Відомий етнолог Мурад Аджиєв на основі фактів прийшов до висновку, що Київська Русь прийняла православ'я від „дрєвлєправославної церкви”, яка вже декілька століть перед Володимиром Святим домінувала у степах України, визначалася як Скіфська єпископія і на 876 р. перебувала під юрисдикцією константинопольського патріарха. Вже в 381 р. у Царгороді відмічено присутність першого ієрарха від степових етносів Північного Причорномор’я. У 449 р. на Константинопольському соборі ця степова єпархія названа в актах офіційно “Скіфією”, а одним з її єпископів був Александр, котрий мешкав у місті Тан, що на річці Дон.
Власне в часи навали гуннів Аттіли (V ст.), якого історик Іордан “чомусь” (як це здивовано говорять історики) називає християнином, спершу у Візантії, а потім у всьому Християнському світі з'являється у церковному вжитку зображення рівнокінцевого хреста, так характерного для монотеїстичного степового культу “чоловіко–неба” Тенгрі
“… власне канон (обряди, молитви, з котрими зверталися до Творця) і привабив перших християн, обряди котрих тоді ще не оформилися. В ІІІ – ІУ століттях проповідники християнства познайомилися з релігійними обрядами степовиків, і вони виявилися їм близькі за духом”1.
Вторить М. Аджієву і Ю. Канигін: “… Хрест у ІV столітті принесли на своїх штандартах гунни, спершу на Україну, потім у Західну Європу… Перший у світі храм із хрестом на куполі побудований батьком Аттіли князем Мундіухом у 418 р. на південній околиці сучасного Києва”2. .Археологи на території Саян та Алтаю виявили надзвичайну популярність символіки хреста як у древніх культурах, так і у сучасних народностях цього регіону: “… Хрест начеб-то “огороджує” світ живих від представника жахливих надземних сил”3.