Олег Гуцуляк: Біла і Чорна Русі

Давньоруські літописи засвідчили певні терміни на означення частин Русі – “Біла Русь” і “Чорна Русь”.

На наш погляд, їх значення може прояснитися тільки на основі т.зв. “норманської теорії”, згідно з якою правлячу династію Русі утворили представники іншоетнічного походження, а власне – варязького. На думку О. Пріцака, назва “русь” виникла у VІІІ – ІХ ст. на означення княжої дружини, тобто є суто соціальним терміном. Починаючи з Х ст. “русь” стає осілою, а не перебуваючою у “відрядженнях” на театрах бойових дій. Власне відтоді захоплені варягами території, спочатку Київ, Чернігів та Переяслав, стали називатися “Руссю” [i].

У Європі варягів чітко розрізняли на “світлих” (по-ірланд. “фіннгалл”) та “темних” (“дубгалл”) відповідно за походженням – норвезькі та датські[ii], хоча у них була одна мова – датська, у якій говірки (датська та скандинавська) ледь розрізнялися[iii].

На цій основі можна запропонувати гіпотезу, згідно з якою спершу у Києві, Смоленську, Турові, Пінську, Мозирі, Клецьку, Бересті правили династії норвезького (“світлого”) походження та їхня “русь” узагальнено називалася “біла”. А династії датчан (“темних”) замешкали у Новгороді, Полоцьку, Ростові, Білоозері, Ладозі, Чернігові і їхня “русь” стала називатися “чорна”. Дана гіпотеза дає змогу змінити ракурс погляду на міжусобні війни на початку історії Русі.

Олег Гуцуляк: Українізація армії та міліції (чому ліквідували Національну Гвардію?)

Об’єктивні можливості переходу армії та міліції на бік трудової нації, росту у ній національно-патріотичних настроїв та тенденцій полягає, з  одного боку, у співпадінні соціальних інтересів військовослужбовців та свідомої частини офіцерства та генералітету    з інтересами суспільного класу “зацікавлених у виробництві” трудящих (визначення Дмитра Корчинського), тобто “бегетріїв”, а з другого – в протилежності їх інтересів інтересам олігархо-корумпованої верхівки. В багатьох націоналістичних державах спостережено, що значну роль відіграє спільність інтересів військових та нації у боротьбі за визволення від іноземного гніту, за національне відродження та соціальний прогрес.

Олег Гуцуляк: Готи-грейтунги - "галичани"

Якщо кельтський епос, записаний Гальфрідом Монмутським у „Історії бритів”, тільки згадує рутенського короля Холдіна, то видається за можливе пояснити його на основі спорідненої їй північноєвропейській традиції (які між собою перехрещувалися складі варягів був присутній значний як кельтський , так і вепський (угро-фінський) елемент) — давньогерманської (готи–германці свого часу заселяли величезні простори — як Волинь, Поділля та Прикарпаття, так і землі наступних халісіїв–хорезмійців — Північне Приазов'я). По-германськи „гальдр” означає „закляття, замовляння”, і відповідно до фонетичних законів, що діють у межах індо-європейської мовної сім'ї, може розглядатися тотожним слов'янському „галич” (як переосмослення іншомовного слова за аналогією з автентичною ономастичною лексикою, тобто чуже слово сприйнялося патронімним похідним від слов’янського імені Галик „малий Гал(-имир)” ).

А творцем чародійних заклять, володарем магічних письмен–рун був бог Одін, син Бора (епоніма вихідців з балтійського острова Борнхольм бургундів, повіслянська частина яких була слов’янізована і відома у джерелах як „борани”). Він, як свідчить еддична пісня „Промови Високого”, — божественний тлумач – „тул”, він провіщує з „престолу тула”, який називається Глідскьяльв. У назві престолу присутнє германське слово „glid”/ім’я Хльод – „могила”

Олег Гуцуляк: Ucrania: locus amoenus est

К. Ясперс запропонував концепцію «вісьового часу», К. Хаусхофер – «вісьового простору». А. Дугін використав розcудок (Verstand) для їх поєднання в уявленні (Vorstellungen) про «Абсолютну Вітчизну». Але в дійсності слід виходити з разуму (Vernunft), і тоді відкриється, що континуум реальності – це відносність буття, роздвоєного на суб'ект та об'єкт,і тому слід шукати «момент» буття, з'єднуючий їх навпрямки (coincidentia oppositorum) без опосередкування пізнанням.

