01 октября 2010

Олег Гуцуляк: Про витоки Московщини

На відміну від галицько-буковинсько-берладських (подністровсько-попрутських) „креолізованих” земель , більш благодатне географічне розташування північно-східного аналога перетворило останній на найзаселенішу серед інших земель, на які поширилася сфера впливу Києва. Тут не знали міжусобиць, половецьких набігів, а геополітичне становище було стратегічно вигідним – на перехресті торгових шляхів між Новгородом, Волжською Булгарією та прикаспійськими землями завдяки Камі та Волзі та Донському шляхові на південь.

Зрештою, постала т.зв. “володимиро-суздальська” („залісська”) цивілізація – ланцюг “міст – держав”, що стала своєрідним історичним центром для суспільств Бьярмії (землі пермяків та зирян), Поволжжя (голядь, буртаси, мещера, мурома, меря) та Верхнього Подніпров’я (смоленські кривичі).

Аналогічне явище мало місце як на побережжях Східної Африки від Сомалі до Мозамбіку, де внаслідок схрещення африканських тубільців та арабських колоністів постала могутня Суахільська цивілізація, так і Балтики, де при взаємодії германських континентальних племен, кельтів та балтів, з одного боку, і фінно-скандінавів, з другого, сформувалася Балтійська субконтинентальна цивілізація. Зокрема, остання вступила у могутнє протистояння із „заліською” — частина угро-фінських племен дещо раніше зазнала креолізації з боку східно-балтських племен (буртасів) і їхня самодостатність давала можливість чільно протистояти Русі. Вони між собою “гутарили” (від литов. taryti “говорити”).


Русичі називали такі креолізовані балтами племена “голядь” (пор. з угор. holt “мертвий” > “смертний” > “чоловік”), Геродот та Йордан знали їх ще як “гольтескіфів” у басейні Оки з ріками Упоя та Угра. На ХІ ст. голядь перетворилася на великий анклав, оточений зрусизованими креолами, що визначали себе прикметником “руські”, на відміну від автентичних “русичів”. В 1058 р. київський князь Ізяслав Ярославич (хресне ім'я - Дмитро Георгійович) здійснює великий військовий похід на непокірний етнос. З того часу гербом території колишньої голяді, а теперішньої Московщини став образ святого Георгія, який списом вражає змія. Святий Георгій — це патрон роду Ярославичів, ім'ям якого був охрещений Ярослав Мудрий, а змій символізує голядь.

Вдруге голядь з'являється у руських літописах через століття та у стосунку до Москви: в 1147 році у змові з московським князем Юрієм Довгоруким князь Олег Святославич захопив територію голяді у верхів'ї ріки Поротви, яка належала до вятицької волості Володимира Давидовича, “отчини” Ольговичів. Останню свого часу відвоював Олег Святославич (“Гориславич”) у сина Володимира Мономаха Ізяслава за допомогою муромського креольського населення. Чи не про цей похід розповідає билина про князя Вольгу та його спільника Микулу Селяниновича? Бо тільки на одній з угро-фінських мов цього регіону – комі – можливе адекватне пояснення імені богатиря від сохи: “му кулу” – “духи землі”.

