Олег Гуцуляк: Путинская империя - это царство Лукавого

Свой пафос русские националисты  - «почвенники» обретают в Православной Традиции, описывая грядущие события как наступление царства Антихриста – скорое и сокрушительное поражение на всех фронтах, окончательная победа мондиализма, искоренение остатков Православной традиции и полное забвение Бытия.  Перед лицом этого Антихриста православные националисты якобы должны открыто исповедовать свою веру и принять мученическую смерть.

В соответствии с ранними средневековыми представлениями христианской веры, антихрист является универсальным врагом человечества, который будет уничтожать человеческое существо за его грехи. Антихрист упоминается в Библии в двух маленьких отрывках первого и второго посланий Иоанна только лишь как символ борьбы между добром и злом. Антихрист описан Аббатом Бержье как тиран, нечестивый и чрезмерно жестокий, заклятый враг Христа и последний правитель Земли. Преследуя грешников, он станет последним, самым тяжелым испытанием, которое должны будут терпеть избранные. Эти события должны будут произойти перед Вторым пришествием Иисуса Христа. Считается, что антихрист будет происходить из израильского колена Дана , к территории которого принадлежит Иерусалим.

Да, мир надо единственно делить на тех, кто ждет Мессию как Спасителя Мира и на тех, кто ждет мессию как разрушителя. 

Однако русские "почвенники-имперцы" забыли, что сам «тиран» будет выдавать себя за мессию, создавая между тем чудесные вещи и творя на Земле добро и все ради того, чтобы введя в заблуждение, впоследствии уничтожить всех, кто это заслужил. Это некое подобие искушения. Своими чудесами «последний правитель» собирает армию грешников, удостоенных одной участи. Российские «почвенники»-эсхатологисты оказываются именно на стороне Антихриста, Лукавый соблазнил их имперской идей противостояния «Оси Зла» – своему зеркальному отражению.

Олег Гуцуляк: Езотерична історіософія України як метаініціація геокультури: між тотемами і табу

У статті визначено феномени історіософської, інтроісторичної та геокультурної реальності України, проаналізовано провідні тенденції еволюції українського національного культурного духу, розглянуто версії нереалізованих проектів розвитку національної самосвідомості в контексті європейської цивілізаційної традиції та можливості їх «нового прочитання».

Ключові слова: ініціація, історіософія, національна культура, європейська цивілізація, Європа, Україна, Тарас Шевченко, Іван Франко, нові гуманітарні праві.
В статье определены феномены историософской, интроисторической и геокультурной реальности Украины, проанализированы основные тенденции эволюции украинского национального культурного духа, рассмотрены версии нереализованных проектов развития национального самосознания в контексте европейской цивилизационной традиции и возможности их «нового прочтения».
Ключевые слова: инициация, историософия, национальная культура, европейская цивилизация, Европа, Украина, Тарас Шевченко, Иван Франко, новые гуманитарные правые.
In the article defines the phenomena historiosofic, introhistory and geo-cultural reality of Ukraine, analyzes the main trends in the evolution of the Ukrainian national cultural spirit, reviewed version of unrealized projects of national identity in the context of the European civilizational traditions and possibilities of their “new interpretation”.
Keywords: initiation, historical philosophy, national culture, European civilization, Europe, Ukraine, Taras Shevchenko, Ivan Franko, a new humanitarian right.
Один з українських дослідників езотеричних знакових систем запропонував візію, згідно з якою українська нація на момент проголошення незалежності в 1991 р. виявилася в ситуації такого собі ченця, який так і не добув посвячення, а тому не зміг зрозуміти, за що ж його так сильно і болісно лупцювали такі «підпільні буддисти» як от Йосиф Вісаріонович з ГУЛАГом – аналогом бамбукової палички настоятеля Шаолінського монастиря Фаня, котрою він приводив до «саторі» неслухняних ченців [1].
Однак тепер ми можемо констатувати, що внаслідок десятирічного етапу – від «помаранчевої революції» (2004 р.) до підписання асоціації з Європейским Союзом (2013 р.) – українська макрогрупа, яка знаходилася в статусі «нації як конвіксії» (convictio «переконаність (у наявності спорідненості, спільності)»), пройшла, нарешті, ініціацію (посвячення) та набула легітимний статус «нації як консорції» (consortium «співучасть, співтовариство»), проявивши всі три основні якості ініціанта – хитрість, відвагу і витримку. У відповідності з класифікацією ініціатичних «ритуалів переходу», запропонованою А. ван Геннепом (A.van Gennep, 1909) незалежність України може відповідати «ритуалу відокремлення» (rite of separation), «помаранчева» громадянська революція – «ритуалу передавання» (transition rite), а асоціація з ЄС (надалі – вступ до ЄС та НАТО) – «ритуалу інкорпорації» (rite of incorporation), «священного шлюбу» («гієрогамії»).Як зауважує етнолог Колін Тернбул, саме ініціація (посвячення), що тісно пов’язана з системою вікових груп, дає людині якісно інше відчуття індивідуальності, відмінне від того, що людина отримує в системі спорідненості, базованій на звичаєвому праві (опозиція «комітат, comitatus, кмети» – «рід, Sippe, жупа», за Ф. Кардіні [2]). Ініціація створює «спільність духа», значною мірою сприяє збереженню загального соціального стану речей і породжує упевненість в майбутньому – і в цьому житті, і за її межами. Вона вилучає амбівалентність, що постає в процесі старіння, бо чітко визначає роль людини у відповідності з її соціальним віком, а соціальний вік кожного визначається періодичними громадськими «церемоніями». За такої системи кожний відчуває себе приналежним до «єдиного цілого», його активно діючою частиною.

