Угорець Йожеф Перені у праці "Угри у "Повісті временних літ" (зб. "Летописи и хроники: Сб. ст. 1973. - М., 1974. - С. 92 - 102) звернув увагу на те, що словом "угри" називалося спершу не теперішня угорська мовна група, а якийсь інший етнічний масив. Сучасні угри (самоназва "мадяри") у літописах русичів називаються "угри чернии мимо Киев послЬеже при ОлзЬ", а той "інший" народ - "угри бЬлии, и наслЬдиша землю словЬнську" ("Повесть временных лет: Ч.1. - М.-Л., 1950. - С.14).
Йожеф Перені встановив, що руський літописець, який не добре знав грецьку мову, користувався ромейськими (візантійськими) джерелами, перекладеними на старослов'янську мову, де і зустрів слово "угри", яке перекладач залишив без перекладу - як власне грецьке "визначення" певного етносу.
Самі ж угорці себе "уграми" ніколи не називали. Лише московські джерела ХІІ - ХІV стт. говорять про прабатьківщину мадяр Угрію (Югру), де досі мешкають мовні родичі мадяр - вогули (ханти і мансі), але не про угрів, які тисячу літ до переселення в Центральну Європу називали себе "оногури" та входили у тісний союз із булгарами-тюрками. Йожеф Перені взагалі, на жаль, не торкається етимології етноніму "угри", вважаючи, що це ім'я попередників угрів саме на Югрі (за аналогією як земля тюркомовних татар Сибір називається за іменем їх попередників - палеоазійських сабірів).
Німецький вчений Макс Фасмер ототожнив цих таємничих "білих угрів" з іїрками (hiyrkai) Геродота (ІУ, 22): кримсько-татарське, турецьке juruk "швидкий, кочовий", комі jegra "мансі, вогул", арабське jura "якийсь етнонім Х ст.", українське "в'юркий"
(Фасмер М. Этимологический словарь русского языка / Перев. с нем. - М., 1987. - Т. ІУ. - С. 527).
Проте нами виявлено санскритське слово ugra на означення "сильний". Воно етимологічно споріднене з латин. augeo "збільшую", augustus "високий", гот. aukan "збільшуватися", литов. augti "рости", і що за семантикою тотожне угорському hataly "дія, сила", турецьк. guclu ("гючлю") "сильний", німецьк. kraft "сила" (~ гуцули і Карпати).
Також В. Татіщев, посилаючись на відомі йому літописні джерела, що не збереглися до нашого часу, зауважує: "... мнится, угры от руских имянованы, которые Паннонию обладали" (Татищев В.Н. Избр. произв. - Л., 1979. - С. 154). Але що мав дослідник на увазі - чи те, що ім'я "угри" було дане мадярам слов'янами, чи що на мадяр перейшло ім'я "угри", яке стосувалося їхніх попередників - слов'ян у Паннонії? У В. Татіщева даний висновок ніяк не пов'язаний з контекстом сторінок, де наявне наведене нами речення. Воно повністю ізольоване і, вірогідно, є лише негайною фіксацією В. Татіщевим "для себе" висновку певних міркувань. Надалі В. Татіщев не повернувся до цієї думки і ніяк її не розвинув.
На землі Югри залишилися, як вище зазначалося, два угромовні етноси - ханти і мансі. Обидва етноніми мають прямі аналоги в ... латині: cantos "спів, прославлення, священна мова" і mansi (минуле здійснене) від maneo "залишатися, осідати" > mansio "перебування, стійбище"... Вражає, що ім'я угорського бога-деміурга Кворис-Торум (у мансі), Нум-Курис (у хантів), сином якого був божественний герой Нумі-Торум, одружений на рідній сестрі Най-Еква. А у римлян верховним божеством був Квірін, а його сином і верховним жерцем - етруск Нумітор, володар міста Альба ("Біле"), а каста римлян-воїнів іменується "еквіти" ("вершники"). І це при тому, що угри стали відомі на європейській арені тільки з VІІІ ст. н.е.
Проте існують підстави для гіпотези, на якій настоює польський вчений Т. Лер-Сплавінський: значна частина лісової Європи до приходу туди індоєвропейців (2000 р. до н.е.) була заселена етносами, близькими у мовному стосунку до угро-фіннів. Це - носії археологічної культури "гребінцевої кераміки". На рубежі ІІІ - ІІ тис. до н.е. вони змішалися з племенами індоєвропейців - носіїв культури "шнурової кераміки". Внаслідок цього виник новий етнос - протобалтослов'яни між Одрою та Віслою, який почав освоювати нові землі на південь (Паннонія) та схід (Україна та Прибалтика). Якщо східна гілка з часом розділилася на балтів та слов'ян, які існують до нашого часу, то південна зіткнулася з іншими індоєвропейськими етносами - пракельтами та праіллірійцями, внаслідок змішання з якими і виникли "білі угри".
