Олег Гуцуляк: Від Rustringen через Рустии до Русі

(с) Helgi Burizleifrson Útilegu-maðr, 2026

Зв'язок між Рюриком Ютландським (із Рюстрінгена) та літописними формами на кшталт «рустии», «русьстии» або латинськими «Rusti» дійсно має під собою серйозне підґрунтя. Давайте розберемо, як цей ланцюжок міг функціонувати на перетині лінгвістики та геополітики IX століття.

1. Лінгвістичний аспект: від Rustringen до Рустии

У давньоруських літописах (зокрема, у найдавніших списках «Повісті временних літ») та в договорах з греками прикметник від слова «русь» часто фіксується не просто як «руський», а з характерним суфіксальним чи кореневим -ст-: «рустии», «рустии люди», «русьстии».

Якщо припустити, що літописне «русь» – це не лише трансформація фінського Ruotsi («веслярі») на означення шведів, а має пряме відношення до фризького лену Рюрика, отримуємо наступну логіку:

Рюстрінген (Rüstringen) – це історична область на кордоні сучасних Нідерландів та Німеччини (Фрісландія). Населення цієї землі та її воїнів у франкських джерелах називали за топонімом.
Для слов'янського вуха, яке сприймало варязьку дружину Рюрика, назва його родового або леного володіння Rustri- (або етнонім Rustringen) могла скоротитися за законами слов'янської фонетики (метатеза плавних, редукція голосних) до основи Руст- / Рус-.

Відтак, «рустии люди» – це первинне означення людей, що прийшли з Рюстрінгена (або під проводом графа Рюстрінгена), яке згодом, через асиміляцію та спрощення вимови у слов'янському середовищі, трансформувалося у звичне «русьстии» та «русь».

2. Історико-географічний контекст: Фризький слід

Фрісландія (і Рюстрінген зокрема) у IX столітті була головним торговельним і військовим перехрестям Північної Європи. Тут розташовувався знаменитий Дорестад – серце тогочасної торгівлі.

Етнонімічна дифузія: Рюрик Ютландський отримав Рюстрінген у лен від імператора Лотара I. Його дружина не була етнічно однорідною. Це був конгломерат: датські норманни (юти), фризи та англосакси. Для франків вони були «людьми Рюрика», для навколишніх народів – мешканцями Рюстрінгена.

Транзит імені: Коли ця військово-торговельна корпорація на чолі з Рюриком переміщується на Схід (в район Ладоги та Новгорода), вони приносять із собою не лише франкську зброю та фризькі монети (які знаходять археологи), але й свій «паспортний» статус. В очах місцевих племен вони могли маркуватися за своєю колишньою західною базою — Rustringen.

3. Західні паралелі: латинські джерела

Ця теорія блискуче корелює із західноєвропейськими хроніками. У деяких латиномовних текстах IX-XI століть (наприклад, у деяких редакціях хронік Тітмара Мерзебурзького або в грамотах) руси згадуються як:

·                 Rusti
·                 Rusci
·                 Ruzzia

Тривалий час історики-класики вважали форму Rusti просто помилкою середньовічних переписувачів, які плутали етнонім із латинським словом rusticus («сільський», «селянин», «грубий»). Але якщо поєднати це з топонімом Рюстрінген, то Rusti стає не помилкою, а точним відображенням походження правлячої династії та її ядра.

Резюме

Якщо Рюрик – це дійсно Рорік Ютландський, граф Рюстрінгена, то форма «рустии» в літописах є архаїчним реліктом, найдавнішим мовним зрізом. Вона фіксує той короткий історичний момент, коли прибула еліта ще асоціювалася зі своїм фризьким леном (Rustringen), перш ніж остаточно розчинитися в слов'янському морі та перетворитися на лаконічну і монолітну «Русь».
Це додає літописному тексту неймовірної текстурності: у слові «рустии» ми, можливо, бачимо пряме відлуння північноморського фризького прибою на берегах Волхова та Дніпра.

