Спостерігаючи за фактом вживання терміну “язичництво” (синонім – “варварство”), російський психолог Г. Ільїн прийшов до висновку, що у соціальній історії він виконує роль “цапа – відбувальника” за падіння моралі та варваризацію культури. Наприклад, у Росії знатні бояри називали “язичниками” дворян часів Петра І, стовбові дворяни – купецтво та промисловців, останні – нігілістів – різночинців, партноменклатура – енкаведистів, елітаристи – егалітаристів, містики – раціоналістів, екологи – технократів і навпаки [1] . Також “язичництвом” (“паганізмом”) визначається прогресивний розрив з будь-якими прийнятними у цивілізації правилами, критеріями, принципами та цінностями, а також потяг до експериментування та творення нових дискурсів та цінностей. Саме так усвідомлюють себе постмодерністи, які поривають з раціоцентричним дискурсом Модерну. Уперше про це проголосив Ж.-Ф. Ліотар у своїх “Лекціях про паганізм” (напис. в 1977 р., опубл. В 1989 р. ) [2]. В умовах, коли здається справджуються пророкування про “зіткнення цивілізацій”, поняття “варвари” використовується стосовно об'єктів антитерористичних акцій, що їх проводять країни Північно-Атлантичного Альянсу — представники, в основному, цивілізації Окциденту.
Отже, термін “язичництво” (“варварство”) виникає на переломі епох, за прискорення історичного розвитку, зі зміною культурних парадигм.
Той факт, що замість терміну “варварство” іноді використовується “язичництво”, привів С. Аверінцева до висновку, що у середині теїстичних релігій існує “язичництво” як ідея, як неписаний або спокусливий образ неподоланого минулого, котрий дочікується кризи офіційної віри, щоб набути нове життя [3] . У своїй праці “Занепад Європи” О. Шпенглер замість слова “язичництво” у даному випадку використовує “цезаризм”, незалежно від того, чи мова йде про Рим, Китай, Єгипет чи Багдад : “Це повернення зі світу завершених форм до первісності, до космічно - позаісторичного. На місце історичних епох знову приходять біологічні періоди” [4] .
Варіантам такого “повернення язичництва” дав безкомпромісну оцінку М. Бердяєв. Для нього будь-яке повернення людського духа до стану стародавнього язичництва є небезпечним та загрожує людству новим падінням [5] . Саме більшовики, на його думку, - це “язичники”, “варвари”: “Люди старого, хоча й вважаючого себе передовим, соціалістичного світовідчуття відкидаються назад. Вони – консерватори вчорашнього і позавчорашнього дня” [6] , а їхня революція є “всесвітньо-історичною реакцією”, поверненням свідомості назад (“вспять”) до архаїчних форм міфотворчості. Так само оцінювали марксизм-ленінізм учасники французької групи “Соціалізм чи варварство”, серед яких були відомі філософи К. Касторіадіс та Ж.-Ф. Ліотар [7] .
Деякі російські культурологи, як от Б. Парамонов, вважають, що причиною домінування “язичництва” – більшовизму була російська література, яка сама є однією з форм “повернення язичника”, а саме: “В російському поеті жив стародавній маг, по-радянськи це називається соціалістичним реалізмом. На його міфотворчому характері настоював Максим Горький” [8] . Російський символізм відчув “повернення Хама”, “грядущого варвара”, носія “духу темного пралісу”. Цього “нового варвара”, як констатує Є. Стемповський, на відміну від античного варвара (остгота чи вандала), вже неможливо привабити до цивілізації, до “латинської граматики”, і неможливо саме тому, що він прибув не з поза географічних кордонів Європи, а виріс із самих цивілізованих європейців, з ліберальної цивілізації Модерну [9]. К. Ясперс у праці “Ідея університету” (1961 р.) виявляє причину цієї “вертикальної інвазії” (за В. Ратено) “нового варварства” на прикладі Німеччини: жоден соціальний стан не розвинув виховного ідеалу, що пов”язує в одне “гуманізм та реалізм”. Учениця К. Ясперса Х. Арендт у роботі “Криза культури” причину вбачає у зреченні від традицій, намаганні їх модифікувати. На думку представника “філософії життя” Х. Ортеги-і-Гассета, кризова ситуація у європейській науці та культурі на рубежі Х1Х – ХХ ст. Породила “вченого неука”, “натурменча”, який поза вузькою технічною спеціалізацією залишається небезпечним варваром. Власне наука перетворює “людину маси” у “первісну людину”, у “сучасного варвара” [10] .
