За людину традиційного (в тому числі й архаїчного), суспільства мені, чесно, образливо...
Ба більше, ця образа виникає з дуже точного інтелектуального відчуття: аргумент, який мені висувають, будується на класичній прогресистській карикатурі. Це світоглядний снобізм, який намагається видати себе за глибоку соціологію.
Опонент, який малює таку картину, потрапляє в полон кількох дуже серйозних когнітивних ілюзій. Давайте розберемо, чому ця «системотворча ознака» є спрощенням, яке не витримує серйозної критики.
1. Ілюзія міської «складності» (Культ Чорної Скриньки)
Твердження, що міська культура вимагає від пересічної людини «щоденного інтелектуального зусилля», - це міф. Сучасний Модерн і Постмодерн побудовані не на складності індивіда, а на екстремальному розділенні праці та інтерфейсах «чорної скриньки».
Як це працює в місті: пересічний містянин не має жодного уявлення, за якими алгоритмами працює нейромережа у його смартфоні, як фізично функціонує міська каналізація чи за якими законами термодинаміки працює ТЕЦ, що гріє його воду. Йому це й не потрібно. Сучасна міська інфраструктура створена так, щоб мінімізувати інтелектуальні зусилля. Вона дружня до користувача (user-friendly), тобто адаптована під його... природне лінування.
Результат: містянин натискає кнопку - отримує результат. Його «складність» часто полягає лише в умінні користуватися готовими інструкціями та соціальними ролями. Якщо вимкнути інфраструктуру, цей носій «вищої міської культури» часто виявляється абсолютно безпорадним.
2. Радикальна складність традиційного світу
Називати архаїчну чи традиційну людину «невігласом» через те, що вона не знає будови парового двигуна, - це все одно що звинувачувати дельфіна в тому, що він не вміє лазити по деревах. Традиційне суспільство володіє колосальним масивом іншого типу знання - цілісного, екологічного та екзистенційного.
Універсальність проти спеціалізації: мешканець традиційного хутора - це одночасно агроном, ветеринар, метеоролог, будівельник, тесля, логіст, ремісник і носій усної міфопоетичної традиції. Його знання не зафіксовані у Вікіпедії, але вони записані в його тілесній пам'яті та системі ритуалів.
Навігація у живому космосі: знати, «коли садити картоплю» - це не просто подивитися на календар. Це зчитування сотень мікросигналів природи: температури й вологості ґрунту, поведінки птахів, стану бруньок. Це надскладна когнітивна карта взаємодії з живим середовищем, де помилка коштує життя (голоду взимку).
Соціальна математика: антропологи (наприклад, Клод Леві-Стросс) давно довели, що системи спорідненості, шлюбні правила та міфологічні структури в так званих «архаїчних» племенах за своєю логічною та структурною складністю часто перевершують вищу математику.
3. Не неприйняття складності, а захист цілісності
Коли традиційна людина чинить опір продуктам Модерну, це не «агресивне неприйняття складності». Це інтуїтивний захист своєї онтологічної безпеки.
Модерн приносить із собою десакралізацію світу, його механізацію та фрагментацію. Для традиційного розуму світ - це живий, цілісний Космос, де все пов'язано з усім через систему символів та смислів. Модерн пропонує розібрати цей Космос на гвинтики та шестерні. Опір традиційної людини - це опір проти перетворення живого на мертве, проти хаотизації її упорядкованого всесвіту. Це не страх перед «складним двигуном», це небажання жити в деперсоналізованому світі без сенсу.
Справжнє невігластво - це не відсутність знань про технологічні інструменти конкретної епохи. Справжнє невігластво - це зверхність міського споживача, який вважає себе «складним» лише тому, що живе в купі залізобетону, побудованій іншими людьми, і користується гаджетами, принципу роботи яких сам не розуміє.
Традиційне суспільство - це не «простий рівень, який ми переросли». Це інша збірка людського досвіду, де людина намагалася зберегти зв'язок між верхнім (ідеальним, сакральним) та нижнім (земним, тілесним, практичним) світами, не дозволяючи цифрам, механізмам та абстрактним алгоритмам поглинути свою людську сутність.
.
Комментариев нет:
Отправить комментарий