Носії цієї філософії — "нові праві" — володіють цілісним баченням переходу від буття наявного до буття реального. Завдяки цьому вони сформулювали концепцію, що породжує політичну волю здійснити цей перехід.
Нові праві ставлять завдання на перетворення безликої маси обивателів — виборців та податкоплатників на у народ, що складається з вольових "я". На наших очах постає такий тип суспільства, котрий стає за визначенням недержавним та позадержавним ("дезетатизація"). Чи, вірніше, можна говорити про зміну державою свого характеру у напрямку до "трансцендентального", "органічного" характеру, який є традиційним для народів Євро-Атлантичного регіону, зокрема українців.
Уже філософ-постмодерніст Жан Бодрійяр констатував, що відбувається відхід мас у галузь приватного життя, і це є безпосереднім викликом політичному життю, загибеллю як політичної волі народу та індивіда, так і політичної репрезентації держави. Тепер ця "зрада мас" набула тотального характеру. Цікаво, що саме український народ здійснює такий епохальний дезетатизаційний здвиг: він вперше відокремлює себе від державно-бюрократичної ідеї та відстоює права на необмежену свободу індивіда («громадянська помаранчева революція»).
Нові праві усвідомлюють, що жорсткий авторитаризм "не спрацьовує" у сучасну епоху, де першу скрипку грає індивідуальний акт самовизначення. На відміну від давнього племені чи клану як щільно структурованого утворення з контрольованим членством, тепер існують нові групи (неотрайби), що функціонують винятково з причини індивідуальних рішень, а варто індивідам передумати або втратити свій першопочатковий ентузіазм та рішучість — і таке співтовариство зникає.
Тому, на думку нових правих, забезпечити успішне виконання їхньої програми може метод "нюансованої деміургії", присутній у оповідальних текстах типу жанру "фентезі" або "детективу". Здавалося б, нереальні, світи "фентезі" всотуються у реальність та видозмінюють її. Відбувається своєрідна "експансія ірреального". Людина ще не погодилася з новим виміром, але їй пропонують мислити в певних термінах — і, зрештою, світ "Космічних воєн", "Сейлормун" та "Володаря перстенів" стає реальним світом, його "життєві цінності" вростають в образи буття, роблять його реальним для інших, вступають у космогонічну боротьбу з інерцією наявного буття. Іншими словами, відбувається настанова знаного методолога Г.П. Щедровицького про те, що слід будувати свій ідеальний світ і в ньому жити, бо насправді люди живуть не в світі природи, не в світі об'єктів, і навіть не в світі соціальних відносин, а кожна людина розбудовує простір мислення та діяльності і в ньому замешкує (*).
Українські романтики Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, "хатяни" й "молодомузівці" були творцями такої "нюансованої деміургії". Вони перетворили світ української ідеї на реальність для інших, мобілізували довкола нього все "свідоме українство" до "національної робітні". Міфотворець Шевченко здеміургував такий світ, що вся наша ментальність базується на персональному словнику його "нюансованої деміургії", запозиченому з легенд, фольклору та авторської уяви.
Українські нові праві пропонують нове прочитання всієї української традиції, пропонують реалізацію можливих, але досі не реалізованих проектів нашої культури.
Програма нових правих закорінена углибинних архетипах — вроджених психічних структурах, що перебувають у так званому "колективному безсвідомому" нації та становлять основу загальнолюдської символіки. Їх людина сприймає інтуїтивним чином. Тому таку увагу віприділяють "містичній інтуїції" та традиціям, що їх практикують, — православному ісихазмові, католицтву, суфізмові, індуїстському тантризму, даосизмові, дзен-буддизму, синтоїзмові. Витікаючи з інстинктів, архетипи проявляються на "поверхні" свідомості у формі різного роду видінь, уявлень, снів, казок, міфів, мистецьких творів тощо.
Отже, першочерговим постає освоєння "внутрішньої", "ембріональної" дійсності і прагнення до дослідження підсвідомих сфер людської психіки.
Через те, що архетипи є універсальними, притаманними всім людям та влаштовані у "базовий колективний субстрат людської душі", їхній символізм викликає однакові почуття, стимулює однакові елементарні імпульси, котрі збуджують або загальмовують моторні нервові клітини та тим самим механічно викликають схожі поведінкові реакції на певний стимул.
На цій основі нові праві ставлять завдання "перепрограмувати" базовий набір архетипів у кожної особистості шляхом групової динаміки (впливу оточення на особистість як на мислячого, чуттєвого і активного учасника реальних подій). Кожен індивід шляхом "творчої уяви" у своєму бутті повинен активізувати ті архетипи, котрі є формотворчою силою — "пайдеумою", "пансофією"— душі його раси чи етносу. Пробуджуючи ті чи інші архетипи, можна буде осягнути глибинну всеєдність Буття, підняти на щит онтологічні цінності (свобода, особистість, буття, нація).