Проте з часом голядь відомстила Русі. 12 березня 1169 року Київ було піддано жахливому розгрому з боку організованої ростово-суздальським князем Андрієм Боголюбським армії з нащадків голяді, асимільованих русичами, та союзними дванадцятьма смоленськими (Ростиславичі) та південноруськими (!) князями Переяславщини та Чернігівщини (серед них – Ігор Святославович, майбутній герой “Слова о полку Ігоревім”). Військо очолив Мстислав Андрійович під урядуванням “герцога” (воєводи) Бориса Жидиславича. Два дні суздальці, смоленці та чернігівці (а серед них – оспіваний у “Слові” Ігор Святославич !) нищили місто: „…и не бисть помилования никомуже ни откудуже церквам горящим, крестьяном убиваемом, другым вяжемым, жены ведома быша в плен, разлучаемы нужею от мужей своих, младенцы рыдаху зряще материй своих, и взяша именья множьство и церкви обнажиша, иконами и книгами и ризами и колоколы… и бысть в Киеве на всих человецех стенание и туга и скорбь не утешимая и слезы непрестанныя”. Запалений був навіть Печерський монастир Св. Богородиці. Літописець, який про це розповідає, усвідомлював причину покари обмирщених києвлян і тому не лише не засуджує організатора погрому та його сина Мстислава, а навпаки зазначає, що „…поможе Бог Андреевичю Мьстиславу с браию и взяша Киев”. Ім'я синові Андрій Боголюбський, без сумніву, дав відповідно з плеканням як своїх мрій про помсту Києву, „отньою і дідньою молитвою”, так з бажанням підданих йому племен, що потерпали від київської колонізаційної політики. Ненависний Київ впав без оборони, зраджений боярами Петром Бориславичем, Нестором Жирославичем, Яковом Дігеньєвичем, а сам великий князь Мстислав Ізяславович втік до Володимира - Волинського.

А мстити Андрію Боголюбському Києву було за що! І за те, що києвляни не прийняли на престол його батька – Юрія Довгорукого. І за те, що 1155 році він сам втікав з Вишгороду. Щоправда, Андрій Юрійович таємно викрав ікону Богоматері, яка, за переданням, була написана “з натури” євангелістом Лукою і нею константинопольський патріарх Лука Хрисоверг благосовив київського тоді князя Юрія Довгрукого.

Після падіння Києва були всі підстави вважати владу “самовласника” Андрія харизматичною. Але…

Наступного, 1170 року, Боголюбський двигнув свої полки, які очолив його син Роман, на другий форпост Русі — на Новгород. Формальною причиною була суперечка за “двинське мито”, яке отримував Новгород від угро-фінських племен і яке з 1169 р. двинці почали платити Суздалю. За це каральні загони новгородського посадника Якуна розбили суздальців на Білому озері.

Коли об’єднана армія суздальців, муромців, полочан, переяславців та “усієї землі Руської” 22 лютого 1170 р. підступила під стіни Господина Великого Новгорода, його архієпископ Іоанн (Ілля) молився вдень і вночі. На третю ніч він почув голос: “Іди, візьми ікону Богоматері, неси на стіну міста і побачиш спасіння”. З наступного ранку архієпископ здійснив перед нею служіння і вона сама зрушила з місця на слізні благання спасти. Ікону перенесли на міську стіну. Нападники, а вони теж ідуть під знаменами ікони Богородиці, вкраденої в Києві, випустили по Новгороду хмару стріл. Одна стріла влучила в ікону та обернула її до міста. Сльози потекли з очей Божої Матері і падали на фелон святителя: вони були знаменням її молитов і плачу перед Сином і Богом. На військо Боголюбського раптово нападає жах і усум'ятті воїни вражають один одного і відступають. Щоправда, пізніше Андрій Боголюбський застосував економічну блокаду проти Новгорода, через що через пів року новгородці попросили миру і князя на престол. Але харизма відійшла від суздальців: в 1173 р. їхня величезна армія (50 тисяч) під проводом Юрія Андрійовича зазнала ніщівної поразки під Вишгородом, святими заступниками якого були Борис та Гліб, від Мстислава Ростиславича та луцького князя Ярослава Ізяславича, який після перемоги став великим київським князем. Андрій Боголюбський 28 червня 1174 р. був вбитий.

