Олег Гуцуляк: "Червеньські городи" як оленячі (cerf) сакральні центри давніх слов'ян

 Як на нашу думку, може бути також запропонованим етимологічний вектор переосмислення походження ойконіма «Червеньські городи», виводячи корінь «черв-» не від колірного (червоний) чи ентомологічного (червець) значення, а від народно-латинського та галло-романського cervus / cerf («олень»).
У рамках цієї гіпотези Червенська земля постає не просто як географічна провінція, а як прадавній сакральний ареал волинсько-прикарпатського регіону, де «Червенські городи» функціонували як «Оленячі міста» – тотемні центри, присвячені культу Священного Оленя.

Як відомо, французьке слово cerf [sɛʁ] «олень» має строгу, класичну індоєвропейську етимологію, що прямо пов'язує його з міфопоетичною та зоологічною традицією давньої Європи.

1. Етимологічний ланцюжок

Праіндоєвропейська мова: *ker-/*kerh₂- «ріг», «вершина», «голова» > праіталійська мова: *kervos «рогата тварина» > класична латина cervus [ˈkɛr.wʊs] «олень» > народна латина / старофранцузька cerf [tserf] (зміна звука [k]  > [ts] > [s]) > французька мова cerf  [sɛʁ] «олень».

2. Семантичний корінь та індоєвропейські паралелі

В основі слова лежить праіндоєвропейський корінь *ker- / *kerh₂-, що означає «ріг», «висота», «череп», «голова». Відповідно, первинне значення номінації cerf «рогатий», «той, що має роги». Цей самий праіндоєвропейський корінь дав широке коло споріднених слів у різних гілках індоєвропейської мовної родини:

Олег Гуцуляк: Сакральна топоніміка Іжорської землі: гіпотеза про мікротопонім-могилу княгині Еванди, дружини Рюрика (на правах препринту)

Олег Гуцуляк: Сакральна топоніміка Іжорської землі: гіпотеза про мікротопонім-могилу княгині Еванди, дружини Рюрика (на правах препринту) 

В. М. Татіщев, посилаючись на доступний тільки йому «Іоакимовий літопис» (надалі втрачений) наводить ім’я дружини Рюрика як Еванда (Ефанда, Енвінда) (бл. 850-881 рр.) [Пчелов, 2001, с. 104; Славянская, 2001. Т. 1, с. 405]. Оскільки «Повість временних літ» взагалі не називає імені дружини Рюрика (і згадує лише, що у нього було багато дружин, серед них – Уміла, дочка новгородського посадника Гостомисла), свідчення В. М. Татіщева залишаються єдиним, хоч і дуже дискусійним, джерелом на користь існування цієї княгині.

Начебто вона була донькою «урманського» (норвезького) ярла Кетіля Лосося (Ketill hængr) із Рафністи / Рамсти (Hrafnistumannætt), сына Торкеля, ярла наумудальского, і, що найважливіше, сестрою Хельгі Валль-«Польового», третього з п’яти синів Кетіля (іншим сином Кетіля був Грім Волохаті Щоки, у якого був син Одд Орвар-«Стріла»!). Це кардинально змінює літописну роль Олега (Хельгі): з простого воєводи або родича він перетворюється на рідного дядька Ігоря по материнській лінії, що логічно пояснює його регентство. Саме вона, за цими даними, народила Рюрику сина Ігоря  [Войтович, 2014, с. 71].

Згідно із сагами реконструюється наступна генеалогія роду Ефанди:

Олег Гуцуляк: Два Галича - Червенский и Мерьский

ГАЛИЧ ЧЕРВЕНСКИЙ С ГАЛИЧИНОЙ МОГИЛОЙ (ГОРОЙ) И УСПЕНСКИМ СОБОРОМ

Галич – древний украинский город в Северном Прикарпатье на правом берегу Днестра, который наряду с Киевом может считаться родиной украинской государственности. Галич, дата основания которого предположительно относится к 1140 году (году упоминания в летописи), на протяжении ста лет был столицей Галицко-Волынского княжества. Нынешний Галич – это музей под открытым небом. Удивительно, но городу удалось пережить разрушительные войны двадцатого века и сохранить многие исторические и архитектурные памятники. Их ценность для Украины подтверждается тем, что на территории города создан Национальный архитектурный заповедник «Древний Галич». Особая стилистка, присущая карпатским зодчим, наиболее ярко отражена в здания Галицких церквей и храмов - церковь Рождества Христова середины 14 века, церковь святого Пантелеймона конца 12 века.

Период владычества в Галиче польских королей ознаменовался постройкой оборонительного замка. К сожалению, замок Галича до наших дней дошел лишь в виде руин – он был разрушен еще в 17 веке турецко-татарскими войсками. Тем не менее, для любителей острых ощущений здесь и сегодня есть много интересного. В частности, сохранились подвалы замка, в которых смелые туристы могут попробовать отыскать призраки былых великих правителей Галича. Кроме основных памятников, также рекомендуем посетить древнегалицкое поселение периода 10-12 веков, а также музей народной архитектуры и быта. В целом же Галич можно назвать одним из типичных уголков Карпат, на примере которого наиболее ярко прослеживается ход истории карпатских народов.

Церковь святой Богородицы, или же Успенский собор, была главной святыней стольного княжеского Галича Червенского, находящегося на Днестре. Первое летописное сообщение о ней связано с захоронением князя Ярослава Осмомисла в 1187 году. Письменные источники удостоверяют торжественные церемонии окняжения здесь Даниила Романовича в 1208 и 1239 годах, а также коронование королевича Коломана на короля Галичины (в 1215 г.), когда Галицкая катедра временно была передана латинскому епископу.