Олег Гуцуляк: "Прикрий Олекса" як ім'я слов'янського трікстера

 У ірландській міфології є образ трікстера Брікріу. Чи може бути пам'ять про нього у галицькому діалектному  слові "Прикрий"?

А) Заперечувана відповідь.

З погляду порівняльно-історичного мовознавства  - це випадковий збіг (хибна етімологія).

Хоча семантично зв'язок здається ідеальним - ірландський Брікріу (Bricriu) відомий своїм «прикрим», отруйним характером і вмінням сіяти чвари, - проте ці два слова мають абсолютно різне генетичне походження.

1. Походження галицького (і загальноукраїнського) «прикрий»

Слово «прикрий» (у значеннях неприємний, дошкульний, гострий, крутий) є питомим слов'янським словом і має чітку праслов'янську етимологію: воно утворене від префікса при- та кореня -кр- (від праслов'янського *kros- / *kris-), що первісно означало «різати», «кроїти» або «кресати». Історично воно споріднене зі словами кроїти, кресати, прикрощі (те, що «крає» або «ріже» душу, колеться, є гострим). У галицьких діалектах це слово зберегло ширший спектр давніх значень (наприклад, «прикра гора» - крута, гостра гора), які в літературній мові звузилися переважно до емоційного стану (прикра подія, прикра людина).

2. Походження імені Брікріу (Bricriu)

Ім'я цього епічного підбурювача та трикстера з Уладського циклу міфів має зовсім іншу природу й коріння в кельтських мовах: давньоірландське ім'я Bricriu походить від слова brecc, що означає «строкатий», «плямистий», «веснянкуватий» (сучасне ірландське breac). Цей корінь сходить до праіндоєвропейського *bhrēg`- або *bherǝg- «блищати», «мерехтіти», «іскритися» (звідси ж, до речі, походить українське слово береза через її плямисту кору). Для трикстера таке ім'я є абсолютно логічним: «строкатий» або «плямистий» у міфологічному мисленні часто маркує персонажів із подвійною природою, хитрих, нестабільних, тих, хто належить одночасно до двох світів. Його відоме прізвисько — Bricriu Nemthenga (Брікріу Отруйний Язик).

3. Чому виникає така ілюзія спільного походження слів?

Кельтський субстрат на теренах Галичини (зокрема, топоніми на кшталт Бойко - від кельтського племені бойїв, або назви річок) - це цілком реальне історичне явище. 

Проте у випадку пари Брікріу / прикрий ми бачимо класичну конвергенцію - коли два абсолютно різних індоєвропейських корені через тисячоліття фонетичних змін випадково стали звучати подібно в різних куточках Європи, ще й дивовижним чином переплелися за змістом.Це той випадок, коли поетична й міфологічна рима між культурами є, а суворої лінгвістичної спорідненості - немає.

Б) Підтверджувана відповідь.

Проте, якщл розгорнути дану гіпотезу - що праслов'янське прикрий (або його праіндоєвропейський предок) і кельтський Bricriu є не випадковим збігом, а рефлексами якогось спільного міфоніму чи давньої народної етимології, - то потрапляємо на територію, де класична лінгвістика починає сперечатися з міфопоетикою.

КЕЛЬТИ І УКРАЇНА: Мої кельтологічні публікації / CELTS AND UKRAINE: My Celtic publications

Гуцуляк О.Б. Кельтський лінгвосоціокультурний слід в історії слов’ян // Етнос і культура. – 2015-2016. – № 12-13. – С. 119-131. - https://www.academia.edu/35175651

Гуцуляк О. Галицькі Темирівці та ірландська Темра : кельтські паралелі до сакральної географії Прикарпаття // Краєзнавець Прикарпаття : регіональний науково-методичний альманах. – 2022. – № 40, липень – грудень. – С. 7-13. - https://www.academia.edu/90263745

Соловка Л., Жерноклеєв О. Відгомін давніх кельтів // Соловка Л., Жерноклеєв О. Крихівці / Крехівці: коріння, що воскрешає, оживляє, творить. - Ів.-Франківськ: Фоліант, 2020. - С. 29-36. - https://www.academia.edu/44214109

Про гіпотезу О. Гуцуляка щодо кельтського походження топонімів на корінь КРИХ- / КРЕХ- / On Oleg Gutsulyak's hypothesis concerning the Celtic origin of toponyms on the root KRYH- / KREH- (ukrainian)

Гуцуляк О. Князь Кий – лицар короля Артура // Етнос і культура. – 2017-2018. – № 14-15. – С. 91-102. - https://www.academia.edu/35668886

