Олег Гуцуляк: Українізація армії та міліції (чому ліквідували Національну Гвардію?)

Об’єктивні можливості переходу армії та міліції на бік трудової нації, росту у ній національно-патріотичних настроїв та тенденцій полягає, з  одного боку, у співпадінні соціальних інтересів військовослужбовців та свідомої частини офіцерства та генералітету    з інтересами суспільного класу “зацікавлених у виробництві” трудящих (визначення Дмитра Корчинського), тобто “бегетріїв”, а з другого – в протилежності їх інтересів інтересам олігархо-корумпованої верхівки. В багатьох націоналістичних державах спостережено, що значну роль відіграє спільність інтересів військових та нації у боротьбі за визволення від іноземного гніту, за національне відродження та соціальний прогрес.

Досвід доводить, що, які б зусилля не застосовувала правляча мафія плебеїв та реакційне військове командування, їм не вдасться повністю ізолювати особистий склад армії та міліції від впливу народних мас, національно-прогресивних сил. Чим глибше обурення в нації наслідками діяльності олігархії, тим ненадійнішою стає для олігархії армія.

Використання армії та міліції для придушення народних виступів проти корупційно-олігархічної системи – двосічна зброя. Солдати та офіцери мають можливість на практиці спостерігати несумісність функцій, які виконує армія, з інтересами народу. Це змушує їх замислитися, шукати виходу з даного становища на шлях спільного з нацією революційного руху за повалення панування корупціонерів та олігархів.

Однак для того, щоб армія чи її частина стала українізованою, прилучилася до боротьби проти олігархії, поряд з об”єктивними можливостями мусять бути і певні суб’єктивні умови. Перехід збройних сил та міліції на бік  революції – це складний процес, що відбувається не стихійно, а підготовлюється діяльністю національно-патріотичних сил, активною проботою в армії та міліції.

Для забезпечення переходу військ на бік Третьої Національної Революції необхідна наявність у національно свідомої частини армії витримки та чіткого розуміння мети та завдань боротьби народних мас проти визискувачів. Без цього рух в армії не набуде чіткої національно-соціальної перспективи, військовослужбовці хоча й швидко обурюються, але нерідко так само легко відмовляються від своїх вимог через нерозуміння дійсних завдань руху.

Так, наприклад, під час революції 1917 року в Росії більшість військовослужбовців не мала чіткого уявлення про шляхи добуття влади, її утримання та перспективу. Це дозволило комуністам та лівим есерам, що стали до влади, практично звести на ніщо роль органів самоуправління (ради депутатів) та повернути у русло неоімперських пожадань плебейської маси , а потім, в 1957 – 1964 роках добровільно уступити всю владу корупціоністам (т.з. “антипартійна група Молотова-Маленкова-Кагановича-Шепілова” в 1957 році прагнула лише відтягнути це передання влади, як це вдалося раніше вождеві плебейства Сталіну у 1927 – 1938 рр), а ті, у свою чергу, у 90-х роках ХХ ст. поділилися нею з  фінансово-промисловими олігархами.

Для українізації армії та міліції важливе дальше залучення військових до соціально-національної діяльності, головним чином через  житлові комітети та профспілки (через неминучість існування останніх олігархія всіляко віддягує перехід всієї армії на професійну основу), та формування на цій основі одностайності, що  дозволить керувати рухом вцілому, очолити боротьбу прогресивної частини військових та міліції і в певних умовах зробити його надійним чинником у здійсненні пожадань нації.

Розгортаючи активну діяльність із залучення солдат та офіцерів на бік сприяння національним інтересам, патріоти ніколи не вважали таку роботу самоціллю, бо такий підхід може привести до відриву націонал-патріотичного руху в армії від визвольного руху нації вцілому.

Звісно, нас звинуватять у “розкладі” армії та міліції. Але в дійсності розклад у загальнонаціональному розумінні цього слова – це позитивний процес пробудження чинної самосвідомості військовослужбовців, їх політичного прозріння, включення в активну політичну супротивність до визискувачів та їхніх представників у Збройних Силах та міліції.

Армія повинна стати однією з дієвих сил національного патріотизму. Але вона повинна, у свою чергу, піддатися остаточному перетворенню в ході еволюційного процесу з метою визволення з-під впливу панівних кланів та реакційної олігархії . Злам корупційної військової машини та створення Національно-Патріотичних збройних Сил вже розпочався!

(«Голос нації», Львів)