Те, що часто малюється як
«радикальний розрив» або «перемога над язичництвом», насправді
для еллінського світу виглядало як Опус Транзитус (Opus Transitus) - органічний перехід, де стара форма знайшла своє максимальне, як їм здавалося, абсолютне наповнення.Філософсько-релігійний аспект
Елліни не тільки не відмовилися від своєї мови та категоріального апарату, але й інкультурували нову віру в уже готові, століттями відточені матриці. По суті, християнська теологія (особливо східна, патристика) була сформульована грецькою мовою і в термінах грецької філософії. Сама мова - від тонких відтінків філософських понять (суть, іпостась, енергія) до побутових речей - залишилася незмінною. Грецька думка не загинула; вона стала тілом, у яке одягнувся новий релігійний дух.
Давайте подивимося, як саме ці «пазли» ідеально збіглися без жодного когнітивного дисонансу:
1. Від Логосу філософів до Логосу Євангелія
Коли грек чув перші рядки Євангелія від Іоанна: «На початку було Слово (Logos)...», для нього це не було новиною. Концепт Логосу як космічного розуму, закону, що впорядковує хаос, розроблявся від Геракліта до стоїків і Філона Олександрійського. Християнство лише зробило цей метафізичний Логос персональним — Він втілився.
2. Страждаюче божество та Апофеоз
Страждання та воскресіння: містеріальні культи (Діоніс, Орфей, Адоніс) уже привчили еллінську свідомість до ідеї божества, яке помирає і воскресає, приносячи спасіння або оновлення світу.
Теозис (Обожнення): знаменита формула Афанасія Великого: «Бог став людиною, щоб людина стала богом» — це пряма легітимізація античного апофеозу. Але якщо раніше це був привілей героїв (Геракла) чи імператорів, то тепер шлях до «обожнення» через синергію (співдію) відкривався кожній людині.