Власне це 200 каменів (проте, припускають, що їх початково було 600), що розташовані у 22 ряди, але не паралельно один до одного, а ніби закручуються з півночі на південь (віялоподібно/радіально розходяться вниз по схилу від скельного бугра (rocky knoll) на півночі), на схід є сліди, що свідчать про те, що рядів було більше. Якщо дивитися зверху, це нагадує «сигмоїдний рух» – подібно до «змійки». Багато з каменів неправильної форми, заввишки до одного метра, є серед них і мегаліти, що стоять руба (вузькі плити, поставлені так, що їх широка грань орієнтована поперек рядів).
Сам топонім Clyth вважають піктським / бретонським і пов’язаним із гідро- або рельєфною основою (klit / clit / clith / clet-) зі значенням «схил, крутий берег, камянисте урвище, прибережний уступ» (як і валлійські топоніми та гідроніми Clwyd, Clyde / Clut, Clitheroe, Clett / Clettraval / Сleit) з пікто-бриттськ. clith / clyth < *c’lith / *clid / *clet(h) < *calith / *kalith, брет. *kalet / *kaled < пра.-бриттськ. *calet- / *caled- / *calith-, ст.-ірл. calad / calath «твёрдий, кам’яний, жорсткий», сер.-кімвр. caled, галл. caletes «тверді, важкі» < *kalit- / *kalitā / *kalitjo- < пра-кельт. *kaleto- / *kalido- / *kal- «твердий, жорсткий, суворий» < пра-і.-є. *ḱel-to- / *ḱel- «холодний», пор. з лат. callus / callum «тверда шкіра, мозоль», дв.-укр. каледа / укр. коляда «козяча шкіра». Етимологічно з ним також пов’язують етнонім Caledones «каледони» давніх мешканців Шотландії та назву Шотландії у античних джерелах як Caledonia «Каледонія».
Паралельно кельтському *kal- з того ж праіндоєвропейського кореня розвинувся праслов’янський корінь *gаl- / *gol- «твердий, камінь, скеля» (> польск. galka «камінь, камяна куля; куля», укр. «галька» – «дрібне каміння»), що могло стати основою топоніму Galych як «тверде місце, камінь, скеля».
Проте найцікавіше те, що більш можлива саме трансформація кельтського топоніму Clyth у Galych у мові словянських насельників колишньої кельтської території Прикарпаття і Поділля (впродовж І тис. до н.е. – І тис. н.е. були в зоні впливу кельтських племен латенської культури): Clyth > Klith > Klitch > Glich > Galych. Фонетичні зміни [k] > [g] можливі у слов’янських трансформаціях (як у багатьох топонімах: Cornovium → Gorny), [l] зберігається, θ > ch [х] у слов’янських мовах th зазвичай переходило у [t], [d] або [х] через відсутність зубного фрикативу, додавання суфікса -ych / -ich типове для слов’янських назв. Тобто словяни запозичили кельтську локально-діалектну версію Klyth / Klith / Clith (діалектна зміна [θ] → [t/h]) і трансформували її в Galych ([k] > [g], [l] зберігається, [th] > [ch] сприйнявся як суфікс -ych для посилення). Це дуже схоже на випадки, коли кельтські гідроніми / поселення на Британських островах залишалися після латинського і германського впливу, але з фонетичними змінами.
Головні відмінності: Clyth – це радіально-віяльна композиція, важливою є точка огляду / вихідна точка, працює як сцена, можливо як візуальний інструмент; Carnac – це протяжно-лінійна композиція, важлива довжина, повторюваність, масштаб і процессія, працює як сакральний ландшафт (чітко відповідає геоморфології, контуру місцевості), а не тільки як локальна площадка. Отже, Carnac – це ядро мегалитичного «надландшафту», а Clyth – локальний північний спеціалізований варіант.
Дивно, але в Ірландії (в північно західній частині острова, Donegal, Mayo) відомі одиночні менгіри і невеликі ряди, інколи з кромлехами. Прямі довгі ряди рідкісні, найчастіше це малі локальні ансамблі для ритуалу або поховання. Власне відомі Loughcrew Cairns (графство Мід, Meath «Середина») – кам’яні ряди всередині курганів; лінійна орієнтація менш виражена, але є ритуальний вектор. Важливо, що поряд у місті Тара (Темра; Tara, Teamhair) на височині (площа – 1,5 кв. км, видносна висота – 84 м), складеній з вапняків (звідси його друга назва – Liathdruim «сірий гребінь»),.знаходився «коронаційний камінь» (cloch choróin), на якому проходив ритуал (останній згадується в кінці ХІІ ст.) «сидіння» (suíochán) верховних королів Ірландії (Ard Rí Éirinn).
