Гуцуляк О.Б. Homo intelligens. Оправдание интеллигенции и её телеологии (историко-философский анализ)

Гуцуляк О.Б. Homo intelligens. Оправдание интеллигенции и её телеологии (историко-философский анализ) : наукове видання. – Івано-Франківськ – Київ :  Асамблея української та азербайджанської інтелігенції, 2026. – 456 с. - ISBN 978-66-30-56605-5 - https://www.academia.edu/178973808/

ОТ АВТОРА: STUDIO ET INTELLEGENTIA

Глава І. ИНТЕЛЛИГЕНЦИЯ: ОТ ПОНИМАНИЯ К ДЕЙСТВИЮ
1.1. Интеллигенция как понятие и концепт
1.2. Интеллигенция как социальная сила
1.3. Интеллигенция и интеллигентность
1.4. Интеллигенция и цивилизация
1.5. Интеллигенция и интеллектуалы
1.6. Интеллигенция и национальный вопрос
1.7. Интеллигенция как будущая власть
1.8. Интеллигенция как секуляризированное жречество

Глава ІІ. ИНТЕЛЛИГЕНЦИЯ ПЕРЕД ВЫЗОВАМИ СОВРЕМЕННОСТИ
2.1. Ситуация интеллигенции в контексте глобальной Мир-Системы
2.2. Люмпенизация интеллигенции как практика уничижения Системой
2.3. Феномен ухода интеллигенции в постмодернистские «эксперты»
2.4. «Интеллектуальный пролетариат» как «господин нового мифа»

ЛИТЕРАТУРА

Люмпенизация интеллигенции приведет к весьма иному эффекту, чем похожий процесс относительно других социальных прослоек. В отличие от остальных, которые или просто «хотят» («секса / кайфа / впечатлений», «денег / дачи / машины / яхты / самолета», «возвращения СССР / империи / силы»), или даже особенно «хотят быть довольными собой» в любом аспекте бытия (т.е. быть банальными «троллями»), интеллигенция сущностно, при всей её маргинализации, – это единственная социальная сила, которая, не просто ХОЧЕТ, а ПОНИМАЕТ! Т.е. осуществляет постижение того, чем поистине является тот или иной предмет. И, соответственно, знает и понимает, какие необходимо произвести с этим предметом манимуляции, и они принадлежат не к роду «праксиса» (praxis, что-то, что человек совершает только ради себя самого), а к роду «поэзиса» (poiesis, что-то, что человек делает ради внешнего результата, благодаря которому оно обретает свой смысл и свою ценность), т.е. оформляя мысль в слово, делает его высказыванием (statement) особого рода о смысле и ценностях – Мифом, перед которым логико-рассудочное сознание обыденности являет всю свою беспомощность и опустошенность.

Написание монографии на русском языке, а не на родном и рабочем для автора украинском языке, имело своей целью как сделать её основополагающие выводы доступными для более широкой научной и общественной аудитории (в первую очередь, для владеющих русским языком ученых и интересующихся из стран как Запада, так и Востока), так и прямую полемику с теми российскими авторами концептов об интеллигенции, которые идентифицируют себя как представители т. н. «русского мира» и даже отказывают в праве иным культурам и нациям в существовании у них такого явления как «интеллигенция».

Кажущее обилие цитат и перенасыщение библиографией имеют в данном исследовании двоякую цель: во-первых, дать читателю максимальную возможность окунуться в дискурс (разговор) об интеллигенции в различых аспектах и контекстах, предоставить его по максимуму точно и конкретно,  и, во-вторых, чётко (с иллюстративной составляющей) очертить те определения и понимания феномена интеллигенции, её места и роли в обществе, которых придерживаются исследователи с различных логико-методологических и мировоззренческих позиций. 

