Це рішення викликало спротив з боку польських фундаменталістів, які зорганізувалися у місті Бар на Поділлі у “конфедеративне рушення” (рокош; такий собі тогочасний “Талібан”) на чолі з Казимиром Пулаським. Конфедерати на Київщині, Поділлі та Волині організували кривавий терор проти православних та їхніх церков та святинь.
Як реакція на таку наругу національних та людських прав сходилися “анти-талібські” сили в урочище Холодний Яр біля Мотронинського монастиря, що на Чигиринщині. Там вони і утворили гайдамацтво - особливу консорцію представників общин, що не бажали підпорядковуватися існуючій родово-феодальній польсько-литовській державі, плекаючи мрію про родово-комітатний лад (укр. “богатирство”, іспан. begetria) Київської Святої Русі.
З другої половини травня 1768 р. повстанське військо, з благословіння архімандрита Мелхиседека Значко-Яворовського, розпочало визвольний похід (реконкісту), відомий під іменем “Коліївщина” – “Побратимство” (від турецького “кол” – “рука”, “поле”, “очеретяні плавні”; “колдаш” – “товариш”). Незабаром рух охопив Київщину, Брацлавщину, Поділля та Галичину, у визвольних землях утворювалося українське управління, а згодом – і державні утворення: Максим Залізняк був оголошений князем смілянським та гетьманом гайдамаків, а Іван Гонта – князем уманським та полковником…
