Олег Гуцуляк: Історіософія Наталени Королевої

Історіософія Наталени Королевої (Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена Дуніна-Борковська-Гакгаманіш,1888-1966) – це унікальна для української думки християнсько-універсалістська, неоромантична концепція, яка розглядає всесвітню історію як єдиний, зумовлений Божественним Промислом рух людства до духовного очищення та абсолюту. Н. Королева, маючи європейсько-аристократичне походження та глибоку класичну освіту, рішуче вивела український історичний роман із рамок етнографізму й козацького побутовизму, перенісши фокус уваги на античність, раннє християнство та європейське Середньовіччя. В основі її історіософського бачення лежать кілька потужних ідей:

Універсалізм та єдність світового культурного процесу: для Н. Королевої не існує ізольованих історій. У своїх творах (як-от «Во дні они», «Легенди старокиївські», «Без коріння», «Quid est veritas?», «Сон тіні. 1313») вона доводить, що всі великі цивілізації пов'язані невидимими духовними нитками. Давній Єгипет, Римська імперія, середньовічна Західна Європа та княжа Русь-Україна є частинами одного грандіозного макрокосму. Україну вона мислить не як провінційну окраїну, а як повноправного спадкоємця класичної античної та середньовічної християнської культури.

Телеологія хреста (Історія як шлях до Світла): історичний процес у Н. Королевої має чіткий вектор і внутрішній сенс – це еволюція людської душі від темряви язичницького фаталізму до свободи у Христі. Головними рушіями історії постають не економічні інтереси чи класи, а пасіонарні особистості: шукачі істини, лицарі, мислителі та святі. Кожна епоха є кризою і водночас шансом для внутрішнього переродження людини.

Концепція «Шляхетного Чину» та лицарський кодекс: Н. Королева поетизує ідеали честі, вірності обов'язку та духовної аристократії. Історичний занепад держав і культур (зокрема й української) вона трактувала як наслідок внутрішньої руйнації цих шляхетних засад, як зраду вищого покликання заради прагматичної вигоди чи дрібних пристрастей. Повернення суб'єктності можливе лише через відновлення внутрішньої дисципліни духу та вірності своїм релігійним та культурним кореням.

Час як тривале тривання архетипів: для письменниці минуле ніколи не вмирає остаточно. Історичні епохи нашаровуються одна на одну, і символи давніх міфів продовжують діяти в сучасності. Історія – це палімпсест, де крізь модерні декорації завжди проглядають вічні, незмінні істини людського буття.
Наталена Королева створила інтелектуальну альтернативу народницькому плачу над українською долею. Її історіософія – це маніфест високого культурного оптимізму, де кожна національна трагедія розглядається крізь призму Вічності як горнило, через яке дух має пройти для свого найвищого тріумфу.