Історичний контекст у країнах світу
• Венеціанська республіка (з 1370 по 1797 рр.): цю посаду обіймав командувач флоту під час війни, який мав право забезпечувати потреби флоту всім необхідним.
• Британія: з 1513 р. цю посаду обіймав регент Катерини Арагонської, а згодом — герцоги різних домів як командувачі флотів. Нині у Великій Британії генерал-капітаном морських сил є чоловік королеви Єлизавети II принц Філіп, герцог Единбурзький.
• Нідерланди (Республіка Сполучених Провінцій): у 1587–1625 рр. посаду «генерал-капітан Союзу» як найвищу в державі обіймав принц Моріц Оранський.
• Баварське королівство: посаду генерал-капітана обіймав командувач королівської гвардії.
• Папська держава: цю посаду обіймав головнокомандувач папської армії (скасована до 1700 р., а її функції передані генерал-хорунжому). Відомими генерал-капітанами Церкви були імператор Карл Великий (Шарлеман; VIII ст.), королі Філіп VI де Валуа, Хайме ІІ Арагонський, Людовіко Тревісан, Ніколо ді Пітільяно (Орсіні), Джованні та Чезаре Борджіа, Джуліано II та Лоренцо ІІ Медічі, Федеріко ІІ Гонзага та ін..
• Австралія та Північна Америка: у 1787–1837 рр. колонія Новий Південний Уельс в Австралії мала статус генерал-капітанства Британської корони. Під цим статусом іноді в офіційних документах згадувалася і північноамериканська колонія Род-Айленд.
• Республіка Вермонт: у 1777–1791 рр. посаду генерал-капітана мав правитель незалежної Республіки Вермонт (до перетворення більшої її частини на один зі штатів США).
• Іспанська імперія: генерал-капітанством була Ла-Корунья у складі королівства Галісія. У 1938–1975 рр. посаду генерал-капітана, що визначалася як верховний правитель провінцій Іспанської держави, обіймав каудильйо Франсіско Франко, а з 1999 р. ця посада зарезервована за керівним монархом.
• Колоніальна Іспанська імперія: складалася саме з генерал-капітанств. Наприклад, до складу віце-королівства Перу входили генерал-капітанства Нова Гранада, Венесуела (як велике генерал-капітанство) та Майнас. У складі віце-королівства Нова Іспанія — генерал-капітанства Юкатан і Внутрішні Провінції (на північ від Мехіко до кордонів США). Також генерал-капітанствами були Канарські острови, Чилі, Куба, Філіппіни, Пуерто-Ріко, Гватемала, Санто-Домінго. Посаду генерал-капітана мав і першовідкривач Філіппін Фердинанд Магеллан. Під час боротьби іспанських колоній за незалежність цей статус мали деякі форпости іспанської корони (Буенос-Айрес, Санта-Крус-де-ла-Сьєрра та ін.). Посади генерал-капітанів обіймали лідери латиноамериканських повстанців Сімон Болівар, Хосе де Сан-Мартін, Бернардо О’Хіггінс, Хосе Марія Морелос, Ігнасіо Хесе де Альєнде, а з 1990 р. як почесну посаду в Чилі — колишній президент Аугусто Піночет.
• Португалія: іноді правителі колоній у Бразилії (Мараньян, Сеара, Ріу-Гранді-ду-Норті, Ітамарака, Пернамбуку, Баїя, Потру-Сегуру, Еспіріту-Санту, Сан-Вісенте, Санто-Амаро, Сантана, Ілеус), Африці (Сан-Томе) та Індії (окремі генерал-капітанства під загальною назвою «Estado da Índia»: Гоа, Бомбей, Мадрас, Даман і Діу, Дадра і Нагар-Хавелі) отримували статус генерал-капітана, керуючи одночасно кількома капітанствами.
Відображення у масовій культурі та міфологіях
• У світі Середзем’я Дж. Р. Р. Толкіна посаду «генерал-капітана Гондора» обіймає Боромир.
