Олег Гуцуляк: Мазури і гуцули: скандинавський слід в етнонімії

Мазури

Від давньоскандінавського maðr «чоловік; людина» може походити слов’янське «мазур» на означення субетносу поляків, який мав субстратом або замешкав на землях давніх германців (носіїв пшеворської культури).

Ось як теоретично міг би розгортатися цей «алхімічний» процес перетворення слова:

1.    Фонетичний та морфологічний міст: від maðr до maz-

У давньоісландській та давньоскандинавській мовах слово maðr походить від прагерманського *mann- / *manwaz. Проте інтервокальний або кінцевий звук ð (дзвінкий щілинний, як англійське th у this) є дуже рухливим під час запозичення в інші мовні системи: при переході германських реліктів у слов’янське середовище (де звуку ð не було), він міг адаптуватися через дзвінкі свистячі або шиплячі – [z] або [ž]. Крім того, у самій прагерманській мові номінативний суфікс *-az (який дав закінчення -r в ісландському maðr) містив звук z. Якщо уявити праформу, близьку до готської чи ранньогерманської фіксації «людей» певного племені, основа на mas-/maz- цілком могла маркувати «чоловіків» або «мужів» конкретного воїнського союзу.

2. Пшеворський субстрат: германці та слов'яни в одному казані

Пшеворська археологічна культура (Західна Україна, Польща) – це класичний простір «амфібійності» та міксації. Вона традиційно пов'язується з германськими племенами (вандали, лугії) та слов'янським (венедським) субстратом. Якщо місцеве населення (нащадки пшеворців або ті, хто з ними взаємодіяв) перейняло германське самоназву для повноправних «мужів/воїнів» (madr / mar / maz), то в слов'янському мовному просторі до цієї основи мав додатися продуктивний слов'янський суфікс -ур (як у словах коцур, гнатюр, бачур, або етнонімах на кшталт тивер-ці, чи утвореннях типу лямур, качур). Таким чином, «германські мужі» (maz-) на слов'янському лінгвістичному ґрунті трансформувалися у «мазурів» – людей певного типу, волелюбних горян чи мешканців лісових порубіжжів.

3. Культурний та ментальний паралелізм: Мазури та Козаки та Гуцули

Цікаво, що мазури (історичний субетнос поляків, який заселив колишні прусські та ятвязькі землі, Мазурію, Мазовше) у польській культурній міфології посідають місце, дуже схоже на козаків: вони сприймалися як люди реліктового порубіжжя, міцні, вперті, пов'язані з дикою природою (лісами та озерами), зі своєю унікальною говіркою («мазурення»).  Якщо козак – це людина степу, а гуцул – людина гірських полонин, то мазур у цій парадигмі – це madr пралісів та озерних пусток, релікт давнього воїнського субстрату, що зберіг первісну енергію «нижнього світу» дикої Півночі.