"Пошуки заповітного царства" Олега Гуцуляка
Днями побачила світ чергова книга Олега Гуцуляка під інтригуючою назвою "Пошуки заповітного царства: міф — текст — реальність".
— Олеже, подейкують, що твоя книга — провокаційне наукове і водночас глибоко езотеричне дослідження на кількасот сторінок.
Передовсім це не перша моя книга. У минулі роки вже з'являлась друком моя проза, маю три збірки поезії, а також численні наукові публікації. Цього разу я підготував дослідження, базоване на науковому матеріалі. У "Пошуках заповітного царства..." досліджується духовне життя Євразії, або ж Палеоєвразії (Стародавньої Євразії), землі, де і ми зараз живемо. Це дослідження архетипів та міфів різних народів нашого континенту. Але передовсім ця книга — дослідження загубленого царства праведників, знаного людського раю на землі, який свого часу було втрачено. Зараз це заповітне царство від людей приховане і до нього немає дороги непосвяченим. Зауважу, що в різних культурних традиціях царство називається по-різному. Слов'яни називали його Біловоддя. На Сході воно мало назву Шамбала. Хрестоносці називали його Царством Пресвітера Йоанна. Я ж намагався у своїй книзі проаналізувати різні традиції пошуку Царства Щастя, його зображення в міфах різних народів. Пошук цього царства я відстежую від давніх часів дотепер.
— То цю монографію можна вважати однією зі стежин, яка допоможе людям знайти землю обітовану?
Безперечно, це один з варіантів, щоб торкнутися того первинного джерела оновлення світу. До речі, у цій монографії я показав також, як люди прагнули знайти Святий Грааль, Чашу Щастя, доторк до якої давав їм очищення від гріхів і певність, що Царство Боже повернеться на землю. У цій книзі якраз показую, як у різних народів на рівні міфів вівся інтенсивний пошук заповітної Чаші Граалю.
— Тебе не лякало, що таке дослідження, виконане в провінційному Івано-Франківську, може викликати скепсис, передовсім науковців?
Моє дослідження базоване на документальних джерелах. А за нинішнього розвитку Інтернету можна легко знайти потрібну книгу, особливо якщо йдеться про дослідження іноземними мовами. Велику роль відіграє також те, що я працюю в бібліотеці і можу легко знайти необхідний мені науковий матеріал. Зауважу також, що статті, які я писав на основі моєї книги, публікували авторитетні наукові журнали. Себто ще до виходу моє дослідження пройшло певну фахову апробацію.
— Ти один з тих науковців та письменників в Україні, які активно створюють інтернет-сайти. Чи багато вони мають відвідувачів? Хто цікавиться езотерикою?
Езотерикою цікавиться багато людей. А сайтів, які я зараз підтримую, є дев'ять. Але мої інтернет-проекти — це передовсім спроба донести до людей те, що, окрім езотерики (знання для посвячених), існує головна істина, до якої людство інстинктивно прагне, хоче її торкнутися. У цій роботі (а сайти, до речі, є україномовними) мені допомагають мої колеги в різних країнах Європи. Наголошу також, що зараз існує своєрідний вибух, такий собі сплеск особливого зацікавлення езотерикою. Пригадаймо хоча б той резонанс, який викликав художній роман Дена Брауна "Код да Вінчі".
— Цікаво, а як ти оцінюєш цей скандальний роман?
Це передовсім цікава художня книга. Я читав ті першоджерела, за якими вона була написана. І треба сказати, що Ден Браун вдало їх інтерпретував. А те, що Європа завжди намагалася шукати своє пракоріння, ні для кого не є таємницею. Одним із таких варіантів є те, що в Ісуса Христа та Марії Магдалини були нащадки. Але все це передовсім міфи, які цікавлять звичайних міщан. Ден Браун дав літературну обробку цього матеріалу.
— То це фантастичний роман?
Певною мірою так. Але він не більш фантастичний, аніж твори Канигіна, Шилова, Каганця і т.д.
— Чому ж тоді на автора подали до суду?
Судовий позов, якщо це цікаво, було подано авторами, які опрацювали давні міфи і видали їх. Ден Браун скористався цією книгою, але не вказав бодай у примітках до свого роману, що зробив це. Це стало причиною судового розгляду. Ішлося передовсім про авторське право.
— Коли з'явиться твоя книга?