Французька дослідниця Ж. Рюс узагальнила наступні причини появи “варварства нового типу” та тлумачить його не як просту кризу культури, а як її руйнацію: 1) зубожіння думки, що спричинене засобами масової інформації (бо чим більша сфера комунікації, тим убогіший її зміст) та зрівнянням всіх суспільних та культурних форм (рок-концерти, наприклад, прирівняні за значимістю до творів Монтеня); 2) наукове знання, витісняючи зі світу реалії, пов”язані з почуттям, витісняє і культуру, піддаючи геть усе сумнівам позитивістського характеру та перевага віддається об”єктивному знанню [11] .
Згідно з історіософською концепцією неогегельянця Р. Дж. Коллінгвуда, феномен “повернення язичника”, “варваризації” неодмінно супроводжує цивілізацію і щонайперше як втрата самоповаги та параліч практичної діяльності. Це сталося свого часу з античною цивілізацією, котра загинула не від нашестя варварів, а від внутрішньої “варваризації” – деградації людини та культури. Інший історіософ, А. Дж. Тойнбі обмежує цей феномен тільки рамками “панівної меншини”, а не всього етносу. Цю ж “варваризацію” Р. Дж. Коллінгвуд вбачає у сучасній (модерній) європейській цивілізації, а причину її він шукає в тому, що розум витрачає свої зусилля для набуття засобів для досягнення бажань, котрі диктуються біологічними імпульсами, а не “свобідно розумовим самоозначенням суб”єкта”, а також тим, що мистецтво підмінене особливою інтелектуальною технікою провокування у людей наперед заданих емоцій – сексуальних, шовіністичних тощо [12] .
Також при аналізі явища “повернення язичника “, “неоварварства” можна йти за І. Кантом, який визначав, що поява варварства у цивілізованому, здавалося б, суспільстві неминуча саме тому, що “найвдатніші у застосуванні розуму” (тобто цивілізовані люди) є також носіями феномену “мізології” (“ненависті до слова, розуму”), а саме - ними запановує “… заздрість тій природі більш простих людей, котра надто більше керується природним інстинктом і не дає розумові набувати більшого впливу на їхню поведінку” [13] . Але якщо за І. Кантом від попереднього “вченого варварства” (як от середньовічна “трансцедентиська” метафізика як витвір духу варварів – готів ) можна було, начебто, порятуватися саме за допомогою телеології, ідеї, спрямованої на вдосконалення людського роду і цю саму мету ставили для себе ранні романтики (І.Г. Гердер та Й.-В. Гете), то тепер ситуація змінилася. Американський філософ Л. Мемфорд, автор книги “Техніка та цивілізація” (1934 р.), пише, що “нова ера варварства” розпочалася у західному світі з переходом до промислового капіталізму (з кінця ХУІІІ ст.). Тоді відбулася ерозія “гуманістичних начал” цивілізації, капітал почав переважати над всіма цінностями життя, нові фабричні міста, позбавлені передуючої людської культури (навіть могил предків), не знали нічого, крім повсякденної праці, а з введенням машинного виробництва деградував зміст життя людини праці [14]. Як узагальнив автор книги “Варварство” (1987 р.) М. Анрі, з пануванням існуючого стану цивілізації нема впевненості, що вдасться подолати це “нове варварство” [15] .
