Олег Гуцуляк: Как североевропейский субстрат победил индоевропейских завоевателей

 1. Северную Европу населяли Западные охотники-собиратели (Western Hunter-Gatherers, WHG) и ранние земледельцы, говорили на до-индоевропейском языке и были носителями мегалитических культур - Эртебёлле и  потомок культура  воронковидных кубков (5600-2400 гг. до н. э.),  оставили петроглифы на скалах Фенноскандии. Генетически они были уникальны: темнокожие, но с яркими голубыми глазами. 

Происходят из культуры Моглемозе (Maglemosian; 9 000 – 6 000 рр. до н. э.;  около 6500 г. до н. э. из-за таяния ледников произошел колоссальный подъем уровня моря. Центральные земли культуры Маглемозе (Доггерленд) ушли под воду, что заставило их мигрировать на территорию современных Британии, Скандинавии и Германии, где они дали начало новым культурам - Конгемозе и Эртебелле), которая, в свою очередь, происходит из Аренсбурзской культуры (Ahrensburg culture; 11 000 – 10 000 рр. до н. э.) охотников-лучников на северного оленя < Культура Бромме-Лингби (Bromme-Lyngby culture) (12 000-10 500 рр. до н. е.) < Гамбургcкая культура (Hamburg culture) (13 500-12 000 рр. до н. э.) <  Мадленська (Magdalénien) культура (17 000-12 000 лет назад)  < Солютре (Solutrean) культура ( 22 000-17 000 лет назад) < Граветтская (Gravettian) культура (33 000-21 000 лет назад) как позний этап Перигорской (Périgordienne) культуры <  Ахмарианская (Ahmarian) культура (46 000 – 32 000 гг. до н. э.) переселенцев с Леванта на Балканы < Эмиранская (Emiran) культура (50 000 – 40 000 гг. до н. э.) в Леванте, первых кроманьонцев с неандертальским способом обработки камня (Мустье).

***

2. С приходом ок. 2400 гг. до н. э. индоевропейцев (культура шнуровой керамики и боевых топоров) местное население и его язык стал субстратом германцев и именно этим особенно выделил германцев от остальных индоевропейских народов (лингвисты З. Файст, Р. Майлхаммер, Д.Хокинс, Т. Феннеманн, Г. Кронен, А. Шорго,  П. Схрейвер, К. Виик). Около трети лексики прагерманского языка (включая морскую терминологию, названия флоры, фауны и социальные маркеры) не имеют индоевропейских корней. Но самое важное - субстрат полностью сломал индоевропейскую фонетику (Закон Гримма), изменив само звучание языка, словно чужаков заставили говорить с жестким местным акцентом. Что еще важнее - слова, связанные с магией, культом и социальной иерархией (такие как *kuningaz / конунг, рейд, руны, Zee/Sea/море. sword/мечь), несут на себе отпечаток этого субстратного синтеза.  

См., например: Witczak, Krzysztof. The Pre-Germanic Substrata and Germanic Maritime Vocabulary // The Indo-Europeanization of Northern Europe. - Washington, 1996. - P. 166-180. - https://www.academia.edu/9579192

 Среди носителей германских языков отмечен исключительно высокий, по сравнению с прочими народами, процент гаплогрупп I1 и I2b,  преобладавших среди до-индоевропейского населения Европы. 

***

3. В свою очередь на части Феноскандии этот же субстрат ассимилировали пришедшие с юго-востока угро-финно-саамские племена: примерно 3500-4000 лет назад со стороны Урала и Поволжья на северо-запад начинает движение уральская волна (носители культуры ямочно-гребенчатой керамики). Генетическим маркером этой миграции является Y-хромосомная гаплогруппа N1a (которая сегодня доминирует у финнов, саамов и балтов), а также специфический «сибирский генетический компонент» (Siberian ancestry).  Генетика зафиксировала потрясающий синкретизм: финны получили сильный приток уральской генетики, но из-за мощного смешения с выжившим "палеоозерным" субстратом и более поздними германцами они стали генетически ближе к европейцам, сохранив при этом сибирский по происхождению язык.

Олег Гуцуляк: Сибіро-Америнідський (ANE) генетичний, лінгвістичний та культурно-духовно-міфологічний спадок у праіндоєвропейців

 За даними сучасних палеогенетичних досліджень, після приходу анатолійських неолітичних фермерів у Європу, з Сибіру після 7000 року в Європу прийшла третя хвиля переселенців (геном яких зберігся у 20% процентів сучасних європейців) - т. зв. "давні північні євразійці" (ANE), з ознаками як європеоїдів, так і американоїдів. І спочатку вони влилися у до складу скотарів Ямної культури раннього бронзового віку, а вже потім з їх експансією поширилася по Європі. 

Компонент ANE (Ancient North Eurasian / Давні північні євразійці) дійсно став тією «втраченою ланкою», яка пояснила дивовижні генетичні зв'язки між населенням бронзової доби Європи, корінними американцями та сибірськими мисливцями-збирачами.

Хто такі ANE і звідки вони взялися?

