Олег Гуцуляк: Бриттський Мабон і його ірландський відповідник Мак Ок (Енгус)

У німецькому рицарському романі «Ланцелет» вказується, що у Феї Озера був власний син Мабуз дер Блод (Mabuz der Blod) і про нього відомо, що він має боязкий характер, тому мати його тримає під чарами, які дають йому впевненість. 

Його вважають англо-німецькою версією двох кельтських героїв: 

1) валлійського Мабона, сина Меллта («Блискавки»; Mabon am Melld), або його батьком вважають Урієна, володаря підземного світу (очевидно, аналог грецького Оріона), і богині Модрон (am Mydron, fab Modron; Мотрони), 

та 

2) ірландського Мак Ока (Macan Óc), сина бога Дагди і богині ріки Боанн (Бойн; у шотландській версії – Бейр, Beira Cailleach, фея зими), вона ж – богиня-корова, чиє молоко утворило Чумацький Шлях (ірл. Bealach na Bó Finne – «Шлях Білої Корови»). 

Обидва імена героїв походять з пракельт. *makʷkʷ-ono < *maggṷo < *maghṷo «син, хлопчик». 

Мабон вважається бриттським божеством Мапоносом (Maponos «Великий син»), якого галло-римляни ототожнили з Аполлоном, а його матір Модрон (Modron < пра-кельт. *mātīr «матір»), богиню родючості, ототожнили з римською богинею Матрона (Dea Matrona). Сліди його пошанування збереглися в топонімці західної частини регіону Адріанового валу (Lochmaben, Clochmabenstane). 

Мабон у валлійців є божеством осіннього рівнодення (21-23 вересня), святкування урожаю, Жнивної або Урожайної Повні Місяця. Згідно з міфом, Мабон зник через три дні після свого народження, а Модрон оплакує його зникнення. Зрештою, він визволяється з таємної місцевості за допомогою мудрості тварин-помічників – Чорного Дрозда, Оленя, Сови, Орла і Лосося (за епічною версією його рятує герой Кілух за допомогою короля Артура та його лицарів Кея і Бедуїра). Вважається, що міф цей символізує факт, що з моменту осіннього рівнодення світла стає менше, ніж темряви, сонце світить все слабше аж до зимового сонцестояння, після якого починає набирати силу. 

Далі Мабон стає одним з лицарів Артура (варіанти його континентальних імен – Maboun, Nabon le Noire) і приймає активну участь в полюванні на магічного дикого вепра Турха Труйта (Twrch Trwyth). 

В пізніших версіях образ Мабона злився з образом історичного міфологізованого короля Регеду VI ст. Оуена ап Урієнна (Owain ab Urien, Iventus Uriani filius; від ieuanc «юний», або грец. «Євгеній» – «благородного народження») і в одній з версій його матір’ю названа Модрон, відома як матір Мабона. Оуен, який жив пізніше історичного Артура, тому те ж став описуватися як його лицар і пізніше під іменем Івейн (Yvain), «лицар Лева», став героєм лицарських романів. 

У романі Кретьєна де Труа «Ерек і Еніда» Мабонагрен (Mabonagrain) – це «Червоний Лицар», зачарований коханою сидіти в зеленому саду, доки не буде кимось переможений (ним виявився Ерек). 

У «Смерті короля Артура» Томаса Мелорі Мабон виступає як Набон ле Нуар – володар острова Серваж (Servage) і описується як велетень, який ненавидить лицарів короля Артура і бажає з ними зійтися у герці. Всіх лицарів, які потрапляють на його острів, він вбиває ганебними способами. Проте лицарі Ламорак (Lamorak) і Трістрам (Tristram de Liones) проникають на острів і в лицарському турнірі вбивають Набона та його сина, в честь посвяти в лицарі якого й був влаштований турнір. Правління островом  було ними передане серу Сегварідесу (Segwarides). Цим наративом, очевидно, демонструється перемога римо-германського світу над римо-галльським.

Друге ім’я ірландського відповідника галло-бриттському Мабону – Мак Ока – Енгус / Ангус (Aengus, Óengus, Aonghus «справжня сила»), оскільки породжений він був «єдиним бажанням» бога Дагди і богині Боанн.  Обставини стосунків їх схожі з тими, які були у біблійних Давида і Вірсавії (Ветсавії): чоловіка Боанн Елкмара відсилають надовго з дорученням. 

Енгус відвідує озеро Паща Дракона і знаходить 150 дівчат, прикутих попарно, і серед них – Каер Ібормейт (Caer Ibormeith), дівчину з його снів. Кожен другий Самайн, Каер та інші дівчата на рік перетворюються на лебедів. Енгусу кажуть, що він може одружитися з Каер, якщо зможе впізнати її у формі лебедя. Енгус сам  перетворюється на лебедя, і вони відлітають, співаючи чудову музику, яка засипає всіх, хто слухає, протягом трьох днів і ночей. У шотландській версії Каер відповідає Брайд (Брігід, Brigid), яку утримує в неволі фея, зробивши з неї служницю. Позичивши три дні з серпня, щоб розшукати Брігід, Ангус на своєму білому коні залишає чарівний острів матері Тір на нОґ (Tír na nÓg). Він, зрештою, знаходить Брігід у підземному палаці Бейри саме на початку весни; коли вони зустрічаються в перший день весни, починають розпускатися квіти і рости трава, а пошарпаний одяг Брігід перетворюється на білі шати зі срібними блискітками, а її волосся прикрашається весняними та літніми квітами. Ангус одружується на Брігід під час весільного бенкету, який зірвала Бейра, яка прогнала їх грозовими хмарами на своєму чорному коні. Згодом Бейра старіє та слабшає, і їй доводиться повертатися до Колодязя Молодості для омолодження, де вона знову засинає, а Ангус і Брайд стають Королем і Королевою Літа. 

Енгус володіє золотою арфою зі срібними струнами, і коли він грає на ній, дівчата та юнаки йдуть за музикою лісом. Він також цілує закоханих, і коли закохані розлучаються, поцілунки стають невидимими птахами, які слідують за закоханими додому, співаючи пісні про кохання та шепочучи їм на вуха спогади. 

В іншій версії Ангус є сином Бейри і відмовляється на її прохання стати царем Всесвіту. У покарання Бейра заманила його всередину скелі, де він перетворився на відлуння (змушений повторювати слова інших). 

Енгус володіє мечем на ім'я Моралтах (Moralltach «Велика Лютість»), який подарував йому бог моря Мананнан Мак Лір («Мананнан, син Ліра»), який живе у чарівній місцевості Емайн Аблах («Яблуневий маєток»; у епосі короля Артура - це Аваллон, англ. Avalon, лат. Insula Avallonis) в Тір на нОґ («Країні вічної молодості»).