Гуцуляк О. Б. Святий Миколай як «карпатський бог» і витоки його міфологічного образу / Saint Nicholas as a "Carpathian god" and the origins of his mythological image

Вийшла друком:

 Гуцуляк О. Б. Святий Миколай як «карпатський бог» і витоки його міфологічного образу // Станіслав Росовецький : In memoriam. Колективна монографія / наук. ред. О. В. Боронь, відп. ред. Ю. Б. Дядищева-Росовецька. – Київ : Інститут літератури НАН України; ФОП Саломатін Сергій Миколайович, 2023. – С. 321-334. - https://rosovetskyi.com/stanislav-rosovetskyi_in-memoriam/

У запропонованій статті аналізується генеза уявлень про святого Миколая в українській фольклорній традиції. Зокрема, уявлення про коронацію святого та про володіння ним луком та стрілами для нищення сил зла. Встановлено індоєвропейську традицію про народження (в серпні-вересні) першопредка-царя-лучника, переможця в боротьбі з демонічними силами, і Хайк Агхегхнавор, Уац Ніккола Хорз, Миколай зі стрілою та луком, Накула Лучник, Оріон-«Мисливець» – це його інваріанти. З прийняттям християнства лікійсько-анатолійський його інваріант (Ніколаос, Миколай) значно історизувався (образ давнього героя витіснили пізніші носії його імені).

The proposed article analyzes the genesis of beliefs about St. Nicholas in the Ukrainian folklore tradition. In particular, the idea of the saint's coronation and his possession of a bow and arrows to destroy the forces of evil. An Indo-European tradition has been established about the birth (in August-September) of the progenitor-king-archer, the winner in the fight against demonic forces, and Haik Agheghnavor, Wac Nikkola Хorz, Nicholas with the bow and arrow, Nakula the Archer, Orion the “Hunter” are his invariants. With the adoption of Christianity, its Lycian-Anatolian invariant (Nikolaos, Mykolay) was significantly historicized (the image of the ancient hero was supplanted by later bearers of his name).

Олег Гуцуляк: Карпатские скалы Олексы Довбуша как святилище Локи Туисто

Об соответствиях скальных комплексов и народной орнаментации карпатской Гуцульщины и скандинавской Готсулии существует обширная литература (см.: Ber W. Sledy kultury gockiej na Huculszczyznie // Wiedza i zicie (Warszawa). — 1936. — Rok. XI, zeszyt 6-7. — S. 456—459; Бандрівський Й.С. Знаки-ідеограми в петрогліфах Писаного Каменя на Гуцульщині // V Наукова геральдична конференція, 9-10 листопада 1994. Матеріали / Ред і уклад.  А. Гречило. — Львів: Укр.геральд.т-во, 1995. — С.3-4). Это — один из аргументов в пользу гипотезы о готском происхождении гуцулов, горцев Карпат.

По нашему мнению, известный карпатский комплекс «Скалы Олексы Довбуша», посвященный гуцульскому разбойнику и колдуну Олексе Довбушу,  — это древнее святилище готского бога огня и трикстера-шамана Локи Туисто.  Вероятно, после ухода готов на запад, оставшееся в Восточных Карпатах славянское население сохранило и переосмыслило представление о могучем шамане-колдуне, приписав затем его черты реальной исторической личности.

Готсульский Туисто означает «двойное (двуполое) существо», что даёт основания для его сближения  с культом близнецов у древних германцев (Тацит в главе XLIII «Германии» сопоставляет их с римским Кастором и Поллуксом). От Туисто происходит первый человек (Манн), а от Манна — родоначальники трёх племенных или культовых групп германцев — истевоны, герминоны, ингевоны.

Но одновременно двуполое существо в скандинавской мифологии - это шаман-трикстер Локи. Он и выступает как храбрый муж, но также как женщина порождает мифологических существ.

Локи выступает как комический дублёр  бога Одина в космогонии и его демонический противник в эсхатологии. У них обоих есть шаманские черты, но шаманские странствия Локи ограничены горизонтальной проекцией (Моровой Рекой), тогда как образ Одина тесно связан с вертикальным  (Мировым Древом).  Условно Одина и Локи можно соотнести как белое и чёрное шаманство.

В качестве позитивного творца Один — отец богов-асов, а Локи — отец хтонических чудовищ, Один — хозяин небесного царства мёртвых для избранных, а Локи — отец хозяйки подземного царства мёртвых и тайный виновник первой смерти (смерти Бальдра), которая является одиническим жертвоприношением (реальный убийца Хёд — также, возможно, дублёр Одина).

В процессе эволюции скандинавской мифологии, по-видимому, очень существенным было всё большее выдвижение на первый план Одина и всего одинического комплекса, как небесной воинской мифологии (Один при этом оттеснял наследника индоевропейского бога неба Тюра и отчасти индоевропейского громовника Тора в качестве небесных богов), а также эсхатологических мотивов, буквально пронизывающих скандинавскую мифологию, по крайней мере в её «эддической» стадии.

Но, вероятно, во времена похода скандинавов в Европу и их пребывания в Карпатах еще не произошло негативизации образа Локи Туисто, он  выступал только как представитель "левой стороны" (Один - "правой стороны")  единой мифологической культуры древних германцев.

Олег Гуцуляк: Аркан - гуцульський танець ініціації

Танець "Аркан" є головним елементом обряду посвячення гуцульського двадцятирічного хлопця у легіні. Після участі у ньому він отримував право здійснювати танці, носити бартку (топірець) та підперезуватися чересом (широким паском), тобто ставав потенційним опришком . Перекази свідчать, що вперше гуцульський танець "Аркан" виконали витязі, які зійшли з гір.

Сама назва танцю походить з латині, вірніше з етруського слова, запозиченого у них римлянами: arcanus "прихований, таємний, мовчазний" і походить від індоєвропейського кореня *arta- . Знаний український археолог Ю. Шилов виявив, що саме цей корінь слова наявний у назві держави трипільців-пелазгів Аратта, передання про яку зберегли як іранці, вважаючи Арту ідеальною прабатьківщиною та "найвищим світоглядом", а загалом - золотим віком людства, так і слов'яни, які називали свою державу Артанія чи Оратанія (центр - місто Оратів на Поділлі) поряд з Куявією (Київщина) та Славією (Переяслав).

Візантійці та араби свідчили, що у таємничій Оратанії слов'яни вбивали чужинців, щоб ті не довідалися про технологію виготовлення особливих магічних "соломонових" мечів. Це ідентично тому, що розповідали античні греки про жорстоких таврів (від санскритського tivra "строгий") Північного Причорномор'я.