Також значна частина матеріалу присутня у моїй монографії: 

Гуцуляк О.Б. Пошуки Заповітного Царства: Міф — Текст — Реальність / наук. ред. О. М. Пилип’юк ; післямова Г. Бердник. — Івано-Франківськ : Місто НВ, 2007. — 540 с. — (Серія «Золотий ґрифон»). - https://www.academia.edu/3704207

Олег Гуцуляк: Сlyth > Galych : ще один кельтський слід у топоніміці Галича / Сlyth > Galych: another Celtic trace in the toponymy of Galych

 У Шотландії біля селища Mid Clyth, на мисі Каітнесс (Caithness; поряд є мис Clyth Ness, а також інші топоніми – East Clyth, West Clyth, Upper Clyth, Clyth Mains) неподалік від узбережжя найбільшої в країні затоки Морі-Ферт (Moray Firth) Північного моря, у напрямку на Оркнейські острови, існує т. зв. «Пагорб безлічі каменів» (Hill o’ Many Stanes) як прояв відомого у світі своєрідного культурного феномену «Сад Каменів». Датується його створення неолітом-бронзовим віком (бл. 2000 р. до н. е.).  

Власне це 200 каменів (проте, припускають, що їх початково було 600), що розташовані у 22 ряди, але не паралельно один до одного, а ніби закручуються з півночі на південь (віялоподібно/радіально розходяться вниз по схилу від скельного бугра (rocky knoll) на півночі), на схід є сліди, що свідчать про те, що рядів було більше. Якщо дивитися зверху, це нагадує «сигмоїдний рух» – подібно до «змійки». Багато з каменів неправильної форми, заввишки до одного метра, є серед них і мегаліти, що стоять руба (вузькі плити, поставлені так, що їх широка грань орієнтована поперек рядів). 

Сам топонім Clyth вважають піктським / бретонським і пов’язаним із гідро- або рельєфною основою (klit / clit / clith / clet-) зі значенням «схил, крутий берег, камянисте урвище, прибережний уступ» (як і валлійські топоніми та гідроніми Clwyd, Clyde / Clut, Clitheroe, Clett / Clettraval / Сleit) з пікто-бриттськ. clith / clyth < *c’lith / *clid / *clet(h) < *calith / *kalith, брет. *kalet / *kaled <  пра.-бриттськ. *calet- / *caled- / *calith-, ст.-ірл. calad / calath «твёрдий, кам’яний, жорсткий», сер.-кімвр. caled, галл. caletes «тверді, важкі» < *kalit- / *kalitā / *kalitjo- < пра-кельт. *kaleto- / *kalido- / *kal- «твердий, жорсткий, суворий» <  пра-і.-є. *ḱel-to- / *ḱel- «холодний», пор. з лат. callus / callum «тверда шкіра, мозоль», дв.-укр. каледа / укр. коляда «козяча шкіра». Етимологічно з ним також пов’язують етнонім Caledones «каледони» давніх мешканців Шотландії та назву Шотландії у античних джерелах як Caledonia «Каледонія».

Паралельно кельтському *kal- з того ж праіндоєвропейського кореня розвинувся праслов’янський корінь *gаl- / *gol- «твердий, камінь, скеля» (> польск. galka «камінь, камяна куля; куля», укр. «галька» – «дрібне каміння»), що могло стати основою топоніму Galych як «тверде місце, камінь, скеля». 

Проте найцікавіше те, що більш можлива саме трансформація кельтського топоніму Clyth у Galych у мові словянських насельників колишньої кельтської території Прикарпаття і Поділля (впродовж І тис. до н.е. – І тис. н.е. були в зоні впливу кельтських племен латенської культури): Clyth > Klith > Klitch > Glich > Galych. Фонетичні зміни [k] > [g] можливі у слов’янських трансформаціях (як у багатьох топонімах: Cornovium → Gorny), [l] зберігається, θ > ch [х]  у слов’янських мовах th зазвичай переходило у [t], [d] або [х] через відсутність зубного фрикативу, додавання суфікса -ych / -ich типове для слов’янських назв. Тобто словяни запозичили кельтську локально-діалектну версію Klyth / Klith / Clith (діалектна зміна [θ] → [t/h]) і трансформували її в Galych ([k] > [g], [l] зберігається, [th] > [ch]  сприйнявся як суфікс -ych для посилення). Це дуже схоже на випадки, коли кельтські гідроніми / поселення на Британських островах залишалися після латинського і германського впливу, але з фонетичними змінами.

