01 сентября 2019

УНСО, «станіславський феномен», Інтертрадиціонал: розмова з Олегом Гуцуляком (клуб "Пломінь" Сергій Заїковський)

Східноєвропейська рецепція традиціоналізму та нової правиці годується не євразійством єдиним. Від самого початку (…тобто від падіння СРСР) ці ідеї жили та розвивалися й на наших теренах: хто чув про український переклад «Язичницького імперіалізму» Еволи в 90-их? А про «закриті ордени прикарпатських фалангістів»? Ми й самі лишаємося в невіданні, проте спільними зусиллями спробуємо припідняти пелену таємничості надзвичайно динамічної історії перших «єретиків» пострадянського традиціоналізму, «мислителів доби раннього Інтернету», поговоривши з Олегом Борисовичем Гуцуляком, кандидатом філософських наук, доцентом кафедри філософії та соціології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, директором аналітичного центру «Есхатон».

Пломінь: Вас можна назвати одним з перших представників «нової правиці» не лише в Україні, але й на всій території колишнього радянського союзу. Звідки ви дізналися про даний інтелектуальний напрямок, його представників (в країні, де іноземна література – рідкісне явище) та що зацікавило вас у ньому найбільше?

Олег Гуцуляк: Навряд чи один з перших. Десь, напевно, в третьому-четвертому десятку. Мене з дитячих часів цікавила політична історія, енциклопедії зачитувалися мною до дірок, шкільні підручники та хрестоматії старших класів – так само, потім – вузівські підручники з нової та новітньої історії, політекономії та історії КПРС. Був такий цікавий довідник «Політичні партії», де розповідалося про кожну країну, її політичний устрій, наявність партій, їх коротка історія, лідери, назви друкованих органів…

Також, як правило, значна увага в таких виданнях приділялася й контрпропаганді – викриванню некомуністичних ідеологій. Звідти я довідався про різні праві й ультраправі рухи. А от про іспанський фалангізм – з фантастичної повісті Володимира Владка «Сивий капітан»… Потім, з початком «гласності», з’явилися видання українських націоналістичних організацій, де друкувалися програмні документи, уривки з робіт класиків українського націоналізму тощо. Ну, хоча б такі журнали як «Націоналіст» і «Розбудова держави»… Звісно, також потрапили до рук дугінські «Елементи» та «Милий ангел», видання інших російських організацій («Золотий лев», наприклад). Вони підкуповували підняттям політичних ідей на метафізичний рівень, а не борсанням в буденних політичних чварах…

П: Ваші наукові інтереси – сакральна географія, езотеризм, полеміка з неоєвразійством – лежать, умовно кажучи, на грані академізму. Яким чином вам вдається поєднувати їх з роботою в університеті?

ОГ:  Сучасна епоха постмодернізму у науці зняла, особливо у гуманітарній сфері, перепони для того, щоб розмежовувати сфери на «ось це академічне, наукове», а ось це – «ні, не наука, не варте уваги». Допустимі всі гіпотези, якщо не доведено інакше. А людина – це така істота, яка не обмежується тільки раціонально-побутовою сферою існування, вона проявляє себе і в ірраціональному (вірі, інтуїції, почуттях) і виражає себе в мистецтві, психічній поведінці, релігійній діяльності, тому наука, якщо вона хоче зрозуміти людину як цілісний феномен, повинна вивчати всі прояви і сфери її буття. Головне – притримуватися при вивченні тих чи інших явищ наукових методів, навчати студентів при написанні курсових, бакалаврських та магістерських робіт застосовувати їх, керуючись як зразками для цього працями Мірчу Еліаде, Фрітьофа Шуона, Тітуса Буркхардта, Джозефа Кемпбелла, вітчизняних наукорвців – Сергія Капранова, Артема Корсуна, Костянтина Рахна, Степана Пушика… Чи при вивченні філософії сюрреалізму Сальвадора Далі, чи філософії любові католицької Контрреформації, чи танатологічних вчень країн Сходу, чи ролі міфів в японських аніме…

П: Ваша дипломна робота була написана під керівництвом Степана Пушика – відомого дослідника міфології, а пізніше – політичного діяча. Чи вплинули його ідеї на ваше становлення?

