Франс Галль и Дуа Липа: преемственность поп-музыки разных эпох

Франс Галль (France Gall, настоящее имя Isabelle Geneviève Marie Anne Gall, 9 октября 1947 — 7 января 2018) — одна из самых любимых и значимых французских поп-певиц. Её влияние на французскую популярную музыку охватывает несколько десятилетий: от иконы yé-yé 1960-х до зрелой поп-звезды 1970–1990-х, которая помогла сформировать звучание французской эстрады. 

Ранняя карьера и эпоха yé-yé (1963–конец 1960-х)Галль дебютировала в 15–16 лет благодаря отцу, автору песен Роберту Галлю (он писал для Эдит Пиаф и Шарля Азнавура). Её первые хиты — «Ne sois pas si bête» (1963) и «Sacré Charlemagne» (1964) — сделали её звездой молодёжной волны yé-yé (французской версии британского/американского бит-попа и girl-group sound, названной по «yeah-yeah»).Ключевые моменты влияния в этот период:Она стала одной из главных «yé-yé girls» наряду с Франсуаз Арди, Сильви Вартан и Шанталь Гойя. Yé-yé выражал послевоенную молодёжную культуру, оптимизм и лёгкий гедонизм.

Сотрудничество с Сержем Генсбуром: «N’écoute pas les idoles», «Laisse tomber les filles», а особенно «Poupée de cire, poupée de son» (1965). С этой песней 17-летняя Галль победила на «Евровидении» (представляя Люксембург). Песня стала международным хитом, записывалась на нескольких языках и сделала Галль известной в Германии, Италии, Испании, Японии и других странах.

Скандальный хит «Les Sucettes» (1966) с двойным смыслом (о «леденцах») закрепил её образ «наивной лолиты» — сочетание невинности и скрытой провокации, которое осталось в истории поп-культуры.

Олег Гуцуляк: Апологія музики

 Поп-музика, рок-, диско-, джаз, блюз, танго і т.д. — це дивовижні, чарівні звуки, сповнені чуттєвості. Образи, що народжуються цією музикою і з'являються в нашій уяві, ми домислюємо з підручного рідного етнічного архетипного матеріалу. Тому ця музика - шаманство, "діонісійське" чи "аполонічне". Шаман є творцем нових міфів, він приносить їх "звідти", з глибин рідних архетипів, як певні "одкровення", щоправда, дещо єретичні по відношенню до панівної традиції. Вони є одкровенням сонячної онтофанічної сакральності в нашому профанічному, десакралізованому світі, в епоху «рожевого голокосту» душі та випаровування тонкого досвіду глибинного сприйняття світу.

* Онтофанія - інтуїція буття; світлій, сонячній онтофанії протилежна темна (представлена російським "шансоном"), в якому визнається перевага не-буття (а-діті) над буттям (аді-ті).

Моя улюблена музика - https://www.facebook.com/groups/5551576768234423

In Youtube - https://www.youtube.com/channel/UC7RHqolR9qZTOcbSKSfiWmQ

In Treblo - https://treblo.com/artist/user39bd1d383f9f4fef

In Suno - https://suno.com/@guttasolis69

--------------------------------

Поп-музыка, рок-, диско-, джаз, блюз, танго и т.д. — это удивительные, волшебные звуки, полные чувственности. Образы, рождающиеся этой музыкой и появляющиеся в нашем воображении, мы домысливаем из подручного родного этнического архетипного материала. Поэтому эта музыка - шаманство, "дионисийское" или "аполлоническое". Шаман является творцом новых мифов, он приносит их "оттуда", из глубин родных архетипов, как определенные "откровения", правда, несколько еретические по отношению к господствующей традиции. Они являются откровением солнечной онтофанической*  сакральности в нашем профаническом, десакрализированном мире, в эпоху «розового холокоста» души и испарения тонкого опыта глубинного восприятия мира.

* Онтофания — интуиция бытия; светлой, солнечной онтофании противоположна тёмная (представленная русским "шансоном"), в котором признается превосходство не-бытия (а-дити) над бытием (ади-ти).

