Олег Гуцуляк: Параллели революций и их будущего

Важно рассмотреть вопрос об опыте ассимиляции Системой радикальных движений. 

Например, говорят, что украинским националистам (ВО «Свобода», «Правый сектор», Социал-Национальная Ассамблея, УНА-УНСО и проч.)  – не место в Европейском Союзе, потому, что либерально-демократические принципы ЕС противоречат «неонацизму, расизму и ксенофобии».

Посмотрим на этот вопрос с позиции «мир-системного анализа» И. Валлерстайна. Если брать мир-системный анализ, то революции «достоинства (лета) народов» – в странах-ассоциированных / недоассоциированных с ЕС (Тунис, Ливия, Египет, Украина) и членов ЕС (Исландия, Греция, Венгрия, Словакия) – тождественны революциям «свободы (весны) народов» (1848 г.).

Если вначале революций 1848 г. консерваторы и либералы Священного Союза, забыв прежние разногласия, сообща выступили против главных врагов – радикалов, то затем последовал период послабления ограничений и вступления на путь продуманных уступок с целью кооптирования радикалов во власть (в результате чего в островной Англии континентальной «весны народов» не произошло).

Антисистемные идеологии (марксизм, анархизм, национал-этатизм, национал-автономизм) дальше пол столетия развивались в дискуссии об отношении к государству: следует ли его захватывать и использовать или же развиваться параллельно.

Это же мы наблюдаем и сейчас – отход от абсолютного неприятия демолиберальными и просионистскими властями ЕС праворадикалов до все продолжающейся кооптации праворадикальных идей, а затем и политических сил с властной системой ЕС.

И, без сомнения, идеологическая арена в ЕС неприменно изменится, но, по существу, умеренные консерваторы, либералы и правые радикалы будут выражать одну и ту же идеологию – «идентаристский центризм».

Антисистемные идеологии будут развиваться дальше в дискуссии об отношении к транснациональным корпорациям (ТНК): захватывать их и использовать или же развиваться параллельно, в "горизонтали" (по примеру неосапатистов).

Олег Гуцуляк: Родовой грех национал-анархизма

Предложить человеку право на власть и достоинство могут только иные общности, отличные от «новой / сытой элиты», построенные на «иных ценностях», более конкретных, чем ранее рожденные рационализмом (с его «расколдованием мира») проекты эпохи Модерна. М. Мафессоли называет их «неотрайбами» («новыми социальными  малыми группами»). Новые общности конституируют новое социальное знание  (социемы) — этико-эстетическое, мифопоэтическое, развивающее органическую солидарность в символическом и коммуникационном измерениях. Они сознательно используют мифологизацию («заколдовывание мира», «возвращение божественного социального») и как психологический метод замещения и трансценденции, конструктивный и конструирующий способ преодоления проблемной ситуации семантического шока индивидом, инспирирующий социальное действие, и как путь поведенческой интеграции и самоидентификации общности, метод закрепления и трансляции релевантных смыслов и целей, форму обоснования группового (коллективного) опыта, воплощенную в общезначимых способах действования

Олег Гуцуляк: Патриотизм как моральное достоинство

Главное преступление «экспертов-обществоведов» состоит в подмене истины. В действительности Аристотель в своей «Афинской политии» говорил о том, что успех общества и государства не зависит от формы правления и общественного строя. Он определяется исключительно уровнем нравственности большинства людей («моральное большинство»), и только без этого уровня (когда „моральное большинство” превращено в „молчащее большинство”, по Ж. Бодрийяру) монархия превращается в тиранию, аристократия в олигархию, а демократия в охлократию.

Раньше И. Кант связывал идею нравственности, морального закона неприменно с религией