Святитель Іоанн встановив свято Чесному Знаменню Богородиці 27 листопада та заклав Благовіщенський монастир. Парадокс той, що тільки в 1702 році з політичних міркувань були „виявлені” мощі Андрія Боголюбського і він був причислений до лику святих (його пам'ять 30 червня). І це при тому, що узурпатор, плід зв'язку Юрія Довгорукого з половчанкою, розпочав братовбивчу війну, вигнав свою мачуху – візантийську принцесу та позбавив своїх молодших братів заповіданих їм батьком княжінь. Узурпатор свавільно проголосив автокефального від Києва митрополита і зробив ним єретика Федорця. Тільки на настійну вимогу константинопольського патріарха Луки та обурення православних всієї Русі він був змушений відмовитися від ідеї мати власну митрополію, а Федорця, за рік до падіння Києва, видав на жахливу страту київському митрополитові…

До того ж, як зазначає історик О. Панченко, з московських князів святості удостоєний тільки засновник дому – Даниїл Олександрович. Навіть Дмитро Донський, визнаний національний герой, через втручання у духовні справи (домагався для Москви неканонічної автокефалії, а, як не парадоксально, противником автокефалії був Сергій Радонезький), виявився поза цим колом, потрапивши в нього лише в рік тисячоліття хрещення Київської Русі. Та ще й Русь, і Орда були шоковані жорстокістю та підступністю московського князя Юрія Даниловича, який за ярлик на московське княжіння вбив свого двоюрідного вуйка, тверського князя Михайла Ярославича. Останнього церква причислила до лику мучеників, тим самим виносячи національне поганьблення Москві.

Але вже ніщо не могло зупинити її правителів. В 1666 році відбулося жахливе для православного світу дійство: в Москву для проведення Собору цар Олексій Михайлович запросив патріархів Паїсія Александрійського та Макарія Антіохійського, знаючи , що вони вже Собором ієрархів Східної церкви позбавлені сану за відкриту симпатію до Риму . На цьому соборі відбулася остаточна ліквідація “дрєвлєправослав'я”, очищеного у часи Дмитра Донського від московської “отсєбятіни” митрополитом київським Кипріаном, спеціально присланим для цього з Константинополя , та запроваджувалися “московські” обряди з молитвою “духу лукавому” (у “Псалтирі” старого тексту було: “Молимся Тебе, Господи, ниже да снидет со крещающимся дух лукав”, а у “Псалтирі” Нікона: “Ниже да снидется с крещающимся, молимся Тебе, дух лукавый” ), а в загальному, постала нова церква, котра називається Російською Православною Церквою.

Комментариев нет:

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...
"... Надо обновить идею эллинизма, так как мы пользуемся ложными общими данными... Я наконец понял, что говорил Шопенгауэр об университетской философии. В этой среде неприемлема никакая радикальная истина, в ней не может зародиться никакая революционная мысль. Мы сбросим с себя это иго...Мы образуем тогда новую греческую академию... Мы будем там учителями друг друга... Будем работать и услаждать друг другу жизнь и только таким образом мы сможем создать общество... Разве мы не в силах создать новую форму Академии?.. Надо окутать музыку духом Средиземного моря, а также и наши вкусы, наши желания..." (Фридрих Ницше; цит. за: Галеви Д. "Жизнь Фридриха Ницше", Рига, 1991, с.57-58, 65, 71-72, 228).