Сигнальний примірник буде вже наступного тижня. Книгу друкує видавництво "Місто-НВ" за підтримки підприємця Юрія Височанського. Це перша книга в нашому спільному проекті під назвою "Золотий грифон". Серія буде продовжуватись, і в ній побачать світ книги інших науковців езотеричної тематики. Вже маю попередні домовленості з авторами.
Розмовляв Іван КОСТЮК, власкор ураїнської служби Радіо "Свобода"
("Галицький кореспондент", 2007, №27,
http://www.gk-press.if.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=386&Itemid=37 )
"Пошук заповітного царства" — українська відповідь "Коду да Вінчі"(інтерв'ю з дослідником)
Олег Гуцуляк - кандидат філософських наук, заступник директора наукової бібліотеки Прикарпатського національного університету, член Асоціації українських письменників, культуролог, автор інтернет-проектів "Туле-Сарматія", "Мезогея", "Наратив" та ін.
Запитання. Олег, ми знаємо, що ти в очікуванні виходу з друку в третій декаді липня нової книжки. Про що вона?
Відповідь. На відміну від попередніх моїх художніх книг ("Адепт", "Повстання скіфів", "Поет і Тіамат" та ін.), це - суто наукова книжка. Називається вона "Пошуки заповітного царства: Міф - текст - реальність". Базуючись на джерелах, працях попередників та на власних розробках, я спробував розглянути основний базовий архетип багатьох релігій та міфологій - це міф (переказ, легенду) про Рай на Землі, про Царство Праведників, нині існуюче, але приховане від непосвячених. У різних традиціях воно називається по різному - Біловоддя, Шамбала, Агартха, Туле, Ацтлан, царство пресвітера Іоанна, Нікояабад, Нова Атлантида... З причини "згіршення" сучасного людства, відпадіння від початкової сакральної істини це Царство змушене було, скажімо так, "відійти в тінь", стати недоступним для захланних очей.
З. Кажуть, що представники цього прихованого Царства направляють своїх емісарів у різні куточки світу і таємно керують долями народів?
В. Так, це один з ключових елементів даного міфу, але саме в наш час він став домінуючим з легкої руки псевдотеософів типу Олени Блаватської та її послідовників. Більше того, він став одним з ключових у сучасній світовій політиці, легітимізував так звану "теорію змов" (криптополітику), за якою за всім і вся стоять якісь змовницькі групи - чи то масони, чи то "Хабад", чи то Більдерберський елітарний клуб, якими, у свою чергу, керують таємничі "Невідомі" правителі-ієрофанти тої ж таки Шамбали. Тому прояснити сутність всіх цих уявлень, показати їх витоки і те, як де-які їх послідовники намагаються накинути на наш реальний світ свої фентезійно-маніакальні уявлення, щоб маніпулювати як народами, расами, так і окремими особистостями (ба, більше! щоб перетворити громадянина як суб'єкта політики у слухняний та зомбований об'єкт) і покликане моє дослідження.
З. Справді, непідготовленому читачеві важко буде одразу зануритися у світ твоєї книги, проте, погоджуся, що вона цікава. Якоюсь мірою, одразу ж згадується скандальний фільм "Код да Вінчі", і не менш скандальні творіння Юрія Канигіна, Юрія Шилова чи Ігора Каганця...
В. Так, темі Грааля і Меровінгів присвячена значна увага у книзі, адже сином рідного брата головного героя епосу про Грааль Персеваля є пресвітер Іоанн, володар могутнього християнського царства на Сході, на допомогу якого так сподівалися хрестоносці. Проте не менш цікавою, буде для читача, думаю, тема походження уявлень про самий Грааль, паралелі до нього, запропонована локалізація царства Граалю, розкрито колізії становлення королівств та етносів Євразії, долі яких перепліталися найнеймовірнішим чином. І для тих, хто полюбляє як фільми в стилі фентезі ("Володар кілець", "Ерагон", "Хроніки Нарнії"), і в стилі хоррору ("Інтерв'ю з вампіром", "Братство вовка", "Теорія змови"), і в стилі кібер-фантастики ("Матриця", "Зоряні війни"), і просто історичні фільми ("Король Артур", "Аттіла", "Чінгізхан", "Останній легіон"), так і музику (стилі повер-метал, тру-метал, нью-ейдж, готику, кельтику), і навіть комп'ютерні ігри (від "Тотал Вар" до "Вархаммер"), буде цікаво довідатися про витоки і значення певних міфічних та історичних колізій, понять, термінів, уявлень тощо.
