Aujom – це готська форма давального відмінка множини з характерним для VI ст. придбанням дифтонга [Ганина, 2011, с. 239].
Германісти давно прояснили етимологію цього слова: тут присутній компонент ahva «вода» (< пра-герм. *ahwō «вода, що тече; річка»). У давньо-верхньо-німецькій мові Aha, Aach, Ache, Аа взагалі означало «вода, ріка» і дане слово присутнє у назвах багатьох рік Балтики, Німеччини, Нідерландах та Швейцарії. У сучасній німецькій мові: die Au, die Aue означає «заплава річки, заливний луг, долина» (наприклад, «Goldene Aue» називається полоса родючих земель вздовж ріки Хельми в Тюрінгії).
До цього ж готського спадку відносяться назви річок Fiskahwa «рибна річка» > укр. Піскава, Fuldahwa «польова річка» > укр. Полтва (і топонім Полтава), а також Валява (і топонім Свалява), Видава, Рандава, Танискава, Мерефа, Мурафа, Тирихва, Малохва, Бодаква, Посягва, Лтава.
На наш погляд, схожий гідронім згадує Йордан під 290 роком у розповіді про перемогу готів (король Острогот) над гепідами (король Фастіда) біля міста Galtis (Галич), що на ріці Ауха: «conveniuntque ad oppidum Galtis, iuxta quod currit fluvius Auha, ibique magna partium virtute certatum est, quippe quos in se et armorum et pugnandi similitudo commoverat; sed causa melior vivacitasque ingenii iubit» (Йордан, «Гетика», 99). Припускається, що більш рання згадка про Ауху засвідчена як гідронім Агалінг на римській дорожній карті – «Fl(umen) Agalingus» («Певтінгерова карта» VII, 4).
Цю Ауху ототожнюють з річкою в районі Дністра, а саме з рікою Молдовою, яка дала назву цілій території між ріками Дністер і Прут. Також відома чеська річка Влтава, яку німці називають Мольдау (Moldau). Власне етимологія наступна: Moldava, Moldova «Молдова» < гот. muld «земля» + ahva «вода». Дана форма назв річок і та їхніх територій дуже продуктивна в топонімії: тюрк. Yer-Suv «земля-вода (богиня)», слов. «Мати Сира Земля», іран. Arədvī Sūrā «Ардвісура» (букв. «Волога сильна») та ін.
Проте ми не знаємо як називали територію майбутнього Ойуму самі сармати та скіфи, хоча, можливо, словом, яке здалося готам схожим за звучанням до їхнього слова Ойум. Ймовірно, це було іранське слово «хаома» (священа рослина, з якої виготовляли однойменний оп'яняючий наркотичний напій, аналогічний індоарійському «сома»; рослина – сумах дубильний, що досі росте в горах Тавриди), адже відоме скіфське плем’я Хаумаварга (haumavargâ «хаому виготовляючі / вовки хаоми»). Вони були відомі грекам під назвою «амюргійські (Άμύργιοι, Amyrgian) саки» і користувалися бойовою сокирою (sagaris). В. В. Струве вважав, що «хаумаварга» є перетлумаченням у зв’язку з новими реаліями (зороастрійським культом хаоми) більш давнього етноніму amyrgioi, що пов’язаний з місцевими топонімами – рікою Мюргаб та оазою Мари (Маргуш, Маргав, Мерв), від яких походить назва країни Маргіана [Струве, 1949, с. 11, 13]. Також, зауваживши що давньовавілонські письці передавали іранську назву saka haumavargâ як gi-mir-ri u-mu-ur-ga, gi-mir-ri u-mu-ur-ga, gi-mi-ir u-mar-ga, вказав на те, що вавілоняни замінили термін «саки» більш відомим їм терміном «кіммерійці» («гімір», «гіміррі») [Струве, 1949, с. 12].
До приходу готів Ойум населяла скіфська народність спали (Spalaei, Spali), згадані Плінієм (Пліній Старший, «Природнича історія», кн. VI, 7), та Іорданом (Іордан, «Діяння готів», 28). Деякі вчені вважають, що цей етнонім потрапив у слов’янську традицію як «ісполіни» на означення "велетнів" - попереднього населення слов'янських земель. Деякі дослідники говорять, що під спалами слід розуміти не скіфів, а сарматів Буго-Дністровського межиріччя (т. зв. «сарматське царство Фарзоя – Інісмея») [Воронятов 2015, с. 32-39].
А. Д. Удальцов [Удальцов, 1946] та Б. О. Рибаков [Рыбаков, 1979] пропонують бачити наступну традицію спадковості «основних предків слов’ян Причорномор’я»: паралати (Геродота) > спори (Прокопія) > спалеї (Плінія) / спали (Йордана) > поляни (руських літописів) > ісполіни (легенд та переказів).
Воронятов С. В. О территории сражения готов со спалами в «Getica» Иордана // Война и военное дело в скифо-сарматском мире : материалы Междунар. науч. конф., посвященной памяти А. И. Мелюковой (Кагальник, 26-29 апреля 2014 г.) / отв. ред. С. И. Лукьяшко. – Ростов-на-Дону : Изд-во ЮНЦ РАН, 2015. – С. 32-39.
Ганина Н. А. Крымско-готский язык. – СПб. : Алетейя, 2011. – 288 с.
Мельник, Віктор. Готський Оюм і Київська Русь : ретроспектива римсько-візантійського політичного спадку Східної Європи // Всесвіт : журнал іноземної літератури. – 2025. – № 5-8 (1161-1164). – С. 278-299.
Рыбаков Б. А. Геродотова Скифия : историко-географический анализ. – М. : Наука, 1979. – 247 с.
Струве В. В. Восстание в Маргиане при Дарии І // Вестник древней истории. – 1949. – № 2. – С. 10-29.
Удальцов А. Д. Племена Европейской Сарматии II в. Н. э. // Сов. этнография. – 1946. – № 2. – С. 41-50.
Комментариев нет:
Отправить комментарий