ОГ:  Зі Степаном Григоровичем Пушиком я перебував у дружніх стосунках до самої його смерті, він справив на мене позитивний вплив і як літератор, і як науковець. Щочетвергові, протягом 1988-1990 рр., засідання літературної студії «Зав’язь» в редакції університетської багатотиражки можна вважати певною ініціаційною практикою. Через неї пройшло багато відомих сучасних івано-франківських літераторів, т.зв. «дев’ятдесятників». Там шліфувався не тільки стиль письма, але й стиль самого співіснування з такими ж як і ти шукачами (чи то засобів вираження, чи то істини-віри-справедливості). Можна було б навіть назвати Степана Григоровича «гуру» для нашого покоління, але, звісно, з певною долею скептицизму до нього самого, а не того благоговіння, як це прийнято стосовно такої особистості у культурах Сходу… А він не відштовхував від себе нікого, завжди вмів порадити. Історії з його життя та його оточення, які він полюбляв розповідати, відігравали роль таких собі повчальних «упанішад» для слухачів…

П: Що можете згадати про епоху, котру неможливо оминути – досвід радикальної політики в УНА-УНСО? Як ви прийшли до цієї організації та чи мали якісь особисті контакти з іншими «новими правими» інтелектуалами в її рядах (та чи були вони взагалі)?

ОГ: Знову ж таки, тут відіграли особисті контакти. Через наших місцевих націоналістів я познайомився з головним редактором органу УНА-УНСО «Голос нації» Андрієм Шкілем, який тоді перебував у Івано-Франківську, запропонував йому рукописи своїх статей про революційний націоналізм, досвід націоналістичних рухів в Латинській Америці. Вони були опубліковані і десь протягом кількох років дуже часто мої статті виходили на шпальтах цього видання. Паралельно хлопці з місцевого УНСО запрошували читати їм лекції на теоретичній частині вишколу – з проблем націоналізму, політики, філософії. Про них схвально відгукнувся Анатолій Лупиніс, коли відвідав один з наших вишколів, потім він передав мені цікаві матеріали для подальшої роботи. З Дмитром Корчинським познайомився вже в Києві, Василь Білоус, Іван Галюк і Валерій Бобрович, які в різний час очолювали місцеве УНА-УНСО, є доволі інтелектуальними особистостями (у порівнянні з ватажками інших місцевих націоналістичних організацій), із Сергієм Чаплигіним досі приятелюю, ведемо спільний проект «Мезоєвразія».

П: Тож ви знали особисто Анатолія Лупиноса? Подейкують, що це була дуже харизматична та оригінальна людина. Можете згадати щось цікаве про це знайомство?

ОГ: Так, він вже на той час був людиною-легендою, як і Василь Рубан, один із засновників арійської віри українського обряду, з яким мені теж довелося товаришувати. Вони  вражали своєю відданістю українській справі, інтелігентністю, вмінням вислухати і говорити з людьми різних прошарків суспільства, без зверхнього снобізму чи презирства. Зустрічей було не багато, в основному коли він приїжджав у Івано-Франківськ.

П: Нещодавно в мережі з’явився той самий номер часопису «Націоналіст», де було опубліковано уривки з першого українського перекладу Юліуса Еволи. Мене особисто цей факт надзвичайно здивував. Ви не знаєте, за чиєю ініціативою вони були перекладені та включені до журналу?

ОГ: На жаль, тоді я був просто читач. І той факт, що вони були опубліковані саме українською, дуже тішив. Ми з хлопцями з УНА-УНСО на вишколі штудіювали майже кожне речення з цієї публікації. Звісно, дивного в цьому не було нічого – ми мріяли про новітню «Українську імперію».

П: Чому вийшли зі складу УНСО та чим вмотивоване рішення не приймати більше участі в «практичній політиці»?

ОГ: В певний час УНА-УНСО просто розпалася – і займати чиюсь позицію, яка б призвела до розриву з товаришами з іншої позиції, – був не варіант. Офіційно ж я припинив своє членство в УНА-УНСО тоді ж, як це зробив і Дмитро Корчинський. На той час для мене вже буденна політична робота стала не актуальною, більше місце стала займати наука і вивчення такого суспільного явища як неоязичництво, рідновірство, про що і написав дисертацію.

П: Ваш творчий шлях нерозривно пов’язаний з письменником Володимиром Єшкілєвим, журналом «Плерома» і, відтак, з настільки визначним для культурного життя сучасної України «станіславським феноменом». Чи маєте якісь цікаві спогади про ті часи та зародження нового витку української культури?