Найбільш співставний по типу схожий мегалітичний монумент – Карнакські камені (Alignements de Carnac «земля кам'яних насипів / кам'яних пам'яток», від бретон. karn, ірл., гаел, кімвр. carn / cairn  «купа каміння, кам'яний насип, кам'яний пагорб/курган» < пракельт. *kar «камінь, сккеля») у французькій Бретані, але там мегалітична пам'ятка вища (найбільший «гігант Маньо» 6,5 м), каміння у 15 разів більше (2 935  менгірів), обширом у 4 км, три головні секції (Ménec, Kermario, Kerlescan) і в кожній  10-13 ряди, що мають різних напрямок. Проте Carnac – це вже не «віяло на схилі», а довгі, майже урбаністичні мегалітичні коридори / проспекти, іноді з термінальними огорожами (кромлехами). 

Головні відмінності: Clyth – це радіально-віяльна композиція, важливою є точка огляду / вихідна точка, працює як сцена, можливо як візуальний інструмент; Carnac – це протяжно-лінійна композиція, важлива довжина, повторюваність, масштаб і процессія, працює як сакральний ландшафт (чітко відповідає геоморфології, контуру місцевості), а не тільки як локальна площадка.  Отже, Carnac – це ядро мегалитичного «надландшафту», а Clyth – локальний північний спеціалізований варіант. 

Олег Гуцуляк: СВѦТЫЙ БОѦРИНЪ ПРОСВѦТИТЕЛЬ ПЕТРЪ ѲІЛОПОУСЪ ХЫТРѢЦЪ

Якщо святий Патрік (Patricius) уособлює «патриція» або римську аристократію, то пошук «святого Боярина» для України веде нас до коріння давньоруської еліти. 

Боярин Петро Милоніг (Петрос Філопус, Πέτρος ὁ Φιλόπους) (роки активної діяльності 1170-1200 р.)

Це один із небагатьох митців Русі, чиє ім’я зберегла історія. Він був видатним архітектором (інженером) XII століття.

Статус: Літописець називає його «приятелем» київського князя Рюрика Ростиславича, що вказує на його високе боярське становище.

Просвітництво через камінь: Милоніг будував неймовірні споруди (як-от підпірна стіна Видубицького монастиря), які вважалися чудом інженерної думки того часу. 1200 рік:  Саме тоді літописець називає його «хитріцем» (майстром), порівнюючи його з біблійним Бецалелем. 

«...недоумѣніе имѣяху, како се можеть быти; зане же не бѣ преже сего таковаго зданіа... бѣ бо мужь хытръ... именемъ Петръ Милонигъ» (...перебували в подиві, як це може бути; бо не було раніше такої споруди... бо був чоловік хитрий [мистецький]... іменем Петро Милоніг).

Милоніга вважають автором не лише стіни, а й знаменитої П’ятницької церкви в Чернігові, яка своєю вертикальною енергією та складністю форм випереджала свій час на століття.

Паралель із Патріком: Якщо Патрік будував церкви як форпости віри, то Милоніг будував їх як форпости цивілізації та краси, приборкуючи стихію (Дніпро) силою розуму.

Символіка (Атрибути):

Срібне писало у формі меча: Символ того, що слово є його зброєю.

Циркуль та Камінь: Оскільки він — «Петрос» (Скеля), що приборкує хаос.

Золота луда (плащ): Ознака високого статусу, «боярина-патриція».

---------

* Ст.-укр. "бояринъ" пов’язане з кельтським поняттям boaire "власник великої рогатої худоби" (в ірландському праві Brehon Laws bóaire був вільним власником худоби, який мав певний політичний статус) У контексті християнського просвітництва цей образ трансформується: «пастир худоби» стає «пастирем душ». 

Тут слід згадати роль кельтської Далекозахідної церкви в просвітницькому русі середньовічної Європи: ірландські християни (такі як святий Колумбан чи святий Галл) були «спецназом» християнського просвітництва. Вони принесли в середньовічну Європу особливий тип книжності. Про це гарно написано в Умберто Еко "Ім'я Троянди", коли Вільгельм Баскервільський пояснює Адсону роль ірландців у збереженні європейської цивілізації. Ось цей фрагмент (діалог з другого дня, де мова йде про занепад і відродження знання): «… Можливо, якщо це абатство існує і якщо ми все ще говоримо про Священну Римську імперію, ми завдячуємо цим ірландцям. Тоді решта Європи була перетворена на купу руїн... Лише ченці Гібернії (Ірландії) у своїх монастирях писали й читали, читали й писали, і оздоблювали книги, а потім сідали у свої маленькі човни, зроблені зі шкір тварин, і пливли до цих земель, і несли сюди віру так, ніби ви були язичниками, розумієш?».

