Арабський історик і мандрівник Аль-Масуді (бл 947 р.) у своїй капітальній праці «Промивальці золота і копальні дорогоцінних каменів» («Мурудж аз-загаб», «Murūj al-dhahab wa-maʿādin al-jawhar») говорить про те, що у слов'ян (сакаліба):
«…Їхній перший цар був цар ал-Дайр, і в них було багато царів, і серед них було багато народів… (wa-awwal mulūk-ihim malik al-dayr, wa-lahum mulūk kathīra, wa-fīhim umam kathīra…, وأول ملوكهم ملك الدير، ولهم ملوك كثيرة، وفيهم أمم كثيرة…)» (Al-Masudi. Les Prairies d’or. T. II. Chapitre sur les Ṣaqāliba (Slaves)).
Проте Масуді тут мав на увазі не власне ім'я «Дір», а титул або опис – «Цар храму / обителі» (malik al-dayr ملك الدير), бо «ад-Дайр» دير (dayr) арабською означає «монастир» або «храм» (але можливе прочитання як دار dār «дім / область», درب darb «шлях»). Це могло стосуватися духовного лідера або верховного жерця слов'ян, чия «столиця» була релігійним центром.
Отже, можна припустити, що він дещо невірно зрозумів своїх інформаторів, сприйнявши за світського царя священного Царя-Жерця, навколо якого структурувався простір перших слов’янських міст.
Відсутні згадки про ad-Dir / ad-Dyr і в інших арабських авторів (Ібн Руста, Ібн Фадлан, аль-Ідрісі).
Тільки у У XIX ст. саме у російських істориків С. Соловйова та В. Ключевського з’являється гіпотеза ототожнення «ал-Дайр» із Діром (до цього французькі вчені, Joseph Toussaint Reinaud, Stanisław (Stanislav) Siestrzeńcewicz-Bohusz і Joachim Lelewel, коментували, що, можливо, мова йде про якихось київських князів, але без привязки до імені) і далі вона переходить у популярні перекази як «факт» у радянських виданнях: «арабський історик Масуді згадує слов’янського царя Діра» [Івакін, 1982, с. 31; Котляр, 1982, с. 54].
Отже, твердження, що аль-Масуді згадує слов’янського князя ад-Діра – це штучно створена інтелектуальна конструкція, «вставний модуль у традиції інтерпретації джерела», яка мала заповнити порожнечу в історії. Коли системі (імперській науці) не вистачало фактів, вона створила їх шляхом неправильного прочитання хаотичних арабських рукописів. Його реальний текст – це опис живої, хаотичної енергії слов'янських племен, які торгують, воюють і змінюються, без штучної вертикалі, яку йому приписали пізніше.
До речі, в жодних візантійських джерелах (Фотій Константинопольський) , які розповідають про три знаменті походи русів на Царгород (у 860 р. із них відзначився чудом Покрови, інший – прийняттям християнства частиною русів) не згадуються імена русських князів (традиція, що руський князь прийняв хрещення під ім’ям Миколай і це пов’язується з Аскольдом існує, але вона пізніша, XV-XVI стт., і не є чітко зафіксованою у ранніх візантійських текстах) – історики тільки по факту князювання в той час Аскольда у Києві і що на місці його поховання постала церква св. Миколая, вважають, що це був він.
Al-Masudi. Les Prairies d’or : Kitāb Murūj al-dhahab wa-maʿādin al-jawhar : trad. du texte arabe / Traduction de C. Barbier de Meynard et A. Pavet de Courteille. – Paris : Imprimerie impériale, 1863. – Т. 2. – P. 15-30.– XXX + 500 с.
[Без автора]. Аскольд и Дир // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 дополн.). – Санкт-Петербург : Ф. А. Брокгауз ; И. А. Ефрон, 1890–1907. – Т. 2 (Араго – Афон). – С. 296-297.
Івакін Г. Ю. Оповіді про стародавній Київ / за ред. С. О. Висоцького. – К. : Рад. школа, 1982. – 112 с.
Котляр Н. Ф. Древняя Русь и Киев в летописных преданиях и легендах. – К. : Наук. думка, 1982. – 159 с.
Комментариев нет:
Отправить комментарий