Це дасть змогу подолати гординю самоствердження людської природи, що внутрішньо порожнє, розколоте, перебуває у муках усвідомлення суперечностей пізнання та життя, наявного та належного, що не піддаються вирішенню. Останнє так вдало описали Ж.-П. Сартр, А. Камю, Г. Маркузе, В. Стус, Т.С. Еліот ... Вся наша освіта формувалася на "виготовленні" людини маси — безликого "будівника комунізму". Більшість населення як колишнього СРСР, так і Європи відрізана від культури університетського типу. Школа була відокремлена від університету, тобто тієї форми школи християнсько-середньовічного походження, що давала всьому суспільству цілісне дисциплінарне уявлення про світ. Створення альтернативи цьому явищу розриву в середині освіти — реальне тактичне завдання "нових правих".
Основною формою, що "активізує" національні базові архетипи, на думку "нових правих", є так звана "рідна (нативістична) релігія" — джерело сакральних цінностей, які володіють універсальним значенням і абсолютним авторитетом для всіх членів суспільства.
Особливо радикального вираження нативізм набув на теренах американського континенту (що наснажує європейських "нових правих"): спершу як "пейотизм" - антитеза на позицію колонізаторів-християн, а потім як "націонал-нагвалізм" — "синтез" цих "тези" і "антитези" для виконання "справжньої" американської місії у світі, в той час як прихід європейців та сучасна "атлантиська" політика США — це лише засоби реалізації цього проекту. Зокрема творець антропософії Рудольф Штайнер розглядається як "прихований" реалізатор ідей "нагвалізму", які з часом для широкого загалу висвітлили Карлос Кастанеда та його послідовники з Лос-Анджелеської школи неошаманізму.
Також поширеною формою «активізації базових архетипів», сформованих за доби візіонерської ментальності, у «протоісторичну епоху» (яку Е. Фромм протиставляв «праісторичній епосі», до якої звертався А. Розенберг) є, як це не парадоксально, поп-музика. «Я думаю, — зауважує російський публіцист Сергій Кара-Мурза, — що західна поп-музика одурює сильно — але тільки англомовну молодь. А для нашої молоді, яка слів не розуміє, ці пісні — тільки дивні, зачаровуючі звуки, повні пристрасті. Образи, котрі цією музикою породжуються, виникають у нашій уяві, ми їх домислюємо, з підручного руського матеріалу. Ця музика для нас — шаманство, а зовсім не попса, як для американського тінейджера. Це для нас — явище духовне, хоча дещо єретичне".
Покоління нових правих з увагою та зацікавленням ставиться до боротьби з європоцентризмом, глобалізмом та сцієнтизмом у попередніх поколіннях 50-80-х років ХХ сторіччя, до доктрин бітників, негритюду, коншієншизму, карібського растафаріанства, австралійського мейтшіпу, ацтеко-майянської трансперсоналістської психотехніки, неосуфізму, неоведантизму, японської неантропоцентричної (екстравертованої) моделі гуманізму тощо.
Європейські нові праві, критикуючи буржуазну демократію, "м'який тоталітаризм", індивідуалізм, псевдонаціоналізм, коріння всіх лих вбачають у самій "юдеохристиянській" цивілізації. Вони апелюють до багатства до-християнського спадку, до незреалізованих можливостей, до принципів тієї демократії, що розглядається як співучасть народу у своїй власній долі.
В Україні ж навпаки — християнська традиція стала і залишається основою реалізації цивілізаційної потуги української нації. Українські нові праві скептично ставляться до різних "скоків та плясів" довкола неоязичницьких ідолів ...
Нові праві усвідомлюють, що зараз у світі відбувається екстраординарна, глобальна криза культури, коли кризу відчувають мистецтво, наука, філософія, релігія, право, політика і в процесі переходу від одного типу культури, від "почуттєвості", до іншої, "ідеаціональності" (терміни відомого соціолога П. Сорокіна), народжується нова, глобальна, всепланетарна цивілізація з іншим типом культурних цінностей та норм (дехто із занадто заангажованих в окультну містику називає її цивілізацією Ери Водолія або New Age). Достойно прийняти виклик цієї кризи — одне з наших завдань.
*Щедровицкий Г.П. Философия у нас есть // Щедровицкий Г.П. Философия. Наука. Методология. — М., 1997. — С.10.
Комментариев нет:
Отправить комментарий