Олег Гуцуляк: Аркан - гуцульський танець ініціації

Танець "Аркан" є головним елементом обряду посвячення гуцульського двадцятирічного хлопця у легіні. Після участі у ньому він отримував право здійснювати танці, носити бартку (топірець) та підперезуватися чересом (широким паском), тобто ставав потенційним опришком . Перекази свідчать, що вперше гуцульський танець "Аркан" виконали витязі, які зійшли з гір.

Сама назва танцю походить з латині, вірніше з етруського слова, запозиченого у них римлянами: arcanus "прихований, таємний, мовчазний" і походить від індоєвропейського кореня *arta- . Знаний український археолог Ю. Шилов виявив, що саме цей корінь слова наявний у назві держави трипільців-пелазгів Аратта, передання про яку зберегли як іранці, вважаючи Арту ідеальною прабатьківщиною та "найвищим світоглядом", а загалом - золотим віком людства, так і слов'яни, які називали свою державу Артанія чи Оратанія (центр - місто Оратів на Поділлі) поряд з Куявією (Київщина) та Славією (Переяслав).

Візантійці та араби свідчили, що у таємничій Оратанії слов'яни вбивали чужинців, щоб ті не довідалися про технологію виготовлення особливих магічних "соломонових" мечів. Це ідентично тому, що розповідали античні греки про жорстоких таврів (від санскритського tivra "строгий") Північного Причорномор'я.Як бачимо, наші предки свято берегли таємниці пращурів. Знати їх могли тільки члени генетичного священного ордену, який у Карпатах називався "аркан", у Степу - "гопак" (від санскритського "гопа"- "пастух"). Відповідно поряд з чоловічими орденами існували жіночі. У різних регіонах вони мали свої назви як от "поляниця", "басорканя", "яга", "мава", "подоляна" тощо. Наявності таємничих орденів повинні ми завдячувати значному розвитку та вдосконаленню демонологічних вірувань. Для непосвячених члени таємних орденів суть духи покійників, що постійно контролюють дотримання членами племені відвічних трайбових норм та цінностей.




АРКАН
Гей, заграйте в бубни!
Гей, цимбали - грайте!
Вийшли ми на доли,
Вийшли ми на горе
Ворогам Вкраїни,
А собі на славу.

Гей, сміються води!
Гей, радіють гори!
Дух - у нашім тілі,
Дух із нами діє.
У однім пориві!
Благодать - у силі!

Гей, прославте нині!
Гей, славіте вічно!
Українську долю,
Гей, карпатську волю!
Гей, орлине щастя
Здобувати воям!

http://music.lib.ru/h/helgi_a/alb1.shtml#arcana_caelestia_cimbales

Древняя гуцульская музыка АРКАН

Фактически до сих пор у гуцулов руководящим является инициастический "мужской союз", условно именуемый "Аркан" (возможно, в центральноукраинском субэтносе таким союзом и был "Гопак", а рядом с мужским существовали в разных регионах женские - "Поляница", "Босорканя", "Мава", "Нява", "Яга", "Додола-Дудулица" и т.д.). Сохранению его у гуцулов мы должны быть благодарны значительному развитию и усовершенствованию карпатских демонологических верований. Для непосвященных сами члены таинственных орденов есть духи ("чугайстры"), враждебные, якобы, аналогичному "женскому союзу" ("нявки" или "мавки").

Сам танец "Аркан" (тождественный по музыке ирландскому "Ev Sistr" и бретонскому "Ev Chistr 'Ta, Laou!"), которого горцев Карпат, по легенде, научили могущественные богатыри, спустившиеся с гор, есть обрядом посвящения гуцульского двадцатилетнего парня в воины ("легини", то есть легионеры). После участия в нем он получал право осуществлять танцы, носить бартку (маленткий топорик на динной ручке, явно предназначенный для борьбы с хищными животными леса) и подпоясываться широким поясом. То есть становился потенциальным "опрышком" ("тем, кто оприч", член тайного союза), по легендам непременно осуществляющим рекет относительно сел с "русским правом" и ведущим земледелие (в то время как опрышки происходят исключительно из сел, живущих по "валашскому праву" и ведущих пастушеский способ жизни).

Именно название ордена и танца происходт из латыни (по утверждению самих римлян, кельтского слова): arcanus "тайный, спрятанный, молчаливый".

Танец "Аркан" именно происходит в молчании (тексты, предложенные Степаном Пушиком и Русланой - новшество сегодняшнего дня), в то время, как кельто-бретонцы не знают танца, но музыку (правда, исполняется она ими чуть медленнее), идентичную "Аркану", сопровождают слова о священном напитке воинов-фенниев - сидре (кстати, название касты жрецов славян "волхвы" означает имено "валахи", первоначально "кельты", затем перенесено на название романизированного кельтского населения и затем на все романизированные этносы).

Потому не должно удивлять восторженное принятие (хотя и были такие, кто брюзжал) "якобы-гуцульских" "Диких танцев" Русланы Лыжичко, закрепленное её победой на Евровидении 2004 года, а также уверенное шествование мелодекламационных проектов Валерия Меладзе "ВИА Гра" и Марийки Бурмаки. Они выполняют не социальную функцию "попсы", а именно шаманства, явления духовного, хотя и еретического, являются откровением солнечной онтофанической сакральности в нашем профаническом, десакрализированном мире, в эпоху "розового голокоста" души и испарения тонкого опыта глубинного восприятия мира.