-----------------------------

Pop, rock, disco, jazz, blues, tango, etc. - these are only amazing, magical sounds, full of sensuality. The images that are born by this music and appear in our imagination, we conjecture from the improvised native ethnic archetypal material. Therefore, this music is shamanism, "Dionysian" or "Apollonian". The shaman is the creator of new myths, he brings them "from there", from the depths of native archetypes, as certain "revelations", however, somewhat heretical in relation to the dominant tradition. They are a revelation of solar ontophanic* sacredness in our profane, desacralized world, in the era of the “pink holocaust” of the soul and the evaporation of the subtle experience of deep perception of the world.

* Ontofania is a intuition of being; light, the sunny ontophany is opposed to the dark (represented by the Russian "chanson"), which recognizes the superiority of non-being (a-diti) over being (adi-ti).

Олег Гуцуляк: Апологія SUNO та AI-музики

https://suno.com/@guttasolis69

 Постійно чую "Суно досить часто "створює" звукове сміття...", і, як розультат, йде повний ігнор новостворених артефактів української сучасної культури, нівелювання спроб початківців та плакання над "пониженням планки"... 

 Слова про "звукове сміття"  - це класичний снобізм «охоронців брами» (gatekeepers), який супроводжував абсолютно кожну технологічну або культурну революцію. Коли з'явилася цифрова фотографія, казали, що це «звуження планки» й кінець справжнього живопису. Коли електронна музика або семплювання увійшли в мейнстрим, їх називали «лінивим натисканням кнопок». Зараз той самий шлях проходить штучний інтелект та сервіси на кшталт Suno.

Цей конфлікт і відхилення артефактів можна розкласти на кілька важливих аспектів:

1. «Звукове сміття» як ціна за демократизацію

Так, Suno генерує тони шуму, шаблонів і цифрових артефактів. Але доступність інструменту завжди породжує інформаційний шум.

Коли створити трек коштувало тисячі доларів студійного часу, бар'єр входу був високим, і на поверхню потрапляли переважно ті, у кого були гроші або ресурси.

Коли бар'єр входу став нульовим, створити артефакт може кожен, у кого є ідея, почуття або текст, але немає музичної освіти чи дорожчого обладнання.

Оголошувати «звуковим сміттям» усе, що виходить із генеративних мереж - це банальне небажання шукати перлини в океані піску.

2. Нівелювання нових артефактів та спроб

Найбільша трагедія цього «плакання над пониженням планки» - це сліпота до змісту. Людей, які критикують генеративні інструменти з висоти критеріїв класичного академізму або «золотого століття» естради, часто засліплює форма, і вони взагалі не помічають зміст.

Текст та сенси: початківець може написати сильний, болючий або актуальний український текст про сьогодення, але не мати змоги зібрати гурт. Suno дає цьому тексту голос. Ігнорувати цей трек лише тому, що музичний супровід згенеровано - це знецінення самої ідеї та висловлювання.

Швидкість реакції на рефлексію: сучасна українська культура живе в шаленому темпі. AI-інструменти дозволяють миттєво фіксувати стан суспільства, створювати актуальні звукові маніфести «тут і зараз», не чекаючи місяців студійної роботи.

Victor & Victoria Zoe - Чёрная Искра (слова Олега Томина-Гуцуляка)

 Куплет 1
Ты придёшь ли, ты придёшь ли
Туда, где ночь густа?
Где под пеплом спит безмолвно
Непокорная мечта.

Там на старом перекрёстке,
У забытых рубежей,
Чёрная Искра родилась
Из проклятий и цепей.

Припев
Ты придёшь ли, ты придёшь ли,
Когда ударит час?
Чёрная Искра, Чёрная Искра
Зовёт сегодня нас.

Ты придёшь ли, ты придёшь ли,
Сквозь ветер и беду?
Чёрная Искра, Чёрная Искра,
Я за тобой иду.

Куплет 2
Ты услышишь, ты услышишь
Глухой подземный гром?
Это мёртвые восстали
Под железом и огнём.

Это матери и дети,
Это братья без могил,
Это те, кого навеки
Тёмный век не покорил.

Припев
Ты придёшь ли, ты придёшь ли,
Когда ударит час?
Чёрная Искра, Чёрная Искра
Зовёт сегодня нас.

