Гуцуляк О. Б. Локалізація та ономастичний генезис топоніма «Чайка» на Видубичах у контексті біографії княжни Евпраксії Всеволодівни (а правах препринту)
1. Вступ та постановка проблеми
У критичному осмисленні давньоруської палеотопоніміки та мікрогідроніміки Києва особливого значення набуває реконструкція антропоцентричних контекстів, пов’язаних із родинним простором княжої еліти династії Рюриковичів. Серед локальних осередків Середнього Подніпров’я XI ст. виняткове місце посідає Красний двір на Видубичах - заснована князем Всеволодом Ярославичем приватна резиденція, яка слугувала осередком первинної соціалізації та виховання його дітей, зокрема княжни Евпраксії Всеволодівни (1071–1109 рр.). Наявність у локативознавчому ландшафті Видубичів топоніма «Чайка» актуалізує наукову проблему потенційного зв’язку цієї назви з внутрішньородинною ономастичною традицією княжого двору, сформованою на перетині слов'янського та половецького етнокультурних векторів.
Предмет дослідження: генетичний та топографічний зв'язок між назвою урочища/місцевості «Чайка» в районі Видубичів, резиденцією «Красний двір» та постаттю київської княжни Евпраксії Всеволодівни (1071–1109 гг.).
Мікротопонімія Києва містить численні антропоцентричні пласти, які потребують переосмислення через призму династичної історії, родинних кіл київських князів та етнокультурних контактів XI ст. Тому актуальність дослідження зумовлена необхідністю подолання однобічного лінгвістичного або виключно географічного детермінізму при тлумаченні мікротопонімів та залученням міждисциплінарних методів для відновлення «пам'яті місця» (genius loci) київських околиць.
Методологічний апарат дослідження
Об’єкт дослідження: історична топоніміка та просторово-культурна організація резиденції Красний двір на Видубичах у XI - на початку XII ст.
Предмет дослідження: генезис, семантична еволюція та локалізація топоніма «Чайка» в контексті біографії, родинного оточення та ономастичного статусу княжни Евпраксії Всеволодівни.
Методи дослідження:
історико-генетичний - для відстеження етапів формування Красного двору та життєвого шляху Евпраксії Всеволодівни;
палеотопонімічний та локативно-картографічний - для прив'язки мікротопоніма до історико-географічного ландшафту Видубицьких пагорбів та Дніпровської акваторії;
порівняльно-ономастичний та етимологічний - для зіставлення слов'янського орнітоніма «чайка», праслов'янської лексики та тюркського понятійного пласту (čaga);
міждисциплінарний (структурно-антропологічний) - для аналізу феномену двомовності та використання дворангових імен (хресного/дипломатичного та побутового/оберегового) у родинах з половецькими династичними зв'язками.
Розділ 1. Історія виникнення та археологічна локалізація Красного двору Всеволода Ярославича на Видубичах
Формування княжої топографії Києва другої половини XI ст. позначене виокремленням позаміських та приміських загородних резиденцій, які слугували приватними осередками удільних володарів. Серед них особливе місце посідає Красний двір - отчинний садибний комплекс князя Всеволода Ярославича (1030–1093 рр.), зведений на південно-східній околиці давнього Києва, в урочищі Видубичі.
1.1. Літописна атрибуція та сакрально-просторовий статус
Первісні писемні згадки про локацію пов'язані з активною будівельною діяльністю Всеволода Ярославича у 1070-х роках. Згідно з повідомленнями «Повісті временних літ», у 1070 р. князь заклав тут кам'яну церкву Святого Михайла - майбутній центр родового Михайлівського Видубицького монастиря. Зведення монастиря відбувалося безпосередньо поряд із княжою садибою, утворюючи єдиний архітектурно-ландшафтний та сакрально-адміністративний ансамбль.
Епітет «Красний» у тогочасній давньоруській ономастичній традиції не лише позначав естетичну винятковість (красу довколишнього ландшафту, що відкривався з пагорбів на Дніпро, затоку та Дніпровські острови), але й підкреслював панівний статус резиденції. Красний двір функціонував як персональний простір княжої родини, де проходили дитячі роки дітей Всеволода - зокрема Ростислава, Янки (Анни) та Евпраксії (до від'їзду остааньої до Священної Римської імперії, а пізніше - місцем її повернення та чернечого постригу).
1.2. Археологічна локалізація та топографічний аналіз
У києвознавчій та археологічній науці (праці К. Рейтлінгера, Б. Рибакова, П. Толочка) питанню локалізації Красного двору приділено значну увагу. За результатами топографічних досліджень та мапування давньоруських старожитностей, палацовий комплекс Всеволода Ярославича розплановувався на верхньому плато Видубицького пагорба (територія сучасного Національного ботанічного саду імені М. М. Гришка НАН України, поблизу видового майданчика над Видубицьким монастирем). Археологічна атрибуція та матеріальна реконструкція об’єктів у даному ареалі значною мірою спираються на польові дослідження І. І. Мовчана (1972, 1982), яким було зафіксовано стратиграфію та будівельні горизонти XI–XII ст. в урочищі Видубичі, що підтверджує існування монументального кам'яно-дерев'яного ансамблю резиденції Всеволода Ярославича та прилеглих споруд.
Археологічний контекст території засвідчує:
Стратиграфію XI–XII ст.: наявність фрагментів плінфи, залишків монументальних будівничих матеріалів та давньоруської плінфової муровки, що вказують на існування світських кам'яних або комбінованих (кам'яно-дерев'яних) палацових споруд;
Домінантне просторове становище: резиденція контролювала важливий гідрографічний вузол - гирло річки Либідь, затоку та Видубицьку переправу (перевоз) через Дніпро, що з'єднувала Київ із лівобережними шляхами на Чернігів та Переяслав.
Отже, Красний двір - це заміська резиденція, закладена «великим князем всія Русі» Всеволодом-«Пантократором»-Андрієм Ярославичем (1077-1093 рр.) над Видубечем на пагорбі-мисі Чайка (5 га, висота 70 м) з «Чайчиним урочищем», що на Звіринці, між Наводницькою гаванню (тепер бульвар Миколи Міхновського / бувший Дружби народів) та Видубицькою долиною (на території сучасного Національного ботанічного саду імені Миколи Гришка).
[ Видубицький пагорб / Красний Двір ]
│
┌────────────────┴────────────────┐
▼ ▼
[ Схили та Дніпровська затока ] [ Михайлівський Видубицький монастир ]
(Прибережна зона "Чайка") (Родова ктиторська усипальниця)
1.3. Прибережна мікротопоніміка та прилегла акваторія
Невіддільною частиною просторового комплексу Красного двору була нижня прибережна зона. Схили Видубицького пагорба м'яко сходили до заплавних лук та тихої Дніпровської затоки. Саме тут сформувалася специфічна мікрогідрографічна система, яка в усній та історико-картографічній традиції Києва зберегла назву «Чайка» (або прибережні урочища Чайки).
У XI ст. ця зона слугувала зручною пристанню для княжих лодій та місцем відпочинку мешканців резиденції. Локальна прив'язка даної назви саме до Красного двору Всеволода створює просторове підґрунтя для дослідження того, як персональний родинний дискурс княжої сім'ї міг відкарбуватися у довколишній ландшафтній ономастиці.
1.4. Історична доля Красного двору на Видубичах
В 1096 р. літопис повідомляє про те, що під час нападу половецького хана Боняка загорівся «Красний двір». Далі Красний двір був відновлений, був резиденцією Юрія Довгорукого (1149-1151 і 11555-1577 рр.), але після його смерті у 1157 р. зруйнований киянами як ненависний осідок суздальців.
2. Двохрівнева антропонімічна модель: офіційне та родинно-побутове ім'я
Аналіз династичної історії Рюриковичів другої половини XI століття засвідчує високий рівень етнокультурної взаємопроникності між давньоруською княжою верхівкою та половецькою степовою знаттю. У цьому контексті родинне середовище Красного двору постає як специфічний контактний простір, де перетиналися візантійська християнська, слов'янська та тюркська номінативні традиції.
2.1. Половецьке походження матері Евпраксії та феномен двомовності
Після смерті першої дружини - візантійської принцеси з роду Мономахів (бл. 1067 р.) - князь Всеволод Ярославич уклав другий шлюб (бл. 1070 р.). У науковій історіографії (праці М. Мургулії, О. Пріцака, С. Плетньової) превалює концепція про половецьке походження другої дружини Всеволода, яка в джерелах згадується без хресного імені (нерідко ідентифікується як дочка половецького хана Аепи або Гленя), проте деякі дослідники вважають, що ним було ім'я Анна.
Народжена від цього шлюбу княжна Евпраксія (бл. 1071 р.) зростала в умовах природної двомовності та двокультурності Красного двору. Для половецької знаті було характерним використання:
офіційних хресних/дипломатичних імен - для зовнішнього, державного та династично-церковного вжитку;
внутрішньородинних оберегових та домашніх найменувань - орнітоморфного, зооморфного або соматичного походження, які давалися матір'ю і функціонували в інтимній сфері садибного побуту (внутрішньородинного, оберегового або пестливого імені-зооморфізму).
Отже. офіційне династичне хресне ім'я дочки Всеволода - Евпраксія (Праксида; грец. Εὐπραξία — «благоденство», «доброчинність») використовувалося у візантійському та міждержавному дипломатичному дискурсі.
Її мати, Анна Половчанка, опинилася в чужому, ворожому середовищі, відчуваючи себе чайкою, що тужить за рідною землею у чужому краї (пор. : в «Літописі Руському» також присутній половецький мотив про євшан-зілля як символ туги за рідними степами). Тому не дивно, що свою дочку вона за рідною традицією назвала «Чайкою». У тюркських (зокрема куманів) народів існувала виражена традиція давати дітям зооморфні та орнітоморфні імення-обереги або поетичні побутові імена, пов'язані з птахами чи природою: пташині імена мали захищати дитину, надавати їй спритності, волі або слугувати ніжним родинним звертанням.
2.2. Етимологічний та семантичний спектр: тюркське čaga та праслов'янське чайка
Гіпотеза про родинне найменування княжни Евпраксії словом «Чайка» знаходить вагоме підґрунтя при зіставленні слов'янського та тюркського лексичних пластів.
Тюркський лексичний субстрат (čaga): у половецькій та давньотюркських мовах корінь *čaɣa / čaga функціонував на позначення дитини, юниці, дівчини, а також молодої жінки/полонянки (пор. у «Слові про похід Ігорів»: «тогда бываше чага по ногате»). У матері-половчанки це поняття мало виражене пестливо-родинне забарвлення - «моє дитя», «моя пташка/дівчинка».
Слов'янська звуконаслідувальна традиція (*čajьka): у праслов'янському мовному ареалі слово чайка сформувалося як звуконаслідувальна назва прибережного птаха, чий крик асоціювався з тужінням та тривогою.
Морфологічна та фонетична інтерференція: у повсякденному мовленні Красного двору на Видубичах відбулася природна семантична конвергенція: тюркське материнське звертання čaga засвоювалося слов'янським оточенням через фонетично близький і наочний природний образ прибережного птаха - чайки, який масово гніздився в акваторії прилеглої Дніпровської затоки. Для матері-половчанки подібне звертання до доньки поєднувало б і степове поняття «пташки/дівчини», і слов'янський образ степового/річкового птаха.
Отже, відбулася тюрксько-слов'янська конфедерація значень: звертання до доньки через орнітонім «Чайка» або перекличку з тюрксько-половецьким čaga («молода дівчина», «юниця») функціонувало як інтимне, домашнє ім'я, в родинному мовленні Красного двору.
2.3. Механізм ономастичного перенесення (трансференції): від антропоніма до мікротопоніма
У ранньосередньовічній палеотопоніміці перенесення особистого (особливо неофіційного або домашнього) імені володаря чи члена його родини на елементи підпорядкованого ландшафту є усталеною закономірністю.
Урочище, мис, прибережна затока чи гай поблизу Красного двору, де проводила дитячі роки юна княжна, в усному мовленні челяді, дружинників та жителів Видубичів отримали стійку маркацію як «Чайчине місце» / «Чайка». Цей мікротопонім закарбував пам'ять про локальне середовище виховання Евпраксії, зберігшись у київській народній географії навіть після її від'їзду до Європи та наступного драматичного повернення й чернечого постригу.
Отже, фіксація локації «Чайка» безпосередньо у візії Красного двору слугувала зафіксованим пам'ятним знаком («пам'яттю місця» / genius loci), пов'язаним із дитинством та драматичним поверненням княжни на батьківщину.
3. Фольклорно-символічний резонанс та концептуальний висновок
Образ Чайки в українській традиції (і зокрема в архетипі тужіння Ярославни / зегзиці в «Слові про похід Ігорів») є не просто літературним метафоризмом, а відголоском реальної династичної та топонімічної практики. Наприклад, "плач Ярославни" - це прадавній язичницький ритуа: еретворення жінки на пташку, що скиглит, дозволяє їй подолати простір, звернутися до сил природи (Сонця, Вітру, Дніпра-Словути) й вимолити порятунок для Ігоря. У цьому сакрально-поетичному акті метаморфоза жінки на прибережного птаха функціонує як сакральний канал зв'язку між культурним простором граду (городні Путивля) та хаотичним, небезпечним простором Дикого Поля.
У контексті біографії Евпраксії Всеволодівни даний орнітоморфний код набуває глибинного історичного та антропологічного виміру. Життєвий шлях київської княжни - від юного віку виховання в Красному дворі до розкішного, але трагічного перебування на імператорському престолі Священної Римської імперії та наступного розриву з Генріхом IV - став реальним втіленням фольклорного архетипу «туги чайки на чужині». Її повернення на батьківщину, постриг та усамітнення у монастирських осередках Києва зафіксували в народній свідомості та родинному переказі її постать як символічного «птаха-вигнанця», що повернувся до рідного гнізда над Дніпром. Таким чином, міфопоетичний плач за втраченим домом чи коханим, притаманний українському фольклорному дискурсу, виявився тісно переплетеним із реальною династичною драмою XI століття.
Окрім того, функціонування орнітоніма «Чайка» на межі двох стихій - суші та води, прибережного пагорба й Дніпровської затоки - відображає фундаментальну амфібійність просторового устрою давніх Видубичів. Для княжої садиби Всеволода Ярославича ця зона слугувала як лімінальний кордон між затишним палацовим миром Красного двору та відкритим водним шляхом «із варяг у греки», що уособлював зв'язок зі зовнішнім світом. Закарбувавшись у ландшафтній пам'яті як назва урочища та затоки, слово «Чайка» зберегло не лише первинний тюрксько-слов'янський антропонімічний слід («дитина / юна княжна»), а й сформувало стійкий genius loci (дух місця) Видубицьких круч.
Висновок.
Проведене міждисциплінарне дослідження, орієнтоване на переосмислення топонімічної спадщини давнього Києва через призму династично-родинного дискурсу Рюриковичів XI - початку XII ст., дозволяє сформулювати такі концептуальні висновки:
Сакрально-просторовий статус Красного двору:
Доведено, що заснований князем Всеволодом Ярославичем палацовий комплекс на Видубичах (Красний двір) функціонував не лише як важливий військово-стратегічний та сакральний осередок (у сукупності з Михайлівським Видубицьким монастирем), а й як персональна родинна садиба. Вона слугувала ключовим простором первинної соціалізації та виховання дітей князя, зокрема його дочки — майбутньої імператриці Священної Римської імперії Евпраксії-Адельхейди Всеволодівни.
Культурно-ономастичний синтез у княжому середовищі:
Половецьке походження матері Евпраксії (другої дружини Всеволода Ярославича) зумовило формування в Красному дворі специфічного двомовного й двокультурного середовища. В умовах співіснування візантійсько-православного та степового тюркського номінативних векторів офіційне хресне ім'я княжни (Евпраксія) доповнювалося внутрішньородинним, оберегово-пестливим найменуванням.
Лінгвістична конвергенція «Чайка / Чага»:
Обґрунтовано етимологічний та семантичний зв'язок між тюркським лексичним субстратом *čaga (у значеннях «дитина», «юниця», «молода дівчина») та праслов'янським звуконаслідувальним орнітонімом чайка. У побутовому мовленні мешканців Красного двору тюркське материнське звертання зазнало природної фонетичної та образної адаптації, матеріалізувавшись у слов'янському родинному імені-образі «Чайка».
Генезис мікротопоніма «Чайка» на Видубичах:
Формування мікротопоніма та мікрогідроніма «Чайка» в акваторії прилеглої до Красного двору Дніпровської затоки та на схилах Видубицького пагорба постає результатом класичної палеотопонімічної трансфертенції. Домашнє ім’я юної княжни Евпраксії закріпилося за елементами довколишнього ландшафту як маркер її дитячого осередку та місця її пізнішого чернечого повернення, зберігшись у «пам'яті місця» (genius loci) київських околиць.
Перспективи подальших розвідок: запропонована гіпотеза відкриває нові перспективи для палеотопонімічних та антропологічних досліджень давньоруських приміських резиденцій, доводячи вагомість залучення жіночої династичної історії та тюрксько-слов'янського мовного пограниччя для розкриття генези київської ономастики.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
Джерела
Повість врем’янних літ : Літопис (за Іпатським списком) / пер. з давньорус., прим. В. Яценка. Київ : Радянський письменник, 1990. 558 с.
Слово про похід Ігорів / упоряд., пер., передм. та прим. М. Максимовича. Київ : Дніпро, 1982. 206 с.
Annales Magdeburgenses // Monumenta Germaniae Historica. Scriptores. T. 16 / ed. G. H. Pertz. Hannoverae, 1859. P. 105–196.
Bernoldus Constantiensis. Chronicon // Monumenta Germaniae Historica. Scriptores. T. 5 / ed. G. H. Pertz. Hannoverae, 1844. P. 385–467.
Наукова література та словники
Баскаков Н. А. Тюркская лексика в «Слове о полку Игореве». Москва : Наука, 1985. 208 с.
Етимологічний словник української мови : у 7 тт. / NAN Ukraine, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. Київ : Наукова думка, 2012. Т. 6 : У–Я / уклад.: Г. П. Півторак та ін. 568 с.
Климовський С. Й. Замкова гора в Києві: п’ять тисяч років історії. Київ : Стилос, 2005. 238 с.
Мовчан І. І. Археологічні дослідження в урочищі Видубичі на околиці Києва. 15-а наукова конференція Інституту археології АН УРСР (м. Київ, 1972 р.) : тези доповідей. Київ, 1972. С. 330–332.
Мовчан И. И. Древние Выдубичи. Киев : Наукова думка, 1982. 56 с.
Морозов А. Г. Евпраксия Всеволодовна: судьба русской княжны на императорском престоле. Древняя Русь. Вопросы медиевистики. 2000. № 1. С. 28–39.
Пономаренко Л. О., Різник О. О. Київ. Короткий топонімічний довідник : довідкове видання. Київ : Павлім, 2003. 124 с.
Пріцак О. Й. Половці // Походження Руси : в 2 т. / пер. з англ. А. Десницького. Київ : Обереги, 1997. Т. 1 : Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саг). С. 214–245.
Пушкарева Н. Л. Женщины Древней Руси. Москва : Мысль, 1989. 286 с.
Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества XII–XIII вв. Москва : Наука, 1982. 590 с.
Толочко П. П. Древний Киев. Киев : Наукова думка, 1983. 326 с.
Толочко П. П. Киев и Киевская земля в XI–XIII веках. Киев : Наукова думка, 1980. 256 с.
Анотація
У статті проаналізовано генезис, семантичну еволюцію та локалізацію мікротопоніма «Чайка» в районі Видубичів у Києві крізь призму родинно-династичного дискурсу княжой сім’ї Всеволода Ярославича (1030–1093 рр.). Доведено, що заснована Всеволодом резиденція Красний двір функціонувала як персональний простір виховання його дітей, зокрема княжни Евпраксії Всеволодівни (1071–1109 гг.). Обґрунтовано, що половецьке походження матері Евпраксії обумовило формування в Красному дворі двомовного середовища, де поруч із офіційним візантійським хресним ім'ям Евпраксія використовувалося внутрішньородинне, пестливо-оберегове ім'я. На основі порівняльно-ономастичного аналізу виявлено лінгвістичну конвергенцію між тюркським лексичним субстратом *čaga («дитина», «юниця») та праслов'янським орнітонімом чайка. Сформульовано гіпотезу, що домашнє ім'я-образ княжни («Чайка») у результаті палеотопонімічної трансфертенції закарбувалося в народній географії як назва прилеглої до Красного двору затоки та урочища, зберігшись у «пам'яті місця» (genius loci) Видубицьких пагорбів.
Ключові слова: Красний двір, Видубичі, Евпраксія Всеволодівна, мікротопонім «Чайка», половці, čaga, палеотопоніміка, ономастика, Всеволод Ярославич, Київська Русь.
Oleg B. Gutsulyak, Ph.D.
Localization and Onomastic Genesis of the Toponym 'Chaika' in Vydubychi in the Context of the Biography of Princess Yevpraksia Vsevolodivna
Abstract
The article analyzes the genesis, semantic evolution, and localization of the microtoponym "Chaika" (Gull) in the Vydubychi area of Kyiv through the family-dynastic discourse of Prince Vsevolod Yaroslavych's (1030–1093) household. It is substantiated that the Krasny Dvor (Red Court) residence founded by Vsevolod operated as a personal space for upbringing his children, particularly Princess Eupraxia Vsevolodovna (1071–1109). The Cuman (Polovtsian) origin of Eupraxia's mother conditioned a bilingual environment at the Krasny Dvor, where, alongside the official Byzantine baptismal name Eupraxia, an internal, hypocoristic family name was used. Based on comparative onomastic analysis, a linguistic convergence between the Turkic lexical substrate *čaga ("child", "young girl") and the Proto-Slavic ornithonym chaika (gull) has been revealed. The author formulates a hypothesis that the princess's domestic pet name ("Chaika") was imprinted on the local geography as the name of the bay and land adjacent to the Krasny Dvor as a result of paleotoponymic transfer, preserved in the genius loci of the Vydubychi hills.
Keywords: Krasny Dvor, Vydubychi, Eupraxia Vsevolodovna, microtoponym "Chaika", Cumans, Polovtsians, čaga, paleotoponymy, onomastics, Vsevolod Yaroslavych, Kyivan Rus.
Комментариев нет:
Отправить комментарий