Олег Гуцуляк: Солярно-космічне неоязичництво

Для боротьби з силами хаосу, з  духом Руїни і нігілізму в Україні зауважується, що національну ідею треба шукати на рівні культури. Вона “розлита” в культурі й становить собою її життєву систему,  що “… має бути повернена вся багатогранна система української культури, тобто правдива віра українського міту” [1, с.77]. Теж саме декларував М. Реріх,  витлумачуючи поняття “культура” на основі санскриту як “культ-ура” – “поклоніння Світлу”. Редактор журналу «ІндоЄвропа» В. Довгич декларує: “… Силу і віру нам може дати принципово інша духовна сутність. То – виплекана Матір'ю на ймення ІндоЄвропа… Пантеїстична. Ця філософія, це космобачення, цей менталітет органічні для нашого ландшафту, для нашого простору… А наш люд обожнював Природу споконвічно. І творив Життя. Оригінальну космогонію. Своєрідний побут. Унікальне мистецтво. Одну з перших цивілізацій на Землі… Історія ІндоЄвропи починається в Україні… Україна починає таки усвідомлювати свою давність. Свою прадавність… Повертатися на круги своя? В такому разі знову доведеться зачіпати релігійні почування християн… А щоб зберегти діалоговий характер спілкування, коли нова національна еліта будує християнську державу, варто прийняти компромісну тезу “Велесової книги”: Бог єдин і множествен. Це дозволить усім залишатися собою. І, перевернувши перевернуту символіку, вживатися. І виживати…”

Олег Гуцуляк: Габриэль Онорэ Марсель - Путь к Свету

Участник первого конгресса правых в защиту культуры, французский философ-персоналист Габриэль Онорэ Марсель (1889-1973) за два года до своей смерти издал книгу «В путь, к какому свету?» (“En chemin, vers quelle lumiere?”), в которой с автобиографической точностью описал свой путь к «традиционализму».

Евангельское учение он воспринял как «универсальность человеческих и христианских ценностей», но не сводил его к «этическому конформизму». Вопрос традиции для него особенно стал важным.

В 1962 г. Центр итальянской жизни организовал «Международную Римскую встречу, посвященную культуре», темой было «Современное определение традиционалистских ценностей», по результатам её была издана книга “Autori vari. Incontro romano della cultura” (Roma, 1962). На этой встрече Г. Марсель сделал вступительный доклад и выдвинул «теорию метафизической, традиционалистской и новаторской правой». Спустя десять лет он изложил свою позицию еще более четко в статье «Интеллектуальная протяженность Европы», опубликованной римским журналом “La Destra”. А еще через несколько месяцев Г. Марсель выступил в Турине на «Первом Международном Конгрессе в Защиту Культуры (Интеллектуалы за Свободу)» с докладом «Размышления об антикультуре – не являются ли сами агрессоры осужденными?».

Под агрессорами он имел ввиду как фанатиков всех идеологических течений, так и т.н. «дурных пастырей» (преступление последних состоит в девальвации понятия «духовные ценности»). Речь в докладе шла об основных ценностях европейской цивилизации, которую необходимо защищать во имя традиции. Он напомнил, что Поль Валери видел в Европейской цивилизации тройное наследие – Греции, рима и Иерусалима, но сам он вкорне не согласен с данным подходом. Характерной чертой Европы он считает ее доказанную способность оставаться «активно открытой» влияниям других культур, испытывая их воздействие, но не растворяясь в них. Среди людей, положивших начало тому, что мы называем Европой, он назвал Эразма Роттердамского, потому что именно в нем видел соединение упорной, подлинной воли, мужественного критицизма и терпимости.

Олег Гуцуляк: Особливість українських нових правих в умовах глобальної кризи культури

Примордіальна  Традиція соборна, в ній людина розглядається як макрокосмос, що тимчасово розташований у тварному мікрокосмосі, а істинне знання Традиції осягається через творчу інтуїцію як одкровення Абсолюта.

Носії цієї філософії — "нові праві" —  володіють цілісним баченням переходу від буття наявного до буття реального. Завдяки цьому вони сформулювали концепцію, що породжує політичну волю здійснити цей перехід.

Нові праві ставлять завдання на перетворення безликої маси  обивателів — виборців та податкоплатників на у народ, що складається з вольових "я". На наших очах постає такий тип суспільства, котрий стає за визначенням недержавним та позадержавним ("дезетатизація"). Чи, вірніше, можна говорити про зміну державою свого характеру у напрямку до "трансцендентального", "органічного" характеру, який є традиційним для народів Євро-Атлантичного регіону, зокрема українців.