Олег Гуцуляк: Хто він, Борисфен?: кельто-слов'янський слід

 Мати Таргітая, першопредка скіфів, агафірсів та гелонів, – безіменна дочка бога ріки Борисфен (Βορυσθένης, Borysthenes: «Βορυσθένεος τοῦ ποταμοῦ θυγατέρα» (Геродот, «Історія», IV, 5, 1). 

На монетах Ольвії Борисфена зображали бородатим чоловіком, а на звороті монети часто були присутні сокира і горит. У грецькій міфології Борисфен і наяда Миріна (Myrina), дочка Крефея (Cretheus), вважалися батьками Фоанта (Тоанта;  Θόας, Thoas «стрімкий, швидкий»), царя кримських таврів, який хотів принести у жертву Ореста і Пілада і був убитий Орестом (Аполлодор, «Міфологічна бібліотека», VI, 27; Гігін, «Міфи», 261). Також існував тезка Фоанта (Тоанта), син Діоніса і Аріадни і цар Лемноса, а його дочка Гіпсіла від Ясона народила героїв Евнея та Фоанта і певний час переховувала у дерев’яній скрині свого батька від розлючених жінок Лемносу.

Традиційно теонім Борисфен (Borysthenes) етимологізують з праіран. varustāna- «широкий край, широке місце, широка місцевість» < індоіран. *wrouu – «широкий», пор. санскр. urú- и авест. vouru- «широкий», або індоар. *bhra-sthana – «високе місце», або varauš-θana «заплава (ріки) Вару», або bauru-stana «місце бобра»).

Але, на нашу думку, можливий також варіант етимології  як «місце бурління, вирування» (з огляду на Дніпрові пороги): від пра-і.-є. * bʰreue- «булькати, кипіти, вирувати, бурлити» (пор. з санскр. bʰurnih «жорстокий, пристрасний»; арх. грец. pʰrear «колодязь, джерело»; лат. fervere, fervo «кипіти, пінитися»; фрак. brytos «ферментований лікер з ячменю»; ст.-англ. beorma «дріжджі», англ. brew «варити», валл. berw «кипіння», гойдел. bruich кипіти; кухар» < пра-кельт. *beru- «кипіти»), який наявний у кельтському теонімі Borus (Borvo, Bormo, Bormanus) божества-лікувальника, пов’язаного з цілющою (мінеральною) водою та мінералами і дуже шанованого континентальними кельтами (галлами). Його дружиною вважалася богиня-цілителька Бормана (Bormana) чи Дамона (Damona), а їх сини і дочки складали свиту їх помічників-лікарів.

 У ірландській міфології великий бог-цілитель з Туата Де Дананн Діан Кехт (Dían Cécht, де dían / dean «швидкий, стрімкий, швидкоплинний» + cecht «сила / плуг») змусив «кипіти, вирувати» ріку (вкинув в неї попіл зі спалених трьох змій, що виросли в серці жахливого новонародженого сина Дагди і богині-войовниці Морріган-«Великої королеви», якого Діан Кехт змушений був перед цим убити), яка через це отримала назву Берба (дв.-ірл. Berba, ірл. Bearú, англ. Barrow) як «вируюча, булькаюча» (пор. з водами Борисфену-Дніпра на порогах та мотивом зміїності дочки Борисфену). Також відоме того ж кореня ірландське слово borbhan «гуркочучий звук» і від нього виводять французьке Bourbon «Бурбон», а саме богу-цілитлю Борусу (Борво) особливо поклонялися в Бурбонн-ле-Бен, на території племені лінгонів, де зафіксовано десятки вотивних написів з проханнями про зцілення. 

Ірландське божество Діан Кехт вважався сином бога Дагди. Він лікував людей, занурюючи їх у цілющий колодязь (Tipra Sláíne), що на «Полі Яблуні» (Achad Abla; у бритів – Авалон, Avalon,  лат. Insula Avallonis, Avallus «Яблунева країна») на північний захід від Маг Туіред (Мойтура; Magh Tuireadh, Moytura).

Син Діан Кехта Кіан (Cian) та дочка демонічного вождя фоморів Балора (Balor) Етне (Ethne) стали батьками Луга (Lugh), короля Туата де Даннан і сонячного бога-трікстера (Мак Грейне), батька героя Кухуліна. За однією з версій Кіан в помсту за те, що Балор вкрав у нього священну корову, проник у башту, де батько переховував від чоловіків свою дочку (за пророцтвом її син повинен був стати вбивцею Балора). З трьох народжених немовлят друїдесса Бірог врятувала від утоплення Луга, якого виховав брат-коваль Кіана Ку (Cu). Як Луг, внук Діан Кехта (острівного аналога континентального Боруса), вбиває фомора Балора, так і в германській міфології сини Бора вбили велетня Іміра. В обох випадках загрозу всьому живому несе кров вбитого. 

