06 декабря 2010

Олег Гуцуляк: Іван Франко – модернізм – неомодернізм – сучасність

Осмислюючи духовно-культурну ситуацію межі Х!Х – ХХ ст., Леся Українка писала: “…Ми перебуваємо добу основного обновлення світогляду… Ми входимо з періоду релігійного і вступаємо в період науковий (тобто епоху позитивізму, - О.Г.)… Релігійність “випарувалась” з нашого життя… Ми зрозуміли, що нас оточує жива загадка , а не абстрактне божество індусів чи євреїв, і ми шукаємо відгадки у самому житті, а не в теологічних чи логічних роздумуваннях…  Ми готуємо шлях новій істоті… Ця нова мораль готує грунтовніші зміни, ніж усі найбільш реформаторські релігії “ (1). Тим самим поетеса, “дочка Прометея”, виступила як відвертий апологет неопоганської антираціоналістичної “філософії життя” Фрідріха Ніцше та його концепції “надлюдини”, повстала проти цивілізації “батька” -Прометея. Ця позиція визначається Сергієм Аверінцевим та Піамою Гайденко як “неоязичництво” (2), а Олексієм Лосєвим та Володимиром Єшкілєвим як “модернізм
(3).

Неоязичництво постало відповіддю на диктат сцієнтизму, позитивізму ( О. Конт, Г. Спенсер, Ж. Ренан, Д. Мілль) та метафізики (раціонального потрактування людського пізнання, тобто траадиції, що йде від Протагора  і Сократа). Науковці визначають феномен появи неоязичництва на межі ХІХ – ХХ ст. як “антипозитивістський перелом”, “кризу народницько-позитивістського раціоналізму й етичного догматизму”, “інтелігентсько-художницький бунт проти позитивізму” (4).

Але одночасно неоязичницво було протестом проти декадентства з його слабкими та хворобливими героями (чільні репрезентанти цього напряму – П. Верлен, А. Рембо, К. Тетмайєр, С. Георге, Є. Жулавський,Б. Лесмян, Т. Мінцинський, О. Уайльд, Гюїсманс, Г. д”Анунціо). Неоязичництво, на відміну від декаденства, в основі якого, за Дмитром Наливайком, романтичний світогляд, але “перекинутий догори дном” (5), бере від романтизму все найкраще, життєстверджувальне, “містичне”. Модернізм (неоязичництво) тому ще визначають як “пізній” або “нео-романтизм”. Також декаданс і неояичництво (модернізм) розрізняють, відповідно, як “ранній модернізм” і “власне модернізм”.

Чільними репрезентантами “антипозитивістського перелому” в українській літературі були Леся Українка, Ольга Кобилянська, Микола Вороний, Василь Пачовський, Петро Карманський, Михайло Яцків, Микола Філянський та інші. Іван Франко називав їх “Молодою Україною” (6) за аналогією до споріднених їм ідейно-естетично поколіннєвих груп “Молода Польща”, “Молода Скандинавія”. У Росії антипозитивістський та антидекадентський рух пішов іншими шляхами, набувши вигляду неоідеалізму у філософії (засновник – Володимир Соловйов) та символізму у літературі (представники – Вячеслав Іванов, Андрій Бєлий, Олександр Блок , Дмитро Мережковський, Зінаїда Гіппіус та інші). Спроба повернути на європейський шлях антипозитивізму та “філософії життя” породила такий феномен як акмеїзм (Микола Гумільов, Ганна Ахматова, Сергій Городецький та інші).

Якщо Сергій Єфремов як апологет народницько-позитивістського дискурсу рішуче виступив проти модерного (нового) явища в літературі ( і культурі загалом), то Іван Франко, навпаки, виявився у ситуації “розп'яття” між “застарілим” (позитивізм, народництво) та “модерним” (модернізм, неопоганство, “філософія життя”, ірраціоналізм), внаслідок чого поет своєю “ліричною драмою” “Зів”яле листя” (1896 р.) зміг відбити еволюцію від позитивістського світогляду (“періоду наукового”, за Лесею Українкою) до творення принципово модерного (“новоромантичного”, за Лесею Українкою) комплексу ідей та настроїв (4). Суть останніх – воління гармонії як на рівні окремої особистості, так і рівні всесвіту.

