Олег Гуцуляк: Доля тих, хто скористався чужим тотемом

Прусси та балтійські народи мали тотемічний зв'язок із конкретними деревами (центральний храм – Ромове), де мешкали боги та духи предків та знаходиися священні породисті коні, Кінь у балто-слов'янській міфології є провідником між світами, символом божественної волі (згадаймо про ворожіння за кроком коня в Арконі чи Ромове).  

Тевтонські лицарі діяли методично – вони не просто вбивали людей, вони рубали священні дуби і осідлали коней. Коли завойовники рубали вікові дуби Ромове, вони нищили не просто релігійні об'єкти, а axis mundi – осьову лінію, що зшивала докупи небо, землю та підземний світ духів. Зі знищенням фізичного «тіла» тотема народ втрачав орієнтацію у просторі та часі. Вони переставали бути тими, які живуть між світом богів і природи, і перетворилися на кріпаків – субстрат для чужої імперії.

Так, на певний час на священних конях тевтонським рицарям вдалося запанувати на певній території, стати цементуючим ядром відродженої Германської імперії. Але, зрештою, за вироком Священної Історії сама Пруссія зникла з історичної карти світу, а залишки її народу розчинилися в середовищі модерної німецької нації. 

Так, за «Степенною книгою», один із жреців-доглядачів священних коней у храмі Ромове втік у ХІІІ ст. з деякими зі священних коней у Московію (Гланда Камбіла, у хрещенні Іван Кобила) і, зрештою, його нащадок осідлав царство, переміг «зміїв» (орду і бояр), а його династія Романових понад 300 років правила на величезних просторах Россійської імперії, а на гербі Московії красувався священний кінь. Очевидно, це був дар за спасіння священної спадщини храму. 

Проте, він був відірваний від рідного коріння, від самого священного Дуба. Будь-яка імперія, побудована на запозиченому або відчуженому тотемі, з часом вироджується в монстра, якого й топчуть в Останній Битві священні коні. Вирок Священної Історії неминучий, –  імперія впала і в чергових потугах знову звестися «на глиняних ногах» неминуче зазнає загибелі, бо не можна нескінченно паразитувати на енергії тотема, якщо ти сам знищив його першооснову і перетворив живий міф на сухий державний мілітаризм.

THE FATE OF THOSE WHO USED ANOTHER TOTEM

The Prussians and Baltic peoples had a totemic connection with specific trees (the central temple was Romowe), where the gods and spirits of their ancestors lived and where sacred thoroughbred horses were kept. The horse in Balto-Slavic mythology is a guide between the worlds, a symbol of divine will (let's remember fortune-telling by the horse's step in Arkon or Romowe).

Олег Гуцуляк: Жабье - священный тотем Карпат и балто-славянского единства

1.

ЖАБЬЕ (ЖАБИЕ). Забытое к ХVІІІ ст. гуцульское божество огня.

Жабье (с 1962 г. – Верхови́на) — посёлок городского типа, административный центр Верховинского района Ивано-Франковской области (Украина). Находится на высоте 620 метров над уровнем моря на реке Чёрный Черемош, в 150 км от Ивано-Франковска и 31 км от железнодорожной станции Ворохта. Население — 5,9 тыс. жителей. Наиболее высокогорный проселок Жабье (Верховины) расположен на высоком перевале на высоте 1250 м. Благодаря этому считается одним из самых высоких горных населённых пунктов Украины.  Первое письменное упоминание о селе Жабье датируется 1424 годом, когда оно вместе с монастырем на реке Рыбница (нынешний город Косов) было передано литовским князем Свидригайлом в дар местному богачу Владу Драгосимовичу. Существует легенда, что первым поселенцем в долине Черного Черемоша был Жабка, от которого и получило название бывшее Жабье. По другой версии, здесь в заболоченной долине реки водилось много жаб, откуда и пошло название поселения. Возле Жабье находиться гора Замагора.

Олег Гуцуляк: Да, балты мы!

Наиболее интересную трактовку  происхождения славян высказал покойный российский академик, профессор В.Н. Топоров. Он предложил подразделять балтийские народы (и их языки) не на восточные и западные, как это принято сегодня, а на центральные и периферийные. Ныне существующие литовский, латышский и латгальский языки – типичные примеры центральных (равно как и большинство вымерших балтийских языков). Но были и периферийные этносы со своими наречиями, например, голядь – к западу от нынешней Москвы (а, может быть и к югу – кто-то ведь назвал речку, на которой стоит город Чехов, «Лопасней», т.е. «лисьей»).

Так вот, согласно гипотезе проф. Топорова, на основе каких-то древних периферийных балтийских диалектов и сформировался праславянский язык.