Олег Гуцуляк: Особа та етнос: соціопсихологічний аспект

 

Основним поняттям націології француза Гюстава Ле Бона (Лебона) є “ДУХ РАСИ”, “ДУХ НАРОДУ” та “ІНСТИНКТ НАТОВПУ”. На відміну від етнопсихологів націопсихологи типу Ле Бона розглядають особистість  не як індивідуалізоване вираження культури, а як пасивну частину натовпу, котри, у свою чергу, є носієм “духу раси”. Останній реалізується в інстинктивній, безсвідомій поведінці натовпу, а людина “найбільш за все керується у житті двома категоріями уявлень: уявленнями вродженими… або такими, що виникли  під впливом почуттів, та уявленнями  набутими чи розумовими” (Г. Ле Бон). Перші уявлення – це спадок раси, що сприймається та застосовується безсвідомо, інші не мають важливого значення у поведінці людини та стають дієвими тільки після того, як переходять через ряд поколінь у сферу безсвідомого. З того, що різні народи, а також і класи мають кожен свій “дух”, то представники різних етнічних та соціальних спільнот неоднаково розуміють одні і ті ж речі з причини різної спадковості та, отже, як стверджує Ле Бон, взагалі неспосібні зрозуміти один одного.

Через половину століття після Гюстава Ле Бона це ж постулює Мартин Гайдеггер.

Романські народи (італійці, португальці, французи, іспанці, аромуни, ромуни, молдавани, галісійці, каталонці тощо), на думку Ле Бона, заздрісні, честолюбиві, не прагнуть до свободи, можуть бути сильними, коли їх очолять великі люди (Цезар, Карл Великий, Ізабелла, Наполеон, Дракула). Тому вони “кохають сильну державу”. А для англосаксів ідеал полягає в тому, щоб “роль держави звести до мінімуму, а роль кожного громадянина звеличити до максимуму”. Для африканців характерні “невиліковна лінь, тупість і … небезпечні худоб'ячі нахили”, котрі “роблять їх не гідними в цивілізованій країні” (Г. Ле Бон).

Визначенню ХІХ ст. “дух раси” відповідає визначення ХХ ст. “ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТИП”, що є іманентним комплексом певних характеристик, своєрідним гештальтом, тобто стабільною конфігурацією ознак та характеристик. У кожному етносі є свої домінуючі “психологічні типи”. Хоча люди народжуються володіючими великим розмаїттям генетично та конституціонально зумовленими темпераментами та психорисами, більшість з них розвивається у відповідності з вимогами домінуючих у кожному конкретному суспільстві “психологічних типів”, що забезпечить появу “нормальних” особистостей.

Олег Гуцуляк: Революція духу проти духовної сваволі

Відомий  філософ-суфій Сухраварді проголосив, що "таємниці ал-гайб" — "прихованого" (“мугаййабат”) частково доступні людям у сні, коли їхні душі не перебувають під тягарем щоденних думок та потреб у "світі очевидного" (“алам аш-шахада”). Ці таємниці постають перед людьми у вигляді "накреслених рядків", "голосів", "образів" тощо.  Тому вважається неважливим ініціальний "сілсілат ал-барака" ("ланцюг благодаті"), що передає ініціальну традицію та святість від засновника суфійського ордену до наступника, від вчителя до учня, бо "благодать" («барака») дарується будь-якій людині безпосередньо Богом (аналогічно у християнстві відбувається сходження дарів Святого Духа).

Олег Гуцуляк: Дискордианизм - "принцип пятёрки"

А. Кулаков указывает, что в  Системе Постмодерна и обезличивания человека в чащах сетей (социальных, информационных, экономических, культурных), в ситуации «биполярной оппозиции между Сетью и Я» (М. Кастельс), важным вопросом для человека стала необходимость в идентичности, желание самоидентифицироваться с помощью определенных ценностей или признаков. Как правило в этом «абсолютном противостоянии» человек руководствуется опорой на традиционные ценности (религия, нация, природа), но сразу же оказывается в опасности быть порабощенным фундаменталистскими движениями, раскалывающих общество по принципу «мы — они».

Якобы спасение в этой ситуации — в «позитивном проекте консолидации»

Олег Гуцуляк: Явище "повернення варвара (язичника)" в цивілізаційному аспекті

Активізація явищ тероризму  у світовому масштабі на початку ХХІ ст. спонукає до осмислення його  сутнісних основ, а не лише  віднесення його  до проявів “варварських” (язичницьких) пережитків (рудиментів) у сучасній цивілізації. Тероризм слід відносити до одного з тих “знакових явищ”, що  пророкують глобальне “повернення варвара (язичника)”, неодмінне, на думку деяких дослідників, у мультикультурну та поліцентриську  постіндустріальну епоху.