Генетичний профіль ANE був вперше секонований завдяки решткам хлопчика з палеолітичної стоянки Мальта́ (близько озера Байкал у Сибіру, датованої приблизно 24 000 років тому — так звана лінія Mal'ta-1 або MA-1). Ця популяція сформувалася в глибокій давнині (на базисі аутосомної характеристики ANS (protoANE) кроманьонців Барадоської культури) та поєднувала в собі лінії, споріднені як з предками сучасних західних євразійців (європеоїдів), так і з предками вихідців зі Східної Азії. Саме відгалуження від ANE згодом перетнуло Берингію і дало початок корінним американцям (американоїдам), що пояснює їхній глибокий генетичний зв'язок.

Шлях до європейського степу: формування Ямної культури

Компонент ANE не потрапив у Європу напряму у чистому вигляді. Його проникненню передував складний процес змішування на просторах Східної Європи та Прикаспію:

Східні мисливці-збирачі (EHG - Eastern Hunter-Gatherers): мешканці Східної Європи (від Балтики до Уралу) отримали значну частку ANE (до 75% їхнього геному походило від давніх північних євразійців).

Кавказькі мисливці-збирачі (CHG - Caucasus Hunter-Gatherers): популяція, яка жила південніше, на Кавказі, і також мала свій специфічний генетичний дрейф.

Велике злиття: приблизно у V–IV тисячоліттях до н.е. в степовій зоні між Доном і Волгою відбувається змішування EHG та CHG. Саме цей гібридний профіль і став генетичною основою скотарів Ямної культури (Yamnaya). Таким чином, ямники успадкували свій внесок ANE переважно через східноєвропейських мисливців-збирачів.

Експансія бронзової доби та спадок у сучасних європейців: коли наприкінці неоліту та на початку бронзової доби (після 3000 р. до н.е.) степовики Ямної культури почали свою масштабну міграцію на захід, вони принесли цей сибірський за походженням субстрат у Центральну та Західну Європу.

Культура шнурової кераміки (бойових сокир): генетично ці люди на 75% були нащадками ямників. Саме через них гени ANE поширилися по всьому європейському континенті.

Сучасний розподіл: сьогодні генетичний внесок ANE фіксується практично у всіх європейських популяціях (в середньому ті самі 10–20%), причому його концентрація дещо вища на півночі та сході Європи і знижується до півдня (наприклад, на Сардинії чи в Іспанії, де зберігся вищий відсоток спадку анатолійських фермерів).

Олег Гуцуляк: Трипільці говорили на циркумпонтійській мові

 Гіпотеза про те, що північнокавказькі мови є прямими нащадками циркумпонтійського субстрату (доіндоєвропейського мовного шару неолітичної Європи, Анатолії та Трипілля), є науково ймовірною та дуже популярною в макрокомпаративістиці. 

• Хатська мова (автохтонна мова центральної Анатолії до приходу індоєвропейців-хетів) виявляє глибоку структурну й лексичну схожість із абхазо-адизькою (західнокавказькою) групою.

• Хуррито-урартські мови (Східна Анатолія, Месопотамія) за дослідженнями І. Дьяконова та С. Старостіна мають спільні праформи із нахсько-дагестанською (східнокавказькою) групою.

• Оскільки неолітичні фермери Анатолії мігрували на Балкани та в Карпати, принісши туди землеробство, логічно, що вони несли з собою мови саме цього - протокавказького - типу. 

• Гідроніми та топоніми: у Західній та Центральній Європі (зокрема в Альпах, Карпатах та на Балканах) збереглися назви річок та гір, які не етимологізуються з індоєвропейських мов, але знаходять паралелі в баскській та кавказьких мовах.

• Трипільська культура (Кукутень-Трипілля): оскільки мова трипільців не збереглася в писемності, лінгвісти аналізують «трипільський субстрат» в українській мові (слова на позначення місцевої флори, фауни, ландшафту та ремесел, які не мають індоєвропейського кореня). Окремі дослідники знаходять для них кавказькі відповідники. Наприклад, етимологію багатьох слів, пов'язаних із металургією та скотарством бронзової доби на півдні України, часто виводять через контакти з північнокавказькою Майкопською культурою, яка мовно вважається протокавказькою. 

• Наявність у праіндоєвропейській мові запозичень, пов'язаних із сільським господарством, які мають північнокавказькі коріння.

• Чіткі кавказькі паралелі в анатолійських індоєвропейських мовах (хетська, лувійська), які не є наслідком пізнього сусідства, а є частиною циркумпонтійського релікту. 

• Глибока хронологія: поділ циркумпонтійських мов відбувся щонайменше 7–9 тисяч років тому. На такій глибині часу класичний порівняльно-історичний метод починає втрачати точність через природний розпад лексичного фонду.

• Відсутність писемності: ні Трипілля, ні неолітичні Балкани не залишили текстів, тому лінгвісти змушені працювати лише з непрямими запозиченнями та топонімікою. 

• Чи розглянути конкретні приклади «трипільських» або доіндоєвропейських слів в українській чи інших європейських мовах, що мають кавказькі паралелі?

• Чи цікавить вас археологічний аспект — як мігрували носії Майкопської культури в бік степу та контактували з праіндоєвропейцями?

Хоча стовідсотково довести це важко через величезну часову дистанцію, лінгвістичні, археологічні та генетичні дані серйозно підкріплюють цю теорію. Кавказ у цьому контексті розглядається як «гірський притулок» (refuge zone), де стародавні мови континентів уціліли після експансії індоєвропейців. 