“Нові язичники (варвари)”, як констатує Л. Шестов, заперечують не технічні та наукові засновки цивілізації Модерну (навпаки, вони їх радо приймають), а те, що принесене християнським Святим Письмом – свободу та незалежність [16] . Хоча, як писав поет-символіст О. Блок у праці “Крах гуманізму” (1919 р.), ці “нові варвари” виглядають ззовні християнізованими, але вони досі не були причетні до європейської культури, вони – носії “іншого духу”, відмінного від цивілізованого “старого гуманізму”. Від зіткнення з цією новою “масою” великий європейський культурний рух гуманізму (стара “сіль землі”) розбився на безліч дрібних рухів, котрі саме стали факторами сучасної європейської цивілізації [17] . Сама “маса” цих “нових варварів”, проте, не зможе з плином часу “цивілізуватися” , а їй на зміну прийде “цілісна людина”, “нова особистість”, яка втілює у собі “дух музики” (тут можемо додати, що в теперішній ситуації роль "нових варварів" відіграють ісламські фундаменталісти як носії власного типу "цивілізування", а тому ситуація більш складна, ніж це бачилося О. Блоку).
Англо-американський поет та культурфілософ Т.С. Еліот не поділяв оптимізму О. Блока Він вважав, що замість “гуманної людини” постане “порожня людина”, а тому єдиним порятунком вважав повернення до релігії через проект “нового гуманізму” британського мислителя І. Беббіта.
“Маса” “нових язичників (варварів)” претендує на те, що їхнє суспільство побудоване на розумних началах і що тільки раціональність є творчим та домінуючим принципом в історії. Проте в дійсності “нові варвари” – це ті, хто знову не розрізняє двох планів сприйняття вчинку: реально-побутового та магічного. Для них знову існує лишень один план – “міфічний”, що, як визначає Л. Баткін, був володарем у часі “примітивних суспільств”, вони буквально “дихали міфом” [18] .
Канадський філософ М. Маклюєн вважав, що з “телевізійною ерою”, “електронною культурою” людство знову повертається до “міфічного”, перетворюючись у єдине “плем”я”, що сприймає інформацію на слух (радіо), очима (телебачення), на дотик (подорожі). Інший мислитель, Р. Гвардіні узагальнює: “Дикість … знову з'являється в середині самої культури і стихія її - … сама влада. У цій новій дикості відкриваються старі безодні первісних часів. Джунглі, що стрімко розростаються… Усі страховища пустель, усі жахи пітьми знову навколо нас. Людина знову стоїть віч-на-віч із хаосом, і це тим страшніше, чим більше людей цього не помічають: адже скрізь машини працюють, установи функціонують, освічені люди блукають безугавно” [19] .
Проте поряд з цією песимістичною оцінкою “нашестя язичників (варварів)” існує інша, більш оптимістична. Наприклад, ще у 60-х рр. ХХ ст. неомарксист Г. Маркузе вважав, що як колись внаслідок навали варварів загинула деградуюча Римська імперія, але цивілізація була ними врятована, так само врятують сучасну західну цивілізацію “нові варвари” – аутсайдери (“відчужені”), до яких він відносив бідних, безробітних, студентів, переслідувані расові, релігійні, національні та сексуальні меншини. У своїй основі Г. Маркузе керувався історіософською концепцією А. Дж. Тойнбі, згідно з якою т.з. “внутрішній пролетаріат” певної цивілізації створює “вселенську церкву”, що відіграє роль “лялечки”, з якої відроджується попередня цивілізація, а “зовнішній пролетаріат” створює “варварську збройну ватагу”.
“Панівна меншість” (носій цивілізації), що колись постала з таких самих “зовнішніх пролетарів”, зазнає “виродження”, “варваризації” та “розколу”. Перемогу здобувають та приймаються на “Ура !” “внутрішнім пролетаріатом” ті “зовнішні варвари” – “носії ідеї світової держави”, які зуміли створити свій власний “варварський” пантеон та не зреклися його навіть тоді, коли прорвалися крізь кордони та підкорили цивілізованих сусідів.
В синтезі “внутрішніх” та “зовнішніх” варварів (“пролетарів”) витворюється нова цивілізація, тобто “… для внутрішніх пролетарів чужа духовність – це не прокляття, а благословення, що вона наділяє тих, до кого приходить, майже надлюдською силою, яка допомагає їм підкорити своїх завойовників” [20] .