ОГ: «Станіславський феномен» народився щонайперше саме як мистецьке явища, його представниками були художники (Анатолій Звіжинський, Ростислав Котерлін, Ігор Панчишин, Ярослав Яновський, Мирослав Яремак), а вже потім додалися сюди їх приятелі-письменники (Юрій Андрухович, Володимир Єшкілєв, Юрій Іздрик, Тарас Прохасько). Історія «Станіславського феномену» доволі відома, були й рутинні, але й захоплюючі, моменти, як от написання статей та редагування спецвипуску журналу «Плерома» «Повернення деміургів»…


П: В одному з інтерв’ю ви говорили, що на видання «Плероми» розкрутили сумнозвісний фонд Сороса…

ОГ: Перше число «Плероми» було видано в 1996 році на грант Міжнародного фонду «Відродження», що входить до створеної Джорджем Соросом мережі Фундацій Відкритого Суспільства.

П: Більш відомі та розкручені фігури «станіславського феномену» – Андрухович, Прохасько, Іздрик – дотримуються лівих ідей, тоді як вас з Володимиром Єшкілєвим можна назвати «новими правими дисидентами». Чому так сталося та як ситуація з політичними поглядами виглядала на початку вашого творчого спільного шляху?

ОГ: Не знаю, на чому ґрунтується твердження, що Андрухович, Прохасько, Іздрик – «ліваки». Вони нормальні українські націоналісти, європейськи орієнтовані, з усталеними традиційними цінностями. Андрухович взагалі – ідеолог радикального аристократизму, наскільки це можливо в епоху Постмодерну, Прохасько взагалі релікт «мандрованого дяка», такий собі український «Дзен-Будда». Так, Єшкілєва можна розглядати і як «нового правого», бо він реабілітує як у літературній творчості, так і біля масонських практиках упосліджені Постмодерном великі наративи.

П: А як щодо полеміки між Андруховичем та Правим сектором, що досить гучно вибухнула кілька років тому?

ОГ: На жаль, не відслідковував. Якщо маєте на увазі ідею Андруховича «відпустити Донбас», то думаю, що саме артикулювання її для суспільного обговорення потрібно було, щоб не замітати й далі сміття під шафи. Був «мозговий штурм» – багато ідей висловлювалося, вислуховувалися аргументи «за» і «проти»… Для суспільства це корисно.

П: Ваше дисертаційне дослідження присвячене неоязичництву. До яких висновків ви дійшли, розглядаючи даний феномен, та що можете сказати з приводу «неоязичницького повороту» в 90-их та 2000-их в Україні та Європі?

ОГ:  Тема моєї дисертації «Неоязичництво як світоглядне явище: історико-філософський аналіз». Основний висновок такий: колись відтиснуті на периферію культурно-релігійні практики, їх елементи, через певний період знову стають затребувані, пропонують нові виходи з кризових викликів, відповіді на які вже не можуть дати офіційні ідеології і загальноприйняті способи освоєння реальності. В культурі завжди є нереалізовіані варіанти – і вони варті того, щоб на них звернули увагу.

П: Повертаючись до більш знакових питань… Найуспішніші з точки зору організаційної практики та методичної роботи українські онлайн-видання (і не лише онлайн) та ініціативи «нової правиці» – Мезоєвразія, Східна Фаланга, Інтертрадиціонал – багато в чому є результатом вашої ініціативи. Що можете повідати про цей етап становлення, що визначив інтелектуальні вектори розвитку східноєвропейських правих в середині-другій половині нульових?

ОГ: Знову ж таки, не можу погодитися з тим, що ці ініціативи – виключно мої. На різних етапах до більш активної їх реалізації прилучалися різні особистості, деякі з них сьогодні воліли б, щоб їх не згадували… Детально описані історії Східної Фаланги, Інтертрадиціоналу, тому раджу звернутися до цих текстів. Можна одне сказати – існує «внутрішнє коло» і наявні «зовнішні кола» з метою реалізації тих чи інших напрямків (Східна Фаланга, Східний Бонапартиський Комітет, Охоронці Королівського Мовчання, Політкомісія, Мезоєвразія, Консалтингова Формація та багато інших).