Владний істеблішмент (“Система”) в сучасній кризово-перехідній ситуації України намагається знайти офірного “цапа-відбувальника” у самій політичній системі (формі). Дехто знаходить інших “хлопчиків для биття”: москалів, євреїв, масонів, МВФ, Сороса, нашу власну ментальність, геополітичне розташування (“ні вашим, ні нашим”) тощо. Нас намагаються втішити концепцією типу Зб. Бжезінського, де Україні відводиться не остання роль в колективній безпеці Європи та навіть Євразії [1]. Також Генеральний секретар НАТО лорд Дж. Робертсон сказав, перебуваючи у Києві, що територія та “вирішальна роль” роблять Україну ключовою для гарантування тривалої стабільності у Європі” [2]. Без сумніву, такий тренд є вигідним для таласократичної Великої Британії, яку представляє вищезгаданий лорд, бо Велика Британська імперія після другої світової війни змінила форму імперської морської влади (таласократії) венеціанської фінансово-мондіалістської олігархії і надала їй вигляду англо-американської “нової Римської імперії” під формальним керівництвом маріонеткового “німого велетня” Сполучених Штатів, котрий у часи обох Бушів виступає в ролі впертого, тупого лакея Британської імперії, реформованої сіоністом лордом Дізраелі [3]. Слід також мати на увазі, що фундаменталістський іслам – це ударний загін англо-американського імперіалізму від Косово до Мінданао. На це парадоксальне зауваження нам запропонують згадати 11 вересня. Так, атака ісламу на США відбулася. Але яка атака! Щоб розбудити сплячого та лінькуватого, самозакоханого велетня. Як давня семітська богиня – мати Ханнаханна надіслала осу вжалити сплячого бога хеттів Телепінуса (давньо-грецького Телефа, пораненого списом Ахілла; отже – він прообраз Короля – Рибалки з епічного циклу про Грааль), бо тільки він міг перемогти  гордого арійського бога Аруну .

Неоєвразійці зі шпальт  офіційних українських видань відкрито розпалюють ворожнечу між народами (подаємо мовою оригіналу):

Олег Гуцуляк: Нові праві : Метаполітика через Деміургію

... Це  я  називаю філософією вікінгів. Коли на місце того, що є, зухвало ставиться те, що має бути, то за цим напевне криється людське,аж надто людське “хочу”!

Хосе  ОРТЕГА – І  - ГАССЕТ

Європейське покоління  80-90-х рр. ХХ ст.,  котре деякі соціологи означили іменем “юппі”   (”молоді міські професіонали”), або “нова хвиля” , залишилось вірним нормам та цінностям, що відстоювало т. з. “покоління травня  68-го року” – “нові ліві” 50-70-Х рр., а саме : права особи, а не права власності , співпраця, а не конкуренція, відкритість, відвертість, а не таємничість та приховування , задоволення, а не прагнення до цілі, самовираження, а не формальне спілкування, любов до багатьох, а не “ Едипова” ревнива любов тощо. Поколінню “юппі”  симпатичні ідеї хіппі, малоцікаві кар’єра та гроші, проте приваблюють духовні та релігійні, культурні цінності

Олег Гуцуляк, Алексей Ильинов: Мы - моральное большинство!

Восточно-бонапартистское движение и, более масштабно, необонапартизм как особое мировоззрение и метаполитический активизм постепенно становятся, поистине, грандиозным Проектом Моста Дружбы между народами (о чём в своё время лишь "намекала" наша ассоциация «Мезогея» и близкородственные проекты, будучи своего рода «золотым зародышем» того, что сегодня, наконец, обрело свою форму).

Необонапартисты Восточной Европы выступают за сотрудничество и единство Западных и Восточных цивилизаций, а не за постоянную делёжку и междоусобную вражду народов.

Олег Гуцуляк: Венеди і Аси: міфологічний аспект

Слов'янське плем'я в'ятичів у хазарських та арабських джерелах засвідчене як “вантіт”. Дослідник В. щербаков пише: “… у ХІ столітті … відбулися походи Володимира Мономаха … на Ходоту, володаря землі Вантіт, і на сина його. Головним містом “вантіт” – ванів був тоді Хордаб (Корьдно у руських джерелах, можливо, Корьден [пор.: Гордієни – місто Ванського царства, у якому цар Руса І встановив пам'ятну стелу на честь перемог над Ассирією, - О.Г.]). Держава  Вантіт була приєднана до Русі. Вона  розташовувалася у ті часи на берегах Оки і у верхів'ях Дону … ванів потіснили на північ в епоху великого переселення народів… Адже власне в'ятичі “сиділи” на Оці і верхньому Доні … Вани – це “вентичі”, венети, венеди і, зрештою, в'ятичі – так це ім'я змінювалося за віки” [1].