Аргументи на користь цієї теорії поділяються на кілька напрямків:

1. Анатолійський слід: Хатська та Хуррито-Урартська теорії

Найбільш задокументований зв'язок північнокавказьких мов простежується з вимерлими мовами стародавньої Анатолії та Месопотамії: 

2. Європейський та трипільський субстрат (Сино-кавказька макросім'я)

У межах гіпотези про дене-кавказьку (сино-кавказьку) макросім'ю, північнокавказькі мови об'єднують в одну родину із баскською мовою (Піренеї), бурушаскі (Гіндукуш) та сино-тибетськими мовами. 

3. Субстратна теорія походження праіндоєвропейської мови (Гіпотеза Бомхарда)

Американський компресор Аллан Бомхард висунув вагому теорію: праіндоєвропейська мова утворилася внаслідок накладання євразійської (ностратичної) прамови на автохтонне населення, яке розмовляло прото-північнокавказькими мовами. Це пояснюється у

 Bomhard - The Origins of Proto-Indo-European: The Caucasian Substrate Hypothesis (JIES, Volume 47, Number 1 & 2, Spring/Summer 2019; pre-print) https://www.researchgate.net/publication/335676918_Bomhard_-_The_Origins_of_Proto-Indo-European_The_Caucasian_Substrate_Hypothesis_JIES_Volume_47_Number_1_2_SpringSummer_2019_pre-print

Чому ця теорія залишається гіпотезою?

 Північнокавказькі мови (разом із баскською) на сьогодні є найбільш вірогідними живими кандидатами на роль прямих нащадків тієї мовної цивілізації, що панувала навколо Чорного моря та на Балканах до експансії індоєвропейських народів.  Детальныше про субстрат у давньогрецькій мові (зі словником) можна почитати у праці:  Николаев С. Л. Северокавказские заимствования в хеттском и древнегреческом // Древняя Анатолия / редколл. Б. Б. Пиотровский, Вяч. Вс. Иванов, В. Г. Ардзинба. – М. : Наука, Гл. ред. восточ. лит-ры, 1985. – С. 60-73. -  https://inslav.ru/images/stories/people/nikolaev/Nikolaev_1985_Severnokavkazkie_zaimstvovanija.pdf  або https://starlingdb.org/Texts/caucgreek.pdf

Олег Гуцуляк: Мазури і гуцули: скандинавський слід в етнонімії

Мазури

Від давньоскандінавського maðr «чоловік; людина» може походити слов’янське «мазур» на означення субетносу поляків, який мав субстратом або замешкав на землях давніх германців (носіїв пшеворської культури).

Ось як теоретично міг би розгортатися цей «алхімічний» процес перетворення слова:

1.    Фонетичний та морфологічний міст: від maðr до maz-

У давньоісландській та давньоскандинавській мовах слово maðr походить від прагерманського *mann- / *manwaz. Проте інтервокальний або кінцевий звук ð (дзвінкий щілинний, як англійське th у this) є дуже рухливим під час запозичення в інші мовні системи: при переході германських реліктів у слов’янське середовище (де звуку ð не було), він міг адаптуватися через дзвінкі свистячі або шиплячі – [z] або [ž]. Крім того, у самій прагерманській мові номінативний суфікс *-az (який дав закінчення -r в ісландському maðr) містив звук z. Якщо уявити праформу, близьку до готської чи ранньогерманської фіксації «людей» певного племені, основа на mas-/maz- цілком могла маркувати «чоловіків» або «мужів» конкретного воїнського союзу.

2. Пшеворський субстрат: германці та слов'яни в одному казані

Пшеворська археологічна культура (Західна Україна, Польща) – це класичний простір «амфібійності» та міксації. Вона традиційно пов'язується з германськими племенами (вандали, лугії) та слов'янським (венедським) субстратом. Якщо місцеве населення (нащадки пшеворців або ті, хто з ними взаємодіяв) перейняло германське самоназву для повноправних «мужів/воїнів» (madr / mar / maz), то в слов'янському мовному просторі до цієї основи мав додатися продуктивний слов'янський суфікс -ур (як у словах коцур, гнатюр, бачур, або етнонімах на кшталт тивер-ці, чи утвореннях типу лямур, качур). Таким чином, «германські мужі» (maz-) на слов'янському лінгвістичному ґрунті трансформувалися у «мазурів» – людей певного типу, волелюбних горян чи мешканців лісових порубіжжів.

3. Культурний та ментальний паралелізм: Мазури та Козаки та Гуцули

Цікаво, що мазури (історичний субетнос поляків, який заселив колишні прусські та ятвязькі землі, Мазурію, Мазовше) у польській культурній міфології посідають місце, дуже схоже на козаків: вони сприймалися як люди реліктового порубіжжя, міцні, вперті, пов'язані з дикою природою (лісами та озерами), зі своєю унікальною говіркою («мазурення»).  Якщо козак – це людина степу, а гуцул – людина гірських полонин, то мазур у цій парадигмі – це madr пралісів та озерних пусток, релікт давнього воїнського субстрату, що зберіг первісну енергію «нижнього світу» дикої Півночі.

Олег Гуцуляк: Як називали себе трипільці (гіпотеза про нагів-"змій" та священну Бхагаваті) / What did the people of Trypillian call themselves (hypothesis about nagas-"snakes" and the sacred Bhagavati)

 Як теоретично могли себе називати трипільці, якщо врахувати, що їхня мова могла входити до циркумпонтійської мовної сім'ї (Балкани-Україна-Кавказ-Анатолія), реліктами якої залишилися північнокавказькі мови, абхазька. хаттська і, можливо, споріднена з ними баскська і те. що у старогрецькій мові в якості субстрату присутній великий пласт північно-кавказької лексики (відкриття Ніколаєва-Старостіна-Ткаченка)?