Проте Діан Кехт заздрив успіхам у лікуванні своїм дітям – синові Міаху (Miach, букв. «міра для солоду») і дочці Аірмед (Airmedh, букв. «посудина для зберігання цілющих зерен») і через це вбив сина і звів нанівець роботу дочки з цілющими травами, які виросли на могилі брата від її сліз.

Можливо, що образ та ім’я «Діан Кехт» в середовищі кельтів набуло загального («нарицательного») застосування для визначення вдатних лікарів, тому на територіях замешкання еллінізованих кельтів (від Риму до Галатії) він з часом трансформувався в «Даміана і Косьму» (Δαμιανός καὶ Κοσμᾶς, Damianos kai Kosmas) – три групи святих-цілитилів (Римські, Асійські та Аравійські). Цікаво, що як Діан Кехт вбиває із заздрості своїх учнів і зводить нанівець їх роботу з лікувальними травами, так і римських Даміана та Косьму їх заздрісний вчитель вбиває, покликавши на пошуки лікувальних трав. Аравійські Даміан і Косьма гинуть тільки тоді, коли їх обезголовили, в інших випадках вони виходили неушкодженими (особливо при спробі утоплення), так і Діан Кехт лікував героїв Туата де Дананн від смертельних ран в чарівній водоймі, але, проте, його вміння було безпорадним при відрубанні голови чи пошкодженні спинного хребта. Відома легенда про те, що святі могли пересаджувати кінцівки (що ілюструє, наприклад, картина Лос Балбасеса кін. XVI ст.), контамінується з тим як Діан Кехт замінив королеві Нуаду відрубану руку металевою, а його син Міах наростив на ній плоть. 

Як Діан Кехт рятує Ірландію від жахливих трьох змій, вбивши їх і кинувши попіл з них в ріку, саме його ім’я містить слово «плуг» («cécht» – центральний «стрижень» плуга, до якого кріпляться леміш, сошник і ручки, а в мисленні архаїчної людини добрий урожай і міцне здоров’я були невід’ємно пов’язані), а його син Ку став першим ковалем, так у давньоруській традиції Дем’ян і Кузьма, виступаючи як ковалі, стали змієборцями, запрягши триголового змія в плуг і виорали ним «Змієві вали» від моря до моря, доки він, спраглий, не обпився води так, що луснув. Ймовірно, що жахлива дитина, народжена Морріган і вбита Діан Кехтом, в серці якої виявилися три змії, які, якщо б виросли, принесли загибель Ірландії, на кельто-слов’янському грунті трансформувалася в Кощея Безсмертого. Очевидно, на Русі цей кельто-слов’янський образ Діан Кехта побутував  незалежно від елліністичного Даміана і Косьми і тільки з приходом християнства у цих святих  «впізнали» персонажів своєї легенди. 

Олег Гуцуляк: Magnus Maximus Arthurus (383-388 A.D.)

До кельтських островів доходили лише нечіткі перекази про ворогування гуннів та римлян, тож не дивно, що розповіді симпатизуючих гуннам галлів (гунни, наприклад, підтримували вождя багаудів Арморики лікаря Евдоксія) впали на вдячний грунт і трансформувалися в переказ про короля Артура і, можливо, надалі співвіднеслися з реальним королем кельтів Британії та з певним фактом походу на Рим в 382 р. британських легіонів вихідця з Іспанії (кельтібера) Максима, сподвижника Феодосія, що в  кельтській ієрархії належав до "Ведмедів": Артур – кельт. "ведмідь" (~ баск. hartz "ведмідь") як народноетимологічне витлумачення більш давнього слова, збереженого в ірл. Ard-Ri "верховний, високий король" (Artur latine sonatursum horribilem — “Артур латинською означає страшний ведмідь”, зауважує Ненній).

Коли Максим у багряній одежі висадився в усті Рейну, галльські війська, місцева бюрократія і навіть мавританська кіннота підтримала прибульців. Після розгрому і вбивства у Ліоні Граціана Максим був проголошений саме імператором Британії, Галлії та Іспанії (тобто Кельтського світу), а Феодосій визнав Максима співправителем з резиденцією у Тревах.

