Олег Гуцуляк: Генерал-капітанство Україна Найсвітлішої Республіки (Capitaneatus Ucrainae Serenissimae Respublicae, Capitanía General de Ucrania de la Serenísima República, Capitano Generale dell’Ucrain Serenissima Res Publica)

 У традиції Європи генерал-капітан (від латин. caput — «голова», capitaneus — «головний») з XIV ст. є аналогом командувача округу, який, проте, зосереджував у своїх руках, окрім військової, ще й морську, судову, фіскальну, торговельну та виконавчу владу. Він мав право за потреби поширювати свою владу на інші провінції та контролювати їхніх губернаторів.  

Історичний контекст у країнах світу

• Венеціанська республіка (з 1370 по 1797 рр.): цю посаду обіймав командувач флоту під час війни, який мав право забезпечувати потреби флоту всім необхідним. 

• Британія: з 1513 р. цю посаду обіймав регент Катерини Арагонської, а згодом — герцоги різних домів як командувачі флотів. Нині у Великій Британії генерал-капітаном морських сил є чоловік королеви Єлизавети II принц Філіп, герцог Единбурзький. 

• Нідерланди (Республіка Сполучених Провінцій): у 1587–1625 рр. посаду «генерал-капітан Союзу» як найвищу в державі обіймав принц Моріц Оранський. 

• Баварське королівство: посаду генерал-капітана обіймав командувач королівської гвардії. 

• Папська держава: цю посаду обіймав головнокомандувач папської армії (скасована до 1700 р., а її функції передані генерал-хорунжому). Відомими генерал-капітанами Церкви були імператор Карл Великий (Шарлеман; VIII ст.), королі Філіп VI де Валуа, Хайме ІІ Арагонський, Людовіко Тревісан, Ніколо ді Пітільяно (Орсіні), Джованні та Чезаре Борджіа, Джуліано II та Лоренцо ІІ Медічі, Федеріко ІІ Гонзага та ін.. 

• Австралія та Північна Америка: у 1787–1837 рр. колонія Новий Південний Уельс в Австралії мала статус генерал-капітанства Британської корони. Під цим статусом іноді в офіційних документах згадувалася і північноамериканська колонія Род-Айленд. 

• Республіка Вермонт: у 1777–1791 рр. посаду генерал-капітана мав правитель незалежної Республіки Вермонт (до перетворення більшої її частини на один зі штатів США). 

• Іспанська імперія: генерал-капітанством була Ла-Корунья у складі королівства Галісія. У 1938–1975 рр. посаду генерал-капітана, що визначалася як верховний правитель провінцій Іспанської держави, обіймав каудильйо Франсіско Франко, а з 1999 р. ця посада зарезервована за керівним монархом. 

• Колоніальна Іспанська імперія: складалася саме з генерал-капітанств. Наприклад, до складу віце-королівства Перу входили генерал-капітанства Нова Гранада, Венесуела (як велике генерал-капітанство) та Майнас. У складі віце-королівства Нова Іспанія — генерал-капітанства Юкатан і Внутрішні Провінції (на північ від Мехіко до кордонів США). Також генерал-капітанствами були Канарські острови, Чилі, Куба, Філіппіни, Пуерто-Ріко, Гватемала, Санто-Домінго. Посаду генерал-капітана мав і першовідкривач Філіппін Фердинанд Магеллан. Під час боротьби іспанських колоній за незалежність цей статус мали деякі форпости іспанської корони (Буенос-Айрес, Санта-Крус-де-ла-Сьєрра та ін.). Посади генерал-капітанів обіймали лідери латиноамериканських повстанців Сімон Болівар, Хосе де Сан-Мартін, Бернардо О’Хіггінс, Хосе Марія Морелос, Ігнасіо Хесе де Альєнде, а з 1990 р. як почесну посаду в Чилі — колишній президент Аугусто Піночет. 

• Португалія: іноді правителі колоній у Бразилії (Мараньян, Сеара, Ріу-Гранді-ду-Норті, Ітамарака, Пернамбуку, Баїя, Потру-Сегуру, Еспіріту-Санту, Сан-Вісенте, Санто-Амаро, Сантана, Ілеус), Африці (Сан-Томе) та Індії (окремі генерал-капітанства під загальною назвою «Estado da Índia»: Гоа, Бомбей, Мадрас, Даман і Діу, Дадра і Нагар-Хавелі) отримували статус генерал-капітана, керуючи одночасно кількома капітанствами. 

Відображення у масовій культурі та міфологіях

Олег Гуцуляк: Чому нам потрібна авторитарна монархія (гетьманат)

Сучасна епоха, як вірно підмітив Ю. Габермас, перетворилася на "постдемократію": владні актори не можуть думати ні про що інше, крім свого переобрання! 

За наявного стану речей не можливо дійсно бути господарями своєї країни, здійснювати політику "тут-і-зараз" із одночасним баченням перспективи.

Якщо демократія допустима (і необхідна), то лише на рівні ОТГ (де, щоб тебе знову обрали, треба зробити конкретні речі на користь громади; приклад переобрання мером Івано-Франківська Руслана Марцинківа у цьому випадку - ідеальний).

В загальнодержавному ракурсі таке "нє прокатіт", бо постійно стикаєшся з потребою як приймати непопулярні рішення, так і відстроковувати необхідні, - і цю політику необхідно ще й прикрашати популізмом. В результаті - популізм популізмом поганяє, а "віз і далі там"...

Калькулююче мислення політиків постдемократії заради власного інтересу несумісне з ціннісним розумом в ім'я загальнонаціонального блага.

Тому нам потрібний Гетьман. Мандат йому дається один раз, а не весь час його треба через певні сроки перезавіряти. Хоча, можна його і відібрати та проголосити компетентним іншого. Але це не повинно бути пов'язаним із електоральним циклом (також повинні бути вироблені "запобіжники", щоб все не перетворилося на "чехарду" змін гетьманів частіше, ніж зміни президентів та премьєр-міністрів).