4 травня 2003 р. відійшов у вічність знаний на Прикарпатті і в Україні педагог, культуролог, поет Юрій Ібрагімович Султанов. У стінах Прикарпатського університету ім. В. Стефаника, де значний час він викладав, урочисто відкрито Методичний кабінет імені Юрія Султанова. Здійснено це кафедрою світової літератури в особі її завідуючого професора Володимира Матвіїшина, учня й однодумця доцента Ігоря Козлика та за сприянням декана філологічного факультету Миколи Лесюка. Одночасно з друку вийшов в серії "Вчені Прикарпатського університету" біо-бібліографічний довідник про Юрія Султанова. Згодомвийшов з друку в Києві присвячений пам'яті вченого спеціальний випуск науково-методичного журналу "Зарубіжна література" ...
Юрій Султанов народився 6 березня 1948 року в м. Коломиї в інтернаціональній сім'ї: мати - українка, батько - представник азербайджанського народу, морський офіцер-медик, що завідував у покутському місті військовою аптекою. Як наслідок, Юрій Ібрагімович сплавив у собі найкращі високі і гідні якості обох цивілізацій - Сходу і Заходу. Він закінчив Коломийську середню школу № 9, Азербайджанський педагогічний інститут мов у Баку, а з 1970 р. незмінно перебував на педагогічній роботі в нашому краї - спочатку в середній школі (вчителем, завучем, директором, інспектором), в Коломийському педагогічному училищі, а з 1986 р. - асистентом, старшим викладачем, доцентом Івано-Франківського педагогічного інституту (потім - Прикарпатського університету), паралельно викладаючи в Інституті вдосконалення вчителів (тепер - Інститут післядипломної освіти). В 1989 р. в Московському державному педагогічному інституті успішно захистив кандидатську дисертацію з проблеми літературного розвитку старшокласників і до останніх своїх днів працював над докторською дисертацією з методики викладання світової літератури. Він - автор численних підручників зі світової літератури для шкіл України (5, 8, 9, 10 класи), загальний тираж яких перевищив три мільйони екземплярів, член редколегій, науковий консультант і постійний автор журналів "Зарубіжна література в навчальних закладах", "Всесвітня література і культура в навчальних закладах України", гуманітарного альманаху "Галицько-Буковинський хронограф", лауреат (І премія) Всеукраїнського конкурсу науково-методичних студій "У світі арабської літератури" (1996), премії "Світослов" (2002). Під його керівництвом написано і захищено три кандидатські дисертації.
Юрій Султанов - автор поетичних книг "Алхімія віртуальних ігор" (2001), "Камера-обскура" (2002), "Я умру не в Парижі" (2003), неопублікованої п'єси в стилі Акутагави Рюноске та Юкіо Місіми "В країні мертвих масок" тощо.
Професор Марко Теплинський зауважує, що як людина великої життєвої та творчої енергії, Юрій Ібрагімович для багатьох з нас був і залишиться прикладом відданості ідеї, професії вчителя літератури. Таким він і залишиться у пам'яті всіх тих, хто мав щастя працювати, спілкуватися з ним, читати його книги і статті, слухати його неповторну манеру декламації віршів...
* * *
Доля розпорядилася так, щоб Юрій Ібрагімович Султанов тричі відіграв у моєму житті важливу місію.
Вперше я познайомився з цією чудовою людиною на лекції, коли він розпочав читати у нас курс літератури ХХ ст. Незабутнє враження справила розповідь про акмеїстів, котрі виявилися на той час суголосними моїм ідейно-естетичним шуканням. Пам'ятаю, я наважився зупинитися біля Юрія Ібрагімовича, який тоді, після першої лекції, на автобусній зупинці чекав транспорту, щоб поїхати до Коломиї, де мешкав. Був ще час, ми розговорилися, я розповів, що у засобах масової інформації повідомили про смерть сина Миколи Гумільова та Анни Ахматової відомого вченого-етнолога Льва Гумільова. Юрій Ібрагімович розповів, що перебував у переписці з ним і полемізував з приводу часткових нюансів в його теорії етнічної пасіонарності... Надалі ми обмінювалися новинками літератури та дискутували, пропагували серед знайомих часопис "Галицько-Буковинський Хронограф", стосунок до якого мав Юрій Ібрагімович, він сприяв моїм публікаціям у наукових виданнях. З часом утворилося довкола нього невеличке коло ідейних однодумців - викладачі Зоя Юрченко, Ігор Козлик, Оксана Мариновська та Фергад Туранли, письменник Володимир Єшкілєв, я та студенти, серед яких - Сергій Галушко, Оксана Клодніцька, Ольга Іванів, Любов Загоровська, Анна Мурейко (крім того, що довкола Юрія Ібрагімовича гуртувалися його власні аспіранти та вчителі-методисти).
Другий етап розпочався тоді, коли, нарешті, піддавшись вмовлянням друзів, Юрій Ібрагімович наважився оприлюднити свої поетичні твори, результатом чого стали три оригінальні книги. І вважаю честю для себе, що передмову до своєї першої книжки "Алхімія віртуальних ігор" Юрій Ібрагімович попросив написати саме мене... Заключними моментами цього етапу наших стосунків стали спільний (Юрія Ібрагімовича, Степана Процюка та мій, за участю ведучого - Ігора Козлика) поетичний вечір в Прикарпатському університеті, виїздна акція поетів області "Циганський пагорб" у с. Коршеві Коломийського району (в садибі знаного поета Ярослава Ясінського) та підготовка до видання антології прикарпатської поезії "Рядно та ландшафт" (яку, на жаль, Юрій Ібрагімович вже не побачив).
Третій етап розпочався саме 11 вересня 2001 р., коли повітряні атаки на символи Атлантичної цивілізації зробили каменем спотикання проблему діалогу між Сходом та Заходом. Юрій Ібрагімович став активним учасником виниклого в стінах Прикарпатського університету дискусійного клубу, виступав з інтерв'ю у засобах масової інформації, писав наукові статті з даної проблематики. В останній момент ретельно взявся за вивчення сакрально-міфологічного мислення (написав і видав книги "У світі античної літератури", "Мусульманський Ренесанс"), спроб перенесення його на теперішній грунт (аналізував феномен журналів "Перехід-IV", "Мандрівець", "Милий ангел", "Елементи", явища відродження суфізму та аріософії), проблеми міжрасових та міжнаціональних стосунків, було складено ним проспект Інтелектуального клубу, здійснено начерк наступної діяльності в мережі Інтернет (наслідком чого стали сайти "Золотий грифон" та "Мезогея - Міжземелля")... Так, доля відвела Юрію Ібрагімовичу мало часу, не все задумане ним вдалося реалізувати, але, без сумніву, він як людина і особистість завжди буде надихати його друзів та спадкоємців.
Комментариев нет:
Отправить комментарий