• У всесвіті Warhammer 40.000 існує титул «Captain-General of the Adeptus Custodes» як звання одного з Високих Лордів Терри.
Східноєвропейські аналоги: Гетманство
Посаду генерал-капітана, що звучала як hejtman (від нім. Hauptmann — «голова; капітан»), мали вожді таборитів, які повстали проти Священної Римської імперії, зокрема Ян Жижка. Відповідно, імперські війська, спрямовані на придушення повстання, очолював «польовий генерал-капітан» (Feldhauptmann).
Починаючи з кінця XIII ст. і до 1918 р. намісник чеського короля в Моравії носив титул моравського земського гетмана (moravský zemský hejtman). Після адміністративної реформи 2000 року гетманом називають голову краю (krajský hejtman).
У Молдавському князівстві гетман (hatman) був другим за старшинством (після воєводи-«герцога») воєначальником. Він входив до «дивану» — ради при господарі, був охоронцем меча та палиці (скіпетра). Крім того, він був пиркелабом (pârcălab — «начальник фортеці; комендант») і портаром Сучави (високий сановник, який відповідав за охорону фортечних воріт і служив перекладачем під час прийому іноземних посольств). Гетман міг навіть обіймати посаду великого спетара (mare spătar — «головнокомандувач»).
Посади генерал-капітанів (hetman; великих гетманів коронних і гетманів польних) як намісників короля та управителів армії існували в обох частинах Речі Посполитої — Польському королівстві та Великому князівстві Литовському.
________________________________________
Генерал-капітанство Україна
Після створення у 1572 р. реєстрового козацького війська його начальник іменувався «Гетман його королівської величності Війська Запорозького».
Після придушення козацько-селянських повстань 1637–1638 рр. титул гетмана реєстрових козаків було скасовано.
Дипломатія Ватикану та титул «Генерального капітана»
У грудні 1593 р. Папа Римський Климент VIII направив до низки держав Східної Європи з особливою місією хорватського священника Олександра Комуловича. Перед ним стояло завдання відвідати Трансільванію, Молдову, Валахію, Річ Посполиту та Московське царство з метою залучення їх до Антитурецької Ліги, яку Ватикан мав намір створити під егідою Габсбурзької імперії. Особливі складнощі Комулович мав подолати на території Речі Посполитої, уряд якої категорично виступав проти війни з Туреччиною. Тому папський емісар мав таємно від урядовців зустрітися з представниками українського козацтва, добре відомого в Європі своєю антитурецькою та антитатарською активністю. Легату було доручено передати ватажку козаків вірчі листи (отримані від ватиканських агентів — купців Монтелупі) і спробувати переконати його здійснити похід на Монкастро (нині Білгород-Дністровський), спровокувавши цим втягування Речі Посполитої у війну з Туреччиною.
Листи Папи Римського до українських козаків були озаглавлені так: «Вибраному благородному чоловікові, генеральному капітану козаків» та «Вибраним синам козацьким військовим».
Водночас в офіційних документах Речі Посполитої аж до Зборівського миру 1649 р. воєначальник запорозьких козаків називався лише «старшим» (що відповідає латинському mayor). Ймовірно, титулом «генеральний капітан» папська курія підкреслювала для самих козаків їхню важливість для ватиканської політики.
Ці листи збереглися у ватиканському архіві у фонді «Послання до правителів». У середині XIX ст. їх опублікував хранитель архіву А. Тейнер у виданні «Стародавні пам'ятки Польщі та Литви» (Theiner A. Vetera monumenta Poloniae et Lithuaniae. — Romae, 1861. — V.III. — P.211-213). У 1953 р. вони були передруковані у першому томі ватиканського видання «Документи римських понтифіків, які висвітлюють історію України», підготовленого отцями-василіанами.
Звіт Комуловича свідчить, що у травні–червні 1594 р. запорозькі козаки на чолі з отаманом Богданом Микошинським перебували в чорноморській експедиції, тому легат був змушений вести переговори з іншими загонами — реєстровцями снятинського старости Миколи Язловецького та покозаченими селянами Северина Наливайка.