Ярлыки

"Слово о полку" (1) Азия (9) Албания (1) албанцы (1) алхимия (2) анархизм (1) Анатолия (4) антикапитализм (1) антисоветизм (1) античность (4) Античный мир (10) антропософия (2) арии (4) арийцы (1) аристократизм (1) архетипы (5) Атлантида (4) афоризмы (1) Африка (1) Балканы (5) Балтика (2) Балты (2) бахаи (1) Ближний Восток (6) Болгария (1) Бонапартизм (3) Британия (1) Буддизм (4) булгары (1) былины (1) Ваал (1) варварство (1) варяги (3) Венгрия (1) Византия (1) Власть (1) Гайдамаки (2) Галисия (1) Галиция (6) Галич (3) Галичина (13) Гендер (2) Генеалогия (9) Генон (1) геокультура (1) геополитика (10) германцы (2) герои (1) Гильгамеш (1) гностицизм (1) Готы (16) Грааль (1) Греция (1) Грузия (1) гунны (1) Гуцулы (8) Гуцуляк (12) Даосизм (1) демократия (1) детофобия (1) диаспора (1) Дионис (1) доклады (2) Древний Египет (3) Дугин (2) духовность (2) Евразийство (24) Евразия (3) евреи (1) Ефремов (2) женщины (1) знаки (2) Иван Франко (2) Индия (5) индо-европейцы (5) индуизм (3) инициация (3) Интервью (10) интертрад (1) Ислам (3) историософия (2) исторический материализм (1) история (4) иудаизм (1) йезиды (1) Кавказ (6) казаки (3) капитализм (4) Карпати (2) Карпаты (11) Карфаген (2) католичество (1) Кельты (11) Киев (1) Киевская Русь (25) Китай (2) классы (2) книга (3) книги (2) козаки (2) Козацтво (4) Коліївщина (1) коммунизм (2) конспирология (2) конференции (1) Конфуцианство (1) Корея (1) Косово (1) крестоносцы (1) Криптополитика (7) Культура (57) Латинская Америка (1) Левое движение (4) левые (1) Леся Украинка (1) Лингвистика (16) Литература (20) личности (17) манифесты (2) марксизм (1) масоны (1) менталитет (1) ментальность (1) метафизика (1) Мифология (66) Монархизм (8) мораль (1) Мория (1) Москва (1) музыка (5) Налимов (1) наркотики (1) наука (1) Национализм (20) нация (5) неосарматизм (1) Неоязычество (7) Ницше (3) Ницще (1) Новости (5) Новые правые (26) норманны (1) Общество (22) Оккультизм (4) Олег Гуцуляк (8) Орден (3) Ордены (1) осетины (2) Осетыны (2) отзывы (1) патриотизм (1) пикты (1) писанка (1) письмо (2) плейкаст (1) Плейкасты (1) Подолье (1) Поезія (3) Полесье (1) политика (44) Политика (1) постмодернизм (1) потмодернизм (1) поэзия (1) презентации (1) примордиализм (6) Примордиальная Философия (19) прометеизм (1) пророчество (1) психология (1) Революция (20) Религия (13) Республиканство (1) Рецензии (4) рим (4) родовод (1) Росія (2) Россия (24) Русь (7) рыцарств (1) Рыцарство (5) Сарматы (11) сатанизм (2) свобода (1) семантика (2) Сербия (1) символы (2) скифы (8) славяне (45) События (1) социализм (2) социальная философия (1) социология (5) Спарта (1) Средиземноморье (2) СССР (1) Сталин (1) сталинизм (1) статьи (3) стихи (2) Султанов (2) суфизм (1) США (1) Танцы (3) Творчество (6) Тибет (1) Тойнби (1) топонимия (1) традиционализм (7) традиция (6) Триполье (1) Тюрки (6) убийство (1) Угро-финны (4) Угры (1) Укаина (1) Украина (81) Україна (4) утопия (1) фантастика (11) фашизм (1) Филология (11) Философия (45) филосфия (1) ФКК (1) Франция (1) футурология (7) Хайдеггер (2) Христианство (20) царственность (4) царство (1) Цивилизация (58) цитаты (1) человек (5) человечество (2) ченнелинг (1) черкесы (1) Шамбала (1) Шевченко (1) шовинизм (2) Шотландия (1) шумеры (1) эзотерика (8) экономика (1) элита (2) Эпиграфы (1) эпос (4) эстетика (1) этнология (36) этруски (1) язык (1) языки (2) язычество (3) Япония (1)

Гильдии

Гильдия авторов и правообладателей
Официальный сайт и торговая площадка компании ООО НПО "Солярис-Сервис" для реализации и распространения е-товаров.
http://e-galo.ru/



Конкурс «Оккультное просвещение — 2013», посвящённый 75-летию со дня рождения Евгения Всеволодовича Головина
http://vk.com/op2013