Олег Гуцуляк: Пассау: залізні вовки з Оленячих гір

Місто Пассау (Passau) у Нижній Баварії – це ще один дивовижний приклад того, як у європейському просторі перетинаються зовсім різні мовні та міфологічні пласти. Хоча за походженням цей топонім не є слов'янським, історія його трансформації та географічний контекст ідеально резонують з нашими розшуками. Тут ми маємо справу з унікальним явищем: фонетичним збігом, який став міфопоетичною реальністю.

Офіційна лінгвістична лінія Пассау задокументована дуже чітко. Це місто на австрійському кордоні має глибоку дослов'янську історію. Спочатку тут було кельтське поселення Бойодурум (Boiodurum) – «фортеця племені бойїв» (знайомий нам корінь, що дав назву Богемії та, можливо, бойкам). Потім римляни заснували тут свій стратегічний табір, де стояв загін союзного германського племені батавів (Batavi < прагерм. *Batawjo «люди з доброго острова» < пра-і.-є. *bhad- «хороший, добрий» + *awjō «земля на воді; водний луг; заплава; острів»), які сюди переселилися із Insula Batavorum, стратегічного регіону у дельті Рейну (сучасні Нідерланди), обмеженого річками Рейн та Ваал. Його назвали Castra Batava («Табір батавів»). З часом латинське Batavis у вустах місцевого населення трансформувалося: Batavis → Pazauwa (у давньоверхньонімецькій формі XI ст.) → Passau. «Водна» семантика прагерманського острова батавів на Рейні переродилася в «водну» семантику заплави трьох річок на Дунаї.

Хоча лінгвістично Пассау походить від Батави, для слов'янського світу цей топонім отримав абсолютно особливе звучання і значення. Пассау лежить на унікальному географічному перехресті – його називають «Містом трьох річок» (Dreiflüssestadt). Саме тут сходяться воєдино три потужні водні артерії: Дунай, Інн та Ільц. У IX ст. Пассау стає головним форпостом Східно-Франкського королівства на кордоні зі слов'янським світом. Саме єпископство Пассау вело запеклу боротьбу за християнізацію Великої Моравії. Для слов'ян, які рухалися Дунаєм на захід, або для франкських місій, що йшли на схід до слов'ян, Пассау був головними «воротами», ключовим річковим вузлом. У середньовічній німецькій та слов'янській свідомості цей простір трьох річок асоціювався з міфом про Нібелунгів (саме в Пассау, як вважають, на початку XIII ст. була записана «Пісня про Нібелунгів»).

Якщо подивитися на мапу Німеччини, ми бачимо дві дзеркальні точки, де корінь -ау (німецьке Au / Aue «заплава, річковий луг») поєднався з основами Бос- та Пас-:

Босау (Bosau) на півночі (Балтійський простір) – чистий слов'янський топонім (Buzu / Bosow), пов'язаний із князем Бусом, озерними туманами та «бусим» вовком/оленем.

Пассау (Passau) на півдні (Дунайський простір) – романо-германський за походженням топонім, який став головним контактним вузлом між імперією та дунайськими слов'янами.

Слов'янське вухо не могло не відчувати цієї фонетичної близькості. Сама назва Пассау (через проміжне Pazauwa) для слов'янського сприйняття легко лягала в семантичний ряд «пасу», «пасовиська» або «перевалу/пасу» (шляху), утворюючи дивовижну пару до північного «бусого» Босау. Обидва міста стоять на великій воді (Босау – на Великому Пленському озері, Пассау – на злитті трьох річок) і обидва маркують граничні, порубіжні зони, де людська ойкумена зустрічалася з великим Стихійним Океаном.

Олег Гуцуляк: Богатырь Дунай, Настасья-поляница и их Сияющий Светом сын: евразийские параллели

В былине о богатыре Дунае рассказывается о том, что Дунай имеет тайную связь с дочерью некоего короля Настасьей (или Марьей)-поляницей. Он победил её в поединке (вариант: героиня сбрасывает богатыря с лошади и принуждает к браку) . Также она выкупает героя из рук палачей и отпускает домой в Киев.