Спостерігаючи за фактом вживання терміну “язичництво” (синонім – “варварство”), російський психолог Г. Ільїн прийшов до висновку, що у соціальній історії він виконує роль “цапа – відбувальника” за падіння моралі та варваризацію культури. Наприклад, у Росії знатні бояри називали “язичниками” дворян часів Петра І, стовбові дворяни – купецтво та промисловців, останні – нігілістів – різночинців, партноменклатура – енкаведистів, елітаристи – егалітаристів, містики – раціоналістів, екологи – технократів і навпаки [1] . Також “язичництвом” (“паганізмом”) визначається прогресивний розрив з будь-якими прийнятними у цивілізації правилами, критеріями, принципами та цінностями, а також потяг до експериментування та творення нових дискурсів та цінностей. Саме так усвідомлюють себе постмодерністи, які поривають з раціоцентричним дискурсом Модерну. Уперше про це проголосив Ж.-Ф. Ліотар у своїх  “Лекціях про паганізм” (напис. в 1977 р., опубл. В 1989 р. ) [2]. В умовах, коли здається справджуються пророкування про “зіткнення цивілізацій”, поняття “варвари” використовується стосовно об'єктів антитерористичних акцій, що їх проводять країни Північно-Атлантичного Альянсу — представники, в основному, цивілізації Окциденту.

Отже, термін “язичництво” (“варварство”) виникає на переломі епох, за прискорення історичного розвитку, зі зміною культурних парадигм.

Олег Гуцуляк: Изначально ложный посыл Дугина

Быть апологетом такой «революции третьего пути» претендует идеолог российского неоевразийства и старообрядец Александр Дугин. «...Уже в 2001 году в программе ОПОД «Евразия» упоминались политические и экономические  аспекты  проектируемой  империи. В  программе  выдвигалось  положение о «евразийском центризме» — сбивающей с толку концепции, в которой «социальная справедливость и социальная экономика» смешиваются с «ценностным консерватизмом  и  культурным  традиционализмом» «консервативной  революции». В сущности, данная концепция является комбинацией левой экономики и правой политики.

Олег Гуцуляк: Дихотомія «Свобода - Необхідність» у спробах визначення сутності неоязичництва

Дихотомія  «Свобода -  Необхідність»  у спробах визначення сутності неоязичництва

В історіографії сучасних світоглядних течій існує  погляд, за яким терміном «неоязичництво» позначаються   ті  ідейні течії, що ставлять за основу світового процесу якусь Абсолютну Необхідність (Невідворотність, Неминучість) як безлику долю світу, що відповідає найдавнішим, ще язичницьким , поглядам людини [1,c.156].

Неоязичництво – це, начебто, “сонне буття, підпорядкованість Іншому. Це невизначеність свого шляху і небажання вибору. Це оп'яніння несвободою. Це насолода від відсутності відповідальності” [1,c.26]. Н. Хамітов ставить знак рівності між неоязичництвом та “буденним буттям” як підкоренню Іншому та іншим, як  невизначеності власного шляху та небажання вибору

Олег Гуцуляк: Третья Хазария под инверсионным взрывом

Вследствии своей инициатической истории Украина приобрела именно статус консорции («нации») со своей "богиней-покровительницей": Майдан (иранское "круг") как Новый Акрополь ("полис" — "город", "держава", "территория", "акро" —  не только "верхний", но и "крайний"), а её богиня — Афина Демократия, то есть "соучастие народа в своей собственной судьбе" (А. Мюллер ван дер Брук) [1], “res publica omnium bonorum” («общее дело всех честных»).