З вищесказаного дослідник зробив досить дивний висновок, що “… Київська Русь виникла із союзу ванів – венедів із русами – вихідцями з Фракії”

Олег Гуцуляк: Україна без Чаду, або Де шукати національний міф?

Бачимо  жах на обличчях наших націонал-патріотів, коли вони чують слова “міф”, “містерія”, “імперія”…

Так, ми пропонуємо міф. Створивши малоросам міф – “розраду” про Україну, Тарас Шевченко визволив їх від пресингу російської імперії, від стану “рабів отих німих”. Цей міф-заповіт (на краю могили!), як говорив Дмитро Донцов, дав силу мільйонам українців “за правду стать” протягом усього ХХ століття. Українська дослідниця Г. Чумаченко констатує : “… Створюючи свої культурні міфи, суспільство інстинктивно використовує архитипові моделі зцілення. Причому алгоритми зцілення будуються за національно-історичними рецептами та “апробовуються” в індивідуальній творчості, стаючи надбанням культури вцілому…Згадаймо, яку ритуалізовану функцію відігравали в українському селянському середовищі сліпі бандуристи та кобзарі… Шевченко, зрозумівши це, поєднав образ поета-пророка та кобзаря, індивідуально-творчу та колективно-фольклорну стихії”[1]. Шевченко по суті реанімував міфологему “плебейського варіанту рицарського ордену”[2]. Тобто аналог іудейського саббатіанства (“нації в народі”) замість того, щоб реанімувати український аналог іудейського хасидизму (“нації в нації”), яким є “сковородиніанство”.

Олег Гуцуляк: Аполлон і Діоніс як міфологічне вирішення проблеми суспільств “батьків” та “дітей”

Культ бика (великої рогатої худоби) найтіснішим чином пов’язаний з ідеєю “відродження”. Про це свідчить аналіз пам’яток, що характеризують ідеологію індоєвропейських племен, до яких обгрунтовано можна віднести і “ямників”. Це “Рігведа” і “Авеста”. В нихсакральна роль бика виступає у таких формах: бик як втілення чоловічого початку, невід’ємного від зародження життя, уособлений у образі Парджаньї; бик як первісна худоба, смерть якої породила усе суще на землі; бик як первісна тварина, яка пов’язана зі стародавніми тотемічними уявленнями, з міфом про вмираючу та воскресаючу тварину, основу всього сущого” (Ляшко С.М. Нові матеріали про культ бика в епоху ранньої бронзи // Археологія: Респ. міжвідомч. зб. наук. праць: Вип. 58. – К.: Наук.думка, 1987. – С.75 – 76).

Інтроспекція в минуле скіфів та угро-фіннів приводить нас до таїнства передання могутності вбитого звіра переможцеві, в результаті чого, як зазначає Ф. Кардіні, звір уже начебто й не вмирає, а “втілюється” в переможцеві – героєві

Олег Гуцуляк: Апологія зброї: Режіс Дебре і його теорія партизанської колонни

Учнем відомого французького філософа-неомарксиста Луї Альтюссера був Режіс Дебре (Реже Дебрей, Regis Debrey), автор спершу незначних публікацій у французькій пресі про розвиток революційних процесів у Латинській Америці. В 1965 р. Дебре відвідує Південну Америку, зустрічається з партизанами різних країн континенту (зокрема, з Че Геварою Дебре познайомила героїня латиноамериканського революційного руху, німкеня з НДР Тамара Бунке на псевдо "Таня") та випустив у 1967 р. книгу "Революція в революції?", котра стала помітним явищем у ідеологічному житті лівого руху та маніфестом багатьох радикальних груп тих років. У цій книзі Дебре говорив від імені латиноамериканської революційної соціології, внутрішньо асоціюючи себе з історичними подіями та ходом теоретичного розвитку на континенті.

Олег Гуцуляк: Україна: істинне знання (мудрість) полягає в осягненні та спілкуванні з la terre et les morts

Йдучи за історіософом А.Дж. Тойнбі, постає наступна ситуація: якщо україномовні громадяни колишньої УРСР таки  домоглися незалежної від Москви держави зі столицею в Києві, то тепер проблема полягає у тому, який “внутрішній пролетаріат” нової України – російськомовний “Киевского круга” та іже з ним Русское Движение Украины (РДУ), а чи україномовний (що аж ніяк не є у своїй загальності “квадратним”, прямокутно-ординарним) – створить т.з. “церкву” “релігії вищого порядку”. Ця  “церква”, за А. Дж. Тойнбі, являє собою щось ніби лялечку, через яку попередня цивілізація відроджується у наступній. Щось схоже на те, як після сорокарічного Виходу євреїв з Єгипту (Пасха) та життя у пустелі Синаю євреї отримали Закон (Сімхат Тора) від консорції “Мідний Змій”, що переміг у боротьбі з консорцією “Золотого Тільця”.

