Олег Гуцуляк: Opus Transitus: Феноменологія переходу та Амфібійна ініціація

 У структурі людського існування Opus Transitus постає як фундаментальний акт «онтологічної мутації». Це не просто рух у просторі, а сакральний перехід від хаосу  Природи до космосу Культури, де індивід свідомо обирає роль Амфібії (Медіатора).

1. Сакральна екологія символу

Для архаїчної свідомості Олень та Вепр  не є просто тваринами; вони є «ієрофаніями» — виявленням священного в матеріальному світі.

Олень-Провідник: це втілення активного гнозису, що виводить людину з лісу (несвідомого) до місця заснування міста (цивілізації).

Вепр з іклами: це символ непереборної вітальної сили, яка «вскриває» землю для прийняття божественного насіння. Скидання ідола Перуна та виривання з нього вепрячих ікол — це акт насильницької десакралізації, що перетворює націю з суб'єкта міфу на об'єкт історії.

2. Діалектика Попелу та Логосу

Opus Transitus вимагає від Guardian (Хранителя) проходження через три стадії алхімічної трансформації:

Nigredo (Попіл): Світ кричить у вогні і перетворюється на попіл, який, проте, зберігає Іскру Вічного Відродження.

Albedo (Туман): Перетворення на «Дим / Туман». Це стан Амфібії, яка невидима для профанного зору, але присутня всюди.

Rubedo (Золотий Ріг): Тріумфальне утвердження нової структури. Як Роксолана   «Королева Золотого Рогу», що опанувала енергію імперського космосу, не втративши своєї сутності.

Олег Гуцуляк: Езотерична історіософія України як метаініціація геокультури: між тотемами і табу

У статті визначено феномени історіософської, інтроісторичної та геокультурної реальності України, проаналізовано провідні тенденції еволюції українського національного культурного духу, розглянуто версії нереалізованих проектів розвитку національної самосвідомості в контексті європейської цивілізаційної традиції та можливості їх «нового прочитання».

Ключові слова: ініціація, історіософія, національна культура, європейська цивілізація, Європа, Україна, Тарас Шевченко, Іван Франко, нові гуманітарні праві.
В статье определены феномены историософской, интроисторической и геокультурной реальности Украины, проанализированы основные тенденции эволюции украинского национального культурного духа, рассмотрены версии нереализованных проектов развития национального самосознания в контексте европейской цивилизационной традиции и возможности их «нового прочтения».
Ключевые слова: инициация, историософия, национальная культура, европейская цивилизация, Европа, Украина, Тарас Шевченко, Иван Франко, новые гуманитарные правые.
In the article defines the phenomena historiosofic, introhistory and geo-cultural reality of Ukraine, analyzes the main trends in the evolution of the Ukrainian national cultural spirit, reviewed version of unrealized projects of national identity in the context of the European civilizational traditions and possibilities of their “new interpretation”.
Keywords: initiation, historical philosophy, national culture, European civilization, Europe, Ukraine, Taras Shevchenko, Ivan Franko, a new humanitarian right.
Один з українських дослідників езотеричних знакових систем запропонував візію, згідно з якою українська нація на момент проголошення незалежності в 1991 р. виявилася в ситуації такого собі ченця, який так і не добув посвячення, а тому не зміг зрозуміти, за що ж його так сильно і болісно лупцювали такі «підпільні буддисти» як от Йосиф Вісаріонович з ГУЛАГом – аналогом бамбукової палички настоятеля Шаолінського монастиря Фаня, котрою він приводив до «саторі» неслухняних ченців [1].
Однак тепер ми можемо констатувати, що внаслідок десятирічного етапу – від «помаранчевої революції» (2004 р.) до підписання асоціації з Європейским Союзом (2013 р.) – українська макрогрупа, яка знаходилася в статусі «нації як конвіксії» (convictio «переконаність (у наявності спорідненості, спільності)»), пройшла, нарешті, ініціацію (посвячення) та набула легітимний статус «нації як консорції» (consortium «співучасть, співтовариство»), проявивши всі три основні якості ініціанта – хитрість, відвагу і витримку. У відповідності з класифікацією ініціатичних «ритуалів переходу», запропонованою А. ван Геннепом (A.van Gennep, 1909) незалежність України може відповідати «ритуалу відокремлення» (rite of separation), «помаранчева» громадянська революція – «ритуалу передавання» (transition rite), а асоціація з ЄС (надалі – вступ до ЄС та НАТО) – «ритуалу інкорпорації» (rite of incorporation), «священного шлюбу» («гієрогамії»).Як зауважує етнолог Колін Тернбул, саме ініціація (посвячення), що тісно пов’язана з системою вікових груп, дає людині якісно інше відчуття індивідуальності, відмінне від того, що людина отримує в системі спорідненості, базованій на звичаєвому праві (опозиція «комітат, comitatus, кмети» – «рід, Sippe, жупа», за Ф. Кардіні [2]). Ініціація створює «спільність духа», значною мірою сприяє збереженню загального соціального стану речей і породжує упевненість в майбутньому – і в цьому житті, і за її межами. Вона вилучає амбівалентність, що постає в процесі старіння, бо чітко визначає роль людини у відповідності з її соціальним віком, а соціальний вік кожного визначається періодичними громадськими «церемоніями». За такої системи кожний відчуває себе приналежним до «єдиного цілого», його активно діючою частиною.

Олег Гуцуляк: Аркан - гуцульський танець ініціації

Танець "Аркан" є головним елементом обряду посвячення гуцульського двадцятирічного хлопця у легіні. Після участі у ньому він отримував право здійснювати танці, носити бартку (топірець) та підперезуватися чересом (широким паском), тобто ставав потенційним опришком . Перекази свідчать, що вперше гуцульський танець "Аркан" виконали витязі, які зійшли з гір.

Сама назва танцю походить з латині, вірніше з етруського слова, запозиченого у них римлянами: arcanus "прихований, таємний, мовчазний" і походить від індоєвропейського кореня *arta- . Знаний український археолог Ю. Шилов виявив, що саме цей корінь слова наявний у назві держави трипільців-пелазгів Аратта, передання про яку зберегли як іранці, вважаючи Арту ідеальною прабатьківщиною та "найвищим світоглядом", а загалом - золотим віком людства, так і слов'яни, які називали свою державу Артанія чи Оратанія (центр - місто Оратів на Поділлі) поряд з Куявією (Київщина) та Славією (Переяслав).

Візантійці та араби свідчили, що у таємничій Оратанії слов'яни вбивали чужинців, щоб ті не довідалися про технологію виготовлення особливих магічних "соломонових" мечів. Це ідентично тому, що розповідали античні греки про жорстоких таврів (від санскритського tivra "строгий") Північного Причорномор'я.

Олег Гуцуляк: Революція духу проти духовної сваволі

Відомий  філософ-суфій Сухраварді проголосив, що "таємниці ал-гайб" — "прихованого" (“мугаййабат”) частково доступні людям у сні, коли їхні душі не перебувають під тягарем щоденних думок та потреб у "світі очевидного" (“алам аш-шахада”). Ці таємниці постають перед людьми у вигляді "накреслених рядків", "голосів", "образів" тощо.  Тому вважається неважливим ініціальний "сілсілат ал-барака" ("ланцюг благодаті"), що передає ініціальну традицію та святість від засновника суфійського ордену до наступника, від вчителя до учня, бо "благодать" («барака») дарується будь-якій людині безпосередньо Богом (аналогічно у християнстві відбувається сходження дарів Святого Духа).