Історична область Рюстрінген (Rüstringen) у IX столітті – це унікальний, динамічний і водночас дуже небезпечний регіон Середньовічної Європи. Це була земля, де перетиналися інтереси Франкської імперії Каролінгів, експансія язичників-скандинавів та особливий волелюбний устрій корінного етносу – фризів.

1. Географія та виникнення назви

Історично Рюстрінген розташовувався на узбережжі Північного моря, в гирлі річки Везер (територія сучасної німецької землі Нижня Саксонія та частково прилеглі фризькі острови).
Походження назви: Слово Rüstringen (у давньофризьких джерелах Hriustri, у франкських – Rustri) походить від давньогерманського кореня, який пов'язують або з назвою місцевої невеликої річки/протоки, або зі словом, що означає «очерет», «болотиста зарость» (hrēod / reed), що точно описувало тогочасний ландшафт ватового (припливно-відпливного) узбережжя.

Виникнення як адмінстративної одиниці: як чітко окреслена земля (гау або пагус – Pagus Rustri), Рюстрінген сформувався під час фризько-франкських воєн (VII-VIII ст.). Франкські королі, підкорюючи фризів, розділили їхні території на військово-адміністративні округи (графства). Рюстрінген став одним із так званих «східнофризьких гау».

2. Рюстрінген у IX столітті: Економічне серце Півночі

У часи Рюрика (IX ст.) Рюстрінген був не глухою провінцією, а стратегічним форпостом.
Фризька торгівля: фризи того часу були головними купцями Північної Європи. Їхні пласкі кораблі (коги) тримали в руках усю торгівлю між Франкською імперією, Англією та Скандинавією. Великі торгові емпорії, такі як сусідній Дорестад, залежали від навігації вздовж фризького узбережжя, де Рюстрінген контролював гирло Везера.

«Фризьке сукно» (Pallia fresonica): регіон славився виробництвом високоякісної вовняної тканини, яка була тогочасним міжнародним еквівалентом валюти й експортувалася аж до Скандинавії та майбутніх слов'янських земель.

3. Чому Рюстрінген віддали вікінгам? (Поява Роріка/Рюрика)

Для Франкської імперії фризьке узбережжя було «м'яким підчерев'ям», яке постійно тероризували данські вікінги. Імператор Карл Великий та його наступник Людовик Благочестивий зрозуміли, що франкська важка кавалерія безсила проти блискавичних десантів із моря. Тоді народилася стратегія: «найняти вовка, щоб оберігав овець». Франкські імператори почали роздавати прикордонні фризькі землі в лен (васальне володіння) вигнаним данським конунгам з династії Скьольдунгів, які прийняли хрещення.

Клан Харальда і Роріка: спочатку дядько (або брат) Роріка – Харальд Клак – у 826 р. отримав від імператора Людовика Благочестивого округ Рустрінген. Разом із ним, ймовірно, там закріпився і сам молодий Рорік (Рюрик). Обов'язком данських володарів Рюстрінгена було:

1.               Захищати гирло Везера та фризькі торгові шляхи від нападів інших («диких») вікінгів.
2.               Збирати податки на користь імперії.
3.               Виставляти флот для оборони франкських кордонів.

Саме тут Рорік Ютландський здобув колосальний досвід управління поліетнічним регіоном, де поєднувалися інтереси франкської адміністрації, фризьких купців та мореплавців, а також норманських воїнів.

4. Специфіка місцевого у устрою: «Фризька свобода»

Важлива деталь, яка могла вплинути на характер майбутньої руської державності: фризи були відомі своєю «фризькою свободою» (Upstalsboom). Вони не знали класичного феодалізму і кріпацтва. Суспільство складалося з вільних селян-общинників та мореплавців, які підкорялися судовим рішенням своїх виборних старшин (азегів) та зборам зброєносців. Коли Рорік/Рюрик правив у Рюстрінгені, він взаємодіяв не з заляканими підданими, а з вільними, озброєними людьми, схильними до самоорганізації та вічевих традицій. Цей досвід «договору» (ряду) між військовим вождем та вільною общиною міг бути пізніше перенесений Рюриком на новгородський ґрунт («прийдіте княжити і володіти нами за рядом/договором»).