Когда он второй раз приезжает в её царство и сватает её сестру Апраксу за киевского князя Владимира, оскорбленная его невниманием, переодетая Настасья-поляница преследует героя и вызывает его на поединок во время свадьбы князя в Киеве.

Дунай убивает стрелой соперника. «Вскрыв ей утробу», он узнает, что она беременна сияющим светом младенцем (или даже двумя сыновьями-близнецами). Дунай бросается на своё копье и умирает рядом с Настасьей. Из их крови образовалась великая река Дунай.

Несчастный ребенок становится

Олег Гуцуляк: Правда про Мамаїв Шамоту, його сина Михайла та їх далеких нащадків з роду Кият

Згідно з тюркськими легендами, саме  у Київському печерному скиті-ханака (ханасах) у самотній келії ("саума'а"; [1]) з однодумцями ("мурідан") на певний час замешкав великий булгарський містик-дервіш, імам ("мамай") рахіб Шамс (840 р.) [2], який у 820 р. навернув чорних булгар Лівобережжя України в іслам.

Походив Шамс з роду індійського купця Синджа-дяу (Синджа-Диу, Тиньтяу), який осів у Хорезмі.  Через це всіх його нащадків прозивали "сіндійцями". Пізніше його нащадки замешкали у Хазарському каганаті, де батько Шамса мулла Габдулла був суддею (каді) мусульман Семендера та вождем антихазарського повстання в 810 р. Сам Шамс певний час був секретарем хана чорних ("північних") булгар у Балтаварі (тепер — Полтава), а опісля передав цю посаду своєму синові, народженому у Києві, — муллі Микаїлю  Башту Ібн-Шамс Тебіру, літературним псевдонімом якого було Шамсі Башту, а величним його твором, який дійшов до нас, є "Легенда про доньку Шана" ("Шанкизи дастани")

Олег Гуцуляк: Таємниця святого Войцеха (до проблеми реконструкції генези першопредка-тотема праслов’ян)

Таємниця святого Войцеха  (до проблеми реконструкції генези першопредка-тотема праслов’ян)

У міфогенетичній легенді балтійських пруссів розповідається про двох братів–близнюків — Відевута (Вейдевута) і Брутена. Перший був у балто-пруському культовому центрі Ромове обраний королем (потім він поділив своє королівство між дванадцятьма синами, а нащадок його четвертого сина Недрона — володар Судовії, Самогітії, Литви та інших земель — Гланда Камбіла Дівонович, будучи переможений німецькими мечоносцями, виїхав зі своєю ріднею та підданими під покровительство Олександра Невського та охрещений як Іоанн[1]), а Брутен (Прутено) встановив у 305 р. ідоли двох богів–близнюків Патолса і Потрімпса (Трімпса) та бога грому Перкунаса, і під іменем Кріве–Крівайтіса став першим верховним жерцем. Литовське передання називає Кріве-Крівайтіса батьком Ліздейки, якого підкидають в орлине гніздо, де його знаходить литовський князь Гедемінас. Ліздейкас також приймає ім’я Кріве–Крівайтіс, стає тлумачем снів та родоначальником роду Радзивілів.

Вважається, що мотив “підкидання хлопчика в орлине гніздо” та “дар передбачення” є стійкою ознакою міфів про виховання шаманів[2].

Олег Гуцуляк: Ільмевала: Руни про божественного Ільму, діда Кудим-Оша

ІЛЬМЕВАЛА

Руни про божественного Ільму, діда Кудим-Оша та прадіда хороброго Пера-богатиря з племені Уна

1.

В давнину вогнів священних,

В Храмі сонячних полисків,

Народилась Діва Лебідь*

На погорду цьому світу.

В неї очі сяють злотом,

Сріблом очі миють щоки,

А косу вкриває хустка,

Шита бісером та блиском.

І була то трудівниця:

Все збирала в морі перли,

Сміхом правила погоду,

Танцювала з вітром диким.

______________

* більш адекватним є переклад імені як "Діва Гуска"