Олег Гуцуляк: "Шам Бала" - "Слава Ваала": великая конспирологическая тайна финикийских жрецов

Когда в следствии катаклизмов цивилизация Атлантиды погибла, тогда семитоязычные Карфаген и другие финикийские города-государства заблокировали Гибралтар, установили своё доминирование в Средиземном море и прервали традицию, хотя и незначительных, контактов между Старым и Новым мирами. Только хамитоязычному Египту в борьбе за сферы влияния и рынка удалось отстоять определенную независимость от Финикии и удовлетвориться выходом к Аденскому заливу и Аравийскому морю. Финикийцы сумели убедить египян, что сказочнная страна Пунт (она же "страна богов", Та-Нутер), к которой плавали раньше их предки, — это страна Офир (теперь — Афар в Джибути) на месте тектонического провала на восток от Эфиопского нагорья и что путь к ней египтян вдоль берега Красного моря значительно меньший, чем путь к ней для финикийцев — минуя столпы Мелькарта (Гибралтар) вокруг всей Ливии (Африки). Известный поход якобы "нанятых" египтянами финикийцев в VІІ в. до хр.е. и должен был это доказать египетскому фараону Нехо ІІ. По нашему мнению, миф о борьбе между Гором-Тотом и Сетом-Баалом — это символическое отражение борьбы Египта с семитами-финикийцами (Сет — бог востока и пустыни). Последние отобрали у египтян торговый путь на запад — "глаз Гора", т.е. систему маяков, построеных вдоль всего западного каботажного пути во "Внешнее море" (океан) к Канарским островам (Пунт), куда, в свою очередь, прибывали торговцы из Америки. Бог Гор назван в египетских гимнах "священной утренней звездой, восходящей на запад от страны Пунт" и он же тождественен богу Ашу, покровителю западной части мира вообще и символом которого, как и Гора, был сокол.

Олег Гуцуляк: Масони-ілюмінати

Вважається, що антицерковна позиція засновника ілюмінатів Вайсгаупта була породжена шоком, який виник внаслідок заборони в 1773 р. папою римським Климентом (під тиском монархічних урядів Франції, Іспанії та Португалії) ордену Ісуса (єзуїтів), ревним членом якого він був (у Франції аналогічний "шок" викликав дещо інше явище — феномен "чудовиська з Живодану", таємничого хижака, який винищував в сільській місцевості жінок та дітей як покарання Франції за гріхи). В 1786 р. ілюмінати як агенти і симпатики Сполучених Штатів Америки були заборонені баварським урядом за підготовку скинення усіх європейських монархій і Ватікану. Багато ілюмінатів перейшло у просвітницьку організацію „Німецька Єдність” або емігрувало у північноамериканську католицьку колонію Віргінію (майбутній штат США Вірджінія), дезаснували ложу, секції якої розкинулися по всіх інших штатах, а самі північноамериканські ілюмінати прийняли ім’я „якобінців”. Згідно з переданням, саме Адам Вайсгаупт був автором ескізу печатки США та піраміди зі „всевидячим оком”, Фенікса та прапора із 13 полос і 13 зірок.