Олег Гуцуляк: Происхождение названия "Галич"

Первое упоминание о Галиче датировано 290 г., когда готский историк Иордан рассказывает о битве гепидов и готов возле города Galtis на реке Ayha (Днестр). Название Галич происходит, вероятно, от готского слова hallus "скалы" (родственно с лат. celsus "возвышающийся, высокий" (имя Цельс), collis "холм" " (ср. холмы в Риме: Collis Quirinalis «Холм Квиринал» [1] и и Mons Caelius «Холм Целий» [2]), др.-исл. hallr, лит. kelti, keliu "поднимать", kalnas "гора" (~ Каунас); ср.: у с. Межигирци (Междугорье), невдалике от Галича, есть гора, которая называется "Скеля" ("Скала"), а местность возле неё – "Божий Ток"; на гербе столицы Галичины Львове изображен лев, точащий когти о скалу).

Название Галиция тождественно названию эпической страны кельтских преданий о Святом Граале Галахии (Gallacye). На память о ней происходит и, как утверждают предания, название современного Уэльса (Wales < Galys),что означает "окраина, отделенная, освяченная (от остального) территория" [Мэлори Т. Смерть Артура / Отв.ред. В.М. Жирмунский, Б.И. Пурышев. – М.: Наука, 1974. – С. 850, в примечаниях] (~ литов. galu «конец», galutine «окончательный»).

Также возможна связь с иберийской Галисией (латин. Gallaecia, греч. Kallaikoi, упомянуто как племя Геродотом), название которой имеет кельтское происхождение. Как на западе карпатской Галиции живут бойки (с особым диалектом), так на западе иберийской Галисии находится Байхья (исп. Rias Bajas, галл. Rias Baixas), где жители разговаривают на особом диалекте,  в карпатских горах Галиции живут гуцулы, а в иберийских горах Галисии и соседней Басконии распространено название жителей как hucul - «пещерный человек».

Согласно другой версии, название Галиция заимствовано, переосмыслено фактами своего языка и распространено на дугие территории кельтами,  готами и славянами от предыдущего населения Карпат – фракийско-иллирийского гальштата и может толковаться на основании единственно сохраненного ныне иллирийского языка – албанского: gjalliqes "воскресение, оживление" (ср. со знаменитой Воскресенецкой ротондой в центре Галича).

Олег Гуцуляк: Данпарстад - готське місто на Дніпрі

У германській "Пісні про Аттілу" згадується столиця гуннів Данпарстад (Місто-на-Дніпрі), а біля нього ліс Мірквід (maere - "славний", kwid - "білий"). У пісні про Хльода та Анганта мовиться, що у володіннях Хейдрика в Гуналанді був знаменитий ліс Мірквід, а біля нього - священні для готів могили та знаменита скеля в Дан(с)парстаді. Ліс ототожнюємо з урочищем Білгород на правому березі річки Ірпінь (сучасне село Білогородка Києво-Святошинського району), де для оборони Києва із заходу було побудовано у 991 р. велике місто Білгород. Син Хейдріка Хльод підступно виманив у спадок священні могили та скелю і внаслідок цього отримав верховний титул правителя Гуналанду.

Саме ім'я Хльод вказує на його носія як на власника священних могил предків: дв.-ісланд. hlid, гот. hlaiv "могила", латин. clivus, ст.-грец. kleitys, литов. slaitas, дв.-сакс. hleo < індо-європ. * kloiuo "схил".

Одночасно ім'я Хльод може бути титулом правителя міста, що юридичний свій статус набував внаслідок заволодіння особливими священними місцями біля міста: рос., сербо-хорв. хлуд - "жердина, кийок, коромисло" чеськ. chloud "палка", польск. chled "палиця, посох", литов. sklandos "кіл", uzklanda "засув", латис. skanda(s) "частокіл" (звідси - Скандинавія , тобто "земля частоколів" - "віків"), дв.-інд. khandas "кусень". Порівняймо з літописною згадкою про те, що "сидіння на Галичиній могилі" рівнозначне поняттю княжіння в Галичі.

Можливо, тут у київському володарі Хльоді "Киї" слід бачити ведичного героя Сканду, бога війни, який як власне божество був включений у пантеон на межі християнської ери і ім'я його зазнало в Індії народноетимологічного "випрямлення" вже через незрозуміння індусами значення кореня khand-. Він - син Агні і Свахи (або шести дружин мудреців, тобто Плеяд).  Другим ім'ям Сканди є Кумара "Хлопчик", що ми співставляємо з етнонімом "кіммерійці", носіями якого був таємничий пра-індоарійський етнос степів України. Вважається, що на сучасній карті України згадки про кіммерійців засвідчені топонімами Жмеринка, Ківерці (Кімерці) та Чемерин. У словниках В. Даля та Б. Грінченка наявне слово "чемер" зі значенням "чуб, вихор, хохол".