5. Подальша доля регіону

У другій половині IX ст., коли Рорік Ютландський, згідно із західними хроніками, періодично зникає з горизонту (що збігається з часом «покликання варягів» на Схід у 862 році), Рюстрінген залишався ареною постійних битв. Згодом, через глобальні кліматичні зміни та катастрофічні шторми середньовіччя (особливо у XII-XIII ст.), значна частина історичного Рюстрінгена була затоплена морем, утворивши сучасну затоку Ядебузен (Jadebusen). Ті землі, що вціліли, увійшли до складу Ольденбурзького графства, зберігши в архівах пам'ять про древню фризьку землю Hriustri.

Знаючи, що Рюстрінген був базою Роріка, де під його рукою служили як норманни, так і фризи (видатні мореплавці), стає зрозуміло, чому його людей на Сході могли ідентифікувати за назвою цієї специфічної території. Етнонім «Рустии» в такому випадку є не лінгвістичним курйозом, а точним географічним маркером команди, що прийшла з фризьких маргіналій Франкської імперії.

Коли франкські хроніки писали про Роріка, вони писали про володаря Рюстрінгена. Коли люди Роріка припливли на Схід, для місцевого фінно-слов'янського населення вони були «людьми з Рустрі» – Рустами / Рустіями.

Геральдичний слід

Оскільки в IX столітті класичної геральдики (у сучасному розумінні) ще не існувало (вона сформувалася лише в XII ст.), Рюстрінген як земля не мав герба за часів Рюрика. Натомість вожді на кшталт Роріка користувалися родовими знаками – гербовими фігурами на прапорах і щитах (зокрема, знаменитим скандинавським крячучим соколом династії Скьольдунгів, який пов'язують і з тризубом Рюриковичів, і з назвою Рарог).

Проте, коли в Пізньому Середньовіччі регіон та його міста зафіксували свою символіку на печатках, а згодом і в геральдиці, народився унікальний і дуже промовистий візуальний образ цієї землі.

Символом Рюстрінгена став «Рюстрінгерський фриз» (Rüstringer Friese), або Фризький воїн. Найдавніші офіційні печатки ландшафту (землі) Рюстрінгена, що дійшли до нас (зокрема, печатка 1474 року), зображують не міфічних звірів чи корони, а озброєного захисника краю. У сучасній геральдичній фіксації (наприклад, на гербі міста Вільгельмсгафен, яке поглинуло історичний центр Рюстрінгена, та на історичному гербі самого міста Рюстрінген) цей символ має такий вигляд:

Поле щита: зазвичай золоте (жовте) або синє.
Центральна фігура: вільний фризький воїн (у середньовічному обладунку, часто босий, що вказує на специфіку битв у припливно-відпливній зоні ватового узбережжя, де важкі чоботи засмоктувало в мул).
Озброєння воїна (тріада зброї): у правій руці він тримає піднятий вгору дротик або легкий спис (асегай / Speer). У лівій руці – круглий щит. При боці або в руці – короткий меч або фризький ніж (Saxe).
Метафізичний зміст герба: Оборонці Свободи

Цей герб є унікальним для німецької та європейської традиції, оскільки на ньому зображено не монарха чи феодального хижака (лева, орла), а вільного общинника, що захищає свою землю.

