Русь - імперія виступає як "космос", що є досконалим сам по собі. Він може вмістити всередині себе певні хаотичні залишки. Він цей "свій хаос" гармонізує та, відштовхуючись від нього, спрямовується до утвердження ще досконалішого ладу, ніж теперішній. "Своїм хаосом", за "Словом о полку Ігоревім", виступає для Русі "усобиця", яка породжує жах, страх, розпач, тобто емоції, що породжуються також і пітьмою, і відчуттям відсутності надійних меж між людиною та хаосом (у суспільно-історичній проекції - постійна загроза набігів). Тільки у цій ситуації фаховий "сторонній" оборонець (старо-єврейське "хакан" - "оборона") - Господь та його соціальне відображення - імператор (хакан, каган, великий князь) - виступає розраджувачем "землі Руської". Тому "Слово о полку Ігоревім" протистоїть ветхозавітній традиції літописів, що виражали інтерес церкви до політики, її прагнення зайняти главенство у мирському житті.
З цієї причини церква взяла курс на підтримку феодального роздроблення країни, розпад її на уділи. Звідси стає зрозумілим захист Нестором - літописцем династичного правління, вотчини, її біблійне обгрунтування, оголошуючи вотчинно-удільне княжіння єдиною божественною формою влади. Даний факт, як зазначає А. Замалаєв, без сумнівів свідчить про падіння світської централізації, звеличення церкви над великим князем. Наслідком цього і було посилення родоплемінних традицій з їх архаїчним язичництвом.
Спалах язичницького ренесансу у давньоруській культурі ХІІ ст. (порівняймо з Ісландією та Францією того ж часу) привів до поєднання ветхозавітної традиції з традицією імперською у символі "Шоломяні" - київського сакрального центру - гори Солом'янки (нині - Батиєва гора), на якій ще праслов'янські племена черняхівської археологічної культури здійснювали поховання, а зараз тут розташовані Байкове та Солом'янське кладовища. Солом'янка є найвищою територією Києва, яскраво виражена соборна вершина якої, як вважає В. Осипчук, була в районі теперішньої Солом'янської площі. Отже, ми можемо допустити, що гора Солом'янка (Чолом'янка, Шоломянь) була для полян символом обмеженого (плеромічного) простору, кургану (пор.:сансритське "укхраііа" - "пагорб" та назва "Україна"), тобто кола як символу самообожнення себе (етносу) у своїй обмеженості та поодинокості, символу світлого і приємного, що протистоїть чужому та сумнівному оточенню.
Київська гора Шоломянь була центром, умовним, не окресленим колом, символом трайбу полян, а отже і божества, що символізується колом, - Сонця. Ігор-князь у "Слові" іменується сонцем, бо чинить як сонце: збирає і обертає до себе все суще, проникаючи в темний хаос ("за Шоломянь"), гармонізуючи його (розширюючи руську землю до Дону Великого). Паралель нашій версії виявляємо у французькій ранньо-середньовічній імперській традиції - легендарний прапор "оріфлама" (золоте полум'я) вважався образом Сонця та символом харизми над військами Карла Великого. В мирний час він зберігався в абатстві Сан-Дені, звідки й походить бойове гасло "Сен Дені Монжуа !", відомий з "Пісні про Роланда" як клич Карла "Монджой" ("Пагорби Юпітера" на півдні Франції). Давній клич, священне знамено чи хоругва, пов'язані з певним родом чи назвою якихось сакральних гір - культових місць, - всі вони надихали воїна, надавали йому наснаги та хоробрості, мобілізували внутрішніресурси. Аналогічно на Русі були свої священні знаки - інсигнії: біла хоругва, червлена чолка (бунчук), клич "За землю Руську !", а сам шолом воїна - це знак-символ гори Шоломянь, Святої Русі.
З прийняттям християнства власне українське поняття Шоломянь внаслідок фонетичної схожості та глибин єдиного ностратичного походження асоціювало в себе біблійне поняття "шолом" - "стан цілісності, благоденства, здоров"я та миру", один з епітетів Яхве та Месії, назва їх місця культу - Єрусалим та царя - Соломон. Підтверджує нашу версію факт зміни в "Задонщині" рефрену "О Руська земле, вже за Шоломянем єси !" на "О Руська земле, це з тобою так, мов за Соломоном - царем побувала !", маючи на увазі час відступництва Соломона від Божих заповітів, за що й кара на іудеїв: "Я відторгну від тебе царство і віддам його рабу твоєму" (3 Цар 11:1). Як відомо, в історіографії монголи були ототожнені з родом рабині Агарі. Безумовно, гріхом, за який Русь зазнала покару - іго, був відхід ієрархів церкви від великокнязівської влади, зумовлений прагненням церкви здобути владу, аналогічну до римо-католицької. З втратою великого князя Русь знайшла опіку під омофором Богородиці - Святої Покрови.
Комментариев нет:
Отправить комментарий