Згідно з ведичними легендами, Сканда-Кумара народився саме для того, щоб перемогти демонічного Тараку. Останній - це нiхто інший, як скіфський родоначальник Таргітай, ототожнений Геродотом із Гераклом, від якого дніпрова Діва-Єхидна народила скіфських царів. В сенсі ідеологічного протистояння індомовних кімерійців та іраномовних скіфів цілком ймовірно відбиття цього факту в міфологічних генеалогічних легендах. Інший ворог Кумари Краунча - це ніхто інший, як слов'янський Горинич.

Олег Гуцуляк: Про початки Галича

Тмутараканський князь Ростислав-Михайло Володимирович, внук Ярослава Мудрого і зять угорського короля Бели І, в 1065 р. втік на Прикарпаття разом із союзниками - етнічною групою західних хазар - халісіїв. Дещо раніше певна частина халісіїв разом з уграми переселилася у Паннонію і вихідцями з них були навіть деякі угорські королі, а отже, цілком можливо, що саме халісії свого часу закликали новгородського князя в Тмутаракань. Ростиславом халісіям було дано для поселення місцевість, де й засновано місто Галич.

Після смерті галицького князя Ігоря-Івана Ростиславича Галич переймає і робить в 1141 р. столицею його двоюрідний брат Володимирко Володарович, внук Ростислава, зять угорського короля Коломана. Вірогідно, що вигнав халісіїв князь Роман, батько Данила Галицького, бо його дії літописець порівнює з тим, як Володимир Мономах вигнав іноплемінників з Русі та з Дону аж у Абхазію, наводячи легенду про євшан-зілля. Власне після слів про жорстокість Романа у хроніках пробіл, аналогічний пробілу після обіцянки розповісти про заснування Галича.

Олег Гуцуляк: Албанцы жили в Карпатах

Возможно, что название "Галич" происходит от албан. gjalliqes "воскресение", а название гор "Карпаты" - от албан. karpe "скала"?

Вот карпатский горный масив "Кодры" (< алб. kodёr „холм”), река Уж (< алб. ujё „вода"), река Лимниця (< алб. lumё „река”) , город Kуты (< алб. kuti «вместилище»); Крак (эпоним городаКраков) (< алб. krah „плече; рука”), слав. "лес" ( алб. lis „дуб”),слав. "мур" (забор) (< алб. mur „стена"), зап.-укр. „неня” (< алб. nёnё „мать”), др.-укр. „бояры” (< албан. bujar "благородний, щедрый", bujari "благородство, щедрость", burrё „муж” ~ кельт. boaire „собственники скота").

Это не может объясняться индо-европейским родством, так как славянские слова с аналогичным корнем были бы другими.

Олег Гуцуляк: О пиктах-агатирсах

Ты слышишь бой барабанов в темном лесу? Ты видишь разрисованные лица, передвигающиеся по джунглям? Ты слышишь военные выкрики и чувствуешь отравленные стрелы?

Это Пикты (Picts) на марше, они крадутся вдоль гробниц и сторожевых застав цивилизации. Они поклоняются демонам во время ужасных церемоний и их барабаны звучат как гибель для тех несчастных, кто оказался поблизости от их земель.

Один опытный воин, вооруженный мечом, довольно легко справиться с одним или двумя Пиктами. Как правило, они передвигаются вооруженными отрядами. Полчище Пиктов – ужасное зрелище. Сотни и тысячи воинов покрывают землю как саранча, нападающий варварский отряд, ревущий у ворот цивилизации.

«Цивилизация неестественна. Это просто стечение обстоятельств. В конечном счете, варварство должно победить».

Олег Гуцуляк: Гуцулы - сарматского рода

Происхождение.

Название «гуцулы» происходит от осетинского (сарматского) «гыццыл» — «малый, младший», и зафиксировано письменными источниками как "гыццыл чизг/языг" — название части языгов - сарматского племени Прикарпатья и Галиции первых веков н. э., которые остались вместе с готами-грейтунгами ("малыми готами", по Иордану) и гепидами в Галиции и не приняли участие в походе сармат-алан в Европу.

В VI—VIII вв. языго-готы вошли в раннеславянское государственное образование, известное как "белые хорваты", но после отхода большинства славян этого союза на юг, на Балканы, языго-готы вошли в симбиоз с соседними пастушескими валашскими племенами, противостоя аварской и венгерской экспансиям.