Рескрипти та Богдан Хмельницький
Офіційні документи папської курії щодо іншого ватажка — Івана Сулими — залишаються невідомими, хоча за успішні морські походи проти Оттоманської Порти він отримав від Папи Павла V Боргезе золоту медаль із портретом Понтифіка.
Саме лист-рескрипт Климента VIII, разом із королівськими грамотами, розглядався козаками як привілей (встановлення прав) козацьких вольностей та їхньої генеральної старшини на генерал-капітанство Нижньодніпровської («Низової») Запорізької військової міліції у складі Речі Посполитої. Ці рескрипти, відібрані поляками після арешту Івана Сулими, зберігав черкаський полковник Іван Барабаш. У нього їх викрадає військовий писар Богдан Хмельницький. Своїм авторитетом (під час повстання Павлюка у 1637 р. він був генеральним писарем, а раніше отримав від короля Владислава IV золоту шаблю за порятунок його життя під Смоленськом у 1634 р.) Хмельницький скликає запорожців на Січі, демонструючи рескрипти Папи та королів. Важливість цих документів підтверджується тим, що після Жовтоводської битви Адаму Кисілю під час переговорів було доручено вимагати від Хмельницького повернення цих рескриптів.
Обраний у 1648 р. генерал-капітаном (гетманом) Християнської міліції Низов'я Дніпра, Зіновій Богдан Хмельницький герба Сирокомля (Абданк із Хрестом), спираючись на право міжстанової конфедерації для захисту свобод проти центральної влади (ius resistendi), поширив свою владу на низку воєводств: Подільське, Брацлавське, Белзьке, Руське (центр — Львів), Волинське (центр — Луцьк), Київське та Чернігівське.
Тим самим він перетворив підвладну територію на Генерал-капітанство Україна («Гетьманщина»; Capitano Generale dell’Ucraina) Найсвітлішої Республіки (Serenissima Res Publica).
Сама назва «Україна» стала тепер означати територію, «украяну» (відокремлену) як окрема військово-административна одиниця, що в європейській традиції відповідало поняттю «марки» (від латин. margo — «край»).
Історична довідка про марки: землі зі статусом марок зазвичай створювалися для охорони кордонів і очолювалися маркграфами (маркізами) або великими графами. До таких належали Данська марка (Danmark), Іспанська, Баварська марки в імперії Карла Великого, графство Марч в Уельсі тощо. Цікаво, що у своїх щоденниках Катерина ІІ називала лідера яїцьких (уральських) козаків Омеляна Пугачова саме «маркізом». З числа графів марки обирався герцог (дослівно — «воєвода», dux / duca / duce), який ставав військовим авторитетом — dux bellum. Для охорони кордонів формувалася «міліція» з вільнонароджених людей, які складали легкоозброєну кінноту — «козаків» (від тюркського «вільний»).
Самодержець Русі
27 грудня 1648 р. (2 січня 1649 р.) Богдан Хмельницький був миропомазаний Єрусалимським патріархом Паїсієм та київським митрополитом Сильвестром Косовим біля Золотих Воріт у Києві як Самодержець Русі та захисник Православної віри. Миро було заздалегідь освячене в Єрусалимі на Гробі Господньому. Під час літургії у Святій Софії патріарх відпустив Хмельницькому минулі й майбутні гріхи без сповіді, що є елементом коронаційного ритуалу.
Як «Самодержець Русі» він підписував універсали та листи, а до правителя Москви звертався як до «Царя Русі Східної». Навіть турецький султан Мегмед IV у грудні 1650 р. адресував йому листи словами: «Найвидатніший з монархів релігії Ісуса, найперший із нащадків Месії, гетьман козацький Богдан Хмельницький!».
Перед польськими послами у Києві Хмельницький чітко задекларував свою місію: «...Правда є, що я маленька незначна людина, але це Бог мені дав, що нині я єдиновласник і самодержець руський… Виб'ю із лядської неволі весь руський народ... Відтепер я буду воювати за нашу віру православну... Мій Київ, я господар і воєвода Київський, дав мені це Бог… за допомогою моєї шаблі».