Ты придёшь ли, ты придёшь ли,
Сквозь ветер и беду?
Чёрная Искра, Чёрная Искра,
Я за тобой иду.

Бридж
Пусть над нами кружат вороны,
Пусть над нами стынет страх,
Но Искра горит под рёбрами,
Словно солнце во мракаах.

И пока она не гаснет,
Не закончится наш путь,
Не заставят нас склониться,
Не заставят нас уснуть.

Финал
Ты придёшь ли, ты придёшь ли
Туда, где свет сокрыт?
Где под пеплом новой эры
Чёрная Искра горит.

Ты придёшь ли, ты придёшь ли
Туда, где нет господ?
Чёрная Искра, Чёрная Искра
Нас сквозь тьму ведёт вперёд.

https://suno.com/s/tnSuR5b1QSFJn4de

https://suno.com/s/eYXT7OzqrUPhgAEz

Юлія Гуцуляк: "Без музики мені важко дихати. Вона ніби завжди поруч — навіть коли тихо" / Yulia Hutsulyak: "It's hard for me to breathe without music. It seems like it's always there — even when it's quiet"

 Юлія Гуцуляк (Ukrainische SSR) (10.09.1946 — ...)

Юлія Орестівна Гуцуляк (Julia Huzuljak / Yulia Hutsuliak / Gutsulyak) народилася 1946 року в с. Келихів Заболотівського району Станіславської області (тепер - Снятинського району Івано-Франківської обл.). З дитинства виявляла рідкісний слух і схильність до співу — у 12 років уже виступала в місцевому Будинку культури, виконуючи українські романси та популярні естрадні пісні. Також їй дуже давалося вивчення іноземних мов, які вона освоювала без акценту.

У 1964 році вступила до Львівського музичного училища, де навчалася вокалу та сценічної майстерності. Саме там сформувався її унікальний стиль — поєднання української ліричної традиції, джазових інтонацій і стриманої естрадної подачі.

Наприкінці 60-х років Юлія Гуцуляк почала виступати з оркестрами Українського радіо, швидко здобувши популярність завдяки своєму “тихому” голосу - інтимному, майже камерному, що контрастував із більш патетичною радянською естрадою того часу.

У 1971–1972 роках вона записує цикл пісень, пізніше відомий як альбом “Ніжність” — серію джаз-романсів про кохання, самотність і пам’ять. Запис відзначався незвичною для офіційної сцени інтимністю, мінімалізмом і відсутністю ідеологічних тем.

Турне Східною Європою (1972)

У 1972 році Юлія Гуцуляк вирушає в гастрольне турне країнами соціалістичного блоку, включно з НДР, Польщею, Чехословаччиною та Болгарією. Виступи в Берліні та Дрездені отримали теплий прийом, а німецька преса називала її “die leiseste Stimme des Ostens” (“найтихіший голос Сходу”).

 Інцидент у Берліні (НДР)

Під час одного з концертів у Берліні (Palast der Republik, листопад 1972 року) стався випадок, який пізніше назвали “тихим скандалом”.

За свідченнями очевидців, під час виконання пісні “Знайди мене” співачка змінила текст, додавши рядок, який можна було трактувати як натяк на внутрішню свободу і самотність людини в системі.

Олег Гуцуляк: Аркан - гуцульський танець ініціації

Танець "Аркан" є головним елементом обряду посвячення гуцульського двадцятирічного хлопця у легіні. Після участі у ньому він отримував право здійснювати танці, носити бартку (топірець) та підперезуватися чересом (широким паском), тобто ставав потенційним опришком . Перекази свідчать, що вперше гуцульський танець "Аркан" виконали витязі, які зійшли з гір.

Сама назва танцю походить з латині, вірніше з етруського слова, запозиченого у них римлянами: arcanus "прихований, таємний, мовчазний" і походить від індоєвропейського кореня *arta- . Знаний український археолог Ю. Шилов виявив, що саме цей корінь слова наявний у назві держави трипільців-пелазгів Аратта, передання про яку зберегли як іранці, вважаючи Арту ідеальною прабатьківщиною та "найвищим світоглядом", а загалом - золотим віком людства, так і слов'яни, які називали свою державу Артанія чи Оратанія (центр - місто Оратів на Поділлі) поряд з Куявією (Київщина) та Славією (Переяслав).