Фризи Рюстрінгена століттями жили під гаслом «Фризької свободи», відмовляючись підкорятися чужим графам і визнаючи лише владу Бога та імператора. Воїн на гербі уособлював готовність кожного мешканця Рюстрінгена виступити на захист узбережжя від будь-якого ворога – будь то «дикі» вікінги чи франкські феодали. Коли Рюрик і його люди залишали Фрісландію, вони несли в своїй колективній пам'яті саме цей образ: суспільство вільних, озброєних чоловіків, готових укладати «ряд» (договір) із вождем, але завжди здатних міцно тримати в руках свій круглий щит і спис.

Якщо ми повернемося до концепції зв'язку Рюстрінгена з літописними «рустими», то постать озброєного воїна з круглим щитом і списом як етнічного / територіального маркера цієї землі виглядає дуже символічно. Саме такий тип професійного воїна-мореплавця, універсального солдата Північного моря, прийшов на заклики слов'янських племен.

Оскільки історична Фрісландія ніколи не була єдиною централізованою державою, а радше конфедерацією вільних земель (так звані Сім Фризьких Земель), єдиного герба у них не існувало. Натомість різні регіони Фрісландії сформували свій унікальний геральдичний бестіарій та символіку.

Усі фризькі герби можна розділити на три великі категорії, кожна з яких відображає їхню історію, міфологію та боротьбу за незалежність.

1. Смуги та латаття: Герб Східної та Західної Фрісландії (Класика)

Це найвідоміший фризький символ, який сьогодні асоціюється із провінцією Фрисландія в Нідерландах (Західна Фрісландія).

Елементи: сині та білі діагональні смуги, на яких розташовані червоні фігури, схожі на серця.
Секрет символу (Помпеблейд): насправді це не серця, а листя жовтого латаття (на фризькій – pompeblêden).
Значення: сім червоних листків латаття символізують ті самі Сім фризьких земель (морських округів), які в Середньовіччі об'єдналися в оборонний союз проти вікінгів та феодалів. Діагональні смуги уособлюють канали, річки та вихід до моря, які зшивали цю землю в одне ціле.

2. Орли та Крони: Герб Східної Фрісландії (Німеччина)

Коли східні фризи (територія сучасної Нижньої Саксонії в Німеччині) у XV столітті все ж таки визнали владу місцевих графів з роду Кірксена, з'явився зовсім інший, величний і грізний герб.

Головна фігура (Harpy / Upstalsboom Eagle): на чорному полі зображений золотий коронований орел з людським жіночим обличчям та грудьми (у геральдиці це називається «гарпія» або «юнкерський орел»).
Походження: цей символ походить від роду лицарів Том Брок, які намагалися об'єднати Фрісландію. Золоті зірки та корони навколо орла символізують тріумф і владу фризьких вождів (хофлінгів). Це герб волі, яка переросла в лицарську державність.

3. Два леви: Північна Фрісландія (Кордон Німеччини та Данії)

Північні фризи, які жили найближче до Ютландії (батьківщини Рюрика) і перебували під впливом Данської корони, обрали для себе компромісну, але дуже горду геральдику.

Елементи: щит розділений навпіл. На лівій (жовтій) половині зображено двох синіх левів, що йдуть (це пряме запозичення з королівського герба Данії та Шлезвігу).
Символ Свободи: на правій (червоній) половині часто зображували золотий орел або золоту корону над казаном, що підкреслювало: навіть під датською короною фризи залишаються автохтонами зі своїм самоуправлінням.

4. Золоте Небесне дерево (Upstalsboom)

Окремим, майже сакральним символом загальнофризької єдності був Упстальсбом (Upstalsboom). Це не герб конкретного міста, а зображення древнього дуба на пагорбі, під яким у Середньовіччі збиралися судді та представники всіх семи фризьких земель для ухвалення законів та оголошення війни чи миру. На багатьох середньовічних печатках Упстальсбом зображували як могутнє дерево під захистом двох воїнів або орлів.

Резюме: Код фризької геральдики

У той час як решта Європи малювала на гербах знаки підкорення своїм сюзеренам, фризи закодували у своїх гербах природу та волю:

латаття – це їхні водні кордони та общинний союз.
воїн (як у Рюстрінгені) – це їхня армія, де кожен селянин був солдатом.
Дерево Упстальсбом – це їхній парламент та вічеве право.