Отже, яка цивілізація “відродиться” – “Російська імперія” чи “Україна-Русь” – залежить від того, чи спроможемося ми чи ні адекватно відповісти на “виклик “ історії.

Олег Гуцуляк: Втрачений шанс на Імперію

 Наші опоненти з просвітницько-маргінальних “націонал-демократичних” структур виголошують: “Не треба нам ніякої імперії! Живімо тихо у власній самостійницькій дірці і може так обережемося від десятого валу експансіоністських потуг Заходу і Сходу. Лишіться тих Міхновських та Донцових, поспіваймо краще разом “Ми – українці”…

Проти схожих “просвітянських” постулатів боролися націоналісти й інших слов΄янських етносів. Ще в ХІХ сторіччі.

Словенський національний ідеолог Матія Маяр (1809-1892) таким маргіналам гнівно кинув в обличчя: “Ви нас звинувачуєте в тому, що ми – сепаратисти, хочемо відокремитися від Імперії 

(мається на увазі Австрійська імперія в 1848 році, в якій йшлося про об΄єднання з Прусією, а території, населені слов”янами та угорцями, були б об”єднані в незалежну від Австро-Пруської імперії Угорську державу, - О.Г.). МІЖ ТИМ МИ, вірні слов΄яни, зберегли імперію… Ви нас звинувачували у русофільстві, що ми хочемо під владу росіян. Тож давайте розберемося ! Ми, слов΄яни, говоримо:  якби Австрійської монархії ще не було, ми б заснували її знову. Ви ж хотіли Імперію роздробити, частину угорцям, мов іуди, продати, другу частину – прикріпити і прикувати до Об΄єднаної Німеччини, котрої і до сьогодні на всьому вільному світі не знайдеш”.

В іншій своїй праці М. Маяр писав: “Наша імперія повинна бути самостійною, незалежною…Імперія повинна бути заснована заново. Ми , всі слов΄яни нашої Імперії, повинні виступити перед нашим урядом… нашої держави тільки як один – єдиний народ”.

25 березня 1848 року в Загребі було проголошено слов”янську Імперію – Королівство Далмації, Хорватії та Славонії, в яке увійшли вісім слов΄янських народів: словенці, далматино-хорвато-славонці, серби, чехи, моравани, словаки, поляки і русини та було обрано королем (баном) Йосипа Елачича Бужинського (1801 – 1859). 13-15 травня 1848 р. в місті Сремскі Карловці загальносербська Скупщина проголосила: “Сербський народ … призначив і обрав … Йосифа Раячича, архієпископа і митрополита, сербським патріархом… Стефана Шупликанця, полковника Огулинського полку, сербським воєводою…”. Визнавався політичний союз Сербської Воєводини з Королівством Хорватії, Славонії та Далмації.

Але реального приєднання словаків, русинів, чехів до Королівства та Союзної Воєводини не відбулося. Група уповноважених, що складалася зі словацьких просвітян – Л. Штур, Й. Гурбан, М. Годжі, Я. Францісці, Ш. Даскнер – поспішила виступити від імені словацького народу про визнання Угорщини своєю вітчизною та закликала до обрання загальноугорського сейму братських народів.

2 червня 1848 року в Празі налякані угорською загрозою слов΄янофіли організовують з΄їзд слов΄ян, скликаний чехом В. Ганкою, словаком Л. Штуром і поляком В. Гжибовським, до яких приєдналися чех П. Шафарик, від поляків і русинів К. Лібельт, від сербів П. Стаматович. Вони виступили з вимогою утворення Слов΄янської автономії в Австрії, а Маніфестом до з΄їзду європейських націй просили скликати загальноєвропейський  конгрес для вирішення долі слов΄ян, демонструючи цим світові неспроможність самих слов΄ян у боротьбі за права.

Пристрасті в Австрійській імперії між угорцями та слов΄янами тривали двадцятиріччя. Тільки в 1868 році було конституйовано, що Сполучені з Трансільванією Королівство Угорщина та Королівство Далмація, Хорватія та Славонія утворюють єдине ціле і король коронувався єдиною короною та єдиним актом коронування.