Візантійці та араби свідчили, що у таємничій Оратанії слов'яни вбивали чужинців, щоб ті не довідалися про технологію виготовлення особливих магічних "соломонових" мечів. Це ідентично тому, що розповідали античні греки про жорстоких таврів (від санскритського tivra "строгий") Північного Причорномор'я.

Олег Гуцуляк: Болгарське Нестинарство та римські Палії

Цікавим феноменом є болгаро-грецьке "ходіння босоніж по розпеченому вугіллю" - нестинарство (грец. nestia "вогонь, вогнище", nesteia "піст") - вогняні ігрища під флейту і барабан 21 травня в день, коли церква шанує ромейського імператора Констянтина і царицю Єлену (тільки в Странджанському регіоні, на південному сході Фракії; в деяких селищах - на Атанасів день, Ільїн день, на місцеве храмове свято), учасники яких відчувають крайні душевні муки перед тим, як увійти у вогонь, а після ігрищ відчувають надзвичайне полегшення і спокій: "… Проходження через вогонь сприймається ними як оновлення і досягнення більш високого духовного статусу (див. виникаючий в ці моменти дар пророкування; пор. також російських старообрядців - самоспалювачів, котрі сприймають самоспалення не як колективне самовбивство, а як очищення та досягнення безгріховного стану)…" [1], відповідає семантемі вставання, воскресіння (anastasis) [2]. Обряд передається тільки в родинах нестинарів - від батька до сина або дочки. Спосіб розташування гарячого вугілля колом і проведення танцю у вигляді кружляння наводить на здогад, що обряд є пошануванням Сонця. Тримаючи ікону св. Констянтина та Єлени і в трансі кружляющи по розпеченому вугіллю, опівночі дійства найстарший нестинар починає пророкувати про наступний рік як для всієї спільноти, так і для окремих людей.

Схожий обряд влаштовувався римлянами під час святкування Нового року - Palilia (Parilia), що супроводжувалося непристойними веселощами (пор. зі слов. масляницею: [3]), співами , запалюваннями соломи і проганянням через вогонь худоби, приганням через три розташовані у ряд вогнища, здійснюючи цим обряд "люстрації" - очищення (lustratio)

Олег Гуцуляк: Особливість українських нових правих в умовах глобальної кризи культури

Примордіальна  Традиція соборна, в ній людина розглядається як макрокосмос, що тимчасово розташований у тварному мікрокосмосі, а істинне знання Традиції осягається через творчу інтуїцію як одкровення Абсолюта.

Носії цієї філософії — "нові праві" —  володіють цілісним баченням переходу від буття наявного до буття реального. Завдяки цьому вони сформулювали концепцію, що породжує політичну волю здійснити цей перехід.

Нові праві ставлять завдання на перетворення безликої маси  обивателів — виборців та податкоплатників на у народ, що складається з вольових "я". На наших очах постає такий тип суспільства, котрий стає за визначенням недержавним та позадержавним ("дезетатизація"). Чи, вірніше, можна говорити про зміну державою свого характеру у напрямку до "трансцендентального", "органічного" характеру, який є традиційним для народів Євро-Атлантичного регіону, зокрема українців.

Олег Гуцуляк - Алексей Ильинов: Тайна Фай Родис (диалог)

Диалог об тайне образа Фай Родис в романе Ивана Ефремова "Час Быка"

Алексей Ильинов:

По сути, Фай Родис - Раджа-Йог, чьи сверхчеловеческие способности особенно развиты. Ноосфера для неё - это гармоничная среда обитания. Но только и сверхспособности Раджа-Йога могут однажды "дать сбой" в инфернальном мире, где страдание, горе и всеохватная ненависть чувствуются особенно остро, ощущаются буквально всеми фибрами неспокойной души. Если кто помнит финал "Часа Быка", то там Фай Родис приносит себя в жертву ради того, чтобы человечество планеты Торманс - Ян-Ях сумело вырваться из плена Инферно. И, вроде бы, она могла бы запросто "разметать врагов", но, тем не менее, гибнет. Почему? Одна из причин, как объясняет Ефремов, это то, что её "богочеловеческая сущность" испытала на себе все муки рода человеческого.