Книга была задумана и написана во время участия автора в Совместной Рабочей группе по изучению социокультурных проблем глобализации Швейцарского института культурной дипломатии, Ассамблеи украинской и азербайджанской интеллигенции Конгресса азербайджанцев Украины и Ивано-Франковских отделений Социологической Ассоциации Украины и Научного Товарищества имени Шевченко. Автор хотел бы поблагодарить её участников за то, что они выслушивали и критиковали некоторые тезисы, что позволило их изложить более аргументированно. 

Части исследования феномена интеллигенции в различных аспектах (интеллигенция как целостность, персоналии интеллигентов, сферы реализации интеллигенцией своей сущности и т. п.) прошли апробацию в качестве статей и выступлений на научных конференциях, семинарах и круглых столах, получившие в целом положительные оценки научного сообщества.

***

Рецензія: Андрій Поцелуйко: Інтелігенція та інтелектуали: історична місія, духовна відповідальність і телеологія суспільного розвитку

Проблема інтелігенції та її місця в історії людства належить до тих фундаментальних питань, які виходять далеко за межі соціології чи історії культури. Вона стосується самої сутності людини як істоти, здатної мислити, пізнавати істину, осмислювати власне існування та свідомо впливати на майбутнє суспільства. Інтелігенція в цьому контексті постає не просто соціальною групою освічених людей, а особливим духовним і культурним феноменом, покликаним формувати цінності, критично оцінювати суспільні процеси та визначати інтелектуальні орієнтири історичного розвитку.

Саме таку багатовимірну проблему осмислює Олег Гуцуляк у фундаментальній праці Homo intelligens. Оправдание интеллигенции и её телеологии (историко-философский анализ) (Івано-Франківськ – Київ: Асамблея української та азербайджанської інтелігенції, 2026. 456 с. ISBN 978-66-30-56605-5). Уже сама назва книги спонукає замислитися над принциповим питанням: у чому полягає виправдання існування інтелігенції та чи має вона власну історичну мету, яка виходить за межі професійної діяльності, соціального статусу або політичної кон'юнктури?

Поняття Homo intelligens можна інтерпретувати як концептуальне позначення людини, для якої інтелектуальна діяльність є не лише засобом пізнання світу, а й способом відповідального самовизначення в ньому. Людина мисляча не задовольняється пасивним сприйняттям дійсності: вона прагне зрозуміти її закономірності, виявити суперечності, поставити під сумнів усталені переконання та знайти відповіді на питання про сенс історії, справедливість і суспільне благо. У цьому розумінні інтелектуальність передбачає не тільки наявність знань, а й здатність до самостійного судження, рефлексії та морального вибору.

Водночас необхідно розрізняти інтелігенцію як соціально-культурне середовище та інтелектуала як носія критичного мислення. Не кожна людина з високим рівнем освіти обов'язково стає інтелектуалом у суспільно значущому сенсі. Освіченість може поєднуватися з конформізмом, байдужістю або прагненням обслуговувати інтереси влади. Натомість справжня інтелектуальна позиція передбачає готовність ставити незручні запитання, відстоювати обґрунтовані переконання та визнавати власну відповідальність за наслідки поширюваних ідей.

Історія демонструє, що роль інтелігенції ніколи не була однозначною. У різні епохи освічені верстви суспільства сприяли розвитку науки, філософії, літератури, освіти й політичної думки. Вони брали участь у формуванні національних рухів, поширенні ідей свободи та прав людини, критиці авторитаризму й обґрунтуванні суспільних реформ. Проте інтелектуальна еліта могла також виправдовувати репресивні режими, створювати ідеологічні конструкції для легітимації насильства або підпорядковувати істину політичній доцільності.

Тому сама належність до інтелігенції ще не гарантує моральної правоти. Її суспільне значення визначається не лише рівнем компетентності, а й характером цінностей, яким вона служить. Знання без відповідальності здатне перетворитися на інструмент маніпуляції, а інтелект без моральних обмежень — на засіб виправдання будь-якої мети. Саме тут виникає питання про телеологію інтелігенції, тобто про її призначення, спрямованість діяльності та ті цілі, які надають її існуванню суспільного сенсу.