***

Дана ідея спирається на концепцію «сино-кавказької макросім'ї» або ширшого «циркумпонтійського» ареалу. Якщо трипільці розмовляли мовою, спорідненою з північнокавказькими (абхазо-адигськими та нахсько-дагестанськими), ми можемо спробувати реконструювати їхню самоназву, спираючись на спільні корені цих мов.

Ось кілька теоретичних моделей того, як вони могли себе називати:

1. Модель «Люди» (Універсальна)

У більшості архаїчних культур самоназва перекладається просто як «люди» або «справжні люди».

Корінь -wi / -nu: У північнокавказьких мовах часто зустрічаються основи для позначення людини.

Гіпотетична назва: «Наху» або «Нітху». В інгушській та чеченській мовах нах означає «народ/люди». Якщо трипільці були частиною цього континууму, вони могли називати себе подібним терміном (Nakh), що підкреслював їхню спільність.

2. Модель «Землероби» або «Осілі»

Оскільки трипільці були радикально відмінними від оточуючих мисливців-збирачів своєю аграрною культурою:

Хаттський вплив: Хаттська мова (давня мова Анатолії) вважається спорідненою з абхазо-адигськими. У хаттській мові самоназва могла бути пов'язана з поняттям землі або місця.

Гіпотетична назва: «А-тшу» або «Хатті». Враховуючи, що трипільці прийшли з Балкан, а їхні предки — з Анатолії, вони могли зберегти корінь, що пізніше проявився у хаттів (Khatt).

3. Модель «Річкові» або «Долинні»

Трипільські мега-поселення завжди прив'язані до терас річок.

Баскський та догрецький паралелізм: У баскській мові ur означає «вода». У догрецькому субстраті багато топонімів на -ssos (Кносс, Галікарнас). Цей суфікс вважається типовим для давнього середземноморського (циркумпонтійського) шару.

Гіпотетична назва: «Тарса» або «Тісса». Цікаво, що назви річок Тиса, Тирас (Дністер) можуть містити цей прадавній корінь.

Підсумок: Найімовірніший варіант

Враховуючи, що в догрецькому субстраті та кавказьких мовах домінують глухі проривні та специфічні сибілянти, самоназва трипільців могла звучати як:

«Кхатх», «Нах-ті»

***

Оскільки трипільці шанували вужів, а у прааріїв сусідній народ (з яким і ворогували, і родичалися) нзивався "наги" (їхня країна Патала = Поділля) і ця ж лексема означала "змії" і культ праматері-змії характерний для Північного Причорномор'я, то дійсно можливо, що самоназва трипільців близька до Nakhti / Nakhwy?

Олег Гуцуляк: Происхождение названия "Галич"

Первое упоминание о Галиче датировано 290 г., когда готский историк Иордан рассказывает о битве гепидов и готов возле города Galtis на реке Ayha (Днестр). Название Галич происходит, вероятно, от готского слова hallus "скалы" (родственно с лат. celsus "возвышающийся, высокий" (имя Цельс), collis "холм" " (ср. холмы в Риме: Collis Quirinalis «Холм Квиринал» [1] и и Mons Caelius «Холм Целий» [2]), др.-исл. hallr, лит. kelti, keliu "поднимать", kalnas "гора" (~ Каунас); ср.: у с. Межигирци (Междугорье), невдалике от Галича, есть гора, которая называется "Скеля" ("Скала"), а местность возле неё – "Божий Ток"; на гербе столицы Галичины Львове изображен лев, точащий когти о скалу).

Название Галиция тождественно названию эпической страны кельтских преданий о Святом Граале Галахии (Gallacye). На память о ней происходит и, как утверждают предания, название современного Уэльса (Wales < Galys),что означает "окраина, отделенная, освяченная (от остального) территория" [Мэлори Т. Смерть Артура / Отв.ред. В.М. Жирмунский, Б.И. Пурышев. – М.: Наука, 1974. – С. 850, в примечаниях] (~ литов. galu «конец», galutine «окончательный»).

Также возможна связь с иберийской Галисией (латин. Gallaecia, греч. Kallaikoi, упомянуто как племя Геродотом), название которой имеет кельтское происхождение. Как на западе карпатской Галиции живут бойки (с особым диалектом), так на западе иберийской Галисии находится Байхья (исп. Rias Bajas, галл. Rias Baixas), где жители разговаривают на особом диалекте,  в карпатских горах Галиции живут гуцулы, а в иберийских горах Галисии и соседней Басконии распространено название жителей как hucul - «пещерный человек».

Согласно другой версии, название Галиция заимствовано, переосмыслено фактами своего языка и распространено на дугие территории кельтами,  готами и славянами от предыдущего населения Карпат – фракийско-иллирийского гальштата и может толковаться на основании единственно сохраненного ныне иллирийского языка – албанского: gjalliqes "воскресение, оживление" (ср. со знаменитой Воскресенецкой ротондой в центре Галича).

Олег Гуцуляк: Тепегьоз (до генези міфологеми про однооке чудовисько)

1.