Як вважають дослідники, теонім Нума запозичений в угорській міфології з тібетського шаманізму - nu-ma "сосок" (Пуллиблэнк Э.Дж. Язык сюнну // Зарубежная тюркология: Вып. І. - М., 1986. - С. 43). А відомий угорський дослідник Ш. Кьороші-Чома присвятив десятки років дуже переконливим студіям про правітчизну мадяр у Тібеті.
Саме тібетське numa співставляємо з етруським rumis "сосок". Саме це слово присутнє в іменах внуків Нумітора - Ромула і Рема, засновників Риму, яких, за переказами, вигодувала вовчиця (тобто пройшли певний шаманський обряд ініціації). Греки зберегли як діалектне лідійсько-етруське слово ryme "сила, порив" (за античними переказами, етруски переселилися в землі сучасної Італії із анатолійської Лідії), що дозволяє поставити його у один семантичний ряд з hataly - guclu - gutul - ugra - ryme, та етимологiчно виводити з ностратичного *age + N/R + m : грец. agnos "чистий, священний" // agros "поле" > agrios "дикий, сильний, лютий" (укр. "поляни" і "поляниці" - демонічні і войовничі мешканки Угорських гір) ~ аккад. ugaru "поле" ~ баск. agor "безплідний, сухий" < "необроблений" (пор. з ст. - грец. ou-kraino "необроблена (земля)" (< * "чиста, священна") та написанням назви нашої землі в літописах "оукраина"). У старо-литовській мові слово wanga означало "поле", яке поляки застосували до назви мадяр - "венгри", тобто "поляни".
Крім того, латинське слово rus означає "поле", "село", "житниця", що дає змогу зрозуміти давній напис на золотій пластині з Ватікану: "Num rus est". Цікаво також, що у старогрецькій мові існувало слово roos (варіант: roys) "сила", тобто ім'я "роси" - це візантійське визначення наших предків (чи, вірніше, спроба перекладу їх самоназви) , яке руські літописці залишили без перекладу, працюючи з візантійськими джерелами.
Щодо "білих" угрів, то слід відзначити прапермське *jongra > удмурт., комі "йуг" - "білий", "світлий", тобто якась ріка Біла на схід від середньої течії Волги, яка й дала назву всій Югрі. Башкири Білу ріку називали Ак-Ідель "Біла Волга", а чуваші -Шуре-Аде "Біла Волга" (Лыткин В.И. К этимологии слов УГРЫ и ЮГРА // Этимология. 1968. - М., 1971. - С. 205 - 206). Щоправда, у мові хантів слово "кам" означає "світлий, прозорий, чистий", що дає підставу на ототожнення "Білої (Волги, ріки)" з рікою Кама. Назва ж Волги як Ідель або Ітель (Ітиль) постала саме в епоху іудео-хазарського каганату, коли на його березі розташувалася столиця Хазарії Ітиль (від євр. ithiel "Бог зі мною" > "священний", "білий"). Саме ж слово "Волга" вірогідно санскритського походження: valgu "приємний" (пор. санскрит. angara "вугілля" та rsva "високий" та гідроніми Ангара, Росава тощо).
Отже, ми встановили, що на сучасних угорців ("чорних угрів") перейшла назва їх попередників - індоєвропейських "угрів білих".
Відомо, що значний час Паннонію населяли кельти (з 400 р. до н.е.), звідки розселилися вздовж Карпат аж до Чорного моря, а в ІІІ - ІІ ст. до н.е. заселили Сілезію та Малопольщу, де стали відомі під іменем "венеди" ("білі"). Вважається, що сам відкельтського етноніму Volcae (гаел. folc "бадьорий", "жвавий") походить етнонім "волохи", який через німецьке посередництво (дв.-герм. fylki "плем'я"; гот. *walhs, дв.-верх.-нім. walah, walh, сер.-верх.-нім. walch "чужинець" > "кельт" > "романець") стало означенням сучасних ромун (в українців) та італійців (у поляків).
Тож цілком аналогічну "міграцію" здійснив і давньоєвропейський етнонім "угри", ставши позначенням як слов'ян Паннонії, так і кочових оногурів - мадяр.
Комментариев нет:
Отправить комментарий