Якби люди Рюрика принесли із собою північноморську символіку до Ладоги чи Новгорода, ми б шукали її на перетині двох світів: археологічних артефактів (знахідок у шарах IX-X століть) та пізнішої міської геральдики Новгородської землі.

Фризька геральдика у Новгороді

І дивовижно те, що конкретні паралелі та збіги дійсно існують. Якщо накласти фризькі геральдичні коди на реалії Давньої Русі, ми побачимо вражаючі ментальні та візуальні римування.

1. «Рюстрінгерський воїн» і Новгородський посадник

Символом Рюстрінгена був вільний воїн із дротиком (списом) і круглим щитом.
У Новгороді Великому класична монархічна влада так і не прижилася – місто швидко трансформувалося у боярську республіку, де правив не стільки князь, скільки Віче та виборний Посадник. Коли археологи знаходять свинцеві актові печатки (молівдовули) новгородських посадників та тисяцьких (XII-XV ст.), на них найчастіше зображено не звірів, а пішого воїна з піднятим списом/мечем та щитом. На знахідках з новгородського Городища та Троицького розкопу, незважаючи на грубувату пластику середньовічного лиття, тут зафіксовано той самий канонічний жест: воїн міцно стоїть на землі, тримаючи в одній руці підняту зброю, а в іншій — великий щит (див.: [1]).

Отже, як і в Рюстрінгені, новгородська республіканська емблематика свідомо ігнорувала королівські чи князівські атрибути (орлів, левів). Замість цього на печатках республіки з'являвся образ «мужа», воїна-громадянина, оборонця міських вольностей. Це прямий ментальний спадкоємець «Фризької свободи».

2. Листя латаття (Помпеблейд) та знахідки в Ладозі

Фризький символ – листя латаття на воді – відображав топографію Фрісландії: країну каналів, реквізитом життя якої був човен і лавірування між островами.

Ладога як дзеркало Фрісландії: рання Стара Ладога (Альдейгьюборг) IX ст. топографічно була близнюком фризьких емпоріїв типу Дорестада. Вона стояла на вологій, заболоченій місцевості, де річка Ладожка впадає у Волхов. Життя тут повністю залежало від навігації та річкової лілії (латаття), яка супроводжувала кожне русло.

Орнаментика «епохи вікінгів»: у Ладозі та на Рюриковому городищі під Новгородом знайдено колосальну кількість кістяних та металевих виробів, прикрашених так званим «борре-стилем» та рослинними плетіннями. Серед цих орнаментів часто зустрічається трилисник або серцеподібні фігури. Якщо для скандинава це було абстрактне плетіння, то для вихідців із Фрісландії (які складали значну частину ремісників та купців Півночі) це було звичне для їхнього ока водяне латаття.

3. Дуб Упстальсбом та Новгородське Перунове дерево

Сакральний символ загальнофризької вічевої єдності – Дуб Упстальсбом, під яким вирішувалися долі земель, – має абсолютний аналог на Русі.

Перунів дуб у Новгороді: давні слов'яни та руси мали культ священних дубів, де збиралося віче та приносилися жертви. У Новгороді, на урочищі Перунь (де стояло головне капище, а потім монастир), за свідченнями джерел, ріс священний дуб.

Вічевий устрій: коли Рюрик прийшов до Новгорода «за рядом» (угодою), фризька традиція збиратися біля священного дерева (Upstalsboom) ідеально зінтегрувалася зі слов'янською традицією вічових зборів біля сакральних місць. Обидва етноси мали однаковий архетип: закон і свобода легітимізуються під кроною древнього дерева.

4. Сокіл-Рарог (Рюрик) як головний міст

Якщо шукати універсальний герб, який пов'язував би Ютландію, Фрісландію та Ладогу, то це, безперечно, Сокіл.

