1. КАНИНА - це не власна назва ріки або прикметник "каїнина" (2), а іншомовне слово грецького походження : kanna "очерет". Наявність на теренах Балкан гідроніму Канина зумовлене походженням з болгарського "канна" - "гулко прозвучати", що семантично походить з вищенаведеного грецького слова, так і латинського canna "очеретина", "труба" (3).
2. ШЕЛОМЯНЬ - це теперішня гора Солом'янка (4), найвища територія Києва, у районі Солом'янської площі. У світогляді русичів слово "шеломянь" асоціювало у собі факти трьох культур: 1) угорською мовою (solyom) "сокіл" (5) українського слова "сокіл" - "гора" (6); 2) давньогерманське helm "шолом" (7); з якого походять південнослов'янські : хорв. sljeme "вершина гори, пагорб", словен. sleme "гірський хребет", чеськ. sleme "гребінь гори", македон. слеме "гребінь гори" (8); 3) біблійне давньоєврейське shlm "стан цілісності, здоров'я, миру" (Ісайя 9:1-3; Міхей 5:1-4) та означення місця їх культу - Ієрусалим (Uru-Salim) (Бут. 14:18; Пс. 96:3) (9).
3. ВЕРЕЖЕНИЙ (меч) - це не "поганьблений" (10), "пощерблений" (11) чи "покинутий" (12) меч, а "магічний".
В олонецькому діалекті давньоукраїнської мови (асимільований російською) засвідчено слово верги "чари, злодійство, зарубки, мітки" (13), що потрапило у фіннську мову як verha "жертва". У давнину побутувала віра у магічну силу письмен та знаків (рун). Були мудреці, які тлумачили руни, тобто знали, який саме знак (клеймо) слід поставити на мечі, щоб він був міцним та надійним у бою тощо. На Русі такими тлумачами - "толковинами" вважалися тиверці Подністров'я, етнонім яких ми виводимо з давньогерман. * taufr "червона фарба", "магічна сила написаного заклинання" (висічені письмена - руни затиралися червоною фарбою) > давньосаксон. tover "чародійство" (14). На місці розселення тиверців пізніші джерела фіксують топонім Вережане (15), де, можливо, виготовлялися ці магічні - "вережені" мечі (пор.: молдав. вражэ "чародійство", врэжи "чародіяти", від латин. variego "розцвічувати, розфарбовувати").
4. АМІНЬ - означає не тільки "кінець (поеми)", але, як свідчить джерело (16) і побажання "дай боже" (застільне): "Князю - слава, а дружині - амінь".
ПРИМІТКИ.
1. Яременко В. Якою мовою розмовляли київські князі // Наука і суспільство. - 1992. - №2. - С.17.
2. Пушик С. Луни. - К.: Рад.письменник, 1988. - С.151.
3. Етимологічний словник української мови. - К.: Наук.думка, 1985.-Т.2.-С.361.
4. Осипчук В. Чи воскресне триєдність?: До питання про відновлення первісної назви Батиєвої гори в Києві // Соціалістична культура. - 1990. - №8. - С.28.
5. Гуцуляк О. Склавіни // Четвер. - Ів.-Фр., 1991. - №2. - С.90.
6. Марусенко Т.А. Названия рельефов в говорах Хмельницкой области УССР // Карпатская диалектология и ономастика. - М.: Наука, 1978. - С.294.
7. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. - М.: Прогресс, 1987. - Т.4. - С.424-425; Миронова Г.М. Шолом, шишак, ківер // Культура слова: Вип.33. - К.: Наук.думка, 1987. - С.33.
8. Куркина Л.В. Названия горного рельефа// Этимология. 1977. - М.: Наука, 1979. - С. 49.
9. Никольский Н.Н. Этюды по истории финикийской общины и земледельческих культов. - Минск: Госиздат БССР, 1948. - С.22, 195.
10. Слово про Ігорів похід: Переклади. - К.: Дніпро, 1982. - С.27.
11. Слово про Ігорів похід: Переклади. - К.: Дніпро, 1982. - С.95.
12. Пушик С. Луни. - К.: Рад.письменник, 1988. - С.160.
13. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. - М.: Прогресс, 1987. - Т.4. - С.294.
14. Гуцуляк О. "…Иже суть толковины" // Світ молоді. - Ів.-Фр., 1991. - 1 лист.
15. Словник староукраїнської мови ХІУ - ХУ ст. - К.: Наук.думка, 1977. - Т.1. - С.165.
16. Лексикон латинський Е. Славинецького. - К.:Наук.думка, 1973. - С.80.
Комментариев нет:
Отправить комментарий