Олег Гуцуляк: Авраамічний завіт та ацтекський тупик: метаморфози ритуального замінника в мезоєвразійському та мезоамериканському просторах (генеза та трансформація індоєвропейського і близькосхідного міфів про ритуальну заміну людини твариною)

Анотація (Abstract)

У статті досліджується трансформація прадавнього міфу про космогонічне жертвопринесення та його еволюція у ритуальні практики «царя-замінника» і заміну людської жертви тваринним еквівалентом. На матеріалі індоєвропейських, близькосхідних, далекосхідних та мезоамериканських міфологічних систем автор аналізує дві протилежні стратегії подолання первісного катастрофізму. Перша стратегія (авраамічний завіт, буддійська реформація) веде до етичного прориву, символічної заміни (овен, заєць) та закриття катастрофічного циклу (сюжет Содому і Гоморри). Друга стратегія (ацтекська модель) демонструє блокування осьового перелому та зациклення у перманентному «онтологічному боргу» перед Сонцем. Особлива увага приділяється ролі жіночих персонажів як агентів ритуальної трансформації.

Центральним для авраамічної свідомості є близькосхідний міф про принесення батьком сина в жертву богу і заміну його в останню мить бараном для цілопалення (мотив вогню) – біблійна розповідь про Авраама («Батька багатьох») і Ісаака (Іцхака «Смішного»*)  та Акеду (зв’язування останнього) (Буття. 22:1-14). Також у ісламі Курбан-Байрам (Ід аль-Адха) — це одне з двох найважливіших свят, яке символізує відданість, жертовність і віру у Всевишнього. Згідно з ісламськими переказами, пророк Ібрагім отримав від Аллаха веління принести в жертву свого сина (не названо у Корані ім'я, але араби вважають, що мова йде про брата Ісаака - Ісмаїла). Коли Ібрагім довів свою абсолютну покірність і вже заніс ніж, Аллах змилостивився, зупинив його і замінив жертву на барана. Це випробування стало символом найвищої віри.  У дні свята мусульмани здійснюють ритуальний забій жертовної тварини (вівці, кози, корови чи верблюда). М'ясо за традицією ділять на три частини: одну залишають для сім'ї, другу роздають нужденним, а третю використовують для пригощання родичів та сусідів.  Віряни відвідують рідних, роблять подарунки, намагаються пробачити старі образи та допомогти тим, хто цього потребує.

Перед подією жертвопринесення описується частування Авраамом, який сидів перед наметом під дубом Мамре, трьох прочан (Буття 18:1-16), а потім – ситуація з катастрофою (загибель Содома і Гоморри) (Буття 18:20-33, 19:1-29). 

Розділ 1. Космогонічний розпад та первісний борг

Проте, як виявляться, даний мотив був притаманний й індоєвропейцям. 

Так, Б. Лінкольн та Я. Пухвел  припустили, що міф, який належить протоіндоєвропейському періоду (бл. 3500 р. до н. е. або навіть раніше), розповідав про те, як перший жрець (на ім'я *Manu «Людина») приніс першого царя (на ім'я  *Yemo, «Близнюк») у першу жертву таким чином, що з розчленованих частин тіла жертви було створено матеріальний космос і елементи соціуму. У деяких варіантах міфу (Індія, Іран, Ірландія) в жертву приносився також самець великої рогатої худоби, в інших – людську жертву вигодовувала самка чотириногої тварини (корова Аудумла в Скандинавії, вовчиця в Римі) [Lincoln, 2024, p. 66-67]. 