В Х—XI вв. гуцулы значительно ассимилировали кочевое племя печенегов, которые были изгнаны сюда со Степи половцами (куманами), и центром которых был ныне гуцульский город Печенижин.

В 1919 г. существовала независимая Гуцульская республика.

Олег Гуцуляк: Прийняття християнства князями Аскольдом і Діром

У 874 році київський правитель Аскольд здійснив військовий похід на столицю Візантії Константинополь. Під час нього загинув, за грецькими джерелами, його син, а сам Аскольд приймає християнство. Проте охрещують його не греки, а місіонери римського обряду, підпорядковані тодішньому єпископському центрові у Хорватії (Іллірії) у місті Нін. Приймає київський князь християнство з франко–аквілейським колом святих та франськими іменами перших священників (Ольма – Алеман). Ім'я при хрещенні обирає Миколай, в пам'ять римського понтифіка Миколи І Великого (858–867 рр.). У Константинополі на часі походу русів патріархом був союзник цього папи Ігнатій (25.09. 867 – 23.11. 877), проти якого і закликав русів, можливо, його суперник – попередник (до 867 року) та наступник (після 879 року) на патріаршому престолі Фотій, ворог візантійського імператора–римофіла Василія Македонця (868–886), балканського слов'янина за походженням та вихованця власне католицьких місіонерів з Ірландії,

Олег Гуцуляк: Кельтський слід в історії слов'ян

 Олег Гуцуляк. Кельтський слід в історії слов'ян (попередні зауваги)

В цій статті розглядаються етнічний, релігійний, лінгвістичний та археологічний аспекти кельтського субстрату праслов’ян, його домінуючу роль в часі формування слов’янської ідентичності. Аналізується обширний лексичний, топонімічний та міфологічний матеріал, пропонуються оригінальні та гіпотетичні версії щодо ранньої етнічної історії українців.

Ключові слова: кельти, прасловяни, галли, білінгвізм, ономастика, топонімія, Галичина, костобоки, котіни, дуліби, фракійці, віктогали, сігіни, чоловічі союзи, культ карго.

1.

Дослідники нещодавно в повний голос почали говорити про різноетнічні субстратні, адстратні та суперстратні елементи в мові та духовній культурі слов’ян. Значна частина слов’янської лексики добре етимологізується на грунті германських і кельтських мов, в той час як у праслов’янській вона стоїть ізольовано.

Олег Гуцуляк та ін.: Королівство священних вершин

О.Б. Гуцуляк, П.П. Дрогомирецький, Б.П. Томенчук

Королівство священних вершин (Scando-Slavica у Верхньому Подністров'ї)

У  цій статті розглядається етнічний, археологічний та лінгвістичний аспекти  історії Галичини, аналізується міфологічна компонента щодо літописного переказу про Галичину могилу, пропонуються оригінальні та гіпотетичні версії щодо раннього середньовіччя України.

Ключові слова: Галичина, Галичина могила, інтронізація, готи,  кельти, іллірійці,  фракійці, Карпати, кавари, слов’яни, варяги, ономастика.

1.

Невже забув літописець свою обіцянку розповісти про Галичину могилу  (одинокий курган на південному майданчику Крилоського городища в урочищі Качків [*]) та заснування Галича? Чи ми просто не зрозуміли його, а сама відповідь проступає між рядками?

Олег Гуцуляк: Сарматы в кельтской традиции

Сарматы от начала появления на европейской арене славились как умелые воины. Овидий, который наблюдал сарматов непосредственно в дельте Дуная, говорил о том, что между ними нет ни одного, кто бы не носил бы лук и синих от змеиного яда стрел [Овидий, V, 7, 12-20]. О "бросающем огромное копье сармате" пишет Валерий Флакк [Флакк, "Аргонавтика", VI, 162], об их воинственности — Либаний: "народ кровожадный и посвященный Арею, который считает спокойствие за несчастье". "Сарматы не живут в городах и даже не имеют постоянных мест проживания, они вечно живут лагерем, перевозя свое имущество и богатство туда, куда привлекают их лучшие пастбища или заставляют … враги; племя воинственное, свободное, непокорное и к том у же жестокое и безжалостное, что даже женщины воюют наравне с мужчинами" [Помпоний Мела, III, 33] [см.: Ковалевская В. Б. Кавказ и аланы: Века и народы. — М.: Наука, Гл.ред.восточ.лит-ры, 1984. — С. 78-79]. Кроме того, как замечает Иордан, у сарматов был обычай носить именно германские имена [“Getica”, 58], а сарматки славились своей воинственностью и ездой верхом рядом с мужчинами