Проте ж північно-європеєць Рюрик жодним чином не дотичний до становлення співнічно-східної Московії (яка постала лише через кілька століть як колонізована територія його нащадками, значна частина яких була вихідцями з земель України-Русі). Це було б схоже на те, як Мексику колонізували іспанці Фердинанда та Ізабелли, а винним в цьому був їх предок Амадей Бургундський, до речі, сучасник Рюрика).
Дискусія довкола постаті Рюрика в українській історіографії дійсно дуже цікава й багатошарова.
Страх або, точніше, обережність і стереотипне упередження щодо Рюрика з боку багатьох українських дослідників та ідеологів 19-20 століть сформувалися через кілька ключових причин:
1. Зброя в руках російської імперської пропаганди
Російська імперська (а згодом і радянська) історіографія століттями будувала концепцію «триєдиного народу» та «колиски трьох братніх народів», де Новгород і Ладога (північні володіння, пов'язані з Рюриком) подавалися як «виток російської державності».
У цій схемі Рюрик ставав «засновником Росії», а Київ — лише однією з зупинок на шляху розширення цієї держави.
Через це в українських інтелектуалів виник природний захисний рефлекс: відсунути Рюрика як «чужого» або «північного», щоб зламати російський імперський наратив і привласнення нашої спадщини.
2. «Києвоцентричність» та автохтонні теорії
Українське національне відродження 19-20 століть (зокрема праці Михайла Грушевського) робило акцент на безперервності розвитку українського народу на власній землі.
Для Грушевського та його послідовників держава Русь постала не через прихід варягів з півночі, а через внутрішній соціально-економічний розвиток слов'янських племен Середнього Подніпров'я (полян).
Олег, Ігор та Святослав сприймалися вже як діячі, чия політика була повністю прив'язана до Києва та південноруських земель.
Рюрик же залишався фігурою, пов'язаною з Новгородсько-Ладозьким регіоном, що викликало побоювання «перенесення витоків Русі на північ».
3. Норманське питання як політичне поле бою
Протягом XIX-XX століть «норманська теорія» (походження держави від варягів) в Російській імперії та СРСР часто розглядалася не просто як наукова дискусія, а як політична. Радянська історіографія взагалі табуювала або применшувала роль варягів, намагаючись довести суто слов'янське походження Русі. У радянській науці (особливо з часів Сталіна) «норманська теорія» розглядалася майже як ідеологічна шкідливість. Вважалося, що визнання залученості варягів принижує «самобутність слов’ян».
Для багатьох українських мислителів, які виросли або формувалися в цій парадигмі, Рюрик несвідомо став символом «чужого завоювання». Українські історики, опинившись під впливом цих дискусій, нерідко перебирали концепцію: «якщо Рюрик - це варяг з півночі, краще починати відлік від київських князів Аскольда і Діра або Олега». Відбулася парадоксальна річ: бажаючи захистити власну автохтонність, українська історіографія іноді повторювала радянський норманофобський триб, залишаючи Рюрика «за бортом» нашої історії.
4. Заперечення власної морської та варязької спадщини
Відсуваючи Рюрика, ми добровільно відмовляємося від «варязького вектора» Русі, в той час як Русь була не просто степовою чи землеробською державою, а потужною торговельно-військовою мережею на шляху «з варяг у греки». Варяги не колонізували слов'ян, а асимілювалися ними (уже онук Рюрика мав слов'янське ім'я - Святослав, а його оточення говорило мовою місцевого населення).
Відмова від Рюрика - це відмова від включеності Давньої Русі в загальноєвропейський контекст Епохи вікінгів (Viking Age), де Київ був рівноправним вузлом міжнародної торгівлі та династичних шлюбів.
5. Російський міф про Новгород як «першу столицю»
Російський міф трактує перебування Рюрика в Ладозі / Новгороді як заснування державності. Проте з археологічної та історичної точок зору: Новгорода за часів Рюрика в нинішньому вигляді ще навіть не існувало (лише у пізніші часи археологічну споруду на місці майбутнього Новгорода означили як "Рюрикове Городище" лише через можливість перебування у ньому Рюрика або його намісника).
Справжньою державою (імперією) Русь стала лише тоді, коли центр ваги остаточно перемістився на південь - до Києва. Поки центр залишався на півночі, це була лише торговельно-грабіжницька факторія.
Отже, Рюрик - це лише протоісторія династії, а власне держава Русь постала саме в Києві.
6. Політична спадкоємність vs. Походження династії
Важливо розрізняти походження засновника династії та національно-державну спадкоємність.
Англійці не соромляться того, що їхня сучасна королівська династія має німецьке походження (Ганноверська / Віндзори), а засновник середньовічної Англії Вільгельм Завойовник був норманом із Франції.
Французи не вважають себе німцями через те, що Карл Великий був франком (германцем).
Спроба «віддати» Рюрика Росії через те, що він володів північними землями - це все одно що віддати Англію Нормандії (Франції).
У порівнянні з іспанською та мексиканською історією даний аспект розкривається наступним чином:
Анахронізм: звинувачувати Рюрика (IX ст.) у постані Московії (що сформувалася як окремий улус і центр значно пізніше, у XIII-XIV ст.) - це грубий анахронізм. За часів Рюрика жодної «Московії» чи російського етносу не існувало навіть у зародку.
Колонізація з Києва: саме київські та чернігівські князі, уродженці та правителі земель України-Русі, у XI–XII століттях колонізували Залісся (Володимиро-Суздальські землі), несли туди християнство, слов'янську мову та державне управління.
Рюриковичі як спільна династія: Рюрик був лише родоначальником династії, гілки якої правлять у різних куточках Східної Європи. Але політичним, культурним та релігійним серцем цієї династії став саме Київ.
7. Сучасний перегляд
Сьогодні сучасні українські історики все більше відходять від комплексів XIX століття. Постать Рюрика та варязький чинник розглядаються тверезо:
- варяги були норманськими дружинниками та торговельними партнерами, які інтегрувалися в місцеве слов'янське середовище;
- Русь була частиною загальноєвропейського Viking Age (Епохи вікінгів);
- відмовлятися від Рюрика - це добровільно віддавати частину власної династичної та варязької історії ворожому пропагандистському міфу.
Комментариев нет:
Отправить комментарий