Саме тепер, начебто, наявне привнесення “новими варварами”, “зовнішніми пролетарями” щодо сучасного західного світу (для європейця А. Дж. Тойнбі ними є північноамериканці – “атлантисти”; для представників Контркультури – носії “орієнталістичної духовності”; для Л. Колаковського – космополітичні носії культурного універсалізму; для О. Дугіна – росіяни та антиглобалісти; для Д. Шурхала – народи “третього світу”), своєї, “язичницької” (в сенсі чужої для іудео-християнської цивілізації) духовності.
“Внутрішній” пролетаріат Окциденту радо цю духовність приймає саме як “неоязичництво” (варіанти: “неоезотеризм”, “неошаманізм”, “неоорієнталізм”, “неомістицизм”, “поп-культура”, “антиглобалізм” тощо), внаслідок чого слід очікувати постання на її основі нової “вселенської церкви” – “гедоністичного” (за Г. Маркузе), або “Постмодерного віку” (за А. Дж. Тойнбі), або “Ери Водолія” (за езотерично заангажованими мислителями), або "Європейского Халіфату" (за антиісламськими теоретиками).
Отже, оптимістична оцінка “приходу, повернення язичника” трактує це явище як “очищення дзеркала” (за С. Галенком ), в котре дивиться людина Модерну (європейської цивілізації раціоналізму): в язичництві вона впізнає себе, “… язичник – це “друге Я” будь-якої людини, її темне, магматичне і хаотичне природне начало, котре рветься назовні. Воно стає більш або менш явним саме зараз,в кінці ХХ ст. - на початку ХХІ ст., коли зі світу і з людини починає сповзати позолота християнської релігії та ідеологій різного толку” [21] . В контексті аналітичної психології К.Г. Юнга сучасне “язичництво” – це “Тінь” (der Schatten) європейської людини, і ця “Тінь” слугує “противагою” свідомості (Его) та є поштовхом для внутрішнього розвитку, пробуджує дрімаючу в людині енергію, не дозволяє “Персоні” перетворитися в застиглу маску, без “Тіні” людина втратила б можливість трансформувати себе [22] . Не дивно, що російський письменник І. Ерінбург ототожнив юнгіанську “Тінь” з матеріальною культурою, вдосконалення якої приводить до оздоровлення психічного стану північних американців, називаючи це явище “барбаризацією”, “примітивізацією”, “омолодженням” [23] .
Солідаризується з цим психоаналітичним підходом К. Ясперс. На його погляд, звернення західноєвропейської раціоцентричної культури до своєї “Тіні” (біологічно-агресивного), що “живе” у своєрідній “чуринзі” – матеріальній культурі, неминуче для зміцнення загального напрямку історичного розвитку, що йде шляхом раціоналізму та прогресу техніки. Тобто, за К. Ясперсом, слід повернути людській культурі інші її властивості, що вже не раз мало місце в історії, як от відродження “світу гармонійного розуму, античної класики, втіленому у поезії Данте, Петрарки, Гете у поєднанні зі сформованими століттями ідеалами гуманізму” [24] . Аналогічно М. Хайдеггер вимагає повернення технічної цивілізації обличчям до своєї “Тіні”, а саме: дати техніці “нетехнічне” обгрунтування, знайти її істинну перспективу в історії людської культури, виявивши її стародавні, метафізичні витоки [25] .
Отже, з вищенаведеного можна зробити висновок, що існують в соціально – політологічній думці дві позиції оцінки щодо проблеми “повернення язичника (варвара)” :
1) негативна, за якою язичник (варвар) – це апогей деградації самої цивілізації, причина її загибелі, та
2) позитивна, за якою язичник (варвар) “оздоровлює” занепадаючу цивілізацію, рятує її основні, “вітальні” (відпочаткові, “премордіальні”) цінності у новому синтезі, виконує роль “героя – спасителя” як у емпіричній, так і психічній реальності.
ЛІТЕРАТУРА
- 1.Галенко С., Ильин Г. Язычник возвращается ? // Alma mater : Вестник высшей школы (Москва).-1991.-Ч. 11. - С. 71.
- Best S., Kellner D. Postmodern Theory: Critical Interrogations. - New York: The Guilford Press, 1991. - Р. 160 – 161, 164.