У знаменитому огузькому епосі ХV ст. "Книга мого діда Коркута" наявна розповідь про одноокого дева (демона) - велетня Тепегьоза (Депегьоза; "Тім'я-Око"), який заганяє героя у своє лігво (печеру) та намагається його з'їсти. Але герой Басат (Бісат) осліпив дева і, накинувши на себе овечу шкуру, вибирається з печери.

Одразу напрошується паралель з розповіддю Гомера в "Одіссеї" про осліплення героєм циклопа Поліфема ("Багато поголосу") та втечу з його печери за допомогою отари овець. Тому існує гіпотеза про запозичення тюрками цієї оповіді з цієї давньо-грецької поеми.

Так само, начебто, гомерівський переказ потрапив у інші культури, в тому числі й українську: "…мотиви - герой осліплює велетня та втікає від нього, вдягнувшись у овечу шкіру… - зустрічаємо в північній сазі про Егіла та Асмуда, про Грольфра, і зокрема про Ода, оповідання про якого нагадують оповідання літопису про Олега… На Україні збереглася казка про однооку бабу-людожерку, "Лихо-однооке", якій герой казки вибиває око та від якої втікає, вдягнувшись у вивернути баранячий кожух та змішавшись між баранами. Людожерка кидає вслід йому сокиру" [1].

2.
Той факт, що Одіссей у розмові з Поліфемом називає себе "Ніхто" і внаслідок чого на запитання циклопів Поліфемові "Хто тебе осліпив?" дається відповідь "Ніхто", дає підставу для паралелі з переказом кавказьких вайнахів (чеченці та інгуші) про демонічного господаря лісу Хунсага. Мисливець повідомляє демонові, що його звуть "Я сам себе", внаслідок чого, смертельно поранивши Хунсага, уникає загибелі, бо на запитання до володаря лісу від його підданих, хто його поранив, дається відповідь "Я сам себе".

У інших кавказьких народів є аналогічний образ володаря лісу, якого так само обдурює герой: у абхазців - Абнауз, лакців - Рікірал-Дак, адигів - Мезіль. Але, на відміну від "мотиву втрати ока", у кавказькій міфології існує "мотив пошкодження сокирою" (пор.: в українській казці Лихо-однооке кидає у героя сокирою, а у давньо-грецькому епосі Поліфем - брилами скелі). Начебто, з грудей кавказького демона виступає лезо сокири (пор. з поширеним світовим епічним мотивом про те, як збройний обладунок зрісся з тілом богатиря). Мисливець, накривши своєю овечою буркою велике поліно, досягає того, що демон, кинувшись на ворога, застрягає у колоді. Тоді герой наносить ворогові смертельний удар.

Отже, у кавказькому колі персонаж, аналогічний тюркському Тепегьозу та грецькому Поліфемові, виступає як володар лісу, який через свою неоковирність (як тілесну, так і розумову) стає жертвою хитрощів героя.

Олег Гуцуляк: Білі угри та Угорські гори

Досі вважалося, що називалися Карпати на Русі "Угорськими горами". Це дивно, адже угри лише в літописну епоху примандрували у європейську Паннонію (теперішня Угорщина), а Карпати були заселені ще праслов'янами. Якось тоді Карпати називалися ж?

Угорець Йожеф Перені у праці "Угри у "Повісті временних літ" (зб. "Летописи и хроники: Сб. ст. 1973. - М., 1974. - С. 92 - 102) звернув увагу на те, що словом "угри" називалося спершу не теперішня угорська мовна група, а якийсь інший етнічний масив. Сучасні угри (самоназва "мадяри") у літописах русичів називаються "угри чернии мимо Киев послЬеже при ОлзЬ", а той "інший" народ - "угри бЬлии, и наслЬдиша землю словЬнську" ("Повесть временных лет: Ч.1. - М.-Л., 1950. - С.14).

Йожеф Перені встановив, що руський літописець, який не добре знав грецьку мову, користувався ромейськими (візантійськими) джерелами, перекладеними на старослов'янську мову, де і зустрів слово "угри", яке перекладач залишив без перекладу - як власне грецьке "визначення" певного етносу.

Самі ж угорці себе "уграми" ніколи не називали. Лише московські джерела ХІІ - ХІV стт. говорять про прабатьківщину мадяр Угрію (Югру), де досі мешкають мовні родичі мадяр - вогули (ханти і мансі), але не про угрів, які тисячу літ до переселення в Центральну Європу називали себе "оногури" та входили у тісний союз із булгарами-тюрками. Йожеф Перені взагалі, на жаль, не торкається етимології етноніму "угри", вважаючи, що це ім'я попередників угрів саме на Югрі (за аналогією як земля тюркомовних татар Сибір називається за іменем їх попередників - палеоазійських сабірів).

Німецький вчений Макс Фасмер ототожнив цих таємничих "білих угрів" з іїрками (hiyrkai) Геродота (ІУ, 22): кримсько-татарське, турецьке juruk "швидкий, кочовий", комі jegra "мансі, вогул", арабське jura "якийсь етнонім Х ст.", українське "в'юркий"

Олег Гуцуляк: Опришки - рекетири Карпат

З довгої та складної історії опришківства Українських Карпат найбільше зацікавлення викликає його початковий, давній етап, коли, на думку першого історіографа цього руху Юліана Целевича, опришок виступав як виходець патріархально-сусідської общини для протистояння процесові перетворення бувших напівзалежних, переважно молодших общинників у різноманітні категорії феодально-комітатного населення.