Лише після Переяславської ради Хмельницький прийняв офіційну королівську грамоту на гетманство, тоді як до травня 1648 року підписувався скромно: «війська вашої королівської милості Запорізького старший».
Адміністративний устрій за Зборівським договором (1649 р.)
На підставі Зборівського миру (19 серпня 1649 р.) Річ Посполита визнавала владу генерал-капітана (гетмана) над трьома воєводствами: Київським, Чернігівським та Брацлавським.
• Коронне військо та євреї не мали права перебувати на цих землях.
• Державні посади (governo) дозволялося обіймати лише православній шляхті.
• Реєстр козаків збільшувався до 40 тисяч осіб, які розподілялися по 16 військово-адміністративних одиницях — полках (reggimento).
• Кожен полк очолював полковник (colonello), який мав абсолютну військову, судовую та адміністративну владу на своїй території.
• Полки ділилися на сотні (centuria).
• Запорозька Січ (Castrum) зберігала статус окремої адміністративної одиниці.
Порушення миру та Білоцерківський договір
Польська шляхта не змирилася з автономією Генерал-капітанства Україна. У грудні 1650 р. Сейм оголосив загальну мобілізацію (посполите рушення), і в лютому 1651 р. на Поділлі поновилися бойові дії. Дійшло до того, що київського митрополита Сильвестра Косіва католицьке духовенство демонстративно вигнало із засідань Сейму в Варшаві.
Через порушення королем Яном Казимиром присяги про віротерпимість український народ звільнявся від підданства. Митрополит коринфський Йоасаф підперезав Хмельницького мечем, освяченим на Гробі Господньому, а Константинопольський патріарх надіслав благословення на війну.
Після поразки під Берестечком за Білоцерківським договором (1651 р.) влада генерал-капітана звузилася лише до Київського воєводства, а сам він підпорядковувався великому коронному гетману.
Проте блискучі перемоги козаків під Батогом (1652 р.) та Жванцем (1653 р.) змусили Сейм повернутися до умов Зборівського миру, очистивши українські землі аж до річки Случ від польської присутності.
Історичні обмеження моделі «Нації найманців»
Як зазначає публіцист Дмитро Корчинський, статус генерал-капітана накладав на Хмельницького значні обмеження, які завадили йому трансформувати державу у Велике Князівство Руське.
Історично українці, подібно до швейцарців, тривалий час функціонували як «нація найманців». Головним гаслом Хмельниччини, за влучним спостереженням есеїста Топчія, було «збільшення реєстру». Величезна кількість чоловіків не бажала займатися продуктивною працею, прагнучи лише воювати за платню від короля, царя чи султана. Жодна тогочасна економіка не могла прогодувати армію такого масштабу. Саме тому Хмельницький не міг проголосити себе повноправним князем — його ж власні соратники одразу поставили б питання: «Тепер ТЫ будеш нам платити?».
Сучасна ситуація в Україні докорінно відрізняється: століття випробувань сформували потужний і суб'єктний податковий стан (платників податків). Сьогодні є кому фінансувати національну війну навіть без зовнішнього «доброго султана».
Власне, поява цього свідомого прошарку платників податків та їхніх власних отаманів у минулому (зокрема у 1918 році в часи «Української Держави» під німецькою окупаційною владою) остаточно припинила спроби реставрації військово-цензової демократії старого генерал-капітанства.
Ієрархічна структура козацтва (P.S.)
• Гетман — відповідає генерал-капітану (або маркграфу / маркізу / паші / хоу).
• Генеральна старшина — відповідає рангу генерал-майорів.
• Титули та звертання: Ясновельможність, Світла Високість, Сяйво, Високородність (Most Excellente, Most Honorable, Highness, Erlaucht, Illustris, -issimus).
Комментариев нет:
Отправить комментарий