Західнослов'янський та датський символ Рарог / Ророг («сокіл») був особистим тотемом Рюрика. У Старій Ладозі археологи знайшли унікальну литу бляху IX ст. із зображенням сокола, що падає на здобич. Саме це зображення сокола, що атакує, згодом стилізувалося у знаменитий тризуб Рюриковичів (де центральний зуб – це тулуб птаха, а бокові – крила).

Якби фризький вплив зафіксувався у Новгороді так само чітко, як у Західній Фрісландії, то тогочасний ладозько-новгородський герб міг би виглядати так:

На щиті, розділеному срібними та синіми діагональними смугами Волхова та Ільменя, замість семи фризьких листків латаття було б розташовано п'ять червоних листків (символ п'яти новгородських «кінців»  міських районів), а в центрі – вільний новгородський муж із сулицею (списом) та щитом, над яким летить сокіл Рарог.

Цей ментальний зв'язок показує, що Новгородська республіка у XII–XV століттях фактично скопіювала устрій «Фризької свободи» з її вічем, відсутністю спадкового монарха та ставкою на торгівлю. Можливо, цей республіканський вірус був занесений на береги Волхова саме тоді – у IX столітті, разом із людьми з Рюстрінгена. Якщо навіть у XIII ст. на печатці земля Рюстрінген маркувала себе через постать воїна, то в IX ст., за часів Рюрика, самоназвою його дружини, що вийшла з цих земель, цілком логічно було саме це територіально-військове ім'я.

Новий Рюстрінген і його герб

З об'єднанням нижньосаксонських земель Хеппенс, Нойєнде і Бант 1 травня 1911 року, щоб сформувати нове місто і назване на честь давньої землі Рюстрінген, був потрібний герб. 3 липня 1911 року "Рюстрінгер Фрізе" став символом міста Рюстрінген за проектом Георга Селло (директор державного архіву Ольденбурга). Свій малюнок фризького воїна з списом і щитом він запозичив із середньовічної печатки країни Рюстрінгерів (Sigillum terrae Rustringiae).

Коли міста Вільгельмсхафен (військово-морська база) і Рюстрінген (цивільне поселення) були об'єднані в єдине місто Вільгельмсхафен 1 квітня 1937 року «Законом про Великий Гамбург» (Groß-Hamburg-Gesetz),  то герб міста Рюстринген був скасований. 

Але 18 листопада 1948 року проект нового герба (художник Георг Еміль Бауманн) на основі раніше діючого  герба Рюстрінген  був схвалений Міністерством внутрішніх справ Нижньої Саксонії та прийнято містом Вільгельмсхафен: 

«У золоті, рудий воїн природного кольору, що біжить, з волоссям, круглим щитом, кінцем списа і ступнями, що стосуються краю щита, в червоному камзолі на колінах, штанах і туфлях, з червоним мечем, підперезаним і зрізаним з золотом, у червоному вирізьбленому з руками. червоний круглий щит, усередині золотого кола, перетнутого чотирма золотими хрестами, у правій руці, яка трохи спрямована вниз, червоний фризський спис, піднятий до верхнього краю круглого щита». 

На різних зображеннях, у тому числі на прапорі міста, у Frieze світле волосся, але затверджений дизайн, який було передано до Державного архіву Ганновера, показує, що він з рудим волоссям. Фактично, у попередньому начерку у фриза було «світле» волосся та золоті прикраси на списі, мечі та щиті. Однак, оскільки золоті елементи на золотому фоні не були б правильними через фарбування, довелося змінити колір.

[1] Рабинович М.Г. Военная организация городских концов в Новгороде Великом в XII-XV вв. // КСИИМК. – 1949. – Вып. ХХХ. – С. 54-62. –  https://arheologija.ru/rabinovich-voennaya-organizatsiya-gorodskih-kontsov-v-novgorode-velikom-v-xii-xv-vv