Гуцуляк О. Б. Святий Миколай як «карпатський бог» і витоки його міфологічного образу / Saint Nicholas as a "Carpathian god" and the origins of his mythological image

Вийшла друком:

 Гуцуляк О. Б. Святий Миколай як «карпатський бог» і витоки його міфологічного образу // Станіслав Росовецький : In memoriam. Колективна монографія / наук. ред. О. В. Боронь, відп. ред. Ю. Б. Дядищева-Росовецька. – Київ : Інститут літератури НАН України; ФОП Саломатін Сергій Миколайович, 2023. – С. 321-334. - https://rosovetskyi.com/stanislav-rosovetskyi_in-memoriam/

У запропонованій статті аналізується генеза уявлень про святого Миколая в українській фольклорній традиції. Зокрема, уявлення про коронацію святого та про володіння ним луком та стрілами для нищення сил зла. Встановлено індоєвропейську традицію про народження (в серпні-вересні) першопредка-царя-лучника, переможця в боротьбі з демонічними силами, і Хайк Агхегхнавор, Уац Ніккола Хорз, Миколай зі стрілою та луком, Накула Лучник, Оріон-«Мисливець» – це його інваріанти. З прийняттям християнства лікійсько-анатолійський його інваріант (Ніколаос, Миколай) значно історизувався (образ давнього героя витіснили пізніші носії його імені).

The proposed article analyzes the genesis of beliefs about St. Nicholas in the Ukrainian folklore tradition. In particular, the idea of the saint's coronation and his possession of a bow and arrows to destroy the forces of evil. An Indo-European tradition has been established about the birth (in August-September) of the progenitor-king-archer, the winner in the fight against demonic forces, and Haik Agheghnavor, Wac Nikkola Хorz, Nicholas with the bow and arrow, Nakula the Archer, Orion the “Hunter” are his invariants. With the adoption of Christianity, its Lycian-Anatolian invariant (Nikolaos, Mykolay) was significantly historicized (the image of the ancient hero was supplanted by later bearers of his name).

Олег Гуцуляк: Галиат Иронский и нартский род Алагата

Аул Галиат (на тагаурском диалекте Гальятц), одно из древнейших селений, находится в кавказском ущелии Уаллагком осетинской Дигории (Ирафский район Республики Северная Осетия — Алания). Галиатская администрация включает три селения: Дунта — 17 семей, Камунта — 6 семей и Галиат — 2 семьи (из иронских фамилий в последнем живут только Бессоловы, Арсаговы и Едзиевы.). Местные жители говорят, что когда-то галиатцы могли ходить друг к другу по крышам: крыша одного дома был двором другого. Сейчас вы попадаете в призрачный мир древних каменных развалин, среди которых сохранилось несколько жилых строений. Укрепленные полуразрушенные дома напоминают средневековые крепости. Сложенные, в отличие от сторожевых башен, не на известковом, а на глиняном растворе, многие из них были разрушены еще в начале XX в. Их не ремонтировали, так как на смену им из России пришли другие строительные традиции. Сохранились старинные фамильные башни, склепы, древние каменные межевые сооружения. Автобусное сообщение до Галиата прекращено, ближайшая остановка находится в 6 км вниз по склонам. В селениях имеется 12 автомобилей, хотя состояние грунтовых дорог в горах очень плохое. Большая часть этих узких и разъезженных дорог проходит над обрывами в несколько сот метров, поэтому езда с местными жителями на машине — ощущение очень острое. Для горца, как для горной серны, жизнь над обрывами — обычное явление.

Олег Гуцуляк: Зоря храму Морія

В Південній Осетії над селом Кобет Дзауського району є священний пагорб Морех (Морах, Моурах), назва якого не етимологізується ні осетинською, ні грузинською мовами. Відомі сакральні центри інших народів з аналогічною назвою. Зокрема, Морейя, де Авраам готувався до жертвопринесення свого первістка, кельтська Моріас чи Муріас, батьківщина Племен богині Дану, скандінавська Мора-стен "Камінь Мора", храмовий коплекс в Упсалі, земля Мо-Уру, що, начебто, згадується в зороастрійській "Бундахішн" і звідки різні елементи Традиції принесли амореї, маври та маорі в різні частини світу

Тут мешкало осетинське плем'я туалта (груз. "двалеті"), де великий хрест на пагорбі Морех доглядав клан білих ("урс") туалта. Вважається, що це плем'я переселилося в Грузії з Північного Кавказу, з району Урсдон ("Біловоддя") зі святилищем Мігдау, де головним жрецьким кланом були Дзугаєви (Дзугата, від "дзуг" — "гурт, група" як народноетимологічне випрямлення "дзуттагта" — "іудеї"; прізвища з даним коренем поширені серед осетин, а їх носії визначаються певним пієтетним ставленням до них представників інших кланів — Дзугкоєви, Дзуттагови, Дзутцата та ін.; ймовірно, переселення відбулося після загибелі іудейського Хазарського каганату).