Але для досягнення “нової гармонії” слід зруйнувати “все старе” (і не тільки позитивізм та утилітаризм), слід стати “каменярем”, “трощити скелі” молотом “екстатичного нігілізму”, який проповідував Фрідріх Ніцше: його Заратустра “… розбиває, мов ударами молота, … і прокладає дорогу до нового способу життя. Одне слово, екстатичний нігілізм – це той нігілізм, який здійснює перетворення всіх цінностей”; “екстатичний нігілізм” готує вирішальну зміну: перехід до стверджуваної волі до влади. Він підриває Ніщо і спрямовує нас до Діоніса, до “пантеїстичної участі” (7). Трощити скелю слід для того, щоб, як пояснює Леся Українка, визволити красуню Мавку із сонного метафізичного царства “Того, що в скалі сидить”. Щоб, як про це говорить антична міфологія, Діоніс одружився з Аріадною, залишеною  Тезеєм у глибокому сні  на скелястому острові  Наксос. Тобто слід повторити архетип “Лицаря – визволителя Панни” (знову ж таки – як на рівні окремої особистості, так і на рівні світу, всесвіту).

Для Івана Франка таким визволителем із царства кам'яного Сфінкса, “темряви єгипетської” був Мойсей. Він рятує народ (“царівну”) – творця майбутнього Єрусалимського храму. Не дивно, що даний народ обрав лицаря – рятівника залишився домінуючим для поезії часів УНР – ЗУНР та революційного резистансу ОУН-УПА-УНА-УНРА. Героєм стає не божественна істота (як у міфах), а  особа – носій “філософії чину”, “незнаний Вояк”, визволитель України.

На часі здобуття Україною незалежності для певної частини інтелігенції роль об'єкту порятунку (“царівни”) переймають або рідна мова (“царство скелі” – це русифікація), або власна вигода  (арійський архетипний принцип “артха”), або “рідна віра” (в даному контексті ворожою осмислюється вся іудео-християнська цивілізація), тим самим надалі залишаючи “визволителя Панни” у межах модерністського (неоязичницького) дискурсу. Щоправда, тепер він використовує також найкращі набутки і народницько-позитивістського (“тестаментарно-рустикального”) дискурсу, аж до синтезу з ним, внаслідок чого цей етап неоязичництва можемо визначити як “неомодерністський” (8), аналогічний однойменному явищу у латиноамериканській духовності, започатковану “Язичницькими псалмами” нікарагуанського поета Рубена Даріо, сучасника Івана Франка. Родоначальником українського неомодернізму слід вважати Миколу Євшана, який продемонстрував вірність народницьким цінностям: “… українська національна ідея мусить … стати … новою релігією , увійти в … кров” (9). Звідси сучасні неомодерністи заглиблюються у символістські реставрації, квазірелігійні практики “пошуку Книги національного буття” (Л. Силенко, В. Шаян, О. Бердник, В. Рубан, Г. Лозко), котрі, проте, виявляються примарно ціннісними, бо обернені у зворотний напрям історичного руху.

