Олег Гуцуляк: Про Змія-Джока та еволюцію релігії семітів / About the Snake-Jok and the Evolution of Semitic Religion

Як правило, релігієзнавці, етнографи та соціологи, починаючи з праці Джеймса Фрезера «Фольклор у Старому Завіті» (1918), пов'язують біблійний сюжет гріхопадіння перших людей із таким культурно-світоглядним комплексом як «табу», що має важливе соціальне значення для архаїчних і традиційних суспільств і став родоначальником моралі. «Табу» (з тонган. tapu, полінез. kapu, мальгаш. fadu — «цілком виділений, відокремлений, священний, недоторканний, проклятий») являє собою сувору заборону на вчинення будь-якої дії, засновану на вірі в те, що подібна дія є або священною, або такою, що несе прокляття для обивателів під загрозою надприродного покарання. Особливо порушення табу королем, вождем або елітою призводило до безчестя всієї керованої ним землі, до її безпліддя, завоювання ворогами тощо. Як правило, система «табу» має тенденцію створювати «розповсюджувальні» обмеження «за аналогією» навколо об'єкта основної заборони, щоб убезпечити основну заборону від навіть найвіддаленішої можливості порушення, тому з часом табу можуть здаватися ірраціональними навіть з погляду тих, хто їх виконує. У переносному сенсі табу означає взагалі будь-яку заборону, порушення якої зазвичай розглядається як загроза суспільству без чіткого усвідомлення, яка саме це загроза.

Як відомо, частина описаних у міфологічних оповідях дій першопредків або героїв пов'язана саме не зі встановленням різних видів табу, а з неминучими їх порушеннями. Але оскільки неодмінно слідує надприродне покарання, то система табуйованого ще більше зміцнюється. Це спостерігається в періоди, коли традиційне суспільство переживає кризи і виявляється, що в нинішній ситуації колишні табу «не працюють» і необхідні нові.

Однак бувають винятки, коли деякі табу скасовуються і нівелюються, а то й взагалі відбувається кардинальне переосмислення всієї системи табу, часто зі зміною релігійно-міфологічної обрядовості.

Саме таку ситуацію описує біблійний міф про гріхопадіння, де зафіксовано головний погляд архаїчних людей: нещастя, тлінність життя, хвороби і смерть походять саме від дій надприродних істот (мотивації самих цих істот у цьому випадку не важливі). У біблійно-коранічній версії — від істоти Змія, «найхитрішого» і «наймудрішого».

Олег Гуцуляк: Жена-в-Камне, Один-Адонай и Говорящая голова в роще Мимира

К евразийскому мотиву рождения бога-ребёнка из камня/могилы/пещеры (Кёр-оглу, Гэсер, Керсаспа, Парикшит, Митра, Мардук, Дионис элевсинских мистерий, Кощей, Амирани, Сосруко, Батразд, Мелхиседек) (см.  нашу статью:   Кёр-оглы - сын могилы и правитель Чамбули Мастон) можно отнести германское предание о рождении первочеловека Бури из «солевого камня», который облизала священная корова Аудумла на границе Нифельхейма. У Бури родился сын Бёр,  который женился на женщине по имени Бестла, дочери великана Бёльторна; и у них родилось три сына: Один, Вили и Ве, родоначальники богов-асов. «Соленый камень» – это превращенная в солевой столп библейская жена Лота, сына Арана, брата Авраама (Быт. 19:26), оглянувшаяся на пылающие Соддом (sedom «Пылающий») и Гоморру (amora «погружение, потопление»),  и столп этот находится на горе Содом возле пещеры Лота (восточный берег реки Иордан, напротив Хеврона). Вероятно, к этому же контексту, через посредничество индоиранско-хурритского государства Митанни (XVI-XIII вв. до н. э.) на Ближнем Востоке (Сирия), следует отнести ведическое предание о жене, превращенной в камень. Однажды риши Маричи, сын Брахмы, вернулся из леса усталым и захотел, чтобы жена Дхармаврата помассировала ему ноги. Когда она начала это делать, Маричи уснул. И тут появился Брахма. Дхармаврата оказалась в затруднительном положении — надо было оставаться при муже и в то же время принять с почестями Брахму, учителя её мужа. Она выбрала последнее. Когда Маричи проснулся и не увидел Дхармавраты, то проклял жену, чтобы она превратилась в камень.