- Аверинцев С.С. Язычество // Философская Энциклопедия: В 5 тт. / Гл. ред. Ф.В. Константинов. - М.: Сов. Энциклопедия, 1970. - Т.5. - С. 611.
- Бердяев Н. Судьба России: Опыты по психологии войны и национальности.- М.: Мысль,1990.- С.151.
- Бердяев Н. Смысл истории. - М.: Мысль, 1990. - С.9
- Бердяев Н. Судьба России: Опыты по психологии войны и национальности.- М.: Мысль,1990.- С.13.
- Best S., Kellner D. Postmodern Theory: Critical Interrogations. - New York: The Guilford Press, 1991. – Р.148, 179.
- Парамонов Б.М. Конец стиля. - М.: Аграф; СПб.: Алетейя, 1999. – С.50.
- Kowalchyk A.S. Kryzys swiadomosci europejskiej w eseistyce polskiej lat 1945 - 1977 (Vincenz -Stempowski - Milosz). - Warszawa: Eterna; Quantum, 1990. – S.98-99.
10. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки / З франц. - К.: Основи, 1998. – С.220; Ортега - і - Гассет Х. Вибрані твори / З іспан.Передм. В. Табачковського. - К.: Основи, 1994. – С.63, 79-85
- Рюс Ж. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки / З франц. - К.: Основи, 1998. – С.215-218.
12. Киссель М.А. Философия цивилизации Р.Дж. Коллингвуда // Критика современных буржуазных политологических и культурологических концепций общественного разития: Межвуз. сб. / Под ред. М.Я. Корнеева, А.А. Федосеева. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. - С. 149, 153 – 155.
13. Кант И. Сочинения: В 6 тт. / Под ред. В.Ф. Асмуса, А.В. Гулыги, Т.И. Ойзермана. - М.: Мысль, 1968. - Т. 4, ч. 1. – С.230 – 231.
14. Тавризян Г.М. Техника. Культура. Чеовек: Критический анализ концепций технического прогресса в буржуазной философии ХХ века / Отв.ред. Ю.Н. Семенов. - М.: Наука, 1986. –С.64, 67.
15. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки / З франц. - К.: Основи, 1998. – 219 с.
16. Шестов Л.И. Угроза современных варваров // Весник Академии Наук СССР (Москва). - 1991. - Ч. 5. - С. 130.
17. Блок А.А. Собрание сочинений в 8 тт. / Под общ. Ред. В.Н. Орлова и др. - М.-Л.: Госхудлитиздат, 1962. - Т. 6. – С.100-101, 103.
18. Цит.за: Баткин Л. Ренесансный миф о человеке // Вопросы литературы (Москва).- 1971.-Ч.9.-С.115, 117.
- Кримський С. "Кінець історії" чи метаісторія ? // Collegium (Київ). - 1994. - Ч. 1 (3). - С.28.
20. Тойнбі А. Дж. Дослідження історії / З англ. - К.: Основи, 1995. - Т. 1. – С.415.
21. Галенко С., Ильин Г. Язычник возвращается ? //Alma mater : Вестник высшей школы ( Москва).-1991.-Ч. 11. - С. 71.
22. Юнг К.Г. Aion: Исследование Самости / Пер. с нем. Отв.ред. С.Л. Удовик. - К.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 1997. – С.313-317, 340.
23. Парамонов Б.М. Конец стиля. - М.: Аграф; СПб.: Алетейя, 1999. - С.413.
24. Тавризян Г.М. Техника. Культура. Человек: Критический анализ концепций технического прогресса в буржуазной философии ХХ века / Отв.ред. Ю.Н. Семенов. - М.: Наука, 1986. – С.111.
25. Тавризян Г.М. Техника. Культура. Человек: Критический анализ концепций технического прогресса в буржуазной философии ХХ века / Отв.ред. Ю.Н. Семенов. - М.: Наука, 1986. – С.119.
In article the historiography of a problem of "returning of the pagan" ("neopaganism, neoheathenism") is considered, sights at this phenomenon are structured and its historico-philosophical interpretation is given.
Комментариев нет:
Отправить комментарий