П: У відкритих джерелах стверджується, що ви є активістом міжнародної організації «Thule-Seminar», очолюваної П’єром Кребсом…

ОГ: Емісар «Thule-Seminar» і особистий учень П’єра Кребса болгарський традиціоналіст Антон Рачев отримав місію з роботи серед східноєвропейських нових правих. Очолювана ним і Іваном Мітєвим «Dulo-Gesselschaft» ініціювала створення ряду національних структур, серед яких була й «Thule-Sarmatia», в яку трансформувалася наша Група вивчення основ відпочаткової традиції «Мезогея». Дружні нам асоціації «Thule Italia» та «Cultural Thule. Espana» виступила для нас ініціантами, надавши право використання стилізованої емблеми.

П: Що ви вкладаєте в поняття необонапартизму та еволюційного гуманізму?

ОГ: Необонапартизм передбачає повернення в актуальність моральних цінностей революційного консерватизму. Еволюційний гуманізм відстоює той факт, що людина згідно з Вищим Промислом розвивається («еволюціонує / інволюціонує») щонайперше як моральна істота.

П: Повертаючись до творчої спадщини. Однією з найбільш перспективних з точки зору осмислення українства праць можна вважати вашу збірку «Філософія української сутності». Що про неї ви хотіли б розповісти читачу?

ОГ: Щонайперше раджу прочитати її! Ця книга – результат за 10 років спроб осмислення різних явищ української історії, культури, політики як елементів Великої Справи – творення українцями себе самих. «Звідки ми? Хто ми? Куди йдемо?»

П: Остання ваша робота має назву «Анти-Дугін». Про що вона та в чому полягає ваша критика неоєвразійства?

ОГ: Щонайперше, книга демонструє разючу вторинність неоєвразійства і дугініанства, а також пропонує зовсім інші висновки з тих постулатів, якими оперує Дугін.

П: Нетривіальне питання… Що таке «консалтингова формація “Примордіал-Альянс”»?

ОГ: Як говорив раніше, це один із зовнішніх проектів нашого «внутрішнього кола». Мета його в тому, щоб допомогти шукаючому методом особистісного консалтингу – створення стратегій особистісного розвитку, вибудовування свідомості і світогляду, вдосконалення системи стосунків між людьми та людини з соціальними структурами.  По суті, реалізується заповіт Фрідріха Ніцше: «Ми будемо вчителями один одному… Будемо працювати і насолоджувати один одному життя і тільки таким чином ми зможемо створити суспільство…»

П: В одному зі старих інтерв’ю ви говорили, що «наша культурна революція ще попереду»… Чи маєте ще сподівання на правий поворот за стратегією Грамші в Україні?

ОГ: У суспільстві завжди є запит на моральні цінності, їх усталення і утримання. Поки що в культурній революції праві програють лівим. Але, думаю, стратегія «троянського коня» для проникнення у форпост лівих тут повинна мати місце… Думаю, що наш «правий Одіссей» вже його будує.

Спілкувався Сергій Заїковський
https://plomin.club/unso-stanislavsky-phenomenon-intertraditional-conversation-with-oleg-gutsulyak/

Комментариев нет:

"... Надо обновить идею эллинизма, так как мы пользуемся ложными общими данными... Я наконец понял, что говорил Шопенгауэр об университетской философии. В этой среде неприемлема никакая радикальная истина, в ней не может зародиться никакая революционная мысль. Мы сбросим с себя это иго...Мы образуем тогда новую греческую академию... Мы будем там учителями друг друга... Будем работать и услаждать друг другу жизнь и только таким образом мы сможем создать общество... Разве мы не в силах создать новую форму Академии?.. Надо окутать музыку духом Средиземного моря, а также и наши вкусы, наши желания..." (Фридрих Ницше; цит. за: Галеви Д. "Жизнь Фридриха Ницше", Рига, 1991, с.57-58, 65, 71-72, 228).