Щодо писань Канигіна та Каганця - то, як на мене, їх твори - це чтиво з так званого стилю "альтернативної історії", традиції псевдо-каббалістичного "перепрочитання на власний роззуд", яка стоїть в одному ряді з фантазіями небезвідомого російського академіка Фоменка. Моя ж книга базована на фактажі та джерелах, частини книги як статті і доповіді проходили апробації в солідних наукових виданнях і на конференціях, висловолені зауваження враховувалися і покращували науково-методологічну базу книги. Зрештою, сам читач може зробити порівняння, взявши книгу до рук.
З. Наприклад, у твоїй книзі доволі цікава теорія про засновника нашої столиці полянського князя Кия.
В. Коли я встановив це, то ходив під великим враженням більше місяця. Погляньте лише на такий факт. Про князя Кия літописець повідомляє, що він незнатного роду (навіть перевізник) і ходив у гості до якогось могутнього християнського правителя, який його належним чином пошанував. Для літописця, жителя 11-12 ст., таким могутнім володарем міг бути лише один - візантійський імператор. Проте сам признається, що не знає імені імператора і коли точно це сталося. В історичному ж часі князь Кий, який ходив походом на Дунай до волохів і навіть спорудив там ще одне місто (Києвець), сучасник власне історичного і легендарного короля Артура, титулованого як імператор Кельтики (тобто йому присягнули римські легіони північно-західної частини Римської імперії). Власне ж перша рання згадка про короля Артура - в західноєвропейській хроніці Гальфріда Монмутського "Історія бритів". І один з його знаменитих рицарів Круглого Столу є бард і виночерпій Кай (варіанти імені - Кей, Кеус, Кеудон). Він - незнатного походження, але одягнений у горностаєву шубу і є королем народу андекавів. А останні і є антами-києвлянами (киянами), носіями черняхівської археологічної культури, до якої належали слов'яни-анти, германські веніли і гепіди і іраномовні сармати. А саме після падіння державного утворення носіїв цієї культури під ударами готів і степовиків сліди її (так звані "постчерняхівські" предмети-артефакти) фіксуються у Європі вздовж Дунаю аж до Франції. Отже, цілком можна стверджувати, що засновник Києва змушений був емігрувати на Захід, про що свідчать як переказ про перебування Кия на Дунаю, так і сам факт відсутності могили засновника міста у самому Києві. За іншими переказами рицар Кей - син вихователя короля Артура Ектора Окраїнного , брата знаменитого рицаря Ланцелота, а обидва останні - сини короля Агревадена Окраїнного (згадаймо, що назва "анти" з іранської перекладається як "окраїнні", "охоронці межі", і де-які дослідники співвідносять з антами назву "Україна"). Як повідомляє "Історія бритів", саме Кай є командиром кінноти короля Артура і гине у бою з римлянами. Те, що писемні джерела римлян не знають слов'ян, не повинно нас турбувати. Саме їх вони називали "аланами", зазначаючи, що це ударний кінний авангард сарматів, але ніколи алан і сарматів не змішували, не ототожнювали. Від героїчного цього племені у Франції досі збереглося популярне ім'я Алан, а алани розглядаються вченими як засновники рицарської традиції в Європі. До речі, саме в перекладі з тюркської мови (на якій говорили вороги слов'ян гуни і авари) слово "алан" означає "полянин". І похований рицар Кай у місті Кам, назва якого з французької перекладається як "рівнина, поле", що явно відсилає нас до полянського князя Кия. Також, начебто, саме від імені народу короля Кая андекавів походить назва етнографічної території Анжу на березі Луари. Не дивно, адже саме вздовж Дунаю, Рейну і Луари можна потрапити до Біскайської затоки, де в місті Нант перекази розташовують знаменитий Камелот - двір короля Артура. Тут також безліч топонімів з компонентом Рус- (Русіана, Русільон, Русціно, Русітон). Поряд - Вандея, країна венедів, племінного симбіозу слов'ян і кельтів. Соратником Кая, володаря андекавів, називається рицар Хальдін, король народу рутенів. Чи не слід в останньому бачити засновника нашого Галича?.. Та й аналогічним шляхом переселилися на захід і франки на чолі з Меровінгами зі своєї казкової прабатьківщини "Аркадії" ("Ведмежої"), рухаючись вздовж Дунаю через країну Меруве (тобто Моравію) і Рейн у Бельгію, в район Арден, де стали "нижніми франками", легендарними "нібелунгами", які завоювали Галлію з їх кельто-алано-римським населенням, але перейняли мову міжетнічного спілкування підкорених...