Олег Гуцуляк: A.R.E.S. - фашизоидный проект

Фашизоидную позицию «реставрации античности» представляет возникшее во Флоренции (Италия) «новоправое» международное Движение A.R.E.S. (Armis Renassens Eugenous Societas), московское отделение которого возглавляет Евгений Световидов (http://www.aristocratia.org), декларирующим право на власть только для «новой аристократии» – «аристократии духа», т.е. культурно и интеллектуально развитых, волевых виталистически-ориентированных субъектов, которые руководствуются принципами «морали господ» и «… не подменяют действительность высосанным из пальца потусторонним миром»

Олег Гуцуляк: Примордиальная традиция и Вечная Философия

Примордиализм (Primordialis -"Первоначальный") — философская историко-культурологическая и социальная доктрина, базирующаяся на учении представителей школы "философии (примордиального) традиционализма".

ИЗНАЧАЛЬНОЕ ЗНАНИЕ

Доктрину Примордиальной Традиции сформулировал французский философ и математик  Рене-Жан-Мари-Жозеф Генон (15.11.1883-7.1.1951), ученик философа-неотомиста Жака Маритена, автора фундаментального труда «Интегральный гуманизм» (другим известным его учеником и преданным другом был папа Павел VI),  и мистика-эзотерика Жерара Анкосса (Папюса). Рене Генон был одно время епископом Гностической церкви под именем Тау Палингениус, но в 1930 г. принявший ислам под именем Абдель-Вахид Йахья и уехавший в Каир (Египет), породнившись с представительницей рода Фатимидов.

В дальнейшем философия традиционализма Р. Генона получила  развитие в трудах его учеников, в т.ч. Фритйофа  Шюона (ум. 1998), Т. Буркхардта, М. Лингза (ум. 2005), Сейида Хусейна Насра, Клаудио Мутти, Анри Корбена и др. Движение объединяет в своих рядах значительное число востоковедов и специалистов по сравнительному религиоведению Европы, Америки и мусульманских стран (О. Бакар, Р.-Ш. Каземи, Ж.-Л. Мишон, У. Стоддарт, В. Читтик, П. Лори, С. Мурата и т.д.). Фактически, ему принадлежит целая серия издательств, специализирующихся на выпуске востоковедческой и религиоведческой литературы, а также академических изданиий классических трудов традициналистской мысли («Fons Vitae», «Islamic Texts Society», «Sophia Perennis», «World Wisdom», "Sophia: Джавидан Херад» (перс. «Вечная мудрость»)).

Примордиальная Традиция - это изначальное содержание духовности, "первоначальная истина" (unevéritépremière), «изначально целостный комплекс знаний трансцендентного происхождения», впоследствии распавшееся на различные духовные традиции.

Олег Гуцуляк: Метафізика Традиції

 Метафізика в найбільш повному і найбільш всеохопоному розумінні цього слова є абсолютне, неминаюче бачення всіх аспектів реальності з позицій Істинного Першоначала, Першопринципу. "Метафізичними" у суворому розуміні можна назвати тільки ті рівні, котрі розташовані за межею Фізики, а фізика (грецьке "фюсіс") позначало Природу (Natura), тобто галузі Буття, які піддаються закону Народження і Смерті, тобто сфери Становлення. Сам термін "метафізика" вже несе у собі певний негативний сенс, бо в ньому акцентується не сфера реальності сама по собі, у своїй позитивній, стверджувальній якості, а подолання і навіть заперечення сфери, яку називають "фізикою". Отже, термін "метафізика" вказує на ті сфери, котрі досконалим чином переважають галузь всього Становлення, всієї Природи.

Інший термін, який тісним чином повязаний із "метафізикою", - це "трансцендентне", у перекладі з латині "за-межеве", "те, яке переходить межу".

Олег Гуцуляк: Боротьба із Системою повинна бути системною

Олег Гуцуляк: Консервативна революція (інтервью сайту Дм. Корчинського "Братство")

В рамках підготовки до Всеукраїнської наради контрсистемних націоналістів

1. Чи відкриває економічна криза нові можливості для націоналізму?

— Світова економічна криза відверто демонструє глобалістичний характер сучасної капіталістичної Системи і для будь-якого мешканця України може бути в цій ситуації декілька шляхів: 1) визнання кризи і глобалізму неминучими явищами, реальними, невідворотніми, і людина в цій ситуації залишена сама із собою у боротьбі за виживання; 2) визнаючи той же самий стан, людина може звертатися до таких чинників порятунку від неї чи послаблення її впливу, яким є ізоляціонізм, і однією з форм його власне може бути націоналізм як апеляція до потреби у захисті спільно, колективно. Думається, що саме та частина українців, яка ментально й духовно відчуває свою приватність і потребу у її захисті, якоюсь мірою, більшою чи меншою, звернеться до тієї чи іншої форми націоналізму, і тому ріст популярності останнього дещо зросте. Проте розглядати націоналізм як єдину панацею не варто, не враховуючи соціальних і ліберальних чинників. Український націоналізм, на жаль, є націоналізмом української мови, і він не хоче й чути про інші варіації чи можливості.

