Є підозра, що місію католицької церкви на Русі з поверненням Аскольда очолив Дір (у іллірійців ім'я Дір було поширене, а в кельтів збереглося зі значенням “твердий, міцний, сильний”). Іллірійськими є також імена з коренем “бор”, “бур” (Буривой, Борис, Борич, Борислав) із значенням “муж”. Від племінних назв району Іллірії (Хорватія) походять імена Карп, Акун, Тілен, а назви місцевостей та рік Іллірії повторюються в іменах Істр, Стир, Гомол. До венето–іллірійських імен відносять також імена, згадані у договорі князя Ігора з ромеями – Егрі, Уто, Кол, Гуди (1).
На Русі ірландських священників означували традиційним стосовно кельтів поняттям „волохи” (гот. walhs, дв.-верх.-нім. walah, walh, сер.-верх.-нім. walch “чужинець, кельт, романець” < гаельск. folc “бадьорий, жвавий”).
Як ірландські місіонери, так і нінська (хорватська) єпископія дотримувалися старішої католицької традиції, збереженої тривалий час в Ірландській (т.зв. “далекозахідній”, за А.Дж. Тойнбі) церкві, і самі наставляли єпископів на новонавернених у християнство землях. Цю їхню практику засуджував і римський папа Микола І, який у посланні “ліпшим людям і кліру Нінської єпископії” настоював на праві тільки римського понтифіка встановлювати єпископство. Зрештою, строптива Нінська єпархія у 928 році була ліквідована, заборонялося слов'янське богослужіння та оголошувалася верховна влада Риму над єпископами.
Цілком вірогідно, що поставленим нінською єпископією єпископом русів був Ольма. Але вже через два роки, в 876, відбулася офіційна передача церковної юрисдикції русів від Ніну під оруду константинопольського патріарха, яким був Ігнатій, прихильник Риму. Він призначив для Русі власного єпископа, або навіть архієпископа (митрополита), ім'я якого Олексій (2). Русь була віддана Візантії в знак подяки за її тодішню проримську позицію, а трохи раніше, у 869 – 870 роках, на Константинопольському соборі папські легати відмовилися на користь Візантії від претензій, щоб Болгарія залишалася під юрисдикцією папи, про що повторюється і пізніше у відповіді архієпископа Никомідійського єпископу Ансельму Гавелдергському, маючому у ХІІ ст. місію в Царгороді (3), хоча власне римського обряду бажав цар Болгарії Борис І (852 – 889), явно видозмінивши своє булгарське (тюркське) ім'я у напрямку до кельто-іллірійської католицької традиції.
Проте ірландські та ніннські місіонери не залишили Русь. Останні, вірогідно, групувалися довкола церкви святого Іллі на річці Почайна, що на Подолі, а ірландці мешкали у монастирі, що пізніше перетворився у Монастир святої Ірини, де є могила Діра.
Митрополію для русів візантійський патріарх Ігнатій встановив не в Києві, а у Переяславі, де ще з середини 860-х років перебували представники антагоніста Риму патріарха Фотія – греки Кирил та Атанасій, про яких згадують “Кольбертинські аннали”. Перебували вони там, вірогідно, з 867 року, що дало підставу історику В.М. Татіщеву навіть оголосити цей рік роком хрещення Аскольда, “… который от Грек Рос имянован и в 867-м году кресчение принял” (4). Можливо, власне цим двом грекам належить заслуга у спонуканні Аскольда до походу проти ворожої Фотію проримської партії патріарха Ігнатія… Але зазнавши поразки і втративши сина, Аскольд розцінив це як особливе знамення – і пригорнувся до католицьких місіонерів.
Ще у 874 році архієпископом–місіонером у противагу католикам Константинополь надіслав нейтральну для русів людину – ні грека, ні католика – сірійця Михаїла, який до цього опікувався діоцезією у Болгарії (про нього згадує Лев Граматик, кін. Х – поч. ХІ ст.). Власне його замінив у 876 році вищезгаданий Олексій.
