В історичній думці традиційно побутує погляд, за яким згаданий в античних джерелах народ кіммерійців відноситься до наративу про т. зв. «богатирський народ, який зник із землі» перед або через прибуття нового етносу (етногенетичний сюжет, характерний для багатьох міфологій – «чудь, яка сама себе закопала», «чудьські городища / дворища / могили» у переказах північноєвразійських народів, «сіди Племен богині Дану» у легендах ірландців, «ішигаки» у фольклорі ескімосів і т. п.). Самі скіфи імені народу-попередника на теренах Північного Причорномор’я не повідомляють. Вважається, що ототожнення з кіммерійцями до-скіфського населення Північного Причорномор’я здійснили самі греки (Гекатей) в часі колоннізації, поширивши ім’я мешкаючих у Малій Азії кіммерійців на значний масив народів спільного з кіммеррійцями культурно-господарського типу і які підтримували з ними торгівельні зв’язки. Найімовірніше, початково таким населенням була праіндоарійська або паратохарська реліктова груп давнього населення Боспору (сінди, меоти). Ключовим моментом для нашого дослідження є зафіксоване свідчення про те, що у вкритій туманом землі народу («демосу») кіммерійців біля їхнього одноіменного міста («полісу») Кіммерій стародавні греки розташовували один із входів у потойбічний світ (Аїд). На нашу думку, з причин прив’язки даного сюжету мандрівки Одіссея до входу в царство Аїда до регіону Середземномор’я слід шукати саме в цьому регіоні початкове уявлення про вхід в Аїд та мешкаючих біля нього кіммерійців, перенесених пізнішими інтерпретаторами у Північне Причорномор’я. Найімовірніше, що архаїчні греки зіткнулися на Близькому Сході з етносом, для якого важливим був сакральний топонім з коренем kmr-/gmr-/hmr-, від якого вони й отримали визначення, і який певною мірою пов’язаний з культом потойбічного світу. Власне в угарітській традиції зустрічаємо наратив про те, що бог смерті та засухи Мот (Mot) мешкав у місті Хамрай (hmry), розташованому в ущелині, що знаходиться на краю землі, яке сприймалося як вхід у підземний світ. Тобто кіммерійці були відомі грекам і Близькому Сходу як мешкаючі власне на теренах Південного Причорномор’я, у Малій Азії (між Фермодонтом і Фасісом), але відкривши для себе Північне Причорномор’я, греки виявили на ньому й споріднений малоазіатським кіммерійціям етнос, стосовно якого, до того ж, використовувався ним самим (або його сусідами) той самий (або схожий) етнонім і звідси у греків виникло уявлення про початкове перебування кіммерійців у районі Північного Причорномор’я, звідки вони, начебто, й переселилися у Малу Азію (за аналогією до того, як це пізніше реально здійснили скіфи). Можливо, дане уявлення навіть потрапило до греків з Месопотамії, бо в трьохмовних написах перського царя Дарія І еквівалентом назви «саки» (тобто скіфи) у перськомовному та еламськомовному написах (sakā, ša-ak-ḳa) в аккадському написі наведена назва gi-mi-ri (в інших аккадських джерелах – Gimirraia) як більш давня для визначення країни та її населення у Північному Причорномор’ї. Проте термін gi-mi-ri був просто загальним синонімом для означення «варварства» народів, північних щодо Ассирії та Вавілону. Сам же термін gi-mi-ri на думку групи дослідників є давньо-іранського походження: gaya-mira «союз кланів» або авестійського gwa-m-ira > gam-ir(a) «ті, які рухаються», «рухомий загін» і означав своєрідну міжетнічну (надплемінну) війського-кочову орду, підпорядковану суворій дисципліні та нормам патріархально-родово суспільства («лицарський орден»), що існує за рахунок експлуатації сусідніх етнічних землеробських суспільств і перебуває у родовому зв’язку з аристократичними родами різних стабільних етнічних кочових спільнот на великому просторі від Гіндукушу до Дунаю. Протиріччя у використанні праіндоаріями та германцями праіранського терміну немає, оскільки пізніші слов’яномовні козаки використовували для самоідентифікації тюркську назву. Отже, можна висловити здогад, що коли греки зустріли омонімічні терміни (hmry, Κιμμερικόν, kammara- та gi-mi-ri), вони їх ототожнили, вибудувавши міфо-історичну легенду про особливий народ, мешкаючий в туманних землях біля входу в Аїд. Оскільки І. М. Дьяконов і Х. Котхе вважали, що аналогічне явище перенесення уявлення греків зі знайомого їм по Малій Азії народу на північнопричорноморське населення трапилося щодо скіфів і називає північнопричорноморське населення епохи бронзи («сколотів») «псевдоскіфами», на відміну від прийшлих в епоху заліза іраномовних «царських скіфів», а отже, на нашу думку, можна називати північнопричорноморських кіммерійців – «псевдокіммерійцями» (історико-географічна традиція знає народи з аналогічними визначенням – «псевдогуни», «псевдосувіри», «псевдоавари» і т. д.).
Ключові слова: етнонімія, кіммерійці, скіфи, нарти, кімври, орда, козаки, Північне Причорномор’я.