Опришками називали людей, які не бажали жити у племені (общині) та підпорядковуватися його законам, в тому числі підлягати родово-феодальній державі. Слово "опришок" носило тоді принизливий відтінок, щось аналогічне до "бандит, волоцюга". Коли юнак полишав родичів та йшов у опришки, його оплакували як загиблого:

Та й заплаче отець, мати, дівчина за нами.

Тому не дивно, що латинський термін oppressor "притискувач", "пригноблювач", яким характерезували карпатських повстанців у польських офіційних (латиномовних) документах (тобто він "визискував" землю "дідича" - польського короля), зазнав народноетимологічного випрямлення як "той, хто опріч", тобто окремо, осторонь. В Румунії опришки офіційно іменуються словом gutul "розбійник", яке, на нашу думку, походить з давньо-тюркського qutul "звільнятися, позбавлятися залежності". Туреччина застосовувала інший тюркський термін - "басараб" (від basar - прислівник від bas- "давити", "заволодівати, панувати") як кальку латинського слова oppressor.

Опришки були вихідцями виключно з вівчарських сіл з т.зв. "волоським правом", який здійснював рекет стосовно рільничих сіл із т.зв. "руським правом".

Олег Гуцуляк: Міфологічні істоти у світогляді гуцулів

Фольклор несе у своїй основі ознаки архаїки, субстратності попередніх епох протягом тисячоліть. Тому виникають труднощі щодо вияснення глибинного коріння міфологічної свідомості. Сучасна етнологія базується на подоланні постулатів теорії запозичень та впливів, впроваджуючи принцип іманентного дослідження фольклору.

Фольклор містить у собі, хоча й уривками, деякі відгуки того мовного середовища, в умовах якого формувався зміст "світогляду та світовідчування розради" (міфології). Тут, за висловом відомого етнолога В. Бер-Петрова- Домонтовича, фольклористика і лінгвістика змикаються. За допомогою етимологічного аналізу отримується можливість вияснення генетичного минулого фольклорних явищ.

Спроби етимологізувати назви персонажів гуцульської міфології здійснювалися неодноразово, але переважно аматорськи (С. Пушик, М. Влад, І. Андрусяк, С. Плачинда, Я. Ярош, Л. Кліщ). Також у двотомному виданні "Мифы народов мира" будь-які згадки про східнокарпатські міфологічні персонажі взагалі відсутні.

Нижче наводимо ономастику гуцульських божеств, намагаючись, де можливо, розглянути приховані за нею язичницькі реалії.

ЖЕРТВА. Повірниця Бога, сиділа на високій горі поміж землею та небом, де нічого, крім чорниць (афин), не їла і тому була "чиста". Використовувалася Богом як вивідниця дій людей і як знаряддя кари вогнем за їхні гріхи в образі гадини з крилами і світлою кометою на хвості. Одначе, наїлася мертвечини, що залишилася після потопу, за що приречена повзати та володіти водами. Щоб отримати воду, люди змушені були приносити в жертву дівчину чи юнака, аж доки один святець не вбив її

Олег Гуцуляк: Данпарстад - готське місто на Дніпрі

У германській "Пісні про Аттілу" згадується столиця гуннів Данпарстад (Місто-на-Дніпрі), а біля нього ліс Мірквід (maere - "славний", kwid - "білий"). У пісні про Хльода та Анганта мовиться, що у володіннях Хейдрика в Гуналанді був знаменитий ліс Мірквід, а біля нього - священні для готів могили та знаменита скеля в Дан(с)парстаді. Ліс ототожнюємо з урочищем Білгород на правому березі річки Ірпінь (сучасне село Білогородка Києво-Святошинського району), де для оборони Києва із заходу було побудовано у 991 р. велике місто Білгород. Син Хейдріка Хльод підступно виманив у спадок священні могили та скелю і внаслідок цього отримав верховний титул правителя Гуналанду.

Саме ім'я Хльод вказує на його носія як на власника священних могил предків: дв.-ісланд. hlid, гот. hlaiv "могила", латин. clivus, ст.-грец. kleitys, литов. slaitas, дв.-сакс. hleo < індо-європ. * kloiuo "схил".

Одночасно ім'я Хльод може бути титулом правителя міста, що юридичний свій статус набував внаслідок заволодіння особливими священними місцями біля міста: рос., сербо-хорв. хлуд - "жердина, кийок, коромисло" чеськ. chloud "палка", польск. chled "палиця, посох", литов. sklandos "кіл", uzklanda "засув", латис. skanda(s) "частокіл" (звідси - Скандинавія , тобто "земля частоколів" - "віків"), дв.-інд. khandas "кусень". Порівняймо з літописною згадкою про те, що "сидіння на Галичиній могилі" рівнозначне поняттю княжіння в Галичі.

Можливо, тут у київському володарі Хльоді "Киї" слід бачити ведичного героя Сканду, бога війни, який як власне божество був включений у пантеон на межі християнської ери і ім'я його зазнало в Індії народноетимологічного "випрямлення" вже через незрозуміння індусами значення кореня khand-. Він - син Агні і Свахи (або шести дружин мудреців, тобто Плеяд).  Другим ім'ям Сканди є Кумара "Хлопчик", що ми співставляємо з етнонімом "кіммерійці", носіями якого був таємничий пра-індоарійський етнос степів України. Вважається, що на сучасній карті України згадки про кіммерійців засвідчені топонімами Жмеринка, Ківерці (Кімерці) та Чемерин. У словниках В. Даля та Б. Грінченка наявне слово "чемер" зі значенням "чуб, вихор, хохол".