Антитезою неомодернізмові може стати тільки рух, започаткований Іваном Франком та “Молодою Україною” (Т. Зіньківький, Л. Цегельський, В. Старосольський, О. Крушельницький, М. Вітошинський, В. Панейко та інші). А саме: “… В українській інтелектуальній історії першим, хто вивів нашу національну ідею… став І. Франко… Власне “Молода Україна” вводить у культуру цю парадигму… “Молода Україна” поділяла з усією європейською інтелігенцією… від Чехії до Іспанії, де С. де Унамуно заявляв: відродити націю означає “перетворити стадо виборців та податкодавців” у “наро, що складається з “я”… Ось у цій точці “я”, в неподільному духовному атомі спільноти й вирішується … її майбутнє” (10). Тобто спадкоємці Івана Франка вбачають порятунок у відродженні в людині культури як містичного відпочаткового стану національного життя народу, вбачають порятунок у “дезетатизації” – емансипації народу від держави , коли народ починає споглядати сам себе у ультурі як об”єктивації своєї Самості (11).
  1. Українка Леся. Зібрання творів: У 12 тт. – К., 1977. – Т. 8. – С. 190 – 191.
  2. Аверинцев С.С. Судьба // Философская энциклопедия: В 5 тт. – М., 1970. – Т. 5. – С. 159 ; Гайденко П.П. Философия жизни // Философская энциклопедия: В 5 тт. – М., 1970. – Т. 5. – С. 351.
  3. Лосев А.Ф. Модернистская модель //  Вестник Моск. Ун-та. Сер. 9. Философия. – 1996. - № 1. – С. 139;  Єшкілєв В.Л. Модернізм //  Плерома. – 1998. - № 3. МУЕАЛ “Повернення деміургів”. – С. 74 – 75.
  4. Гундорова  Т. Ранній український модернізм: До проблеми естетичної свідомості //  Радянське літературознавство. – 1989. - № 12. – С. 5 ; Найден О.С. Традиції та їх функції в умовах активних суспільних змін // Українська художня культура / За ред. І.Ф. Лященка. – К., 1996. – С. 212 – 213; Моренець В. Народництво – позитивізм – модернізм  //  Слово і Час. – 2000. - № 1. – С. 35, 37.
  5. Наливайко Дм. Про співвідношення “декадансу”, “модернізму”, “авангарду” //  Слово і Час. – 1997. - № 11-12. – С. 45.
  6. Франко І.Я. Зібрання творів: У 50 тт. – К., 1984. – Т. 41. – С. 86.
  7. Рюс Ж. Поступ  сучасних ідей: Панорама новітньої науки /  З фр. – К., 1998. – С. 230.
  8. Єшкілєв В., Гуцуляк О. Нью-Йоркська група //  Плерома. – 1998. - № 3. МУЕАЛ “Повернення деміургів”. – С. 83; Єшкілєв В. Неомодерний дискурс //  Плерома. – 1998. - № 3. – С. 81 – 82; Гуцуляк О. Необароко // Плерома. – 1998. - № 3. – С. 81;  Гуцуляк О. Київська школа поезії //  Плерома. – 1998. - № 3. – С. 61 –62.
  9. Євшан М. Національне виховання //  Життя і мистецтво. – 1920. - № 2. – С. 39.
  10. Забужко О. С. Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період. -–К., 1993. – С. 52 – 53.
  11. Гуцуляк О.Б. Дезетатизаційний здвиг у площині української національної ідеї в другій половині ХХ сторіччя: Надія на “ренесансних богів” //  Кінець кінцем: Альманах. – Івано-Франківськ, 1999. – С. 81 – 83.

Комментариев нет:

"... Надо обновить идею эллинизма, так как мы пользуемся ложными общими данными... Я наконец понял, что говорил Шопенгауэр об университетской философии. В этой среде неприемлема никакая радикальная истина, в ней не может зародиться никакая революционная мысль. Мы сбросим с себя это иго...Мы образуем тогда новую греческую академию... Мы будем там учителями друг друга... Будем работать и услаждать друг другу жизнь и только таким образом мы сможем создать общество... Разве мы не в силах создать новую форму Академии?.. Надо окутать музыку духом Средиземного моря, а также и наши вкусы, наши желания..." (Фридрих Ницше; цит. за: Галеви Д. "Жизнь Фридриха Ницше", Рига, 1991, с.57-58, 65, 71-72, 228).

