злити з автомобіля бензин і вийняти акумулятор, система перестане функціонувати (помре), але її структура (взаєморозташування деталей) збережеться.

2. Чи утворюють разом структура і система щось єдине, цілісне, вище?

Так, утворюють. Але вони утворюють це вище ціле не як два окремі предмети, що лежать поруч, а як внутрішня форма (структура) та зовнішній зміст і життя (система) одного й того самого феномену.

Коли структура і система зливаються в динамічній єдності, ми отримуємо поняття вищого порядку: