Як відомо, частина описаних у міфологічних оповідях дій першопредків або героїв пов'язана саме не зі встановленням різних видів табу, а з неминучими їх порушеннями. Але оскільки неодмінно слідує надприродне покарання, то система табуйованого ще більше зміцнюється. Це спостерігається в періоди, коли традиційне суспільство переживає кризи і виявляється, що в нинішній ситуації колишні табу «не працюють» і необхідні нові.
Однак бувають винятки, коли деякі табу скасовуються і нівелюються, а то й взагалі відбувається кардинальне переосмислення всієї системи табу, часто зі зміною релігійно-міфологічної обрядовості.
Саме таку ситуацію описує біблійний міф про гріхопадіння, де зафіксовано головний погляд архаїчних людей: нещастя, тлінність життя, хвороби і смерть походять саме від дій надприродних істот (мотивації самих цих істот у цьому випадку не важливі). У біблійно-коранічній версії — від істоти Змія, «найхитрішого» і «наймудрішого».
Саме у тих груп народів, які триваліший час залишалися на традиційно-архаїчному рівні світогляду та культури, збереглися уявлення про те, що хвороби та нещастя викликані саме свавільною поведінкою надприродних істот («духів», «демонів»).
Так, у безпосередніх сусідів семіто-хамітської групи, у нілотського народу луо, який внаслідок міграції з верхів'їв Нілу заселив території Міжозер'я (нинішню Уганду, Кенію та Танзанію; до речі, до цього народу належать і предки колишнього президента США Барака Обами), зустрічаємо побутування уявлення про те, що якісь надприродні істоти, так звані «вільні» «джоки» (jok; у споріднених з ними шеллуків вони називаються «джуок», juok), або вселяються в людину, викликаючи хвороби та страждання, або всіляко капостять одній людині, родині чи навіть цілій групі селищ. «Вільних» джоків слід відрізняти від духів предків, і «вільні» вони тому, що не «прив'язані» до якогось місця, чийогось роду, вождівства чи сім'ї царя (за «оволодіння» джоком предків між племенами велися навіть кровопролитні війни [п'Бітек, 1979, с. 127]). Вплив джоків не пояснювався якимись явними причинами (хоча джок міг просто, якось побачивши, невзлюбити людину або вирішити оволодіти жінкою).
Контактувати, виганяти і навіть убивати джока можуть особливі віщуни-медіуми («аджвака»). «…Аджвака — ворожбит і жрець — умів пояснити нещастя, що відбувалися, діями духів або чаклунством. Він міг описати обряди та церемонії, повідомити тексти священних пісень і молитов… До нього зверталися… хворі та інші постраждалі в пошуках зцілення і порад, як усунути ті чи інші лиха. До аджваки приходили віруючі, які сподівалися на його допомогу» [п'Бітек, 1979, с. 119].
Особливо вбити джока вдається, якщо віщун дізнається ім'я конкретного джока. Найчастіше джоки виступають під іменами Змій, Смерч, Ревнивий, Несамовитий, Пожирач Вогню, Убивця Первістків, Той, хто робить розслабленим, Розривач сухожиль, Той, хто вигинає хребет тощо. Але джок міг мати і матеріальне втілення: «…смерч… вважали самим джоком, що пересувався з місця на місце. Дітям говорили, що якщо накрити кошиком центр спіралі, утвореної смерчем, то під нею опиниться змія, яка і є джок. Джоком вважали і близнюків, але не тому, що вони нібито мають магічну силу більшою мірою, ніж інші діти. Джоком вважалися самі близнюки» [п'Бітек, 1979, с. 121]. Власне, «…приписують прояву різних аспектів джока все незвичайне, що порушує звичний хід подій: ненормальні пологи, дивні форми гір і каменів, спустошливий дощ або град, удари блискавки, напад сарани, землетрус» [п'Бітек, 1979, с. 120].
Іноді джок міг зажадати зробити щось для себе: «…джок устами Джавуру зажадав, щоб йому побудували будинок, щоб послали людину до місцевого теслі Куби і принесли від нього скриню. Люди говорили, що джок хоче користуватися пошаною, як вождь, і зберігати свої цінності у скрині» [п'Бітек, 1979, с. 168]. Можливо, що тут могли вплинути на уявлення нілотів луо елементи більш розвинених релігій (образи «човна/ковчега» і храму давньоєгипетської релігії та юдаїзму), але, цілком імовірно, тут ми маємо більш архаїчну форму того культу надсвітніх істот, спільного як для предків ніло-сахарської, так і афроазійської груп народів. Такої консервативності луо досягали тим, що стикаючись з новими викликами, вони неодмінно їх адаптували до вже існуючих уявлень: так, войовничих арабів став представляти джок Ала, іноземних морських піхотинців (у яких часто вербували нілотів), що вважалися рознощиками чуми та сифілісу, — джок Марін (Омарарі), культурно-соціальний вплив Західної цивілізації — джок Румба тощо. Але за зовнішньою інноваційною формою (зокрема, джока Румбу умилостивлювали танцями під патефон у європейському одязі) залишалася незмінною архаїчна основа світогляду.
Але умилостививши, вигнавши або навіть убивши джока, проблема вирішувалася тільки в конкретному випадку: «…“вільні” джоки розглядалися не як одиничні, незалежні одна від одної сили, а скоріше як певні типи, категорії сил. Джок Кулу — не один дух, який є винуватцем викиднів у жінок…, а категорія духів, що насилають цю недугу. Тому багато жінок у різних частинах країни могли бути одночасно жертвами одного і того ж захворювання. І коли вдавалося зловити і знищити даного конкретного духа Кулу, то жінки все ж продовжували страждати від нападів джока Кулу» [п'Бітек, 1979, с. 167]. Як правило, «…до більшості “вільних” джоків ставилися як до друзів; їх або просили піти, прийнявши відповідне підношення, або пропонували назавжди залишитися в пацієнті, який відтепер ставав одержимим ними» [п'Бітек, 1979, с. 163]. Залежно від рівня сили джока, людина мала витримати певне випробування: поневірятися пустельними місцями, їсти самі ягоди, страждати від холоду і шаленіти, коли когось зустрічала [п'Бітек, 1979, с. 169-170]. Людина, в яку вселився джок, набувала здатності до особливих знань, зокрема до ворожіння, видінь, пророцтв, ремесел тощо. Як тут не згадати вищезгадане біблійне: «відкриються очі ваші, і ви будете, як боги, що знають добро і зло» (Бут. 3:5).
Тому цілком імовірно, що в біблійному сюжеті про спокушання перших людей Змієм за допомогою забороненого плоду, що дає знання, ми маємо фіксацію саме архаїчного культу «джока» — впливу особливої надприродної істоти на стан людей. Однак далі «Книга Буття» оповідає саме про кризу цього розуміння в архаїчних семітських народів, якої, як бачимо, не сталося у предків сахаро-нілотських народів, у нащадків яких місіонери марно намагалися знайти уявлення про Творця.
Таким чином, світоглядна криза у прасемітів полягала в наступному: давні семіти задалися питанням про причини тієї чи іншої поведінки своїх «джоків». І зрозумівши це, таким чином, можна краще від них «уберегтися» або маніпулювати.
І знайшли вони відповідь у тому факті, що людина завжди і в усіх випадках знаходить для себе виправдання у своїх вчинках і звинувачує в їхніх причинах інших. Таким чином і причина в поведінці надприродних «джоків» має бути ще більш надприродною!
Власне, у «Книзі Буття» ми бачимо, що Адам переклав провину на Єву (Хаву) в тому, що вона дала йому заборонений плід і, одночасно, тим самим на Бога, бо Він дав йому цю дружину. Єва, своєю чергою, звинуватила в спокушанні Змія (тобто «джока»), і теж звинуватила тим самим Бога за те, що саме Він, Господь, створив Змія. А хто ж створив Змія найхитрішим з усіх звірів, тобто хто винен, що він вчинив саме так? Тому Змію навіть не дали висловитися! Адже ясно, що «Той, Хто наділив розумом людину, наділив ним і Змія», — говорив знаменитий тлумач «Тори» рабі Авраам Ібн-Езра (1089-1167 рр.) [Климовський, За що…]. У принципі, Омар Хайям (1048-1131 рр.) висловився більш ніж відверто: «…Ти в рай змію підступну впустив. І людині — Ти ж обвинувач? Швидше проси, щоб вона Тебе пробачила!».
Залишається тільки гадати, чи є Змій (джок) сатаною, чи тільки «впустив» його у своє тіло, щоб той використав його як знаряддя спокуси людства: «...він як творіння доброго Творця мав бути добрим (пор.: Бут.1:31), але він як знаряддя диявола, що ховається в ньому і говорить з нього, наклепничає на Бога, схиляє Єву до зла. А те, що у змії ховався диявол, легко і ясно видно з інших місць Святого Письма. У ньому оповідається: “І скинутий був великий дракон, древній змій, званий дияволом і сатаною, що спокушає весь всесвіт” (Об'явл.12:9; пор.: Об'явл.20:2); “він був людиновбивця від початку” (Ін.8:44); “заздрістю диявола увійшла у світ смерть” (Прем.2:24)… Походження зла і гріха — в дияволі; звідси всякий гріх людський, не тільки перший, у сутності своїй веде початок від диявола як творця всіх зол; між грішниками і дияволом існує якась таємнича генетична спорідненість, тому богонатхненний Апостол каже: “Хто чинить гріх, той від диявола, бо спочатку диявол згрішив” (1Ін.3:8)… “Необхідно вважати, — каже св. Іван Золотоустий, — що слова змія належать дияволу, якого до цієї спокуси спонукала заздрість, а цю тварину він використав як відповідне знаряддя, щоб, прикривши приманкою свій обман, спокусити спочатку дружину, а потім за допомогою неї і первозданного”… Немає сумнівів у тому, що диявол — творець гріха, а змій був лише його знаряддям — “сатана ж, улесливу посудину змія вживши, їжею спокусив”...» [Челійський (Попович), 2019].
Як бачимо, саме така поведінка надприродного джока Змія пояснюється дією ще потужнішої надприродної сили, інакшої, ніж самі джоки. А саме нею є Супер-Джок (найімовірніше YHWH — це семітський варіант нілотського jok / juok).
Зробивши всі ці відкриття, семітські народи опинилися тепер перед зовсім іншими проблемами, які для інших народів афроазійської групи залишилися недоступними для розуміння.
***
Отже, у традиціях народів ніло-сахарської та афроазійської мовних груп (зокрема у народів луо, ачолі, ланго в Уганді) Джок (Jok / Joke) виступає як універсальна духовна сила, божество або першопричина. Для формування структури, подібної до тетраграматона, дослідники порівняльної міфології часто звертають увагу на такі елементи:
Jok (Божественна сила) + Hwa/Haya (Життя/Дихання).
1. Елемент "Дихання" або "Життя"
Другою складовою часто виступає прасемітський корінь *h-w-y, що означає «ставати», «виникати» або «дихати». В африканському контексті це корелює з концептом Hawa (повітря, дух, життєве дихання).
2. Спорідненість із давньоєгипетськими коренями
Деякі гіпотези пов’язують це з давньоєгипетським IAO або IHW, де звук «J/Y» поєднується з атрибутами стихій. В Уганді та прилеглих регіонах Великих озер існують архаїчні назви для «неба» або «грому», які фоносемантично наближені до другої частини імені.
3. Контекст "Шукача"
Jok — це статична, вертикальна присутність божественного (відповідь).
Haya/Hwa — це динамічний рух, вітер, питання, що розноситься саваною.
Резюме:
Найбільш імовірним «напарником» для Jok у цій лінгвістичній реконструкції є Hwa (або Hawa/Hayy). Разом вони утворюють формулу:
Jok + Hwa ≈ Y-H-W-H
Це поєднує концепцію «Сили/Духу» з «Буттям/Диханням», що повністю відповідає семантиці біблійного «Я є той, хто я є» (Вихід 3:14), але переносить витоки у глибшу афроазійську архаїку.
Примітки.
1. Климовский, Овадия, рав. За что был наказан Змей? // Иудаизм и евреи. – https://toldot.ru/urava/ask/urava_8556.html
2. п'Битек Окотт. Африканские традиционные религии: Религии Африки в освещении западных и африканских ученых / сокр. пер. с англ.; отв. ред. и предисл. Б.И. Шаревская. – М. : Наука, Гл. ред. восточ. лит-ры, 1979. - 221 с.
3. Челийский (Попович), Иустин, преп. Первородный грех, его причины и следствия // Санкт-Петербургская Духовная Академия РПЦ. – 2019. – 18.09. – http://spbda.ru/publications/prepodobnyy-iustin-popovich-chiliyskiy-pervorodnyy-greh-ego-prichiny-i-posledstviya/
Комментариев нет:
Отправить комментарий