Телеологічний вимір проблеми дає змогу розглядати інтелігенцію не тільки через її походження, соціальні функції чи історичні обставини, а й через питання про те, заради чого вона існує. Чи повинна вона лише виробляти й передавати знання? Чи має вона формувати моральні орієнтири суспільства? Чи покликана захищати істину навіть тоді, коли це суперечить інтересам політичних або економічних еліт? Ці питання виводять аналіз інтелігенції на рівень філософського осмислення свободи, відповідальності, істини та історичного призначення людини.

Особливе значення має взаємозв'язок інтелігенції з національною ідентичністю. Мова, культура, історична пам'ять і традиції не зберігаються автоматично: вони потребують осмислення, критичного переосмислення та творчого відтворення. Інтелігенція бере участь у цьому процесі через освіту, наукові дослідження, літературу, мистецтво, публічну дискусію та формування суспільного світогляду. Її завдання полягає не в механічному відтворенні минулого, а в тому, щоб допомагати суспільству розуміти власну історію та знаходити в ній орієнтири для майбутнього.

Водночас захист національної ідентичності не повинен перетворюватися на заперечення універсальних людських цінностей або на виправдання ізоляціонізму. Відповідальна інтелектуальна позиція передбачає здатність поєднувати вірність власній культурі з відкритістю до інших традицій, критично оцінювати національні міфи й розрізняти конструктивний патріотизм та маніпулятивне використання історичної пам'яті. Інтелігенція може виконувати роль посередника між національним і загальнолюдським, допомагаючи суспільству усвідомлювати власну самобутність без втрати здатності до діалогу.

У сучасному світі ця місія ускладнюється. Інформаційні технології значно розширили доступ до знань, але водночас посилили поширення дезінформації, спрощених пояснень складних явищ і маніпулятивних політичних наративів. За таких умов суспільству потрібні не лише фахівці, здатні працювати з інформацією, а й інтелектуали, які вміють перевіряти аргументи, розрізняти факти та інтерпретації, виявляти приховані інтереси й підтримувати культуру раціональної дискусії.

Важливим викликом залишається й незалежність інтелектуальної діяльності від політичної кон'юнктури, комерційного тиску та групових інтересів. Інтелігенція втрачає свою критичну функцію, коли перетворюється на замкнену корпорацію, орієнтовану винятково на власний статус, або коли відмовляється від самостійного мислення заради суспільного схвалення. Її авторитет має ґрунтуватися не на претензії на винятковість, а на якості аргументів, відкритості до критики та готовності відповідати за власні судження.

Отже, осмислення інтелігенції крізь призму Homo intelligens відкриває перспективу розгляду людини мислячої як суб'єкта не лише пізнання, а й історичної відповідальності. У такому підході інтелектуальна діяльність набуває ширшого значення: вона пов'язується з пошуком істини, формуванням цінностей, захистом свободи думки та усвідомленим ставленням до майбутнього.

Фундаментальна праця Олега Гуцуляка «Homo intelligens. Оправдание интеллигенции и её телеологии (историко-философский анализ)» є важливим приводом для постановки цих питань у просторі історико-філософської рефлексії. Її тематичне поле дає змогу розглядати інтелігенцію не лише як історично сформовану соціальну групу, а й як проблему її виправдання, суспільного призначення та цілей інтелектуальної діяльності.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що справжня місія інтелігенції полягає не в монополізації знань і не в претензії на моральну вищість, а у відповідальному використанні інтелектуального потенціалу для осмислення суспільних проблем, розвитку культури, захисту людської гідності та пошуку справедливих форм співіснування. Її виправдання визначається не самим фактом існування освіченої верстви, а тим, наскільки її діяльність сприяє свободі, істині й суспільному благу. Саме тому питання про телеологію інтелігенції залишається актуальним: воно змушує кожне покоління заново відповідати на запитання, якою має бути людина мисляча і заради чого вона використовує свій розум.