Але, як на нас, даний індоєвропейский наратив  те ж є розповіддю саме про те, як: або 

Олег Гуцуляк: Про Змія-Джока та еволюцію релігії семітів / About the Snake-Jok and the Evolution of Semitic Religion

Як правило, релігієзнавці, етнографи та соціологи, починаючи з праці Джеймса Фрезера «Фольклор у Старому Завіті» (1918), пов'язують біблійний сюжет гріхопадіння перших людей із таким культурно-світоглядним комплексом як «табу», що має важливе соціальне значення для архаїчних і традиційних суспільств і став родоначальником моралі. «Табу» (з тонган. tapu, полінез. kapu, мальгаш. fadu — «цілком виділений, відокремлений, священний, недоторканний, проклятий») являє собою сувору заборону на вчинення будь-якої дії, засновану на вірі в те, що подібна дія є або священною, або такою, що несе прокляття для обивателів під загрозою надприродного покарання. Особливо порушення табу королем, вождем або елітою призводило до безчестя всієї керованої ним землі, до її безпліддя, завоювання ворогами тощо. Як правило, система «табу» має тенденцію створювати «розповсюджувальні» обмеження «за аналогією» навколо об'єкта основної заборони, щоб убезпечити основну заборону від навіть найвіддаленішої можливості порушення, тому з часом табу можуть здаватися ірраціональними навіть з погляду тих, хто їх виконує. У переносному сенсі табу означає взагалі будь-яку заборону, порушення якої зазвичай розглядається як загроза суспільству без чіткого усвідомлення, яка саме це загроза.

Як відомо, частина описаних у міфологічних оповідях дій першопредків або героїв пов'язана саме не зі встановленням різних видів табу, а з неминучими їх порушеннями. Але оскільки неодмінно слідує надприродне покарання, то система табуйованого ще більше зміцнюється. Це спостерігається в періоди, коли традиційне суспільство переживає кризи і виявляється, що в нинішній ситуації колишні табу «не працюють» і необхідні нові.

Однак бувають винятки, коли деякі табу скасовуються і нівелюються, а то й взагалі відбувається кардинальне переосмислення всієї системи табу, часто зі зміною релігійно-міфологічної обрядовості.

Саме таку ситуацію описує біблійний міф про гріхопадіння, де зафіксовано головний погляд архаїчних людей: нещастя, тлінність життя, хвороби і смерть походять саме від дій надприродних істот (мотивації самих цих істот у цьому випадку не важливі). У біблійно-коранічній версії — від істоти Змія, «найхитрішого» і «наймудрішого».

Олег Гуцуляк: Жена-в-Камне, Один-Адонай и Говорящая голова в роще Мимира

К евразийскому мотиву рождения бога-ребёнка из камня/могилы/пещеры (Кёр-оглу, Гэсер, Керсаспа, Парикшит, Митра, Мардук, Дионис элевсинских мистерий, Кощей, Амирани, Сосруко, Батразд, Мелхиседек) (см.  нашу статью:   Кёр-оглы - сын могилы и правитель Чамбули Мастон) можно отнести германское предание о рождении первочеловека Бури из «солевого камня», который облизала священная корова Аудумла на границе Нифельхейма. У Бури родился сын Бёр,  который женился на женщине по имени Бестла, дочери великана Бёльторна; и у них родилось три сына: Один, Вили и Ве, родоначальники богов-асов. «Соленый камень» – это превращенная в солевой столп библейская жена Лота, сына Арана, брата Авраама (Быт. 19:26), оглянувшаяся на пылающие Соддом (sedom «Пылающий») и Гоморру (amora «погружение, потопление»),  и столп этот находится на горе Содом возле пещеры Лота (восточный берег реки Иордан, напротив Хеврона). Вероятно, к этому же контексту, через посредничество индоиранско-хурритского государства Митанни (XVI-XIII вв. до н. э.) на Ближнем Востоке (Сирия), следует отнести ведическое предание о жене, превращенной в камень. Однажды риши Маричи, сын Брахмы, вернулся из леса усталым и захотел, чтобы жена Дхармаврата помассировала ему ноги. Когда она начала это делать, Маричи уснул. И тут появился Брахма. Дхармаврата оказалась в затруднительном положении — надо было оставаться при муже и в то же время принять с почестями Брахму, учителя её мужа. Она выбрала последнее. Когда Маричи проснулся и не увидел Дхармавраты, то проклял жену, чтобы она превратилась в камень.