Олег Гуцуляк: Мы - офицеры дхармы

"МЫ — ОФИЦЕРЫ ДХАРМЫ, ДЖАМААТ ВИКИНГОВ, СМОТРИТЕЛИ ГРААЛЯ ...":

ИНТЕРВЬЮ С ОЛЕГОМ ГУЦУЛЯКОМ

Вопрос: Олег, странно все же, что ты, этнически "чистый" украинец, националист, являешся одним из составителей и даже автором базовой идеи антологии русскоязычной литературы Прикарпатья "Ткань и Ландшафт", встреченной весьма одобрительно маститой русской критикой ?

Ответ: Странного ничего нет, если учесть, что, например, в Алжире довольно бурно процветает именно франкоязычная литература. Казалось бы, страна, настолько самобытная, с мощной литературной арабоязычной традицией и принесшая такие жертвы в борьбе за независимость!.. Но если вспомнить, что империи уходят, а культура остается, то нечему удивляться. Да, империя Александра Македонского канула в Лету, но какой прекрасный феномен она родила. Я имею ввиду "эллинизм" как культурно-цивилизационное явление, подчинившее больше земель, чем сам Александр Великий, включая земли Ислама и Нового Света.. "... Эллинами, — цитирует Петр Струве в сборнике "Вехи" Исократа, — называются скорее те, кто принимает участие в нашей культуре, нежели те, кто имеет с нами общее происхождение". Только для этого стоило грекам и македонцам идти к берегам Инда!..

Олег Гуцуляк: Украинские новые правые

Украинские новые правые - наша культурная революция еще впереди! (интервью)

Вопрос: Чем для вас, многолетнего исследователя мировоззренческих течений, являются «новые правые»? Могли бы Вы сформулировать их идею кратко, чётко и понятно для каждого?

Ответ: Сущность идеологии «новых правых» (Nouvelle Droite, New Right, Neu Rechte) состоит в радикальной противоположности, во-первых, социал-демократической идеологии с её постулированием «всеобщего освобождения каждого конкретного человека», в том числе — освобождение и от морали, обязательств, человечности. Именно в социалистическом движении родились и коммунизм, и фашизм, и нацизм. Во-вторых, «новые правые» не воспринимают центристской, либеральной доктрины с её акцентом только на свободе, что, в конечном итоге, ведет к своеволию одних над другими. Яркий пример последнего — деятельность транснациональных корпораций.   «Новые правые» — это анти-социал-демократия и анти-либерализм. Это, если говорить о негативном, апофатическом определении «новых правых». Т.е. то, против чего они кардинально выступают.

А вот что касается позитивного,

Олег Гуцуляк: Наше небо - безоблачное, наша правда - в нас...

 Беседа с руководителями общественной организации "Национальный Альянс за Свободу — Украинская Фаланга" (НАС-УФ) председателем Национального Совета НАС-УФ Олегом Гуцуляком и председателем Галицийского отделения (колонны) НАС-УФ Иваном Пелипишаком.

Вопрос: Олег и Иван, как вы относитесь к традиционалистским движениям современной Европы? Вы считаете своё движение консервативно-революционным?

Ответ: Поскольку мы именуемся Украинской Фалангой, таким образом мы соотносим себя с той европейской традицией консервативной революции, которую представляли "Испанская фаланга" Хосе Антонио Примо де Риверы и "Легион Михаила Архангела" Корнелиу Зеля Кодряну. В своё время ОУН, которую возглавлял Андрей Мельник и которая в 1940-41 называлась "ОУН (традиционалисткая)", чуть-чуть не хватило времени для преобразования в аналогичное фалангистское движение, над-партийное (а как известно, Степан Бандера свою революционную фракцию ОУН именно преобразовал в партию "орденского" типа), высшей ценностью которого было бы "Бог и Отечество".