Ярлыки

"Слово о полку" (1) Азия (10) Албания (1) албанцы (1) алхимия (2) анархизм (1) Анатолия (5) антикапитализм (1) антирашизм (2) антисоветизм (1) античность (4) Античный мир (10) антропософия (2) арии (4) арийцы (1) аристократизм (1) архетипы (5) Атлантида (5) афоризмы (1) Африка (1) Балканы (5) Балтика (2) Балты (2) бахаи (1) Ближний Восток (6) Болгария (1) Бонапартизм (3) Британия (1) Буддизм (5) булгары (1) былины (1) Ваал (1) варварство (2) варяги (3) Венгрия (1) Византия (1) Власть (1) Гайдамаки (2) Галисия (1) Галиция (6) Галич (3) Галичина (13) Гендер (2) Генеалогия (9) Генон (1) геокультура (7) геополитика (11) германцы (2) герои (1) Гильгамеш (1) гностицизм (1) Готы (16) Грааль (1) Греция (2) Грузия (1) гунны (1) Гуцулы (8) Гуцуляк (14) Даосизм (1) демократия (1) детофобия (1) диаспора (1) Дионис (1) доклады (2) Древний Египет (3) Дугин (3) духовность (2) Евразийство (25) Евразия (3) евреи (1) Европа (1) Ефремов (2) женщины (1) зло (1) знаки (2) Иван Франко (2) Индия (6) индо-европейцы (7) индуизм (3) инициация (3) Интервью (11) интертрад (1) Ислам (3) историософия (2) исторический материализм (1) история (4) иудаизм (1) йезиды (1) Кавказ (6) казаки (3) капитализм (4) Карпати (2) Карпаты (11) Карфаген (2) католичество (1) Кельты (11) Киев (1) Киевская Русь (25) Китай (2) классы (2) книга (4) книги (5) козаки (2) Козацтво (4) Коліївщина (1) коммунизм (2) конспирология (2) конференции (1) Конфуцианство (1) Корея (1) Косово (1) крестоносцы (1) Криптополитика (7) Культура (59) Латинская Америка (1) Левое движение (4) левые (1) Леся Украинка (1) Лингвистика (16) Литература (21) личности (18) література (1) манифесты (2) марксизм (1) масоны (1) менталитет (2) ментальность (2) метафизика (2) Мифология (66) Монархизм (8) мораль (1) Мория (1) Москва (1) музыка (5) Налимов (1) наркотики (1) наука (1) Национализм (20) нация (5) неосарматизм (1) Неоязычество (7) Ницше (4) Ницще (1) Новости (6) Новые правые (26) норманны (1) Общество (23) Оккультизм (5) Олег Гуцуляк (11) Орден (3) Ордены (1) осетины (2) Осетыны (2) отзывы (1) патриотизм (1) пикты (1) писанка (1) письмо (2) плейкаст (1) Плейкасты (1) Подолье (1) Поезія (3) Полесье (1) политика (44) Политика (2) постмодернизм (1) потмодернизм (1) поэзия (1) презентации (1) примордиализм (7) Примордиальная Философия (19) прометеизм (1) пророчество (1) психология (1) Революция (20) Религия (13) Республиканство (1) Рецензии (4) рим (4) родовод (1) Росія (2) Россия (26) Русь (7) рыцарств (1) Рыцарство (5) Сарматы (11) сатанизм (2) свобода (1) семантика (2) Сербия (1) символы (2) скифы (8) славяне (45) События (1) социализм (2) социальная философия (1) социология (5) Спарта (1) Средиземноморье (2) СССР (1) Сталин (1) сталинизм (1) статьи (3) стихи (4) Султанов (2) суфизм (1) США (1) Танцы (3) Творчество (6) Тибет (1) Тойнби (1) топонимия (1) традиционализм (7) традиция (6) Триполье (1) Тюрки (6) убийство (1) Угро-финны (4) Угры (1) Укаина (1) Украина (85) Україна (4) утопия (1) фантастика (12) фашизм (1) Филология (11) Философия (46) филосфия (1) ФКК (1) Франция (1) футурология (7) Хайдеггер (2) Христианство (20) царственность (4) царство (1) Цивилизация (59) цитаты (1) человек (5) человечество (2) ченнелинг (1) черкесы (1) Шамбала (1) Шевченко (1) шовинизм (2) Шотландия (1) шумеры (1) эзотерика (9) экономика (1) элита (2) Эпиграфы (1) эпос (4) эстетика (1) этнология (37) этруски (1) язык (1) языки (2) язычество (3) Япония (2)

Гильдии

Гильдия авторов и правообладателей
Официальный сайт и торговая площадка компании ООО НПО "Солярис-Сервис" для реализации и распространения е-товаров.
http://e-galo.ru/