В Галісії відомі менгіри і невеликі ряди з локальних лінійних композицій, зазвичай 1-3 ряди, у менших масштабах і переважно пов’язані з похованнями або ритуальними площадками.
Вважається, що астрономічне застосування («обсерваторія / візир / календар») цих монументів ймовірне (багато рядів можливо співвіднести з місячними екстремумами), може бути частиною їх смислу, але не всім смислом.
Шанувальники Діоніса-Вакха-Змія влаштовують під час Діонісій (25 березня – 1 квітня) хороводи типу «фарандоли», імітуючі зигзагоподібні рухи змії (т. зв. «Змійки»), а ведучим та заспівником («корифеєм» та «мельпоменом») вважався сам Діоніс (Павсаній, «Описання Еллади», I, 2, 5).
В Україні такі танки називалися «Кривими», а на Галичині танець, під час якого всі жителі беруться за руки і танцюючи, зигзагами обходять всі обійстя поселення, зберігся у с. Чортовець (Городенківщина), проводиться в часі святкування Великодня і називається «Сербин» (переосмислене латин. serpens «змія»).
Також відомий український хоровод-гра з циклу «веснянок» під назвою «Ящір»: «… Ящір сидить на золотому троні й керує грою, а йому мають привести найвродливішу дівчину: Сидить, сидить Ящір на золотім кріслі – Гей нам, гей! На липовім денці, у рутянім вінці. Бери собі панну, бери, яку хочеш, Бери, яку хочеш, бери, яку любиш!».
Одразу ж на згадку приходять як шлюб Діоніса-Змія з Аріадною (їй присвятив Дедал, творець Лабіринту, винахід хороводу, який зобразив Гефест на знаменитому «Щиті Ахіллеса» (Гомер, «Іліада», XVIII)), так і легенда про сидіння на «Галициній Могилі» як вінчання на князівський престол (традиційно акт інтронізації одночасно розглядається як шлюб з жіночим втіленням місцевого божества-покровителя землі, переважно «зміїного роду»).
В літературі згадується (щоправда, без вказівки на джерело), що існує легенда про те, що галицький князь Ярослав Осмомисл мав в Темирівцях коханку, дочку лісника (територія від Темирівців на північний схід до сіл Пукасівці та Блюдники була вкрита лісами, густими хащами), яка, проте, була однорукою. Але це не повинно дивувати з двох причин. По-перше, в індоєвропейській традиції (в тому числі і у кельтів та слов’ян) правитель повинен був для легітимізації своєї влади укладати шлюб з представницею місцевого жрецтва (як правило, з дочкою головного жерця), для якої притаманні характерні риси чи вади, тим самим «вінчаючись» на престол даної землі (в Ірландії «сидіння на тронному камені» верховного короля Тари (Темри) супроводжувалося символічним одруженням із богинею землі Медб «Медвяною»). Це той «священний шлюб», в якому королі (князі) зобов’язуються робити те й те, чесно виконувати свій «подружній обов’язок» і в обмін на це вони отримують владу, але як тільки вони перестають виконувати свої і ритуальні (представницькі), і статеві функції, тоді вони втрачають владу. Тому до Пагорба Тари (Темри) вело довге укріплення, що отримало назву «Банкетний зал», де й відбувався весільний бенкет на честь ритуального шлюбу верховного короля з його землею, т. зв. «бенкет Тари». По-друге, саме унікальним для кельтської міфології є характерні образи одноруких чи одноногих істот, які є представниками, як правило, жрецтва або чарівників, які вважалися мешкаючими на межі двох світів (людей і духів), і цю межу символізували ліси або печери. На північний захід від с. Бовшів знаходиться розташована на кількох пагорбах знаменита Касова Гора, в лабіринтах карстових печер якої, за легендою, галицькі князі та бояри зберігали золото та коштовності (нині вона входить до Галицького національного парку)…
Комментариев нет:
Отправить комментарий