Але з падінням у тому ж році проримської партії у Константинополі, безумовно, Олексій був відкликаний, а митрополію з Переяслава було перенесено безпосередньо до Києва, щоб розпочати дієву протидію католицькому оточенню князя Аскольда. Кульмінацією цього протистояння стала мучинецька смерть у 882 році Аскольда та Діра. Відображення її знаходимо у “Сазі про Ньяла”, де “всіма чудесами Христа” вмовляє якогось Флоссі відомстити за вбивство Хьоскульда (“Сивоголового”) його жона Хільдігунна (5). Цей Хьоскульд Годі Білого Мису вважався сином Траіна (!), сина Сігфуса і внука Сігвата Рудого (його походження невідоме). Вбивство Траіна та його сина Хьоскульда організував Хельгі (“Святий”; від цього імені походить слов'янське ім'я Олег, а отже, “Олегом” був і Святослав – “Хельгірозь”), син Ньяла та внук Торгейра Голльніра, сина Торольва. То чи не є київський князь Аскольд (Хьоскульд) сином Трояна (Траіна), а його вбивцеві Олегу (Хельгі), відомстив Велес (Флоссі)?
Через століття Аскольда причислили до лику блаженних, як про це свідчить Іоакимів літопис, за словами В. Татіщева (6).
У “Церковному уставі” в редакції ХVІІ – ХVІІІ стт. мовиться : “… Се азъ, князь великый Василей, нарічаємий Володимеръ, сынъ Святославль, внук Игоревъ, блаженный Олгы, вьсприялъ есмъ святоє крещеніє от грічкаго царя Кастянтина и Фотія патриарха, взяхъ первого митрополита Михаила Киэву граду, иже крести всю землю Рускую”.
Дослідники (В. Татіщев, М. Брайчевський, Є. Крамар) зазначали істотну неузгодженість цього повідомлення, бо ж Фотій помер більше ніж за сто років до 988 року, а патріархом у часи Володимира Великого був родич Фотія Сергій, а київським митрополитом призначений корсунський (херсонеський) священник Анастас, який допоміг русичам заволодіти Корсунем, а потім втік разом з польськими окупантами у обозі Святополка Окаянного.
Швидше за все, як на нас, Володимир став спадкоємцем установника Переяславської митрополії патріарха Фотія і переніс у Київ мощі першого поставленого ним єпископа Русі (Переяслава) Михаїла (860 – 867), якого усунула проримська партія і який повернувася на митрополичу кафедру у 878 році та помер після 886 року, можливо, перебуваючи у справах у Візантії.
Цілком можливо, що Переяславська митрополія офіційно іменувалася Руською (за Є. Голубинським, Г. Вернадським, М. Чубатим).
| РУСЬКА МИТРОПОЛІЯ (у Переяславі) | КИЇВСЬКА МИТРОПОЛІЯ |
| 1) митрополит Михаїл І (860 – 867), від Фотія | |
| 2) місійні єпископи Кирил і Атанасій (867 – 874), представники партії колишнього патріарха Фотія | |
| 3) митрополит Михаїл ІІ Сирін (874–876), від Ігнатія | 1) місійний єпископ Дір (874 – 882), від ірландських католиків – місіонерів Подунав'я |
| 4) митрополит Олексій (876 – 878), від Ігнатія | 2) місійний єпископ Ольма (Алеман, Ельма) (874 – після 882), від Нінського єпископа |
| 3) митрополит Михаїл І (878 – після 886), від Фотія | |
| У Церковному статуті Льва УІ (886–912) у реєстрі православних кафедр під 61-м номером значиться “Русь” (можливо, після загибелі Аскольда та “язичницької реставрації” Олега Віщого митрополити Русі були у вигнанні) | |
| 1) пресвітер Григорій Болгарин (??? – 948 – 959) |
| 1) єпископ ругів Лібуцій (959 – 961) |
| 2) єпископ ругів Адальберт (961 – 964) |
| 2) митрополит “Михаїл ІІІ Святитель” (988 – 992) |
| 3) митрополит Леон (992 – 998) |
| 4) митрополит Іоанн І (988 – 1036) |
| 5) митрополит Феопемпт (1037 – 1051) |
| 6) митрополит Іларіон (1051 – 1053) |
| 7) митрополит Єфрем (1055) |
1. Кузьмин А. Падение Перуна: Становление христианства на Руси. – М.: Мол.гвардия, 1988. – С.140.
2. Крамар Є. Від апостола Андрія до князя Володимира: Нарис з історії християнізації України до 988 року. – Ів.-Франківськ: Облвидав «Галичина», 1992. – С.32.
3. Поснов М.Э. История Христианской Церкви (до разделения Церквей – 1054 г.). – Брюссель: Жизнь с Богом, 1964. – С.532.
4. Татищев В.Н. История Российская. – М.-Л., 1962. – Т.1. – С.106.
6. Стеблин – аменский М.И. Мир саги. Становление литературы. – Л.: Наука, 1984. – С.95.
6. Татищев В.Н. История Российская. – М.-Л., 1962. – Т.1. – С.36.
Комментариев нет:
Отправить комментарий