Згідно з ведичними легендами, Сканда-Кумара народився саме для того, щоб перемогти демонічного Тараку. Останній - це нiхто інший, як скіфський родоначальник Таргітай, ототожнений Геродотом із Гераклом, від якого дніпрова Діва-Єхидна народила скіфських царів. В сенсі ідеологічного протистояння індомовних кімерійців та іраномовних скіфів цілком ймовірно відбиття цього факту в міфологічних генеалогічних легендах. Інший ворог Кумари Краунча - це ніхто інший, як слов'янський Горинич.

Олег Гуцуляк: Деякі "темні" місця "Слова о полку Ігоревім"

Подаємо свої тлумачення деяких "темних" місць поеми, виходячи з концепції, що мова "Слова…" - це давньоукраїнська книжна мова ХІІ ст., в якій наявні такі шари: старослов'янський, давньоукраїнський (розмовна мова ХІІ ст.), давньоукраїнський місцевий (давньогалицький) діалект та іншомовний (1).

1. КАНИНА - це не власна назва ріки або прикметник "каїнина" (2), а іншомовне слово грецького походження : kanna "очерет". Наявність на теренах Балкан гідроніму Канина зумовлене походженням з болгарського "канна" - "гулко прозвучати", що семантично походить з вищенаведеного грецького слова, так і латинського canna "очеретина", "труба" (3).

2. ШЕЛОМЯНЬ - це теперішня гора Солом'янка (4), найвища територія Києва, у районі Солом'янської площі. У світогляді русичів слово "шеломянь" асоціювало у собі факти трьох культур: 1) угорською мовою (solyom) "сокіл" (5) українського слова "сокіл" - "гора" (6); 2) давньогерманське helm "шолом" (7); з якого походять південнослов'янські : хорв. sljeme "вершина гори, пагорб", словен. sleme "гірський хребет", чеськ. sleme "гребінь гори", македон. слеме "гребінь гори" (8); 3) біблійне давньоєврейське shlm "стан цілісності, здоров'я, миру" (Ісайя 9:1-3; Міхей 5:1-4) та означення місця їх культу - Ієрусалим (Uru-Salim) (Бут. 14:18; Пс. 96:3) (9).

3. ВЕРЕЖЕНИЙ (меч) - це не "поганьблений" (10), "пощерблений" (11) чи "покинутий" (12) меч, а "магічний".

Олег Гуцуляк: Гуцули - нащадки етрусків?

Прямими нащадками етрусків у античну епоху вважалися горяни Альп, яких історія знає під іменем "рети" (raeti). Вони, як зазначає римський історик Тіт Лівій, "… під впливом оточуючої природи здичавіли до такої міри, що … не зберегли від старих звичаїв нічого, крім мови, але навіть мову вони не зуміли зберегти без перекручень". Від етноніму рети чи ретії походить назва території, на якій вони мешкали - Реція. Це - теперішні південна Баварія, східна Швейцарія та Тіроль. Її в 15-му р. до хр.е. окупував Рим (Таціт, "Аннали", 11, 17; "Історія", 1,63; 111, 53; У, 25). Тут досі мешкають їх нащадки - рето-романці.

У чеській мові, носії якої є безпосередніми сусідами колишньої Реції, наявне слово ret "губа", "дзьоб", що споріднене з давньоукраїнським словом рътъ "гостряк", а також зі словенським rt, rta "гостряк, вершина", rtina "гірська вершина", сербо-хорватським рт "гірська вершина", rtanj "вершина", болгарським рът "горб, підвищення". Ці та інші приклади можемо зустріти у статті Л. В. Куркіної "Назви гірського рельєфу (на матеріалі південнослов"янських мов)" у збірнику "Этимология. 1977" ( М.: Наука, 1979, с. 53 - 55).

Отже, Ретія означає "Верховина". Тут додамо , що назва столиці сучасної слов'янської Македонії Скоп'є перекладається з грецької як "Верховина".

Чи нема співпадіння між назвою "Ретія" і назвою Галичини у Європі як "Рутенія", між самоназвою етрусків "расени" та самоназвою галичан до першої світової війни "русини" ?

Про взаємовідносини Галичини з Етрурією присвячена праця івано-франківського краєзнавця Генадія Марченка "Етруски в Галичині?" у журналі "Жовтень" (1982, № 2, с. 103 - 108), у якій досліджено поширення на Русі етруських "чисел", що застосовувалися для календарних записів представниками черняхівської археологічної культури. Остання розквітла саме тоді, коли в Італії та Реції згасли культура та етнос етрусків.

Олег Гуцуляк: Язык богов и язык людей

Главным даром Изначальной (Примордиальной) цивилизации человечеству была письменность. На основании примордиальной пиктографии, «языка рисунков», начала складыватся протописьменность как таковая, что позже стало основанием протошумерской, протоиндийской, протоэламской письменностей — самых древних на Земле.

