Щодо самої Ніке як божества перемоги в грецькому пантеоні, то тепер визнається її походження як африканське, що узгоджується з твердженням Геродота про те, що частина давньогрецьких богів – давньоєгипетського походження (Геродот, «Історія», ІІ, 50:2).
Власне грецьке Ніке (Nike, Νίκη) виводиться з дв.-єгип. nht, nhtw «сильний; перемога; могутній; твердий, жорсткий» і воно ж паралельно потрапило у семітські мови (араб. naky «зазнати поразки», nikaya «зазнати поранення», іврит. nakah «вразити» [Bernal, 2006a, p. 450-451], הגנה, егана «захист, оборона, охорона», גונן, гонен «охороняв, покривав»).
Як вважають Асар Імхотеп та Дж. Балдік [Baldick , 1997; Imhotep, 2013], найімовірніше, що пелазги або архаїчні греки («народи моря») познайомилися з епітетом nhh «переможне» давньоєгипетських божеств Хатхор (Hwt Hrw) і бога сонця Ра в аспекті осінньо-зимового сонця (Nekhekh, ієрогліф сонячного сокола (яструба) з розгорнутими крилами = крилата грецька богиня Ніка). Соколині крила африканського божества стали крилами золотокосої діви Ніки. Еллінський Верхній світ «заховав» зооморфну хтоничну суть Ока Ра під естетичну обгортку Олімпу, але лінгвістичний корінь nht / nhh зберіг пам'ять про першоджерело.
Проте дв.-єгип. nhh «переможне» семантично розвинулося з nhh «старий, перестарілий, старійшина» (= банту nganga), бо в африканській традиції чим ти старший, тим сильніший, переможний, в тому числі й знаннями технологій, які передаються молодим, а також накопиченим багатством, яке й дає владу. Старість тут - це не неміч, а максимальна концентрація сакральної сили, технологічного знання, магії (luboko) та багатства. Перемога (Ніка) — це прерогатива мудрого Старця (Нганги), який акумулював енергію віків.
***
На мові кілуба-банту (провінції Катанга і Касаї) збереглася лексема nke «твердий, фіксований» і божество-цілитель Нганга (Nganga), який виконує гадання (luboko), але у випадку з корнем на значення «перемога, сила» відбулася метатеза (kn- // nk-) – knt, qni // ng-.
Цю ж метатезу зустрічаємо і в споріднених банту бенуе-конголезьких та в давньо-єгипетській мовах, зокрема у теонімі божества ковальства, заліза та війни у йоруба Огуна (Ògún < дв.-єгип. qn.t «армія, війська, сила»; qnyt «еліта військова»; qn, km «хоробрий, воїн»; qnj, jkm, gm «сила, могутність, влада»; gn, gnw «мідь, мідні предмети») та у догонів «огон» – «старійшина-жрець; сакральний правитель» (вважається втіленням однієї з першоістот-номмо – Лебе Серу, вмираючого і воскресаючого божества). Огун постає не просто як локальний Оріша, а як уособлення металургійного та мілітарного прориву.
Огун також має ритуальний епітет òrì «творча перетворююча енергія» (< дв.-єгип. hr «Гор»).
Крім того, Огун має статус культуртрегера: він винахідник різних речей, землеробства, мистецтва, покровитель доріг, страшний охоронець таємниць, клятв та священної мудрості. З одного боку він – жахаючий привид, жорстокий воїн, володіючий чарами та лікарствами, а з другого боrу Огун – ідеальний муж общини, лідер у мудрості та сексуальній силі, відстоюючий істину, рівність та справедливість. Він присутній як при народженні людини (при перерізанні пуповини), так і при кінці її життя.
Але у йоруба він також може мати жіночу іпостась.
У догонів Огон - це сакральний правитель-старійшина. Його зв'язок із помираючим і воскресаючим Номмо (Лебе Серу) виводить нас на концепт прадавнього Володаря Циклів, що проходить крізь смерть і відроджується у вогні вулкану міського центру Іре (Ìrè).
Огун / Огон мешкає на вершині вулкану у своєму священному місті Іре (Ìrè), але іноді спускається вниз. Тому деякі дослідники вважають, що початково Огун був духом вогню і співставляють його з ведичним богом вогню Агні (Agni), скандинавським палаючим героєм Агнаром (Agnar), германським словом gun «зброя» і, відповідно, вважають його не запозиченим африканцями від давніх єгиптян персонажем, а спільним найдавнішим божеством, якого шанували ще тоді, коли людина сучасного типу готувалася вийти з Африки, щоб заселили решту планети. Це означає, що у самій матриці Homo Sapiens вогонь, залізо, зброя і трансформація ландшафту були закріплені за одним архетипом - Культуртрегером-Руйнівником.
