Це рішення викликало спротив з боку польських фундаменталістів, які зорганізувалися у місті Бар на Поділлі у “конфедеративне рушення” (рокош; такий собі тогочасний “Талібан”) на чолі з Казимиром Пулаським. Конфедерати на Київщині, Поділлі та Волині організували кривавий терор проти православних та їхніх церков та святинь.
Як реакція на таку наругу національних та людських прав сходилися “анти-талібські” сили в урочище Холодний Яр біля Мотронинського монастиря, що на Чигиринщині. Там вони і утворили гайдамацтво - особливу консорцію представників общин, що не бажали підпорядковуватися існуючій родово-феодальній польсько-литовській державі, плекаючи мрію про родово-комітатний лад (укр. “богатирство”, іспан. begetria) Київської Святої Русі.
З другої половини травня 1768 р. повстанське військо, з благословіння архімандрита Мелхиседека Значко-Яворовського, розпочало визвольний похід (реконкісту), відомий під іменем “Коліївщина” – “Побратимство” (від турецького “кол” – “рука”, “поле”, “очеретяні плавні”; “колдаш” – “товариш”). Незабаром рух охопив Київщину, Брацлавщину, Поділля та Галичину, у визвольних землях утворювалося українське управління, а згодом – і державні утворення: Максим Залізняк був оголошений князем смілянським та гетьманом гайдамаків, а Іван Гонта – князем уманським та полковником…
Довго гомоніла,
Довго , довго кров степами
Текла – червоніла…
Вістря реконкісти було спрямоване також і на землі України, окуповані Османською Портою. Гайдамаки знищили турецьке поселення Балту, в якому переховувалася польська шляхта. У відповідь Туреччина, Крим та Молдова застерегли про можливість окупації ними Правобережжя та різаниною православних, а отже, і війною Росії, що матеріально та ідейно підтримувала гайдамацький рух. Тому донські козаки полковника Гур'єва підступно заарештували потенційних деструкторів – гайдамаків, а решту повтанського ополчення було розігнано. Піддані Польщі були віддані на розправу шляхті, а піддані Росії у присутності турецьких представників “демонстративно” покарані та заслані в Нерчинськ.
Черговий підлий удар Росії в спину України ще раз довів примарність та згубність орієнтації на північного сусіда.
Але історія вчить, що вона нічого не вчить…
Комментариев нет:
Отправить комментарий