У Кракові сплюндровано могилу Богдана Лепкого

Автор знаменитої пісні реквієму «Журавлі», що стала символом туги за рідним краєм, став черговою жертвою антиукраїнської істерії, що охопила Польщу.

У ніч проти 5 липня на Раковицькому кладовищі в Кракові невідомі сплюндрували  могилу українського письменника, науковця та професора Богдана Лепкого. З надгробку видерли  барельєф із зображенням митця. Про це на брифінгу повідомив речник Міністерства закордонних справ України Георгій Тихий, передає агентство «Інтерфакс Україна». «Розцінюємо цей акт вандалізму як свідому провокацію, спрямовану на подальше розпалювання ворожнечі між Україною та Республікою Польща», – заявив дипломат. За його словами, Генеральне консульство України в Кракові вже звернулося до поліції, адміністрації Раковицького кладовища та міської влади із закликом провести розслідування, встановити всі обставини злочину, виявити причетних до його вчинення, вжити невідкладних заходів для повернення або відновлення викраденого барельєфа, а також забезпечити належну охорону місця поховання.

Олег Гуцуляк: Історіософія Богдана Лепкого (1872-1941) – видатного українського письменника, мислителя, класика та одного з найяскравіших творців нашої історичної прози (зокрема, грандіозної епопеї «Мазепа») – розгортається як глибоко гуманістична та безкомпромісно державницька концепція історії, заснована на культі культурного Логосу, національної солідарності та легітимного суверенітету. 

Б. Лепкий рішуче відкидає рабський, провінційний народницький смуток і трактує історичний процес України-Русі не як безладний мартиролог принижень, а як трагічну, але величну боротьбу європейської нації за свій соціокультурний і політичний Берег. 

У центрі його історіософської оптики постає драма втрати та віднайдення державної суб'єктності, де ключовим рушієм історії є не сліпа стихія анархічного бунту, а свідома, раціональна та шляхетна воля еліти (реліктового аристократичного ядра), здатної консолідувати народ навколо великої Ідеї. 

Аналізуючи добу Руїни та Гетьманщини, він з хірургічною тверезістю деконструює імперські симулякри сусідніх Левіафанів і показує, що найбільша трагедія українського простору – це внутрішній розкол («багатовладдя» і козацький популізм), який століттями перемелював здобутки державників. 

Ландшафт Батурина чи Полтави у Б. Лепкого – це лімінальний простір катарсису, де через поразки та попелища загартовувався незнищенна народна Тривкість та Пам'ять. 

Письменник пропонує виразно культуроцентричний погляд на минуле: держава для нього є міцною лише тоді, коли вона спирається на високу європейську освіту, законність і християнську етику. 

Зрештою, історіософський вектор Б. Лепкого позбавлений капітуляції й спрямований у майбутнє; він служить суворим уроком і водночас пророцтвом: попри всі історичні катастрофи, українське аристократичне коріння неминуче проросте Новим Відродженням, щойно нація подолає внутрішній хаос і повернеться до свого питомого, шляхетного Логосу.