Олег Гуцуляк: Зоря храму Морія

В Південній Осетії над селом Кобет Дзауського району є священний пагорб Морех (Морах, Моурах), назва якого не етимологізується ні осетинською, ні грузинською мовами. Відомі сакральні центри інших народів з аналогічною назвою. Зокрема, Морейя, де Авраам готувався до жертвопринесення свого первістка, кельтська Моріас чи Муріас, батьківщина Племен богині Дану, скандінавська Мора-стен "Камінь Мора", храмовий коплекс в Упсалі, земля Мо-Уру, що, начебто, згадується в зороастрійській "Бундахішн" і звідки різні елементи Традиції принесли амореї, маври та маорі в різні частини світу

Тут мешкало осетинське плем'я туалта (груз. "двалеті"), де великий хрест на пагорбі Морех доглядав клан білих ("урс") туалта. Вважається, що це плем'я переселилося в Грузії з Північного Кавказу, з району Урсдон ("Біловоддя") зі святилищем Мігдау, де головним жрецьким кланом були Дзугаєви (Дзугата, від "дзуг" — "гурт, група" як народноетимологічне випрямлення "дзуттагта" — "іудеї"; прізвища з даним коренем поширені серед осетин, а їх носії визначаються певним пієтетним ставленням до них представників інших кланів — Дзугкоєви, Дзуттагови, Дзутцата та ін.; ймовірно, переселення відбулося після загибелі іудейського Хазарського каганату).

Олег Гуцуляк: Гармодий и Аристогитон

Саме після спільного конгресу масонів, ілюмінатів та розенкрейцерами масонським рухом було остаточно прийнято в якості своєї символіки циркуль вверху, кутник-лінійка внизу і букву G посередині, символізуючі Бога як Великого Архітектора. Самі ж ілюмінати вкладали в цей символ інший зміст. В своєму колі вони пояснювали, що буква G символізує тирановбивцю Гармодія, якого з побратимом Арістогітоном прославили в 447 р. до н.е. скульптори Несіот і Крітій. Обидві скульптури сміливо спрямовані вперед, а широко розставлені ноги, мовби у досконалому “кроці” циркуля; рука одного з них витягнена вперед, а рука другого занесена над головою, мов би для удару. Рух обох фігур розраховано точно, мовби перед ними ричажний механізм: кожен жест – це не динамічний вираз почуттів гніву або злості, а логічний наслідок складення діючих cил. Мязи, суглоби, здуті вени є лише провідниками цих сил. Обидва героя вбивають тирана з однаковою точністю і розрахованістю жесту так само, як атлет на стадіоні кидає спис або диск.

Гармодий и Аристогитон. Скульпторы Критий и Несиот. (Римская копия бронзовой группы, поставленной на афинском Акрополе в 476 г. до н. э., после похищения первых статуй персами.Гармодий и Аристогитон — афинские тираноубийцы. В 514 г. до н. э. составили заговор против тирана Гиппия, сына Писистрата, но убить сумели только его брата Гиппарха. Оба происходили из рода Гифиреев, при чем Гармодий был любовником Аристогитона; согласно афинским рассказом, именно любовная история и послужила толчком к заговору. Именно, Гиппарх начал ухаживать за Гармодием, а получив его отказ, оскорбил его сестру. После этого Гармодий решился убить Гиппия из мести за сестру, а Аристогитон — из любви к Гармодию и ревности. Им удалось составить довольно обширный заговор; убийство было намечено на праздник Великих Панафиней. Однако оно сорвалось из-за того, что перед праздничной процессией один из заговорщиков подошел к Гиппию и стал с ним мирно беседовать. Решив, что он доносит на заговор, Гармодий и Аристогитон поспешили кинуться на поиски Гиппарха, и найдя его в другом районе строящим праздничную процессию, закололи. Гармодий был тотчас убит телохранителями; Аристогитон сумел скрыться, но вскоре был схвачен и убит после пыток. Согласно рассказам (может быть легендарным), под пытками он не оговорил никого из реальных заговорщиков, но многих приближенных тирана. После свержения тирании Гармодий и Аристогитон почитались как величайшие национальные герои. Им была поставлена парная медная статуя на Акрополе, и их потомки были освобождены от большинства государственных налогов и повинностей и пользовались многочисленными почестями. В честь тираноубийц был сочинен сколий (застольная песнь) «Гармодий», бывший чем-то вроде неофициального гимна афинян:

Под листьями мирта мечи понесем
Подобно Гармодью с Аристогитоном
Когда поразили тирана мечом
И равными сделали всех пред законом.
О, милый Гармодий, не умер ты, нет! –
На острове ныне живешь ты блаженных –
В стране, где Ахилл быстроногий живет,
И вечно витает Тидид благородный.
Под листьями мирта мечи понесем
Подобно Гармодью с Аристогитоном
Как в праздник Афины великой вдвоем
Тирнана Гиппарха они поразили
Да, вечная слава вас ждет и потом,
О, милый Гармодий с Аристогитоном,
За то, что тирана сразили мечом
И равными сделали всех пред законом.

Торжествующая Революция

Жан-Александр-Жозеф Фальгюер (1831-1900), член Французской Академии