Ярлыки

"Слово о полку" (1) Азия (10) Албания (1) албанцы (1) алхимия (2) анархизм (1) Анатолия (4) антикапитализм (1) антисоветизм (1) античность (4) Античный мир (10) антропософия (2) арии (4) арийцы (1) аристократизм (1) архетипы (5) Атлантида (4) афоризмы (1) Африка (1) Балканы (5) Балтика (2) Балты (2) бахаи (1) Ближний Восток (6) Болгария (1) Бонапартизм (3) Британия (1) Буддизм (5) булгары (1) былины (1) Ваал (1) варварство (2) варяги (3) Венгрия (1) Византия (1) Власть (1) Гайдамаки (2) Галисия (1) Галиция (6) Галич (3) Галичина (13) Гендер (2) Генеалогия (9) Генон (1) геокультура (2) геополитика (10) германцы (2) герои (1) Гильгамеш (1) гностицизм (1) Готы (16) Грааль (1) Греция (1) Грузия (1) гунны (1) Гуцулы (8) Гуцуляк (12) Даосизм (1) демократия (1) детофобия (1) диаспора (1) Дионис (1) доклады (2) Древний Египет (3) Дугин (2) духовность (2) Евразийство (24) Евразия (3) евреи (1) Ефремов (2) женщины (1) знаки (2) Иван Франко (2) Индия (6) индо-европейцы (7) индуизм (3) инициация (3) Интервью (10) интертрад (1) Ислам (3) историософия (2) исторический материализм (1) история (4) иудаизм (1) йезиды (1) Кавказ (6) казаки (3) капитализм (4) Карпати (2) Карпаты (11) Карфаген (2) католичество (1) Кельты (11) Киев (1) Киевская Русь (25) Китай (2) классы (2) книга (3) книги (2) козаки (2) Козацтво (4) Коліївщина (1) коммунизм (2) конспирология (2) конференции (1) Конфуцианство (1) Корея (1) Косово (1) крестоносцы (1) Криптополитика (7) Культура (58) Латинская Америка (1) Левое движение (4) левые (1) Леся Украинка (1) Лингвистика (16) Литература (21) личности (18) манифесты (2) марксизм (1) масоны (1) менталитет (1) ментальность (1) метафизика (1) Мифология (66) Монархизм (8) мораль (1) Мория (1) Москва (1) музыка (5) Налимов (1) наркотики (1) наука (1) Национализм (20) нация (5) неосарматизм (1) Неоязычество (7) Ницше (3) Ницще (1) Новости (5) Новые правые (26) норманны (1) Общество (23) Оккультизм (4) Олег Гуцуляк (8) Орден (3) Ордены (1) осетины (2) Осетыны (2) отзывы (1) патриотизм (1) пикты (1) писанка (1) письмо (2) плейкаст (1) Плейкасты (1) Подолье (1) Поезія (3) Полесье (1) политика (44) Политика (1) постмодернизм (1) потмодернизм (1) поэзия (1) презентации (1) примордиализм (6) Примордиальная Философия (19) прометеизм (1) пророчество (1) психология (1) Революция (20) Религия (13) Республиканство (1) Рецензии (4) рим (4) родовод (1) Росія (2) Россия (24) Русь (7) рыцарств (1) Рыцарство (5) Сарматы (11) сатанизм (2) свобода (1) семантика (2) Сербия (1) символы (2) скифы (8) славяне (45) События (1) социализм (2) социальная философия (1) социология (5) Спарта (1) Средиземноморье (2) СССР (1) Сталин (1) сталинизм (1) статьи (3) стихи (2) Султанов (2) суфизм (1) США (1) Танцы (3) Творчество (6) Тибет (1) Тойнби (1) топонимия (1) традиционализм (7) традиция (6) Триполье (1) Тюрки (6) убийство (1) Угро-финны (4) Угры (1) Укаина (1) Украина (81) Україна (4) утопия (1) фантастика (12) фашизм (1) Филология (11) Философия (45) филосфия (1) ФКК (1) Франция (1) футурология (7) Хайдеггер (2) Христианство (20) царственность (4) царство (1) Цивилизация (58) цитаты (1) человек (5) человечество (2) ченнелинг (1) черкесы (1) Шамбала (1) Шевченко (1) шовинизм (2) Шотландия (1) шумеры (1) эзотерика (8) экономика (1) элита (2) Эпиграфы (1) эпос (4) эстетика (1) этнология (37) этруски (1) язык (1) языки (2) язычество (3) Япония (1)

Гильдии

Гильдия авторов и правообладателей
Официальный сайт и торговая площадка компании ООО НПО "Солярис-Сервис" для реализации и распространения е-товаров.
http://e-galo.ru/



Конкурс «Оккультное просвещение — 2013», посвящённый 75-летию со дня рождения Евгения Всеволодовича Головина
http://vk.com/op2013