Но, как известно, письменность имела сакральный характер и для менталитета архаического человечества нарисованный знак был неотделим от его звучания. Поэтому если и использовали чужие письменные знаки для обозначения слов или звуков своего собственного языка, но тщательно сохранялось их изначальное (примордиальное) звучание (что воспринималось как «имя» знака), для чего составлялись специальные словари. Благодаря этим словарям-билингвам и дошел к нам шумерский язык, письменность которого использовали семитоязычные ассирийцы и вавилоняне, индоевропейские хетты, картвелоязычные урартийцы и хурриты и др. «… В архаическом шумерском письме знак в виде вписанных овалов с вырастающим из внешнего растением имел значение TU, TUD — рождать, творить. В шумерскомклассическом написании он выглядел как два вписанных треугольника с растением на вершине. Треугольник с косой штриховкой и штрихами на боковых гранях означал осенний месяц тишри, а в старовавилонском читался tamu — покрывать, закрывать и napharu — всеобщность. Сочетание двух этих знаков означало «выходить». «происходить». Характерно, что  заштрихованный овал архаического шумерского письма в классическом предстает как ромб и даже треугольник со значением KI — земля, почва, низ, место, преисподняя. Квадрат с перечеркнутыми сторонами и разделенный диагоналями (т.е. состоящий из треугольников) имеет значение BARAG, BARA, BAR — божественный трон, святилище,

Олег Гуцуляк: Изначальное семантическое пространство и полевая организация сознания

По мнению В.В. Налимова (1910-1997), существует «глубинное, предлогическое мышление (сознание)», на котором происходит непосредственное созерцание образов и порождающее всё новые и новые «смыслы» («То, что образ изображает, есть его смысл» [Витгенштейн Л.]), не подвластные формальной логике и существующее далее самостоятельно. Смыслы существуют изначально (они вездесущи и лежат в основе Мироздания), как некая «семантическая потенциальность мироздания», континуум (проявляющийся через число без разбиения его на части). Она проявляется через большие тексты (наррации), которые существовали ранее, существуют сейчас или будут существовать в будущем, и даже весь эволюционируемый Мир рассматривается как множество текстов.

Еще в сентябре 1929 г. П.А. Флоренский в своем письме к В.И. Вернадскому обращал внимание последнего на возможность дополнения «ноосферы» некой «пневматосферой». Он высказал мысль о существовании в биосфере особой части вещества, включенной в круговорот культуры, духа, и которую нельзя сводить к круговороту жизни как таковой. Якобы существует множество данных, которые намекают на собую стойкость вещественных образований, проработанных духом, например, предметов искусства. Это и заставляет подозревать существование и особой сферы вещества в космосе

Олег Гуцуляк: Албанцы жили в Карпатах

Возможно, что название "Галич" происходит от албан. gjalliqes "воскресение", а название гор "Карпаты" - от албан. karpe "скала"?

Вот карпатский горный масив "Кодры" (< алб. kodёr „холм”), река Уж (< алб. ujё „вода"), река Лимниця (< алб. lumё „река”) , город Kуты (< алб. kuti «вместилище»); Крак (эпоним городаКраков) (< алб. krah „плече; рука”), слав. "лес" ( алб. lis „дуб”),слав. "мур" (забор) (< алб. mur „стена"), зап.-укр. „неня” (< алб. nёnё „мать”), др.-укр. „бояры” (< албан. bujar "благородний, щедрый", bujari "благородство, щедрость", burrё „муж” ~ кельт. boaire „собственники скота").

Это не может объясняться индо-европейским родством, так как славянские слова с аналогичным корнем были бы другими.

Олег Гуцуляк, Володимир Єшкілєв: Золотий міст (російська діаспора і духовне відродження України)

В Україні, що розташована в центрі Європи, на могутньому фундаменті живих і вмерлих культур трьох тисячоліть зустрілися і застигли у неповторній єдності духовні хвилі європейського Заходу і великого Сходу.

І в цьому є глибинний, долевказуючий сенс, бо досвід розвитку людства наводить на думку, що цивілізації, замкнені в собі, відчуджені від сусідів географічними, релігійними чи духовними перешкодами, приречені на застій та деградаці.. Культурні прориви в будущину відбуваються там, де різні культури і типи мислення, на яких вони базуються, входять у безпосередній синтез, створюють сплав нової цивілізації. Як приклад можна навести історичний шлях арабо-кастильської Іспанії, середньовічної України або новітньої європеїзованої Японії. Процеси ці стихійні і некеровані; органічна пластика духовної взаємодії непомітна для сучасника - спостерігача, а наслідки - хоча не завжди передбачувані - все одно спрямовані на добро та прогрес мудрим плином історії. Історії, яка знає й приклади волюнтаристського впливу. Коли соціальні алхіміки - експерементатори спробували створити небачену псевдоінтернаціональну культуру, вивести її планово, як виводять нову породу свиней, у ретортах цього експерименту з'явилися цілі покоління люмпенів - маргіналів, без роду, без нації, споживачів поп-культури дешевого кічу.

І тоді, коли здавалося вже, що мутаціям бездуховності нема альтернативи, політичний поштовх перебудови поклав початок зворотному процесові. Базуючись на вищих цінностях людини, цей процес зупинив деградацію. Тільки тепер відходять у минуле регламентовані взаємини національних культур. Знову на перехрестях їх духовних впливів розпочинається робота - непомітна й повільна, але внаслідок її виникає плодючий шар справжнього духовного синтезу.