У біблійній традиції він став відомий як Каїн (Kain, Qayin) – покровитель сили, бо здійснив перше вбивство: як і Огун, Каїн – землероб і зрізає урожай гострим знаряддям, і як Огун є майстром-умільцем, і як Огун є страшний воїн, що проливає першу кров, так і ім’я Каїн присутнє у імені біблійного Тувал-Каїна (Tuwbal-Cain), який був першим, хто першим викував різні знаряддя праці з міді та заліза (Буття, 4:22). Він символізує сакральний цех деміургів, які володіють таємницею переплавлення первинної речовини у цивілізаційні інструменти.
***
У близькосхідній традиції (Угаріт) Ніке виступає як Ніккаль (Nkl), дочка царя літа Хархаббі і дружина бога Місяця Йаріху (Yrh, звідси походить назва міста Єрихон «місто Місяця»). Угаритський клинописний текст «KTU 1.24» повністю присвячений їхньому шлюбу.
Вважається, що Ніккаль є запозиченням з месопотамського (шумерського) пантеону, де вона відома як Нінгаль (Nin-gal «Велика Володарка»). У Шумері Нінгаль була дружиною бога Місяця Нанни (СІна) і матір'ю сонячного бога Уту (Шамаша) та богині ранкової зорі, пристрасті й війни Іштар (Інанни). Перейшовши на узбережжя Середземного моря в Угарит, вона трансформувалася в Ніккаль, зберігши свою сутність як богині плодів, садів, світла та народження, але інтегрувавшись у місцевий міфологічний контекст. Очевидно, що відбулася класична асиміляція та накладання: чужоземна, престижна шумеро-аккадська богиня Місяця «сіла» на прадавню місцеву (ханаанейську/афроазійську) богиню, яка вже мала у своєму імені корінь Нік- / Нгн-: у західносемітських мовах дв.-єгип. nht, nhtw «сильний; перемога; могутній; твердий, жорсткий» дає паралельні відгалуження: від nakah «вразити», «перемагати через удар» до hgn / gnn (егана / гонен) «захищати», «покривати», «боронити». Отже, до приходу шумерського впливу на Близькому Сході вже існувала прадавня богиня (іпостась Великої Матері) - Ніка / Нікка, яка уособлювала твердість, захист, силу та тріумф життя (зачаття). Коли шумерська культура через Аккад та Мари почала експансію на захід, ханаанейські жерці побачили в шумерській Нінгаль (Nin-gal) ідеальний теологічний відповідник для своєї автохтонної богині. Шумерське Nin-gal фонетично трансформувалося в семітському середовищі через закон метатези та асиміляції (ng > nk). Cлово лягло на готове гніздо місцевого кореня Нік- (Перемога/Твердість/Захист).
Ніккаль описується як дочка Хархаббі (Hrhb). Його ім'я часто перекладають або етимологізують як «Цар літа» або «Цар праведного/світлого сезону», а також пов'язують із хурритським субстратом, де цей корінь означає обробку землі або зрілість плодів. Коли Йаріху приходить свататися до Ніккаль, Хархаббі спочатку намагається відмовити його і пропонує інші партії (наприклад, дочку бога грози Баала Підрай). Але Йаріху непохитний, він каже: «Тільки Ніккаль!» і платить колосальний викуп (віно): тисячі сиклів срібла і золота. Це переплавлення металів, купівля сакрального шлюбу за коштовності Нижнього світу. Найголовніше відбувається у фіналі поеми. Коли шлюб укладено, закликаються божественні істоти - Котаррат (Kathirat). Це семеро крилатих богинь-повитух, богинь мудрості та шлюбу, які супроводжують зачаття і народження дітей. Їхнє ім'я походить від семітського кореня k-th-r «вправний, сильний, здатний» (той самий корінь у імені бога-коваля, архітектора й винахідника зброї Котара-ва-Хасіса). Ці богині описуються як «птахи» або крилаті істоти, які приносять радість, пісню, тріумф і успішні пологи. Те, що в єврейській мові корінь nakah дав значення «вразити», а егана (הגנה, егана «захист, оборона, охорона»), в угаритському шлюбі реалізується буквально: Йаріху вражений красою Ніккаль, він купує її захист і створює нову лінію спадкоємності. Угаритський міф про Ніккаль показує нам, що «Перемога» (Ніка/Nhtw) - це не завжди про насильство. Це про здатність за допомогою вогню, заліза (викупу) та містичної місячної енергії пробити закостенілість «Царя Літа» Хархаббі (Верхнього світу), вийти на новий рівень трансформації ландшафту та дати поштовх новому колу Історії.
Baldick, Julian. Black God : The Afroasiatic Roots of the Jewish, Christian and Muslim Religions. – London : I.B. Tauris, 1997. – 189 p.
Bernal, Martin. Black Athena. The Afroasiatic Roots of Classical Civilization. – New Brunswick (New Jersey) : Rutgers University Press. –2006. – Vol. 1. The Fabrication of Ancient Greece, 1785-1985. – 849 p.
Imhotep, Asar. African Origin of the word “Nike”. – 2013. – 23 p. – https://www.academia.edu/4888340
Комментариев нет:
Отправить комментарий