З. Отже, Русь виявляється в орбіті могутнього сакрального епосу про Грааль?
В. І не тільки. Вже після завоювання германськими франками Галлії вони асимілювали й епоси підкорених. І образ Кая вже вигулькує у середньовічному французькому епосі "Алісканс", про рицаря Гільома де Желена, начебто нащадка Меровінгів і героя поеми "Віллехайм" з циклу про Грааль. Кай вже виступає як як побратим Гільома на ім'я енуар, а його зброєю є кий. Походження його цікаве - він куплений у работоргівців (а згадаймо, що в Європі слово "слов'янин", "склавін" означає "раб") і відправлений слугувати на кухню (а Кай з епосу про короля Артура прислуговує кравчим або виночерпієм рицарів Круглого Столу). Насправді ж Ренуар виявляється знатного роду і братом дружини Гільома. Ренуар стає хоробрим воїном і отримує за дружину принцесу Аелісу. Також внук Ренуара і Аеліси рицар Реньє стає вірним соратником Гільома і принцеса Ідуана народила від нього Танкреда, вже історичну особу, учасника першого хрестового похду, правителя-регента Антіохії. Закінчив свій життєвий шлях Ренуар у Бріудському монастирі, де досі зберігається кий святого Ренуара, яким він громив невірних...
З. Думаю, читачі знайдуть багато нового і цікавого для себе, коли візьмуть книгу "Пошуки заповітного царства" в руки. А зараз давай поговоримо про саме видання: хто видавець, хто допомагав тобі у тому, щоб книга побачила світ?
В. Дана книга відкриває новий проект під назвою "Золотий грифон", яку започатковує виключно власним коштом Юрій Миколайович Височанський, власник книгарні "Софія" (що біля центрального переговорного пункту в Івано-Франківську). У минулі роки він успішно реалізував проект "Новітня українська поезія" серією видань книг прикарпатських поетів, таких як Мирослав Аронець, Любов Бенедишин, Василь Мороз. Побачила в цій серії і книга мого вибраного з поетичного доробку а тепер паралельно з новим проектом підписана до друку і пята книга цієї серіії - відомої івано-франківської художниці і поетеси Ірини Тарновецької-Мороз. Тепер, як вважає Юрій Миколайович, сприятливий час для більш потужних видань. І результатом його менеджерської діяльності й стала запропонована книга "Пошуки заповітного царства", за друк якої взялося видавництво "Місто-НВ". Звісно, не обійшлося без сприяння інших знаних людей міста.
Найперше хочеться назвати мера міста Івано-Франківська Віктора Анушкевичуса, який з розумінням поставився до проекту і взагалі підтримує усе, що стосується культурно-просвітницької діяльності. У своїй передмові до книги голова міста відверто написав про те, що мріє перетворити Івано-Франківськ також і в осердя гармонійної співпраці носіїв творчого духу та меценатів-доброчинців.
До підтримки нового проекту Юрія Височанського долучилися й депутати міської Ради та підприємці міста. Це - редактор газети "Анонс-Контракт" Олег Олексюк, власник приватної архітектурної фірми "Ю.М.І." Олександр Микуляк, депутати Івано-Франківської міської ради пп. Сергій Васковець, Руслан Терешко, Богдан Чупірчук, Ліліана Симонович, Богдан Федьків, Ярослав Бачкур, Михайло Коник. Чудові ілюстрації надав для книги знаний київський художник Віктор "Світлодар" Крижанівський, наукову редакцію і рецензування здійснили професор Степан Возняк, докторант Олег Пилип'юк, археолог Богдан Томенчук, філолог-компаративіст Петро Дрогомирецький. Вдячний я й міфологу Громовиці Бердник, автору післямови до книги.
З. Отже, можемо тільки привітати Вас з новим творчим успіхом і побажати нових здобутків!
В. Дякую.
(газ. "Анонс-Контракт")
Комментариев нет:
Отправить комментарий